* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Борівщина

Модераторы: slc, Краевед

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Борівщина

Сообщение Козарлюга » Чт мар 24, 2011 23:41

Запрошуємо до співпраці Леся Ісаїва з Богуславки. Автора книжок "Борівщина", та "Борівщина в роки людомору".

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Борівщина

Сообщение Козарлюга » Сб май 28, 2011 09:47

http://isaiv.org.ua/bor%D1%96vschina_v_ ... y_naris%29

По цьому посиланню ви зможете продивитися та прочитати книгу Леся Ісаїва про Боріцвщину.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Борівщина

Сообщение Козарлюга » Сб май 28, 2011 09:49

Ця книга – своєрідна історико-географічна енциклопедія не тільки Борівського району Харківської області, а й усього Нижнього Приоскілля. На широкій джерельній базі показані сучасні особливості природного середовища краю: геологічна будова та корисні копалини, ландшафт, клімат, поверхневі та підземні води, грунти, рослинний і тваринний світ, екологія та охорона природи. Здебільшого за архівними матеріалами реконструйовано природу Нижнього Приоскілля в минулому. Докладно висвітлено історію адміністративно-територіального устрою території сучасної Борівщини, всебічно проаналізовано походження місцевих географічних назв (населених пунктів і річок), наведено відомості про символіку Борівського району. Привідкрито завісу таємничості над унікальною пам’яткою козацької доби Слобожанщини – Остропільською фортецею.

Для кого призначена ця книга? Насамперед для молоді, учителів, бо стане для них корисним посібником під час вивчення географії та історії рідного краю. Розрахована вона також на краєзнавців і всіх тих, кого цікавить природа й історія Нижнього Приоскілля.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Борівщина

Сообщение Козарлюга » Сб май 28, 2011 09:49

Вступне слово



Ви тримаєте в руках книгу, яка є результатом копіткого пошуку і тривалих досліджень. Власне – це візитна картка Борівщини, її мала енциклопедія, де зібрано широкі відомості про її історичне минуле, географію, природні ресурси. Більшість з того, що ви прочитаєте в цій книзі, ніколи раніше не публікувалося, а те, про що в свій час згадувалося на сторінках офіційних документів і газет, давним-давно забуте. Тут зосереджена маса конкретної інформації, яка більшості абсолютно не відома.

Матеріали книги, крім архівних джерел і відповідної наукової літератури, побудовані на різноманітних документах, які вдало доповнюють спогади старожилів. Певна річ, жодне видання, хоч би яким об’ємним воно не було, не може вмістити усі вичерпні відомості, тож можливі лакуни пояснюються єдино тільки обсягом книги.

Ми живемо в мальовничому краї, серед роботящих, щирих і привітних людей. І в наших можливостях зробити своє життя кращим. Для цього ми повинні визначитися, на якому етапі розвитку ми знаходимося, що потрібно для того, щоб наші здобутки були більш вагомими, від чого ми повинні відмовитися, що гальмує наші зусилля.

Перед нами, читачу, реальна картина, об’єктивне свідчення стану речей, усі наші потенційні можливості. Перед нами свобода творчої праці, яка потребує нашої підприємливості, щирої зацікавленості в розквіті району, в рості добробуту кожного його мешканця, від районного центру і до з найвіддаленішого куточка Борівщини.

Ця книга – вагомий внесок в спадщину нашого краю. Можна з упевненістю говорити про те, що для багатьох юнаків і дівчат вона заново відкриє вже знайомі сторінки рідного краю та підкаже нові дороги в царині пошуку свого коріння, розуміння місця нашого краю в загальнодержавній історії. Можливо, вона надихне юні душі на пошук і відкриття незвіданого, і хтось із них прийме естафету літопису Борівщини, нашої маленької перлини в серці неньки – України. Хотілося, щоб ця книга стала настольною для кожного мешканця Борівського району, який відчуває себе справжнім патріотом рідного краю.

Все, що зроблено за минулі роки працею наших батьків і дідів, в їхньому розумінні щастя, ми не повинні зруйнувати, розтягти по камінчику, кожен у свою оселю, задля власного блага. Ні, ми повинні скористатися цим надбанням для розбудови нашого спільного дому уже в нових умовах, за нових підходів і викликів нашого неспокійного часу.

Ми сильні нашим нерозривним зв’язком поколінь, єдністю наших інтересів і устремлінь. Ми зобов’язані зберегти все це, бо тільки так ми єдине ціле, ми український народ. Лише за цієї умови можливе наше існування, невмирущість нашої історії, утвердження державності.

Сподіваюсь на доброзичливе та зацікавлене відношення до цієї книги усіх читачів, адже в кожному її рядку – подих нашої природи та історії.

Ця книга звернена до кращих почуттів у душі кожного з нас: почуття патріотизму, вірності рідному краю, своїй маленькій батьківщині, але вона і спонукання до праці, творення добра і справедливості, – в ім’я слави і процвітання рідного краю, в ім’я величі і сили нашої України.



Голова Борівської районної державної адміністраці Л.А.Мазуренко

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Борівщина

Сообщение Козарлюга » Вт май 31, 2011 15:44

Остропiлля - козацька фортеця вГороховатцi



“Українець є вдумливий, запальний, радо згадує

минуле свого народу і кохається в спогадах

про героїчні вчинки своїх предків. Коли його

спитати, хто він, то відповість з радістю і

гордістю – Я козак”

Гакстгаузен



Таємниці рідного краю.Скільки у світі див – не переповісти. До знаних семи повсякчас додають ще й восьме, дев’яте, десяте… Але найбільше диво завжди знаходиться поруч.

Багато чудес на цьому світі, але найбільше диво – дізнатися, що тут, на твоїй землі, на такій рідній Борівщині творилася не менш славна історія та культура. І дізнатися про це не із запилених посібників та газет, коли сірі сторінки аж ніяк не сприяють буянню романтичної фантазії, а дещо несподівано і раптово – на власні очі і вуха. Нещодавно мені пощастило “прочитати” не всім відомі, а точніше, мабуть-таки нікому до сих пір не відомі – сторінки нашої легендарної слобожанської історії.

Природа наділила нашу слобожанську землю – Нижнє Приоскілля – чудовою, просто винятковою красою, а історія – загадковим минулим. Кожна місцевість у нас має свої історичні таємниці. Вистачає їх і у Гороховатки. Та чи не найбільша з них – Остропільська козацька фортеця – сьогодні, на жаль, захаращена людською недбалістю та буквально затоптана сільською чередою, яка влітку декілька раз на день проходить цією місциною. Забута і занапащена ця унікальна козацька пам’ятка нащадками тих, хто колись її створив.

…Кажуть, що тут зупиняється невблаганний час і навіть вщухає свавільний вітер, який повсякчас рвучко дме Осколом та вільно гуляє тутешнім пагорбкуватим селом. Кажуть, вночі на цьому місці настільки тихо, що чути, як б’ється власне серце і ходять безтілесні привиди.

Та найголосніше тут, на фортечній горі, чути величний голос тисячолітньої Німоти. І виникає загострене відчуття відстані від усього живого на сотні років… І все це має якийсь стосунок до тебе: відчуваєш цю причетність до минувщини, але розум не годен осягти цієї спорідненості й часової тяглості.

Проте в отому пронизливому мовчанні, в урочисто-зачарованій тиші, що проймає тут слух дзвенінням, вловлюються якісь таємничі інформаційні імпульси, що йдуть не із землі до неба, а – навпаки…

– Остропілля... О-с-т-р-о-п-і-л-л-я!.. – читачу, проникливо вдумайтесь у цю промовисту назву. Протяжно прокажіть її подумки про себе, затим ще раз, уголос. Ви нічого не відчуваєте?..

Ні для кого не секрет, що історія сучасного Борівського району недостатньо вивчена, особливо це стосується XVII-XVIIIст. – часу заселення Слобожанщини. Повною мірою це стосується і минулого Остропільської козацької кріпості, яка протягом більш ніж століття відігравала важливу роль в обороні всієї Південної Слобожанщини, фактично була її прикордонним форпостом.

Згадки про фортецю в Гороховатці є в дослідженнях Д.Багалія, Філарета Гумільовського та в чудовій монографії В.Загоровського “Изюмская черта”. З усіх інших краєзнавчих публікацій тільки у довіднику “Історичні та пам’ятні місця Харківщини” коротко сказано про цю фортецю: “На підвищенні правого берега річки Оскіл, звідки почалося заселення, була споруджена кріпость – земляний вал і рів. Вона була побудована для захисту від частих набігів татар. Залишки цієї кріпості збереглися до нашого часу”.

На превеликий жаль, сучасним дослідникам історії козацтва зовсім невідомо про цю фортецю. Наприклад, у чудовому посібнику “Археологія доби українського козацтва XVI–XVIIIст.” у великому переліку козацьких пам’яток Харківщини про Гороховатку зазначено тільки те, що вона була містечком Ізюмського полку і нічого не сказано про її фортецю, хоча стосовно інших кріпостей така інформація, безумовно, є.

У публікації О.Титової “Пам’ятки і пам’ятні місця козацької доби на Харківщині”, серед величезної кількості козацьких пам’яток, перелічених тут, Гороховатка чи Остропілля взагалі не згадані. Це особливо прикро вражає, якщо мати на увазі, що дослідниця представляє Центр пам’яткознавства Академії Наук України (це видно з публікації).

Та й в обох виданнях “Історії міст і сіл. Харківська область” теж відсутні будь-які згадки про козацьке минуле Гороховатки, тим паче про її славетну фортецю. У чому ж справа?

Пояснення, мабуть, полягає в тому, що Гороховатська кріпость раніше називалась (до XVIIIст.) – Остропільською, а головне, що, м’яко кажучи, до недавнього часу дослідженню історії слобідського козацтва не приділялось відповідної уваги, його вивчення було “небажаним”.

Тому й виникла нагальна потреба заповнити цю недоречну прогалину в історії слобідського козацтва та й нашої рідної Борівщини.

…Кажуть, що незадовго до Другої світової війни деякі з гороховатських очевидців потайки оповідали серед своїх таку бувальщину: Час від часу, здебільшого пізно восени, глупої непроглядної ночі до колишньої козацької фортеці, що на горі, повільно наближається невеликий загін вершників. Самих їх майже не видно, якісь туманні, напівпрозорі тіні, що злегка нібито фосфорились тьмяним сяйвом, зате виразно було чутно лункий тупіт копит, бряжчання зброї та сполохане форкання коней.

Цієї пори темінь така густа, що хоч намазуй її на хліб. Утім Гороховатка вже повечеряла іншим харчем і, блаженно закутавшись у містично-оксамитову темряву та таку лагідну снотворну тишу, тепер міцно спала.

Коли більшість тутешніх мешканців уже бачила десятий сон, щораз і з’являлися тут ці довговусі таємничі прибульці.

Тихою ходою піднявшись на гору, вже піші вершники на якийсь час зовсім десь щезали. Затим знову в різних місцях фортеці – то тут, то там – чувся негучний чоловічий гомін: чи то здавлений плач, чи то притамований надривний стогін; потім якесь дивне гупання й пронизливе вищання, ніби відкриваються двері на заіржавілих завісах – і затяжна гнітюча могильна тиша.

Відвідавши своє козацьке гніздо, таємнича ватага так же поволі, блідо коливаючись у повітрі, як якесь нецьогосвітнє незбагнене марево, зникала у гущавині мовчазного лісу Щербакової балки, що тут же неподалік, за річечкою Гороховцем. Та, кажуть, давненько вже їх не бачили: мабуть, щось відлякує або не хочуть показуватись на людські очі – бувають на горі вже потай.

Зараз це місце зовсім поруйноване часом і людською недбалістю. Мало хто знає, що приховує древня Остропільська козацька фортеця. Спробуємо ж привідкрити таємничу завісу часу та заглянути на 300-350 років назад, у наше козацьке минуле.

Гороховатка за козацької доби.…Йшли уже не перший день. Шлях на схід – далекий і невідомий. Натужно рипіли перевантажені вози, зрідка подавали голос прив’язані до них корови і телята, втомлено сопіли коні під вершниками та протяжно зітхали воли в ярмах, час од часу тривожно гелготіли гуси в клітках на возах та тут же стишено пхикали і скімлили діти. Переселялися на нову батьківщину – на слободи[1], себто на свободу. Йшли залюднювати терени Дикого Поля, щоб зробити їх новою українською землею, Слобідською Україною.

Добре, хоч осінь того року видалася тепла і суха. Осадчий[2]-отаман вів їх аж кудись у пониззя Оскола, де, казав, правічні дуби й солодка вода, а трави у зріст людини. І справді, за багато днів переходу відчайдухи козаки спочатку побачили вдалині величні зелені пагорби, а потім синю змію річки, що готова була вжалити прохолодою. Так, нарешті, це був вимріяний Оскіл.

На високих пагорбах, які пізніше наші степовики назвали горами, і оселилися, а на найнеприступнішому з них наступного ж року заснували свою фортецю. Назвали неспроста – Остропіллям. А як же без неї – без фортеці, адже поруч загрозливо сусідили безжалісні татари та ногайці.

–Та тут гори не гірші, ніж у Печерської лаври, –казав отаман. Старі козаки, які бували на прощі в тих святих печерах, схвально кивали головами…

Мабуть, мало хто знає, що сучасне село Гороховатка в період його заснування здебільшого називалось Остропіллям, інші назви цього поселення в козацькі часи – Гороховець та Гороховатський городок. Безперечно, спочатку виникла на високій крутій горі побіля Оскола Остропільська фортеця, потім дещо згодом поруч, внизу гори, збудували православну церкву, а вже пізніше навколо них розрослась велична слобода Гороховатка, яку в офіційних документах XVII-XVIIIстоліть називали навіть містом та сотенним містечком.

Вже у 60-70-х роках XVIIстоліття Остропілля було добре укріплене, тобто, вже тоді тут була збудована фортеця, інакше б у тогочасних документах Остропілля не називали “городом”. Бо “городом” в ті часи називалося тільки укріплене (огороджене) поселення. Спочатку Остропілля було одним з 13 сотенних[3]містечок Харківського слобідського козацького полку, а згодом, після створення Ізюмського полку, ввійшло до його складу теж як сотенний центр. Засновано ж Остропілля дещо раніше Ізюма, Куп’янська, Балаклії та інших південнослобожанських міст і в свій час було відоміше за них.

У 1679 році в Остропіллі числилось 48 козаків, які були підлеглі харківському полковнику (“черкасы полковой службы”), а ще тут, як видно з документів, жили так звані оскільські козаки, які офіційно не входили до складу Харківського полку.

Московський воєвода Аверкій Апухтін повідомляє царю, що з “малоросійських городів” люди сюди приходять для поселення рідко, а якщо й селяться, то “хлеба мало пашут, живут по селам, только рыбою кормятся”. Воєвода пропонував заселити Остропілля московськими “сведенцами” (себто людьми, зведеними з Московщини). Ця пропозиція, на щастя, так ніколи і не була зреалізована.

Восени 1680 року в Остропіллі проживало лише 38 козацьких сімей, і знову царський воєвода писав у Розрядний приказ про необхідність присилки сюди, у фортецю, “прибавочных людей”, і знову його прохання не знайшло підтримки.

Яке було становище переселенців на нових місцях? Треба уявити собі неосвоєні цілинні землі, відсутність насіння для сівби, брак коштів та реманенту. Нерідко перші колоністи голодували і змушені були їсти “бруньки, омелу і березову кору”. Постійні татарські напади завдавали величезних збитків, подекуди навіть не дозволяли займатися землеробством. Слобожани мусили працювати у полі озброєні. Так, сусідні з Остропіллям мешканці Цареборисова будували серед оранок невеликі башти-фортеці, а то й взагалі земель через татар не орали. Недарма протоієрей Данило писав у 1696 році, що в цих місцях “жити не можна, прогодуватися нічим, через прихід татар орати неможливо”. Не було й року без сутичок наших козаків з кочівниками Малої Ногайської, Азовської, Білгородської та Перекопської орд, а ще, крім того, з татарами Великої орди кримського хана.

Козацька фортеця Остропілля згадується в знаменитому панегірику[4]“Багатий сад” українського поета барокової доби Івана (Яна) Орновського. В цій поемі, написаній ще в кінці XVIIстоліття та виданій польською мовою у 1705 році в друкарні Києво-Печерської лаври, чи не вперше оспівано Слобідський край. Змальовуючи героїчну історію колонізації Слобожанщини та прославляючи видатного полковника Харківського слобідського козацького полку Григорія Донець-Захаржевського, автор запрошує читача помандрувати цими ще маловідомими на той час місцями, що були втіленням свободи та лицарської звитяги. Наводимо уривок поеми у перекладі з польської на сучасну українську мову:

… Аби ворогам на дорозі створити перепони,

Багато зусиль доклав Захаржевський Григорій.

Зводив мури міцні для людей оборони,

Цим про край виявляючи свою турботу.



Чути, як понад Осколом

Від містечка Дворічного,

Встали вже надійним колом

Вежі Царборисова.



Там, де убого здавна жилося:

Там, де місцина пуста –

Зараз колосся розмножилося

Й постали чудові міста.



Куп’янка, Острополе, Сенькове збудовані,

Тож, від міста Царборисова

Понад Осколом чудові засновані

Фортеці. Твоя то, Григорію, слава[5].

Оспівуючи укріплення, зведені за полковництва Григорія Донець-Захаржевського, автор зазначає:

На валу тім сторожа стояла

Сторожа надійна,

Пильно край цей вартувала

На чатах постійно.

Наш приоскільський слобідський край, безперечно, потребував такого захисту, бо як зазначає видатний історик Дмитро Багалій: “З часів поселення українців у нових місцях … вони постійно терпіли татарські набіги, а коли цих набігів не було, над ними висів постійний страх перед ними, що не дозволяв їм виконувати мирну працю; страх, що змушував їх усі сили та енергію витрачати на укріплення своїх міст та виконання складної сторожової служби”.

Д.І.Багалій зазначає, що великі татарські напади були в 1680 та 1691 рр. – “се був немов страшенний вихор, котрий нищив та руйнував усе, що траплялося йому на шляху... Розсипавшися своїм звичаєм по ріжним селам, ...татари розруйнували країну, забрали у неволю багацько народу, особливо жінок та дітей, бо вони їх цінували найдорожче, пограбували хазяйства, попалили хліб, захопили з собою цілі отари овець та гурти худоби, коней, підняли навіть руку на Божі церкви, котрі штив нарід яко святиню. При таких несподіваних татарських нападах приходилося слобожанам хазяйнувати... Дуже сплюндрували татари Ізюмський полк і в 1736 р… Довго про сі часи згадував нарід, оповідаючи, як багато шкоди зробила тоді орда: “Щоб їй поганій за це борщу у вічі не видати”, – додає од себе з гіркою іронією оповідач. Ізюмський полк був пограничним і терпів від нападів більш усіх”.

Далі Д.І.Багалій зазначає: “Таких великих нападів ми знаємо два. Але малих було без ліку, і їх мусили терпіти ледь не усі оселі Слобідської України, а хоча й в деякі з них і не навідувалися несподівані гості, все ж таки можливо було їх повсякчас сподіватися і треба було до цього готовитися, завжди їх нападу дожидатися”.

Під час надзвичайно руйнівного татарського нападу 1691 року тільки в межах Ізюмського полку, і особливо в нас у Приоскіллі, вороги вбили і взяли в полон 1915 чоловік, забрали 4902 голови худоби, спалили і розорили 65 дворів і один хутір.[6] Але вже наступного року татарське військо – орда – було розгромлене Ізюмським полком саме у нас, на Гороховатському шляху.

Ізюмський полковник Костянтин Донець[7]повідомляв у Чугуїв: “Сентября 26, 1691 года, прислал к нам в Изюм из Цареборисова сотник Лаврентий Иванов козаков с вестью: 26 сентября цареборисовцы, будучи за звериною ловлею в бору за рекою Осколом, с Ногайской стороны видели татар человек сорок, которые шли тайным обычаем под слободу Радьковку - они, схвативши одного человека Радьковского, да животины волов скилька, вернулись; и мы, догнавши их на вершине Нетриусской[8], чинили с ними бой: одного татарина ранили и коня убили и животину у них, которую они было отогнали, отняли и гнали их аж до реки Жеребца [9]”.

Та й сам перший Ізюмський полковник Костянтин Григорович Донець- Захаржевський, який провів усе своє життя у боях з татарами, відбивав їхні напади на поселення свого полку і ходив з ним до Криму і Азова, у 1692 році загинув –“положил жизнь свою в битве с азовскими татарами. Он, с небольшим числом своих, догнал орду на Гороховатском шляху, разгромил ее, но сам поражен был татарскою стрелою, и на другой день умер”, – так пише про ці події архієпископ Філарет. Під час бою з азовцями 16 липня 1692 року йому в чоло влучила отруйна татарська стріла. Від тяжкої рани він і помер наступного дня.

Остропільська кріпость: час виникнення, місцезнаходження, характер оборонних укріплень, чисельність козаків.Широкій громадськості, сучасним дослідникам історії козацтва та краєзнавцям практично нічого не відомо про Остропільську фортецю. Знають хіба, що була якась козацька кріпость у Гороховатці, але конкретних відомостей про неї ви ніде не віднайдете. До того ж, якщо оборонні фортифікаційні споруди часів Київської Русі вивчено досить докладно, то значно менше висвітлено питання розвитку військової архітектури у козацьку добу. Однією з причин, хоча й не головною, було те, що від тих часів, себто XVII-XVIIIстоліть, залишилося мало фортифікаційних споруд, особливо у нас на східній Україні, де будували їх переважно з дерева та землі. Це й змушує нас розповісти про неї докладніше, спираючись передусім на власні багаторічні архівні, археологічні, етнографічні та краєзнавчі пошуки і проведену наукову реконструкцію цієї фортеці.

Передусім з усією відповідальністю слід наголосити, що залишки Остропільської козацької фортеці та городища XVII-XVIIIстоліть, які знаходяться на околиці Гороховатки в її північно-східній частині, в районі сучасної дільничної лікарні, є видатною пам’яткою козацької доби не тільки нашого регіону, а й усієї України і негайно повинні взяті під охорону держави.

Побудована вона була для захисту від частих набігів татар, а знаходилась на високому мисі Оскола, який панує над навколишньою місцевістю (25-30 м над долиною ріки). З цього мису досить легко контролювати переправу на Осколі, де був у свій час так званий татарський “перелаз” (брід), який знаходився дещо вище по течії від сучасного мосту.

Слід підкреслити надзвичайно вигідне розташування кріпості. З трьох сторін вона була практично неприступна, бо прикривалася досить крутими обривами, утвореними глибокими ярами. Висота урвища, на якому стояла фортеця, і сьогодні сягає від 8 до 12 метрів. На відстані декількох сот метрів на північ фортецю додатково прикривала річка Гороховатка та її заплава; зі сходу – за 60-100 м починався величезний яр, до 15м глибиною, порослий непрохідними хащами. Ще трохи далі на схід – Оскіл. За 100-200м на захід від фортеці також проходив глибочезний яр (до 20м глибиною), покритий деревами і чагарниками. Найменш захищеною була південно-західна сторона кріпості.

У далекому минулому правобережні ліси Оскола обіймали, зрозуміло, значніші простори, і разом з крутими пагорбами, глибокими ярами, непрохідними лісами та розлогими балками витворили важкоприступну, що відлякувала своєю утаємниченою величчю, козацьку фортецю, яка й стала на шляху жорстоких кочовиків.

Остропільська фортеця була опорним пунктом Ізюмської оборонної лінії (захисної смуги) проти татар, яка проходила Осколом і включала в себе ще такі кріпості, як Цареборисів, Сеньків, Куп’янка, Дворічна, Кам’янка і далі на північ. Цікаво, що між цими фортецями по прямій лінії була практично одинакова відстань – трохи більше 20км – тобто, в реальних межах зорової видимості, що, мабуть, дозволяло при потребі передавати світлові сигнали. Описуючи Сеньківську кріпость, давні джерела зазначають, що в ясні дні звідси видно Гороховатку, себто, її найвище місце – Остропільську фортецю. Зрозуміло, що й з неприступного Остропілля відкривалася широка панорама правого і лівого берега Оскола на десятки кілометрів. Саме звідси було зручно не тільки спостерігати за рухом татар, але й успішно відбивати їх напади, або, як зазначають архівні документи, “дабы удобнее было предусматривать набеги, а тем предохранять себя от них”.

І нині з цього місця споглядаєш, скільки око сягне, вражаючий краєвид. І повітря, й душа тремтить від подиху історії.

В ряді краєзнавчих експедицій нами було ретельно обслідувано й обміряно залишки Остропільської фортеці, вивчені її околиці, зібраний підйомний археологічний матеріал, а на основі всього цього й реконструйовано її вигляд.

Кріпость за формою була майже ідеально квадратна; східна і західна сторони по 50 метрів, а південна і північна – відповідно 55 і 54 метри. Досьогодні збереглися залишки земляного валу і рову. Вали підвищуються незначним чином (0,6-1м), хоча ще в 1947 році Дніпровською археологічною експедицією фіксувалася висота валу 1-1,5м. Тоді ж глибина рову була 2-3м з західної та південної сторін фортеці. Зараз же рів з боку лікарні практично засипаний сміттям, вугільним шлаком кочегарки, що знаходиться поруч, будівельним мотлохом. Загальна протяжність валу дещо більша 200м, значна частина його майже повністю зруйнована. На території фортеці та навколо бувають знахідки кераміки (уламки глиняного посуду), яка аналогічна кераміці Цареборисівського городища XVI-XVIIстоліть.

У трьох кутках фортеці (крім південно-східного, що, видно, знищений) напівкруглі насипи нагадують бастіони[10], які дещо виступають за межі фортеці, мабуть, тут стояли башти. Їх було всього чотири.

Що ж являла собою Остропільська кріпость?

Спочатку, як вказують архівні документи 1683 року, це був острог приблизно в 100 сажень[11]з баштами і ровом. Острогом же називався в ті часи укріплений пункт, обнесений огорожею з високого, зверху загостреного частоколу, який звався тином; це була огорожа з загострених паль, густо вбитих у землю. Остроги були пунктами другорядної важливості і тому служили для огородження поселень, що не входили в розряд міст (“городов”). Остроги поділялись на жилі і “стоялі”. Жилим острогом називався той, при якому знаходилось поселення; “стоялим” же той, який вміщав в себе одні тільки війська, призначені для його оборони.

Коли ж заснована фортеця в Остропіллі, в документах точних відомостей віднайти не вдалося (та чи й вдасться?). Відомо, що вже в 1670 році тут була церква, приход і досить значне поселення – слобода. Безперечно, засновані вони не пізніше середини 60-х років XVIIстоліття. Слід вважати, що сама фортеця почала будуватися ще раніше, десь у кінці 50-х – на початку 60-х років. Саме під її надійним захистом згодом і постав Воскресенський храм та розрослася козацька слобода Гороховець.

В описі міст і слобід Південної Слобожанщини 1683 року про Остропільський острог уже знаходимо такі докладні відомості: “Слобода Остропольская, Гороховец тож, построена с правой стороны реки Оскола. В той слободе для осадного времени построен острог всякого лесу, в том острогу 4 башни построены на столбах, одне проезжие ворота да для проходу к воде фортка. По мере тот острог в вышину сажени, острожные стены по мере вокруг из башенными месты 108 сажень с полуаршином[12]. Около тово острогу ров в глубину полутора сажни, в ширину тож. Обламов и кроватей, и тарасов нет. Да с правой стороны той слободы около посаду[13] устроены надолбы[14]. Слободы Остропольской, Гороховца тож, жители: атаман на коне с пищалью[15] один. На конех с пищальми 16 человек, пеших с пищальми 5 человек, с рогатинами[16] 5 человек, на коне с рогатиною 1 человек. Итого 30 человек”.

Так що Остропілля з початку заснування було жилим острогом. Та згодом зі зміною огорожі на земляну, з дерев’яною стіною на ній, воно перетворюється на кріпость, а поселення навколо на “городок”. Це засвідчує і те, що з кінця XVIIст. в тогочасних документах Гороховатка вже називається городом, городком чи містечком, а не як раніше – слободою.

Городом же в ті часи називалось будь-яке поселення, оточене, для забезпечення його від ворожих нападів, земляним валом, дерев’яною стіною або кам’яною огорожею. Город не міг бути без захисної огорожі, зі знищенням її він втрачав своє значення і саму назву города.

Саме це і трапилося з Гороховаткою-Остропіллям в кінці XVIIIст., коли з утвердженням Російської імперії в Північному Причорномор’ї та Криму більшість фортець і укріплень Слобожанщини втрачають своє військово-стратегічне значення. Ці фортеці касуються (офіційно ліквідовуються), швидко занепадають і руйнуються. Подібне відбувається і в нас у Нижньому Приоскіллі. Самі ж наші поселення, крім Куп’янська, втрачають статус городка і стають звичайними слободами.

Як уже сказано вище, десь наприкінці XVII– на початку XVIIIст. Остропільський острог був наново укріплений додатковим земляним валом в 2-3м висотою і чотириметровою стоячою острожною дерев’яною стіною з обламами, і таким чином острог перетворився в фортецю, а поселення – в “город”.

Головну частину конструкції фортеці складав щільний ряд вертикально стоячих колод. Довжина колоди зазвичай рівнялась 3 сажням, до того ж колода закопувалась у землю на 1 сажень. Суворо заборонялось використовувати колоди, тонші 5 вершків[17](22см) у тонкому кінці. Матеріалом для стін слугувала сосна, рідше осика, але перевагу безумовно надавали дубу, багаті угіддя якого знаходились неподалік Високої Долини (біля сучасного Підвисокого) та в урочищах Теслене, Василькове, Плоске, Довжик, Западня, Глибоке, Нелуп; крім того, в лісах Сагунове, Барашов, Стінка, Клеменків, Мелевський, Курилів[18]та інших, тобто зовсім неподалік від Гороховатки.

Острожна стіна скріплялась зсередини поперечною горизонтальною колодою, а також залізними скобами або дерев’яними “голками”. Стіна мала облами – виступи, навіс з колод над основною стіною, прикритий ззовні ще однією захисною стіною із декількох рядів колод чи брусів. На стінах були прорізані вузькі бійниці або, як їх тоді звали, “бої”. Тут же був бруствер у стіні фортеці, висотою під груди козаку. Крім бійниць, в обламі були і отвори в підлозі, щоб лити через них на голови атакуючих окріп та розплавлену смолу. Вздовж стіни зсередини влаштовувались по всьому периметру помости, які називались “кроватями”, де розміщались біля верхніх бійниць козаки. Для підйому на “кроваті” використовували драбину. З нижніх бійниць вели вогонь козаки, які стояли на землі. Стіна з обламами мала тесовий односхилий дах. На стіні були ще котки – колоди, які перекидалися (скочувались) через фортечну стіну під час навали ворога. Вони розміщувались або на даху оборонної загороди, або на вершині стіни.

Як зазначалось вище, Остропільська фортеця мала чотири дерев’яних башти. Спочатку вони були “построены на столбах”,а вже пізніше у розрізі являли собою квадрат (як писали тогочасні літописці, “рубились в четыре стены”),що будувався методом зрубу. Наявність башт значно посилювало оборону фортеці. В них розміщувалась артилерія, переважно малих калібрів. Це підтверджується частими знахідками ядер (як цілих, так і їх уламків, осколків) різного калібру поблизу Остропілля. Вони зберігаються в шкільних музеях Гороховатки, Пісок Радьківських та в колекції автора. Башти використовувались і для спостереження за ворогом.

Складалися башти із закритих, відділених один від одного поверхів, яких було зазвичай два чи три. Іноді верхні поверхи робилися “теплими”, в цьому випадку між колодами пркладався мох і в башті влаштовувалась піч. Підлога кожного поверху називалась “мостом”. Над “мостами” прорізались бійниці й амбразури для гармат. Поверхи з’єднувались драбинами. Висота башт була 8-12м, на їх вершині розташовувалось “караульне горище” – приміщення для спостерігача-караульщика. В цьому випадку сполучення з верхом проводилось по зовнішній драбині, розміщеній біля внутрішньої стіни башти.

В деяких місцях при основі острожної стіни були зроблені відкоси для більшої міцності, що було особливо необхідним при будівництві стін на вершині насипного валу. Зовнішня сторона огородження не досягала дна рову, щоб не дати можливості атакуючим запалити стіну. З цією ж метою зовнішню стіну обмазували на значну висоту глиною або обкладали її рядами дерну.

В тогочасній інструкції-наказі зазначалось: “…и тот острог поставить новой, в добром лесу (з гарного лісу),чтобы который лес был сухой и телен и впредь был прочен; а ставить тот острог плотно, и бои на башнях и на остроге и всякие крепости сделати…”.

За стіною острогу, як правило, був викопаний рів у два сажні ширини і глибини, але так було не скрізь. Наприклад, Гороховатську фортецю цей рів захищав лише з південно-східної сторони.

Щодо земляних валів, якими були оточені всі фортеці Нижнього Приоскілля, то порівняно з дерев’яними стінами вони були більш міцними і довгочасними спорудами. Для більшої стійкості земляні вали обкладалися дерном, подекуди облицьовувалися дубовими колодами. До того ж дубовий “ослон” по типу острожної стіни міг мати облами. Застосовували і спеціальні дренажні пристрої (наприклад, дерев’яні труби скрізь вал для стоку води).

Ворота Остропільської кріпості могли розташовуватись лише на півдні чи південному заході укріплення. Дуже ймовірно, що в’їзд був саме там, де і зараз у кріпость заходить дорога. Це видно хоча б по земляному валу, який тут дещо нижчий.

Небезпечні напрями Остропільської фортеці (північ, південь, захід) додатково прикривались ще надовбами. Надовби – це конструкція з 2-3 загострених дубових паль (“надолбина о три кобылины”), закопаних похило в землю і перехрещених між собою поперечною колодою. Виходив своєрідний паркан, висотою метрів у три, зроблений так, щоб у проміжки між палями не міг пройти кінь. Надовбні ставили як передові загородження перед фортецею; ними ж оточували козацьку слободу Гороховатку.

Крім цього, небезпечні напрямки ще прикривались “стовпцями”, “тином”, “частиком”, “часником” і “рогульками”. Одинокі стовпці закопували в декілька рядів. Тин або “палісад” ставили на дні рову в один або два ряди, рідше біля рову і засипали землею. Частиком називався низький частокіл із загострених кілків, вбитих у шаховому порядку на невеликій відстані в дубові колоди. Частик ставили між острогом і ровом, а також перед тином у рові чи між надовбнями. “Часник” же складався із залізних шпичаків, розташованих, подібно частику, близько між собою і вбитих у дошку. “Часник” засипали пухкою землею або листям, маскуючи від ворога. Поміщали його біля рову, тину або надовбнів. Щодо “рогульок”, то “…на тех местах, которыми чает воинских людей приход, велеть тайным обычаем поместить рагульки и за рагульками велеть быть служилым людям, колким человеком пригоже, а то служилым людем приказать накрепко, чтобы им воинских людей на рагульки навести всякими обычаи, чтоб над воинскими людьми промысл и поиск учинить”.

Зрідка використовували й залізні ковані “їжаки”– вироби з чотирьох з’єднаних між собою шипів із гострими кінцями. При будь-якому положенні цього “їжака” один шип завжди був повернутий догори і міг серйозно пошкодити ногу людини чи коня. Шип на лезі заважав видаленню його з рани. Такі пристосування широко використовувались для боротьби з татарською кіннотою. “Їжаків” розкидали по траві на шляху просування противника, зокрема, ними перегороджували підступи до місць татарських “перелазів”.

Слід відзначити, що останні дерев’яні укріплення на Ізюмській захисній смузі не отримали широкого розповсюдження.

...Таємниці оборонних споруд, давніх поховань та скарбів, печер і підземних ходів різного часу ще й досі зберігає Остропілля, Гороховатка та їх околиці, і наше невідання минулого вражає тим більше, коли все бачиш поруч – і далеко ходити не треба! З сучасного шосе Куп’янськ-Ізюм лише варто в цетрі Гороховатки звернути праворуч – і через пару сотень кроків це таємниче минуле постане перед вашими очима.



Підземний світ Гороховатки.Підземні таємниці існують всюди, де є старовинні фортифікаційні споруди. Відомо, що в усіх козацьких кріпостях Нижнього Приоскілля існували тайники, які вважалися необхідним атрибутом тогочасної фортеці. Тайник – це похилий підземний хід із кріпості. В найпростішому випадку це був рів, покритий колодами в один-два накати, на дні якого були східці. Довжина тайників була до декількох сот метрів.

Був глибокий потаємний хід і з Остропільської фортеці, можливо, і не один. Справа в тому, що з давніх часів і дотепер у Гороховатці відомі підземні переходи, коридори, печери, різні підземелля. Зі свідчень старожилів відомо, що на північному заході Остропільської кріпості, в яру, що біля дільничної лікарні, знаходився один з таких виходів з підземного тунелю. Він був напівзасипаний. Його висота до двох метрів. Ішов він з яру в напрямі кріпості, яка знаходилась за 100-200 метрів. Проходив глибоко від поверхні землі. Відомий він давно, але час від часу вхід до нього повністю закривався або сам завалювався землею, або його спеціально закидали грунтом місцеві жителі. Про цей хід знали тільки одиниці. Останній раз його відкрили в середині 90-х років місцеві школярі. Іншої інформації про цей підземний хід нам не вдалося зібрати, як і знайти його вхід. Видно, він знову завалений.

Часто хід з Остропілля в якийсь яр поблизу до джерела води чи до Оскола був під час ворожої облоги для тутешніх козаків своєрідною “дорогою життя”.

Серед місцевих жителів і досі існують легенди та перекази, що Гороховатка підземними переходами сполучалась з лівим берегом Оскола, селами Сеньковом та Боровою, навіть з Ізюмом і Святогірським монастирем, від яких знаходиться за десятки кілометрів. Мабуть, у цих місцевих переказах, які йдуть з глибокої давнини, збереглися відбитки інформації (можливо, й дещо перебільшеної) про реальне існування підземель і підземних переходів. Як нам вдалося з’ясувати, ця інформація і сьогодні є таємною, чужим не розголошується, передається тільки серед корінних мешканців. Більше 90% жителів Гороховатки ніколи не чули про ці підземелля, хоча як ми реально пересвідчилися, вони в дійсності існують. Чи не є це далеким відгомоном того, що ці відомості в свій час слід було пильно берегти і не довіряти чужим ?

Кажуть, Гороховатка буквально пронизана мережею підземних ходів. Навіть сьогодні дехто може вказати не менше п’яти отворів-входів до тутешніх підземель. Деякі з них напівзасипані природними обвалами землі, інші вже закидані спеціально, ще деякі взагалі замуровані цеглою та залиті бетоном. Та все це – дірки і дірочки у підземний світ козацького минулого. Печери не тільки у самій Гороховатці, а й у її околицях (наприклад, Бахтин, Щербакова балка). Всі ці місця начебто з’єднані між собою підземними ходами і, крім того, мають десь у центрі загальні зали, які вміщують декілька десятків чи навіть сот чоловік. Ці припущення частково підтверджуються й документальними даними.

Нібито раніше ходили чутки серед місцевих нащадків остропільських козаків і про “Запечатану фортецю” всередині гороховатських гір. Вона була тісно зв’язана з Остропільською фортецею, була її паралельним – підземним – резервним варіантом. Не виключено, що під час небезпеки, ворожих облог тут, у підземних галереях, ховалися тутешні козаки та й мешканці навколишніх хуторів. Підземні споруди, аналоги яких ми бачимо у Святих Горах, могли також мати культове і комунікаційне призначення. Про їхнє існування, вочевидь, знало лише небагато втаємничених. В якийсь момент було вирішено завалити входи до підземної фортеці – запечатати її, отож і залишилися нам лише легенди про якісь там печери та ще дещо дивна назва “Гороховатка”, яку ніяк не можуть досьогодні розгадати. Відповідним було ставлення до рукотворних пустот під поверхнею землі в Гороховатці і в новітні часи. Будь-які відомості про них заборонялося оприлюднювати. Невідоме так і залишалось невідомим.

Розгалудження підземних ходів – “козир” будь-якої фортеці. Та біда – більшість з них засипані чи в аварійному стані. А які б то могли бути захоплюючі екскурсії в реставрованих підземеллях – тільки уявіть!

Яких тільки функцій не виконували рукотворні козацькі підземелля для моїх далеких і не дуже предків! Від звичайнісіньких природних холодильників для збереження продуктів: м’яса, риби, молока тощо – до надійних схованок від сильнішого ворога.

Ми побували у кількох “передпокоях” підземного світу. Особисто у мене залишилось враження, наче до рук дали потримати захоплюючу старовинну книгу, прочитати яку – зась!

Ходи були сухі, повітря сперте, ліхтар горів лише електричний, гасова лампа через певний час починала блимати й гасла. Надворі спека, в’януть трави, а тут пара йде з рота. Мабуть, були вентиляційні шахти, бо в частині підземель відчуваються протяги, а там, де повітря сперте, швидше всього ці вентиляційні шахти закидані чи обвалилися.

Говорять, є хід, цікавий “зазубреними” коридорами. “Зазубрини” (ніші відповідної форми) були вздовж ходу і мали оборонне призначення, оскільки людина, яка стояла за рогом, залишалася невидимою для того, хто входив, і могла його вбити…

Остропільська фортеця – майже непочатий край захоплюючої роботи для істориків, краєзнавців, археологів та спелеологів. Але одного лише бажання для цього замало.

Здійснити задумане не просто, бо все впирається в не нову проблему фінансування. Це сторонньому може здатися, що все просто: спустився в підвал, пробив отвір чи розібрав штучний завал і досліджуй собі скільки заманеться. Насправді все набагато складніше. Очевидно, що ходи в багатьох місцях завалені, зруйновані чи підтоплені, що зумовлює значні труднощі в пересуванні і без належної підстраховки становить величезну небезпеку для дослідників. Взагалі невідомо, яких раптових несподіванок можна тут чекати. Кажуть, що деякі місця навіть заміновані. Неважко переконатися, що без спеціального спорядження, наприклад, кисневих масок, братися за якесь серйозне дослідження немає сенсу, а мінімальний обладунок для групи коштує не одну тисячу гривень.

Є й інший варіант – почати дослідження підземель з поверхні, провівши за допомогою спеціальної апаратури своєрідне сканування.

Спілкуючись у ході дослідження Остропільської фортеці з фахівцями-істориками та археологами, так чи інакше причетних до вивчення минулого козацької доби Слобожанщини, почув і думку про те, що в час економічної кризи “шкурка вартувала б вичинки” лише у тому випадку, якби тут можна було знайти якісь унікальні знахідки, а це малоймовірно. Однак з цим можна посперечатися. На терезах історії часто і дрібнички набувають надзвичайної ваги. До того ж ніхто не може заперечити можливість знахідки під товщею землі справді унікальних документів чи навіть скарбів.

...У фантастичних творах подорож “машиною часу” в сиву давнину, як правило, займає кілька хвилин або ще менше. А ось мені з Богуславки добиратись до Остропілля – цього острівця козацької Слобожанщини – доводиться майже годину. Втім ніколи не приходиться жалкувати за втраченим часом. І навіть навпаки, коли надходить час зворотньої дороги, відверто шкодую, що мандрівка в минуле виявилася занадто короткою.



Походження назви “Остропілля”.Досліджуючи походження назви Остропілля, вдалося натрапити на пояснення подібного топоніма Високопілля (що теж на Харківщині) у професора А.Ярещенка. Він пише : “Високопілля - ... засноване у 70-х роках XVIIст. з невеликого козацького сторожового поста, «калангородка». Відомо, що калангородки, або своєрідні спостережні пункти, були в цей період розкидані по всій системі укріплень, яка оберігала кордони Російської держави від нападів татарських загонів. Назва «калан городок» походить від тюркського двоосновного іменника «каланча», поняття «kalan» у давньотюркській мові означало «високий», «головний», «великий». Одне із значень слова «ча» було «воїн», «ворог» . Двоосновний іменник «каланча» в переносному значенні являв собою поняття «спостерігати за ворогом з високого місця» або «спостерігати за ворогом з якогось пункту». Часто «калангородки» перетворювались на поселення. Одним із таких було Високопілля. Це давньоруська назва. Дозорці – козаки виглядали ворога з «високого полу», тобто з високого помосту – своєрідної спостережної вишки”.

Вищенаведене пояснення назви Високопілля Валківського району на перший погляд дуже пасує і до топонімів Остропілля Борівського району та Островерхівка Зміївського району. Тим більше, що Островерхівка теж виникла у 2-й половині XVIIст. як козацьке укріплення.

Всі ці три назви – Високопілля, Остропілля і Островерхівка – мають близьке семантичне значення. До того ж, Високопілля і Остропілля знаходились на Ізюмській оборонній лінії як її головні опорні укріплені пункти.

В словнику С.Ожегова пояснюється: “Остро... - первая часть сложных слов со значением: 1) с острым, отточенным; 2) с острым, сужающимся... Островерхий - с острым верхом...”

Доповнення знаходимо в словнику Б.Грінченка: “Острева - ствол дерева, обыкновенно верхушка, в несколько аршин длины, поставленный вертикально, вокруг которого кладут снопы или сено в стог”, та “Острокил - кол с заостренным верхним концом”.

В топонімі Остропілля перша частина компонента означає – «гостра вершина» другого компонента – “пілля”.

Не можна погодитися з А.Ярещенком, що частка “пілля” походить від “піл”-поміст, а не від слова “поле”.

Тільки в Харківській області є більше десятка топонімів з компонентом «пілля»: Вірнопілля Барвінківського району, Високопілля Валківського району, Ганнопілля – Вовчанського, Добропілля – Лозівського, Добропілля – Валківського, Мар’янопілля – Близнюківського, Миропілля – Шевченківського, Новопілля – Барвінківського, Петропілля – Шевченківського, Тихопілля та ін. А широковідоме у всьому світі Трипілля на Київщині?

Ці топоніми “прозорі”, їх не важко розшифрувати. І нікому не спаде на думку, що Ганнопілля – це Ганнин поміст, а не Ганнине поле; те ж щодо Петропілля, або що Вірнопілля – це вірний поміст, а Добропілля – це добрий поміст... і т.д.

На нашу думку, Високопілля означає «високе поле», а Остропілля – “поле на гострих вершинах”. Останній топонім повністю відповідає місцевим топографічним і рельєфним реаліям, адже навколо Остропілля-Гороховатки багато глибоких ярів та високих крутосхилих бугрів, на яких розташовані місцеві поля. Та і сам “городок” Остропілля знаходиться на вершині найбільшої та найкрутішої тут “гори” – високого бугра, що панує над навколишньою місцевістю.

Крім того, треба мати на увазі, що слово “поле” має декілька значень і не обмежується вузьким значенням “оброблена під посів ділянка землі”. Одне із значень цього слова – “рівна ділянка, майдан, спеціально підготовлений і пристосований до чогось. Наприклад, футбольне поле, поле бою”. Тобто, Остропілля може означати – “якась спеціальна ділянка на узвишші”. А ще точніше – укріплений “городок” на високому місці.

І хоча в Остропіллі-Гороховатці безсумнівно був і свій “калангородок”, тобто висока вишка для спостереження за татарами і з нього велись постійні спостереження за лівим берегом Оскола, та безперечно і те, що назва цього “городка” пішла зовсім не від загостреної, звуженої догори вишки, на якій містився поміст – піл, а від місцини (поля), укріпленого козаками на високому бугрі, неподалік від того місця, де річечка Гороховатка впадає в Оскіл.

Що цікаво, назва Осторопілля, яка була відома місцевому населенню в XIXі в 1-й пол.XXст., зараз майже забулася. Старожили Гороховатки ще з великими труднощами пригадують цю назву – “було таке Остропілля... Говорили – піти на Осторопілля...”, а де ж знаходиться це місце, вже вказати не можуть – “десь біля Гороховатки, а точніше не пам’ятаю...”.



Остропілля та сучасність або чи повернуться привиди у козацьку фортецю?На сьогодні вся територія Остропільської фортеці густо поросла кленом, акацією, подекуди терном і дикою грушею. Грунт повністю задернований, влітку покритий здебільшого кропивою. В різних місцях фортеці знаходяться свіжі ями – мабуть, сліди місцевих скарбошукачів. Рівно по центру –з півдня на північ –городище пересікає грунтова дорога, якою влітку ганяють сільську череду. Підйомний матеріал повністю відсутній, територія дільничної лікарні заасфальтована. В теперішній час суцільної руїни, Остропільська кріпость заростає височенними бур’янами, які перетворюють ці залишки незнаної нами козацької цивілізації на непрохідні джунглі.

Відомо, що козацькі кріпості є видатними нерухомими археологічними пам’ятками українського народу й потребують усебічного вивчення і охорони державою. На превеликий жаль, у польових умовах Остропільська фортеця ще ретельно не досліджувалась ученими і вона є практично невідомою як науці, так і широкій громадськості (зокрема й місцевій)[19].

Щодо охорони цієї пам’ятки, то тут справа ще гірша. Городище Остропілля, де в свій час знаходилась кріпость, дуже поруйноване в роки війни. У 1942-1943 рр. на цій пануючій над навколишньою місцевістю висоті, яка контролює переправу через Оскіл, стояли німецькі артилерійські і зенітні батареї, що вели обстріл лівого берега Оскола. Крім залишків окопів, вогневих точок тут залишились воронки від розірваних снарядів і авіабомб. До того ж фортеця зруйнована прокладеною тут вгору дорогою. В деяких місцях земля знята до материка. Ступінь збереженості цієї пам’ятки козацької доби можна означити як жалюгідний.

Городище продовжує руйнуватись і зараз. Значну роль у знищенні фортеці відіграє місцева дільнична лікарня, яка займає західну частину Остропільського городища і перетворює його в звалище сміття і шлаків від спаленого вугілля. В прифортечних оборонних ровах зробили сміттєзвалища, а ті, що залишилися порожні, стали останнім притулком домашніх тварин. Місце, що повинне бути предметом нашої гордості і візитною карткою району, заростає кропивою та лопухами. Зрозуміло, що ніякої охорони з боку держави і місцевої влади не ведеться. Навіть у самій Гороховатцібільшість мешканців не знає про те, що в північно-східній частині села знаходяться рештки козацької фортеці. Прикро дивитись, як зникають пам’ятки, що нагадували минуле.

Коли б Остропільська фортеця могла б говорити, вона б заволала до нас, нащадків, нагадуючи про своє існування та будячи нашу приспану пам’ять.

Все це – з минулого та сьогодення козацької фортеці. А чи є у неї бодай якесь майбутнє? В хвилини, коли опановує романтичний настрій, мріється про можливість солідної реставрації та проведення тут екзотичних екскурсій, включаючи і підземні ходи і тунелі. В одному з підземних залів можна було б відкрити музей козацької слави та козацьких звичаїв. Адже сама неповторна аура цієї території дає немало у плані духовного збагачення.

За великим рахунком, всі ці поекти реальні, але при наявності великих коштів. Наразі ж їх ніде взяти навіть на те, щоб провести елементарне дослідження цієї унікальної фортеці та її підземель, а вони ж гинуть на очах. Куди вже там до розкриття підземних таємниць? А шкода…

У перспективі це місце, може стати цікавим туристичним об’єктом. Треба лише реклами... і самоповаги. Немає сумніву – цей куточок історії потрібно зберегти для майбутнього, що він став місцем паломництва борівчан та гостей району.

Адже Остропільська фортеця – визначна пам’ятка оборонної фортифікації козацьких часів. Тож вченим-історикам, без сумніву, доведеться ще чимало попрацювати, щоб розгадати приховані в імлі віків її таємниці.

А ми ж знаємо, що чи не в кожної людини є бажання відчути “подих часу”, “подих таємничого минулого”. Старожитності притягують й інтригують – привидами і легендами, автентикою з тріщинами та пощербинами, нерозгаданими загадками. Зрештою, вони стимулюють зазирнути до книжок історії.

За всім цим – виховання патріотизму, живого буття національної ідеї. Невже ми і далі плодитимемо манкуртів, безпам’ятних Іванів?

Через років сто ніхто масово не цікавитиметься, скільки літрів ми надоювали від корови чи скільки з’їли за рік ковбаси. Зате нащадки прискіпливо запитають, що з культурних та історичних цінностей ми зберегли для них. Лише це надзвичайно важливо.

У нас на Борівщині є що показати і на що подивитися. Але все це переважно стосується не історії. Та в оригінальному історичному намисті нашого краю по-особливому мусить засяяти екзотичний діамант “Остропілля”, який, щоправда, потребує певних коштів для “оздоблення”.

…Коли стати на тому місці, де раніше височіла Остропільська фортеця, а тепер – лише помітні її залишки, на високому схилі понад розлогою долиною Оскола і послухати пахкий осінній присмерк, то у вогкому тремтливому відлунні, що перекочується від небес до землі і знов од землі до небес, можна почути гук: чи то плач, чи то поклик – надчасова з’ява, вібрація космічного єства…

Той почутий гук, мов магніт, буде вас притягувати сюди щороку: у цю пору раннього листопаду, як тумани затягують долину, як хвилі Оскола зблискують уже не оксамитово, а сталево – і це місце, замість окраси, стає брамою між видимим і невидимим. І ви входите в неї…

А потім немилосердно різоне по серцю, мов лезом бритви, ота купа свіжого сміття на валу козацькому. Правду сказано: “Раби, підніжки, грязь Москви…”

Та все ж, пильно озираючись з непростого сьогодення в те далеке минуле, бачимо, що козацький дух, дух лицарів доби Богдана Хмельницького та Івана Сірка, славних козаків Остропілля та сусідньої Радьківки, спадкоємців непереможних звитяжців Ізюмського слобідського козацького полку, ніколи не вмирав у наших серцях. Ми і досі, незважаючи на будь-які життєві негаразди, все ж залишаємося вільним, нескореним народом. І мимоволі, коли замислюєшся над долею Борівщини та її корінних мешканців, спадають на думку віщі слова Василя Симоненка:

Народ мій є ! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде !

Так, нам ще належить відкрити це місце, це осердя нашої місцевої слобідської історії; динамітом любові зірвати завали незнання, байдужості, упередженості, сліпих стереотипів нашої долі, витворених для нас – не нами.


[1] Слободи – вільні поселення, які звільнені від будь-яких повинностей для залучення населення з інших місцевостей.

[2] Визначну роль у заселенні сучасної Борівщини і заснуванні її перших населених пунктів – слобід і хуторів – відіграли так звані осадчі (осадники, засновники поселень). Пам’ять про цих козацьких осадчих пошанована і донині в теперішніх назвах сіл Борівщини: Радьківка (за народною легендою, її осадив і заснував козак Радько – Радивон, за нашою версією Редька Матвій – цареборисівський сотник), Шейківка (козак Роман Шейко), Маліївка (козак Малій), Богуславка (сеньківський сотник Семен Йосипович Богуславський або його сини), Лозова (козак Лоза чи Лозовий), а раніше (до XIXст.) були ще у нас хутори Капустянський та Лимансько-Капустянський (Захаржевич-Капустянського), Кишинсько-Осипівський (Осип Кишинський), Сикалів (Сикало), Колесників (Колесник), Любів (Любий), Шоколів (Шокало) та ін. Про це ж свідчить і поширене на Борівщині прізвище Осадчий, як відгомін тих далеких часів воєнної колонізації нашого краю.

Знаємо про осадчих двох типів. По-перше, це ті, хто вирушав з Правобережжя чи Гетьманщини на чолі переселенської ватаги і очолював побудову нових населених пунктів на слободах. Найчастіше ці посади були виборними. По-друге, це були козаки слобідських полків, котрі вже дещо знали край. Збереглося кілька документів на осадження. Спочатку місце майбутнього поселення ретельно розвідувалось осадчим з товаришами, потім брався дозвіл у царського уряду на осадження слобід (зазначимо, далеко не завжди) і вже після цього вирушали на Правобережжя і Гетьманщину закликати переселенців “на слободи”.

[3] Сотня – адміністративно-територіальна одиниця (розміром з сучасний район) з центром у сотенному містечку, а також військова одиниця (загін в 200-300 козаків). Кількісний склад сотень не був сталим. Сотня була складовою частиною полку, очолювалась сотником, а поділялась на курені. Сотник керував сотнею як військовою одиницею: вирушав з сотнею в похід, складав списки козаків, наглядав за сотенною артилерією, озброєнням козаків, організовував оборону сотні. В мирний час чинив «розправу» (суд) над підлеглим населенням і козаками за українськими звичаями. Наглядав за земельними володіннями на території сотні, за фортифікаціями і укріпленнями, розглядав цивільні справи. Збирав і передавав розвідницькі і шпигунські донесення тощо.

[4]Панегірик – поетичний жанр, в якому урочисто прославляється певна особа.

[5] Дійсно, полковник Григорій Донець (названий так за перемоги над татарами на Сіверському Дінці) керував харківськими козаками при будівництві Ізюмської захисної смуги по Осколу та брав безпосередню участь у побудові нових укріплень Остропільської фортеці.

[6] Наводячи ці відомості, слід мати на увазі, що кількість населення в наших краях тоді була зовсім мізерною.

[7] Донець Костянтин Григорович – харківський (1682-1685) та перший ізюмський (1685-1692) полковник, старший син Григорія Донця.

[8] «Вершина Нетриуская» – верхів’я річки Нетріус, десь в районі сучасних сіл Андріївка та Глущенкове Борівського району.

[9] Річка Жеребець протікає у Сватівському районі Луганської області, неподалік сучасної Борівщини.

[10] Бастіон – бойова споруда у фортецях. Будувався на фортечному валу для обстрілу підходів до фортеці перехресним вогнем або вогнем з флангів.

[11] Сажень– 2 м 13,36 см.

[12] Аршин – 68,6 см.

[13] Посад – передмістя; неукріплена частина поселення, де жили селяни, ремісники і торговці.

[14] Надовби, кроваті і облами – див. далі роз’яснення в тексті.

Тараси; тераси; стіна, рублена тарасами – дерев’яна стіна, яка складалася з двох вінчатих стін, розташованих паралельно і скріплених під прямим кутом поперечними балками так, що утворював клітку, заповнену землею чи камінням.

[15] Піщаль – ручна вогнепальна зброя з довгим дулом, переважно московського походження.

[16] Рогатина – спис із масивним наконечником – рожном. Масивність наконечника рогатини обумовлювала її міцність, а плавне загострення її пера забезпечувало легше входження в тіло противника. Завдяки цьму рогатина могла витримати великі навантаження при ударі. Міцність та ефективність рогатини дозволяли використовувати її і в кінноті, і в піхоті. Вершник міг завдавати нею потужні удари і пробити будь-який захисний обладунок, а піхотинець міг, уперши її в землю, використовувати проти атакуючого кіннотника. Крім того, ушкодження, які завдавалися ворогові рогатиною, були тяжчі, ніж від звичайного списа. Як бачимо, рогатини широко використовувалися нашими козаками.

[17] Вершок – 4,5 см.

[18] Назви навколишніх лісів та урочищ наведені за архівними документами XVIIIст.

[19]Ми не беремо до уваги дещо поверхові археологічні розвідки Дніпровської археологічної експедиції 1947 р. під керівництвом І.І.Ляпушкіна та Північно-Донецького загону Донської експедиції 1955 р. під керівництвом П.Д.Ліберова, які побіжно оглянули Остропільську фортецю й дали стислу інформацію про це в 1961 р. у вузькопрофільних фахових виданнях. Ці експедиції проводились у зв’язку з будівництвом Червонооскільського водосховища і затопленням значних територій.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Борівщина

Сообщение Козарлюга » Сб ноя 26, 2011 15:43

V. Топонімічний словник Борівщини





Для історії в широкому розумінні та для історії краю зокрема, географічні назви (топоніми) становлять велику цінність в силу своєї стійкості та довговічності. Назва зберігається і несе в собі інформацію про ту епоху, в якій виникла. Роль топонімів в історичній науці можна порівняти з роллю решток матеріальної культури. На грунті небагатьох даних – окремих слів – створюються побудови, які відтворюють втрачені ланки історії.

Образно кажучи, топоніміка – це архів, літопис землі. Розкриваючи секрети назви, ми тим самим розкриваємо й секрети історії, заховані в ньому. Це подарунок минулих епох майбутнім.

Топоніми утворювалися поступово, протягом тривалого часу. Багато з них дійшли до нас із сивої давнини. Кожен народ залишив після себе назви, які він давав річкам, озерам, урочищам, своїм поселенням, втілюючи в них певний зміст, пов’язуючи їх із господарською діяльністю. Частина назв природних об’єктів передавалась від одного народу до іншого, трансформувалась, набирала нової форми, а іноді й змісту. Тому часто буває важко розкрити значення тієї чи іншої назви.

Часто народні пояснення топонімів далекі від дійсності. Тільки спираючись на історію, можна досліджувати географічні назви, в яких відбито природні особливості об’єктів, їх положення, господарську діяльність людей, назви народів, племен, імена людей, народні звичаї тощо.

Відносно пізнє заселення Нижнього Приоскілля, в тому числі й Борівщини, позначилось на її географічних назвах. Вони тут здебільшого прості за структурою.

gilroy
Новичок
Новичок
 
Сообщения: 1
Зарегистрирован:
Пт июн 07, 2013 11:20

Re: Борівщина

Сообщение gilroy » Пт июн 07, 2013 13:25

ильні нашим нерозривним зв’язком поколінь, єдністю наших інтересів і устремлінь. Ми зобов’язані зберегти все це, бо тільки так ми єдине ціле, ми український народ. Лише за цієї умови можливе наше існування, невмирущість нашої історії, утвердження державності ліхтар горів лише електричний, гасова лампа через певний час починала блимати й гасла. Надворі спека, в’януть трави, а тут пара йде з рота. Мабуть, були вентиляційні шахти, бо в частині підземель відчуваються протяги, а там, де повітря сперте, швидше всього ці вентиляційні шахти закидані чи обвалилися Адже сама неповторна аура цієї території дає немало у плані духовного збагачення.
pimsleur http://pimsleur.me
ileatherworld http://ileatherworld.com
test-kings http://test-kings.com/
pass4sure pass4sure
braindumps braindumps.net

Groveren
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 252
Зарегистрирован:
Пн дек 30, 2013 17:07
Откуда: Chile

Купить MSI MSI GT60 2OD (Core i7 4700MQ 2400 Mhz/15.6/1920x1

Сообщение Groveren » Чт апр 10, 2014 00:53

"Sony SEL-18200"

Изображение

Зум-телеобъектив Sony SEL-18200 имеет широкий диапазон и отлично подойдет для различных видов съемки, в том числе и для путешествий. Телеобъектив оснащен 11-кратным зумом и оптическим стабилизатором Optical SteadyShot, что обеспечивает более резкое и четкое изображение. А благодаря 7-лепестковой циркулярной диафрагме можно выполнить красивое размытие заднего плана. С телеобъективом Sony SEL-18200 подарит пользователю новое восприятие мира.

КУПИТЬ ПРЯМО СЕЙЧАС Sony SEL-18200 за 24780 руб.


Ключевые слова:
купить Sony SEL-18200
заказать Sony SEL-18200
цена на Sony SEL-18200
интернет магазин, купить Sony SEL-18200
Sony SEL-18200 в интернет магазине в Москве
купить Sony SEL-18200 в Москве
купить Sony SEL-18200 в Киеве
купить Sony SEL-18200 в Санкт-Петербурге

вот как то так...

Groveren
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 252
Зарегистрирован:
Пн дек 30, 2013 17:07
Откуда: Chile

Купить MSI MSI GT60 2OD (Core i7 4700MQ 2400 Mhz/15.6/1920x1

Сообщение Groveren » Чт апр 10, 2014 00:56

"Sony SEL-18200"

Изображение

Зум-телеобъектив Sony SEL-18200 имеет широкий диапазон и отлично подойдет для различных видов съемки, в том числе и для путешествий. Телеобъектив оснащен 11-кратным зумом и оптическим стабилизатором Optical SteadyShot, что обеспечивает более резкое и четкое изображение. А благодаря 7-лепестковой циркулярной диафрагме можно выполнить красивое размытие заднего плана. С телеобъективом Sony SEL-18200 подарит пользователю новое восприятие мира.

КУПИТЬ ПРЯМО СЕЙЧАС Sony SEL-18200 за 24780 руб.


Ключевые слова:
купить Sony SEL-18200
заказать Sony SEL-18200
цена на Sony SEL-18200
интернет магазин, купить Sony SEL-18200
Sony SEL-18200 в интернет магазине в Москве
купить Sony SEL-18200 в Москве
купить Sony SEL-18200 в Киеве
купить Sony SEL-18200 в Санкт-Петербурге

вот как то так...


Вернуться в Форум краєзнавців Харківщини

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron