* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Греки в истории Бахмута

Модераторы: slc, Краевед

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 21253
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Греки в истории Бахмута

Сообщение slc » Чт дек 30, 2010 11:44

Роль греків у розвитку самоврядування та промисловості Бахмуту у II половині XIX- на початку XX столітть.

Першим Головою Бахмуту став у 1866 році купець Василь Ангелієвич Ангеліді. В міську Думу було вибрано 7 гласних, серед них євреї Янкель Ліпар, Гершель Тісменіцький.

В.А. Ангеліді подбав про відкриття Вищого народного училища, першої чоловічої гімназії, заохотив іноземця Мартенса почати будівництво міського водогону, але будівництво завершив Є.Фарке. водогону.

16 червня 1870 р. Олександр II затвердив Міське положення, що створювало ліберальну систему контролю державної адміністрації за органами міського самоврядування. Контрольні функції мали начальники губерній. Велика кількість справ - розпорядчі належали Думам, виконавчі - управі, які очолював обраний міською Думою Голова. Губернатор стежив за законністю постанов міських Дум. У статті 76 Міського положення визначався механізм губернаторського контролю: постанови міських Дум в обов'язковому порядку подавались на розгляд губернатора, він мав право у двотижневий термін зупинити їх дію за невідповідності закону. Оскаржували ці рішення міські Думи до губернських з міських справ Присутствій. «Присутствіє» складалося з губернатора, віце-губернатора, голови губернської земської управи, міського голови губернського міста, голови губернського З'їзду мирових суддів.

Губернатор затверджував міських Голів повітових та заштатних міст, подавав характеристики міністрові внутрішніх справ кандидатур. Міністр МВС повідомляв губернатора про позитивне чи негативне рішення. До МВС надсилали справи усіх кандидатів, що набрали більше голосів "за", таємне голосування призводило до того, шо таких осіб було більше. Нерідко міністр обирав кандидата на свій розсуд, не звертав увагу, хто ж дійсно набрав більше голосів.

В 1869 році бахмутські купці і промисловці на чолі з В.А.Ангеліді звернулися до уряду з проханням про «невідкладну необхідність з'єднати місто залізницею з Харково-Азовською лінією», переконували царя, що «місто Бахмут було центром всієї торгівлі повіту і частини Війська Донського, залишаючись в 20 верстах від залізниці, не могло підтримати свого колишнього значення і ввезення товарів зменшилося. З проведенням залізниці значення його в торговому відношенні відновиться».

Прохання бахмутян підтримав дійсний статський радник князь О.П. Трубецький, що організував перші дослідницькі роботи по передбачуваній трасі.

Купцям-грекам В.А. Ангеліді і І.П. Скараманзі залізниця була потрібна для вивозу продукції солеварного заводу. І. П. Скараманга зважився на оформлення концесії на себе «без жодних гарантій і субсидій уряду». Дорога повинна була пройти з Костянтинівки у Лисичанськ, «причому маю честь представити підписку банкіра в тому, що торкається коштів на спорудження дороги» наявні -- писав в Петербург І.П. Скараманга. Передбачалося затратити на будівництво вітки 7,7 млн. рублів.

17 травня 1876 року проект Бахмутської гілки був затверджений техніко-інженерним Комітетом міністерства шляхів сполучення, розглянутий графом П. О. Валуєвим, міністром державного майна. Проїжджаючи через Бахмут в 1876 році граф Валуєв зажадав від В.А.Ангеліді Опис свердловини і висновки геологів, що працювали на запрошення І.П.Скараманги, дав поштовх розробці кам'яної солі. По його вказівці була продовжена залізнична гілка від Ступок до околиці Бахмуту, що дозволило побудувати заводи Фарке і перший залізничний вокзал.

Міський Голова В.А. Ангеліді відзначав заслуги міністра - «цією милостію ми і міське населення виключно зобов'язані Вам».

На будівництві залізничної вітки від станції Краматорська на Попасну і Лисичанськ з відгалуженням через Ступки на північну околицю Бахмуту було витрачено 2,3 млн. пудів рельсів, що ввезли з закордону, сплативши 840 тис мита асигнаціями у 1877 році.

1 грудня 1878 року перша залізниця з Бахмуту була відкрита для руху. «Пану Міністру фінансів. Маю честь повідомити Ваше високопревосходительство, що 1-го цього грудня відкрито правильний рух по Донецькій кам'яновугільній залізниці:

-на головній лінії від станції Зверєво, загальної з Козлово, Воронежсько-Ростовською залізницею до станції Хацапетовки;
-на гілці від ст. Хацапетовки до ст. Микитівки, загальною з Курсько-Харково-Одеською залізницею;
-на гілці від ст. Дебальцево головної лінії до Луганського заводу;
-на гілці від ст. Дебальцево головної лінії до ст. Краматорської, загальної з Курсько-Харково-Азовською залізницею, і на розгалуженні цієї лінії до Бахмуту; всього 389 верст. Міністр шляхів сполучення генерал-ад'ютант Клейнміхель».

В 1871 році грек І.П.Скараманга заклав свердловину, що дала дані про могутній шар солі під Бахмутом. В 1871-1872 рр. при бурінні свердловин був присутній профессор- геолог Харківського университету О.В. Буров, про що написав в «Гірничому журналі» (т.1,1873 р.).

Відновлення солевидобування пов'язано з припущеннями покладів кам'яної солі в середині XIX ст. у районі Бахмуту французького дослідника Ле-Пле, професора Харківського университету М.Д.Борисяка. Для вирішення питания про перспективность видобутку кам'яної солі урядом 1876 р. було збудовано дві бурові свердловини - біля с. Брянцевки, що в 10 верстах від м. Бахмуту, де отримали 49 сажнів чистої солі.

30 червня 1873 року міський Голова В. Ангеліді укладає з І.П. Скарамангою контракт строком на 81 рік. І.П. Скараманга отримує 5 десятин землі вигону, за що він повинен був платити в перші 10 років по 200 рб. в рік, потім по 300, 400, 500 в кожному десятиріччі, після 30 років - по 1000 рублів, після закінчення терміну контракту завод ставав власністю Думи і міста.

У 40 роки фірма Раллі-Скараманги мила бавовну у р.Темерчик у Ростові та збувала у Європу. У Таганрозі І.П.Скараманга на початку 60-х років обстоював ідею залізниці Москва-Харків-Ростов-Таганрог. У 1864 році він став Почесним громадянином м. Ростов.

За основу проекту заводу в Бахмуті були узяті проекти заводу в Шененбекі (Прусія) потужністю в 800 тисяч пудів солі на рік, в Нансі (Франція) потужністю до 1,8 млн. пудів.

На будівництві працювало 215 бахмутчан.

Подарунки І.П. Скараманги привернули до будівництва увагу директора Департаменту зборів барона Г.О. Розена, гірничого інженера - генерала Єрофєєва. В 1883-1884 рр. студенти IY курсу фізико-математичного факультету Харківського університету обстежували завод Скараманги.

Виробництво виварної солі мало собівартість: на отримання одного пуду солі йшло 5 відер росолу за ціною 0,25 коп., тобто 1,25 коп. пуд. Пуд вугіля коштував 11,5 коп., на пуд солі йшло 20 фунтів-5,75 коп. На 2 сковородах-чренах працювало 18 робітників, виробляли 300 тис. пудів на рік, заробітна платня робітників 5400 рб (тобто 25 рублів на місяць), у пуді солі платні - 1,46 коп. Інші витрати на пуд солі 1 коп. Таким чином, собівартість пуду складала 9,46 копійки. Власник заводу мав ¾ копійки чистого прибутку з пуду.

У 1884-85 роках у Слов’янську працювало 22 солевиварні заводи на 6 млн. пудів солі на рік, в Бахмуті 2 на 2,5 млн. пудів.

Коли почалися проблеми із збутом солі, що не поступалася за якістю англійській (Ліверпуль) і «кримці», міський Голова В.А. Ангеліді відзначав, що «публіка не звернула увагу на якість солі і по звичці купує іншу, тому що... продається дешевше».

На початку 1880-х років виварювання солі звели до мінімуму через падіння цін в Росії і «щоб не позбавитися досвідчених робітників». Двох свердловин для отримання ропи не вистачало, довелося пробурити нову в 1883 р. глибиною 146 метрів для закачування води, що розмивала соляний пласт.

Скараманга з метою зниження ціни на сіль звертався в
міністерство фінансів про звільнення від акцизу на 10 років
починаючи з 1875 до створення содового виробництва,
що забезпечило б Росію на 80% вітчизняною содою і що дало
роботу 500 робочим Бахмуту. Невдачі на заводі, збитки, клопоти
могли підкосити здоров'я І.П. Скараманги, бо в 1879 році він
помер.

Завод став власністю його дружини Агіри Єгорівни.
Вона розширила виробництво, встановивши замість 5 - 19 сковорід- чренів.

Завод платив у міську казну на рік 679 рублів за землю, городовий збір 750 рб ( 2,5 рублі з 1000 рублів капіталу), квартирний 600 і державний 900. Коштував завод 300 тис.рублів. В рік за десятину платилося 73 рб. Зарплата робітникам і службовцям складала 60 тисяч, а початок солеварения привів до подорожчання десятини землі в повіті з 25 до 80 рублів.

В 1882 році удова Скараманга звернулася у міську Думу з приводу того, щоб викупити 25 десятин землі під солеварним заводом і про фіксацію збору 3 коп. з кожного пуда солі. Як варіант розглядалася оренда на 72 роки, що давало Бахмуту більше 740 тис. рублів. Скараманга просила продати ділянку за 20-30 тисяч, а міському Голові Й.М. Клейменову покласти капітал в банк під 3% річних.

Гласні не розібралися і під впливом Й.М.Клейменова відмовилися змінювати договір, Голова Думи І.М.Клейменов заявив, що у момент укладення 1 угоди хворів і не міг вплинути на її зміст ( 5 липня 1871 р.). Земля спочатку віддавалася в оренду на 15 років, але в 1874-79 роках завод мав одні збитки. До того ж після закінчення терміну оренди Скараманга повинен був віддати завод місту, не отримавши прибутку від вкладених 100 тис рублів. Гласний Ліпар запропонував розтиражувати нову угоду зі Скарамангою, роздати гласним і залучити юристів.

Почесний громадянин В.А.Ангеліді подав в Думу «Записку», де разом з проханням А.Скараманги запропонував передавати у оренду городові землі справа і зліва від мосту в Ільїновці через р. Бахмут – від маєтків Кишинської і Глефтєєнко до земель покровських селян і від Ільїновки до маєтку Смольянінової. Ангеліді вважав, що видобування солі зросте з 4 до 10 млн. пудів, а міська казна одержуватиме щорічно за оренду земель до 50 тис. рублів. Підприємці могли б уздовж залізниці у Ступках одержувати по 50 десятин землі на 70-80 років, вивоз солі коштував би з пуду 25 коп. Залучені кошти могли бути витрачений за 10 років на мощення Бахмуту. Ангеліді наводив приклади «дикого бруду, непролазної багнюки» від будинку Першиних до кута будинка Глефтєєнка і від будинку Іванова до Бузніцького мосту. Отримані від продажу землі Скараманзі разом з майбутніми продажами і орендами могли б стати основою міського Банку Думи. А Скараманга могла б відмовитися від виварювання солі і перепрофілювати завод на випуск соди.

В 1881 році сіль заводу Скараманги виставлялася на Всеросійській промисловій виставці в Москві. Одержує в 1882 році срібну медаль. Потім були нагороди в Одесі (1884), в Парижі (1889)Нижньому Новгороді (1896), Харкові (1908), Гран-прі і золота медаль в Лондоні (1907). А.Е. Скараманга удостоюється нагрудного знака цієї виставки (його відтиснення збереглося в Артемівському краєзнавчому музеї).

Треба зазначити, що ідеї Ангеліді здійснилися досить швидко будівництвом у 1882-1912 рр. соляних копалень Станковича і Корде, Летуновського, «Нової Велички», Іванівсько-Семенівського Товариства («Брянцевської»), «Петро Великий», Клейменова-Пшеничного, «Бахмутська сіль» та багатьох мілких.

Скляний завод Е.Фарке (дружина Катерина Мелітоновка Папазоглу) було засновано у 1880 році. Завод виробляв пляшок на 140 тис. рублів. Працювали 160 чолвіків та 18 жінок.

В 1909 році на 3 заводах К.М.Папазоглу ( чоловік помер, мешкала за кордоном) - скляному, вогнетривкому та вапняному (цегла будівельна, вогнетривка, пляшки зелені та бурштинові) працювало 357 робітнгиків. Прибуток становив 306,5 тис. рб. Фірма мала представництва у Харкові, Симферополі та Ростові.Головний капітал у 1912 році становив 600 тис. ріб., вартість обладнання, споруд та майна 634235 рублів, матеріалів та сировини 98 тис. Дівіденди у 1912-13 рр. по 14 рублів на акцію, у 1914 році збитки становили 108,7 тис. рб. Про Фірму К.М. Фарке- Папазоглу була інформація в 1914 році: «основний капітал 600 000 рублів, вартість майна 694 235 рублів, матеріали 98 000 рублів. Дивіденди: 1912-1913 гг.-по 14 рублів на акцію, 1914-1915 рр. -збитки 108 775 рублів», що можна пояснювати переходом В.В. Штерцера у Часів Яр.

На заводі Фарке-Папазоглу (160 чоловіків, 18 жінок) була чи не найперша у повіті амбулаторія з аптекою. Фабричним лікарем працював І. Х. Марутаєв, що став з 1910 року і соакціонером заводу. Робітники систематично проходили профілактичні огляди (в т.ч. на венеричні захворювання).

Архівні джерела та література

С.М.Крамарев. Записка по поводу выражения Бахмутского городского Головы 12 мая 1882 года « лучше слушать Управу, а не мнимых благодетелей». Одесса.тип. Нитче.1882.
РГИА, ф. 20. оп. 13. д. 51. Ведомость о числе фабрик и заводов за 1890 год по Бахмуту.
РГИА, ф. 1284, оп. 223, 1894 г., д. 239.Ведомость о фабриках и заводах г. Бахмута за 1892 г.
РГИА, ф. 1290. оп. 11, д. 612. Опросный листок о состоянии г. Бахмута в 1896 году
ХОГА.Ф.3, оп.137, ед.335, 338, 340. Об устройстве солеваренных заводов, 1884г.
Труды X съезда горнопромышленников Юга России. Харьков, 1886 г.
РГИА, ф. 262, оп. I, д. 2017.Журнал техническо-инспекторского комитета железных дорог МПС от 17 июня 1876 г. о проведении изысканий для строительстав железной дороги через Бахмут
РГИА, ф. 262. оп. 1. д. 2017. Докладные записки Бахмутского купца Ангелиди в МПС за 1875 год о железной дороге Бахмут.
РГИА,ф. 1288,оп.25,д. 18. Дело об установлении в пользу доходов г. Бахмута сбора с товаров.
Адресный список горных и горнозаводских предприятий Юга России за 1902 г.Харьков, 1902г.
Справочная книга "Фабрики и заводы" Екатеринославской губернии на 1902 г. Екатеринослав, 1902 г.
Адресная книжка горных и горнозаводских фирм Юга России за 1904 г. Харьков, 1904 г.
Адресная книжка горнопромышленных предприятий Донецкого бассейна за 1909 г.
Адресная книжка горнопромышленных предприятий Юга России за 1915 г.

Примітки: РГИА – Російський державний історичний архів, ХОГА- Харківський областний державний архів

С.Й.Татаринов, В.О.Богуненко (Артемівськ, Часів Яр, Донецька обл.)
http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4606
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

Вернуться в Артемівський міськрайонний первинний осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1