* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Наші непересічні земляки - Микола Гаврилович Ушкварок

Модераторы: slc, Краевед

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Наші непересічні земляки - Микола Гаврилович Ушкварок

Сообщение Козарлюга » Чт сен 06, 2012 22:11

Микола Гаврилович Ушкварок, м. Димитров.

Изображение

В сорокові роки минулого століття він з друзями, двома братами Лихо, своїми земляками з Сухого Яру, випустив саморобний журнал про Україну, українців і українську культуру й мову. За це він отримав 25 (!) років Мордовії, Казахстану й Сибіру.
Последний раз редактировалось Козарлюга Чт дек 13, 2012 00:24, всего редактировалось 1 раз.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Вт ноя 06, 2012 22:08

Изображение

Це палітурка того самвидавчого журналу 1948 року.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Пт ноя 09, 2012 00:06

А цей запис робився у лабетах НКВД.

Изображение

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Пт ноя 23, 2012 22:05

Сьогодні ми з Юрієм Доценком, замісником головного редактора газети "Україна козацька", подорожували у м. Димитров на шахту 5-6. Там живе Микола Гаврилович Ушкварок, по якого писалося вище.
Микола Гаврилович провів нас у хутор Сухий Яр, де він народився і жив.
Він багато розповів нам про своє життя і ті часи, про свою долю.
Про це буде писати Доценко. Тоді ми й опублікуємо тут його статтю.
А поки що деякі світлини.

Изображение
Так, на фоні шахтних териконів сиглядає хутір Сухий Яр.

Изображение
Хата Ушкварків у Сухому Яру

Изображение
Доценко подарував Миколі Гавриловичу підшивку "України козацької"

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Пт ноя 23, 2012 22:10

От такий вершлаг і черепицю ми знайшли на садибі Ушкварків у Сухому Яру

Изображение

Изображение

Изображение

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Вт дек 11, 2012 10:56

Потрохи набираю текст прози з сухоярського журналу:

Изображение

Голос народу

Журнал в віршах і прозі.

Редакція товариства
«Друзі українського народу»

Видання перше
1948.


Частина перша.

арк.11
Була весна 1941 року. Сніг уже ростав і тільки подекуди, проти сонця блищади невеликі латочки. Травиця, мов золоте руно, почала пробиватися з-під снігу, неначе раділа весні. Сонце піднялося вже вище і кидало своє тепле, яскраве проміння на землю. В небі защебетали жайворонки, які немов принесли звістку про настання весни. Надворі так було гарно, що кожен зачаровувався тією пишною красою весняної пори. Та ось пригріло ще дужче сонечко, ростав останній сніг, прилетіли перші птахи. Природа ожила. Земля, мов птах, розкинувши крила, неначе говорила: «От коли я діждала свого. Засійте мене, люди! Я вас всіх нагодую. Я вам дам все необхідне для вас». Люди теж раділи приходом весни. Вони копали землю, удобрювали її, готувалися до посіву ранніх культур.

Але ця земля, котра так просила людей, щоб вони її засіяли, котра обіцяла нагодувати всіх, не належала людям. Вона належала колективу, або як у нас називають колгоспові, де всі люди села чи хутора працюють вкупі. Це й булв колективна система сільського господарства. Що ж давала земля тм людям, які зранку до пізньої ночі працювали в цьому занедбаному господарстві. Вона давала їм скільки сільськогосподарських продуктів, що їм ледве вистачало або навіть зовсім не вистачало прожити до наступного врожаю.. Чим це пояснити?
Чи у нас на Україні земля найгірша? Чи може несприятливі кліматичні умови? Чи насіння рослин недоброякісне? Ні, цього не можна сказати.

Земля на Україні, краща з кращих земель, кліматичні умови сприятливі майже для всіх рослин, а щодо насіння, то більшість українських рослин здобули світову славу, як в кількісному, так і якісному відношенні. Справа, поперше, полягає в тому, що Україна являється житницею всієї Радянської держави (вірніше сказати «дійною коровою» Росії), і вся продукція сільського господарства розвозиться по території величезної Радянської держава; подруге, колективне господарство хоч і відрізняється кращим устаткуванням від індивідуального господарства, яке існувало до революції 1917 року, але селянство при умовах колективного господарства зовсім зійшло з колії життя і перейшло на напівголодне існування; по-третє, Росія являється «дійною коровою» інших капіталістичних країн і, маючи багато друзів, в особі цих країн експортує в ці країни з цієї території, а особливо з України, різні сільськогосподарські продукти, а також різні корисні копалини на які багата Україна… (нерозбірливо – укл.)

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Вт дек 11, 2012 11:00

арк.13

… інші вироби у вигляді труб, рельс і т.ін.

Таким чином, як бачите, дорогі читачі – українці, Україну з своїми багатствами відправлять на мілину.
Вставлений малюнок – умовна мапа світу з стрілочками, які відходять з України до різних країн (очевидно, йдеться про постачання збіжжя).
Напис над малюнком.
«До першої частини малюнок».
Напис під малюнком.

«Идея изготовлялась разом.
Нарисовано мной. 22.VIII.1950.
Лыхо»


Для декого можна було б обмежитися і цим, але допитливого читача заінтересує взнати також і життя робітників, а також коротка характеристика промисловості Радянської держави, про що я зараз і розповім. Що стосується промисловості, то я повинен сказати, що промисловість має показний характер, але і вона, незважаючи на запроваджені сталінські п’ятирічки , дуже відстає від багатьох країн. Незважаючи на те, що в Росії, а особливо на Україні є всі можливості для розвитку важкої промисловості, держава керована презвісною комуністичною партією і її генієм, наслідником Іуди – Сталіним, залишається до цього часу …(нерозбірливо – укл.)

арк.14

Про життя робітничого класу (нерозбірливо – укл.) не слід багато говорити, бо кожному громадянинові було відомо, в якому становищі знаходились в той час робітники. Але дещо я можу нагадати з життя робітників на той час, тобто на початок 1941 р. Як відомо вам, дорогі мої читачі, в червні місяці 1941 року Німеччина при підтримці своїх союзників оголосила війну Росії. Чи готувалася Росія до війни чи ні, але сталінські молодчики засурмили через свою пресу, що напад Німеччини був віроломним, що Німеччина зненацька , не оголошуючи війни перейшла російський кордон, і тому, (радянські) війська повинні були відступати на вигідні позиції. Може дехто й повірить цьому, але це – байки, вигадані радянськими дипломатами. (Росія) сподівалася цього нападу, але для відбиття цього нападу, вона не могла вжити ніяких заходів, тому що вона на той час була надзвичайно відсталою, як в технічному, так і в політичному, так і в економічному відношеннях. Що Росія сподівалася нападу видно з того, що уряд сталінського блоку, починаючи з 1940 року, а особливо на початку 1941 року почав запроваджувати суворі закони, особливо щодо робітників. Так були запроваджені закони про невихід на роботу, за запізнення. Коли робітник запізнювався на 5-10 хвилин, його засуджували до 4-5 років, а іноді й більше. Крім того, почали запроваджувати довший робочий день, а також запровадили карткову систему, що дуже відбилася на становищі робітників. Таке становище робітників було перед другою світовою війною.

Крім селян і робітників слід ще згадати і третій клас суспільства – інтелігенцію. Що стосується інтелігенції, то я повинен (сказати), що більша...

Изображение

Изображение

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Вт дек 11, 2012 23:59

Арк. 15
частина інтелігенції була не на стороні народу, а на стороні тієї самої славнозвісної комуністичної партії, хоч деякі представники інтелігенції і співчували народним масам. Більша частина інтелігенції були або ж комсомольці, або ж комуністи і йшли за течією, боячись змінити своє русло. Але і представники інтелігенції бачили життя народу, бачили ті недоліки, які існували: як в промисловості, так і в сільському господарстві, так і в державному апараті Росії. Вони все бачили і відчували, але замовчували. Замовчували тому, що про це не можна було говорити, не можна навіть згадувати.
Ось яка була вільність народу, про яку так часто говорили й говорять до цього часу сталінські закони.

На цьому кінчається перша частина повісті. В слідуючій частині я повинен нагадати читачаю, що я маю на меті показати не всю Радянську державу і не весь її народ, а лише Україну і український народ. В цьому заклечається основна ідея цього твору.. В дальших частинах твору висвітлюються основні завдання українського народу в майбутньому. Але поки що за майбутнє згадувати не буду, а попрошу читача повернутись назад, тому що події, які зображені в цьому творі, відбуваються в певному порядку, послідовно зображуючи життя українського народу, перед другою світовою війною, в час війни, і особливо після війни.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Ср дек 12, 2012 00:00

Частина друга.

Минув квітень 1941 року. (нерозбірливо – укл.)…

Арк.16
В травні, природа ще краще, ще яскравіше показала свою красу. Зазеленіла молода травиця, покривши землю, мов килимом, зацвіли сади, обсипаючи білим цвітом гілля дерев, загули бджоли – перші гості садів. Надворі було так гарно, що ніхто не хотів залишатися в хаті, і хоч одну хвилину полюбуватися тією чарівною красою весняного, травневого дня. Але не гірш були і весняні ночі. Як тільки стемніє і на небі покажеться місяць, природа оживає з ще більшою силою. Замиготять на небі тисячі зірок, викотиться місяць з-за гори; тихо навкруги, хіба десь загавкає собака, та й знов затихне, немов відчуваючи свою вину, свою безсилість перед такою чарівною природою весняної ночі. Бувало в таку прекрасну весняну ніч десь далеко хлопці або дівчата заспівають пісню, або донесуться звуки гармошки. Але більше стояла повна тиша і ніхто не смів її порушити. Так проходили години, дні тижні.

З кожним днем життя ставало все важче і важче, з кожним днем у народних масах наростало незадоволення проти уряду. Але покращення становища народ не сподівався. Ніяких змін в державному апараті не відбувалося, і тому люди говорили: «Хоч гірше, аби інше». Минула весна. Наступив літній місяць червень. Ой! Який страшний, який тривожний він був для народу. А чому він страшний, чому він тривожний для народу? А ось чому?
Був дощовий, похмурий день. Цілий день ішов не перестаючи дощ, цілий день стояла похмура погода. Зранку, нічого не було чути. Було начебто все в порядку. Але, так уже після обіду, пронеслася страшна звістка «Війна!» «З ким

Арк.17

війна? Яка війна?», - допитувались люди один одного, не вірячи своїм вухам. «З Німеччиною» говорили ті, що почули перші про війну. Дехто не вірив. «Як це могло бути, щоб наша союзниця оголосила війну». Але на другий же день і ті що не вірили, теж повірили.

Міністр Закордонних Справ СРСР – Молотов другого дня після оголошення війни виступав по радіо з промовою, в якій з сумом сповіщав про нову агресію з Заходу і закликав всі народи СРСР піднятися на захист своєї Батьківщини. Це було 23-го червня 1941 року.

Не пройшло й тижня після цієї промови шалена мобілізація народних мас на війну.
Кожен знав що іде на бійню, і тому щиро прощався з своїми рідними. А німецька армія, до зубів озброєна й оснащена передовою технікою, при підтримці союзних військ просувалася вперед, майже не зустрічаючи перешкод на своєму шляху. Блискавично вони захоплювали важливі населені пункти України, Білорусії і інших республік. Швидким маршем німецькі війська німецькі війська вийшли на територію Росії, блокували Ленінград і підійшли до Москви.
В цей час радянська дипломатія, а також преса намагалися підняти дух армії. Поліпшивши становище армії матеріально, а особливо морально – це їм вдається. Рух німецької армії під Москвою було припинено. Як це їм удалось зробити не можу сказати, але я впевнений, що у політичних керівників радянської армії язики і до цього часу відчувають втому від тих «гуманних» речей та обіцянок, котрими вони заставляли армію вірити в щасливе майбутнє. Я думаю, що ви, дорогі читачі,

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Ср дек 12, 2012 00:01

Арк.18
знаєте, який наш народ продажний (пробачте за це слово, але я маю рацію. Почувши такі солоденькі речі посланців Іуди, наші воїни, в тому числі й українці, сприйняли їх як правдиві, і з великою відвагою й хоробрістю з вигуком: «За Сталіна! За Батьківщину» – почали знищувати німецьку армію.
Вони захищали Сталіна, вони захищали Батьківщину, але не знали яке життя їм влаштує батько Сталін на їхній батьківщині.

Але я повинен попередити читачів, що наші солдати зробили в той час вірно. Зупинивши наступ німецької армії, і завдавши її ряд нищівних ударів, а потім, вигнавши її за межі країни, наші війська скинули з українського народу ярмо неволі німецького фашизму. Але чому в 1941 році частина наших військ покинула всю зброю, всі боєприпаси і розійшлися по домівках? Чому майже вся Донбасівська надійна дивізія, яка вважалася непереможною і дістала назву «сталінської», чому ж вона, не вчинивши найменшого опор ворогові, розійшлася хто куди зміг?

Арк.19
Та тому вони розійшлися, що шахтарі Донбасу бачили положення всередині армії, а також у всій країні. Вони бачили розгнузданість командування, а також уявляли яке буде положення їх сімей, і тому одностайно вирішили покинути армію. Коли захоплена німецькими військами частина Росії була відвойована, радянська армія зійшла на українські землі і швидко почала просуватися вперед. В армії , як відомо, було більше росіян. Вони поводились гордовито, чванливо. Вважали себе лише переможцями.

«Изменники Родины!», голосали вони. Це було в 1943 році на початку вересня, коли сталінські війська увійшли в Донбас. На цей раз українців мобілізовували уже через Ревтрибунал і посилали на фронт, як штрафників в найнебезпечніші місця.. Згодом це було відмінено, але і по закінченні війни російська нація була визнана переможницею. Дехто, навіть з вищого командного складу заперечував це, але жорстоко поплатився перед сталінськими молодчиками.

Таким чином, визволивши свою рідну землю і, дійшовши до столиці Німеччини – Берліна, українські воїни залишилися зневазі. І з цього часу вся українська нація стала, так би мовити, другорядною нацією. Так визнали її ті, що тридцять років жили з неї. Буквально з неї! Цього не може ніхто перечити. Де була розвинена найкраще промисловість, як не на Україні? Де було найкраще розвинене сільське господарство? Теж на Україні. Так чому же український народ, який зазнав найбільшого лиха від німецького агресора чому же він став зневаженим перед лицем сталінських «собак» і жидівських «акул»? Мабуть мало ще їм українського хліба. Мабуть

Арк.20
(нерозбірливо – укл.) вугілля та криворізької руди. Мабуть ще не почули вони стогіну українського народу від тяжкої роботи, від не достатків, від тяжких податків; мабуть не побачили поту і крові, яку марно не раз проливав український народ.
Прокляті! Все вони бачуть очима і чують ушима, але не чують душею, тому що вони всі злі, жорстокі егоїсти, які лише себе бачуть і поважають; тому що панівне жидівське плем’я , прищепило свою бездушність також і представникам інших народностей.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Ср дек 12, 2012 00:02

Частина третя.

А ви, дорогі батьки і матері, брати і сестри – українці ждете добра від цих проклятих людожерів. Майте ж на увазі, що вже минуло тридцять років радянської влади, а що ви хорошого побачили за ці роки? Я думаю, що нічого. До війни все будували п’ятирічки. Війна зруйнувала все нове, хоч його майже не було. Після війни знову п’ятирічки улаштували для відбудови зруйнованого. А там знов війна почнеться та теж відбудовуй. І так все життя. Все життя наше проходить з великим сумом та журбою. Та й то, хіба то життя? Не життя, а лише існування. Людина не живе, а існує, щоб не загинуть. А хіба ми не люди, хіба ми не такі як інші? Цього ніяк не можна сказати.

В такому разі кожен з вас, дорогі, батьки і матері, брати і сестри – українці, скаже: «Де ж та на світі правда! Нема її на світі». І дійсно.
Хіба це правдиво, що український народ, працюючи весь час в промисловості і сільському господарстві,

Арк.21
(нерозбірливо – укл.) слова, в той час як жиди, які нічого не роблять, і займають керівну роль в країні, живуть на широку ногу. З цим треба покінчити. Я думаю, що кожен українець згоден на це. Але легко сказати покінчити, та нелегко його зробити насправді. Тому що вороги наші всякою ціною намагатимуться залишити старі порядки на Україні, і залишити Україну в складі союзних республік. Також я повинен сказати, що росіяни мають тепер велику силу і жорстоко переслідують і критикують тих, що мають антирадянські погляди. Але на їхню силу, на критику і переслідування не слідує звертати уваги.

Ви краще зверніть увагу на своє життя в даний час і уявіть собі, як би ви жили, коли б Україна стала самостійною, незалежною ні від кого державою. Для цього раджу вам дорогі читачі-українці згадати історичне минуле України, коли ще жили наші славні предки, а Україною керували гетьмани. Правда, Україна тоді теж не знала спокою, тому що її вороги раз-у-раз робили спустошливі набіги на її землі. Але все таки в хвилини затишшя люди бачили щастя на своїй землі. А чому люди були щасливі в ті часи?

Та тому що вони мали цілковиту волю. Кожен працював на себе, кожен дбав для себе. А якщо людина має волю, то вона має й щастя. Це саме основне в житті людини. То чому ж нам тепер дорогі, батьки і матері, брати і сестри – українці, не здобути волі не побачити щастя? Невже в нас недостатньо сили позбутися залежності і створити незалежну державу, яка б в майбутньому показала свої досягнення в усіх областях науки, культури і техніки – дер-

Арк.22
жаву, яка б створила реальний грунт в житті свого народу. Невже в нас недостатньо сил, що ми не в змозі навіть піднести голову і сказати хоча б єдине слово? Майте на увазі дорогі, батьки і матері, брати і сестри, що нас немало, що нас на Україні більше сорока мільйонів…

Це могло б, завдяки організованому виступові проти ворогів наших, принести нам перемогу. Але щось нема тих сильних вольових людей наших. Не чути навіть голосу їхнього. Але я і все товариство «Друзі українського народу» не радимо подавати голос спочатку. Наша рада єдина. Всім, - як одному українцеві, що хоче жити і бажає побачити життя, взяти в руки зброю і оголосити Україну – самостійною державою. Якщо Росія навіть згодиться на це, то не кидати зброї, не демобілізувати армії, а спішно укріплювати кордони, будувати військові заводи, ще краще озброювати армію.
Тому що в разі самостійності нашої молодої держави на нас можуть напасти з любої сторони. Але про це ще говорити дуже рано і на

Арк.23
цьому я обмежусь. Що ж (нерозбірливо – укл.) проблеми України, то я повинен ще раз зауважити, що життя ми не побачимо до того часу, як не візьмем зброї в свої руки.
«Не відплатим ми кров за кров
І муки за муки»

Я вважаю, що краще пролити кров за свою рідну землю на котрій ми народилися, зросли, і тепер існуємо, як начебто недостойні на ній жити котру ми уже не раз поливали потом, кров`ю і сльозами, ніж віддавати останні сили за когось. Дорогі батьки і матері, брати і сестри, звертаюсь я і все товариство «Друзі українського народу» з закликом піднятися на визвольну війну за незалежність своєї батьківщини – матері України!!!
Згадайте, українці, своїх предків, які з великою мужністю відстоювали свої вольності, які загрожували у них відібрати, вороги їхні!

Згадайте скільки братської крові пролилося на Україні і за її межами!
«Огненне море!» - як говори великий український поет, борець за щастя українського народу – Тарас Григорович Шевченко. І за кого це, за що пролита кров? Нізащо! Так краще пролити, щоб знати за що. Хай ми всю Україну покриєм власним трупом, але ті що залишуться знатимуть, за що ми загинули і будуть брати нас приклад. Але майте на увазі, дорогі українці, що якщо ми виступимо організовано, то ми одержимо повну перемогу. І якщо Україна в цій війні зазнає навіть найтяжчої руйнації, все рівно через десять років вона стане однією з передових країн світу. Треба нам цього добитися, дорогі сини і дочки, України. Треба доби-

Арк.24

тися, щоб Україна розцвіла ся, як пишний сад у весняну пору. Але щоб добитися, треба згуртуватися. Я знаю на скільки доріжок розбігаються ваші думки. Але треба, шоб ці доріжки злилися в один широкий шлях, і цим шляхом ви б вільно пішли до свого щасливого майбутнього.

Але майте на увазі, що і на широкому шляху у вас зустрінуться перешкоди. Все товариство «Друзі українського народу» радить бути пильними і обережними, тому що на шляху буде багато зрадників, шпигунів і інших людців «чороної шайки». Знищуйте їх всіх без розбору, прокладайте собі шлях без вагання перед труднощами, але й бережіть найбільше свою живу силу.

Дорогі сини і дочки України!!! Ми прогаяли один важливий момент, коли можна було б виступити, це можливо було б по закінченні 2-ї світової війни. Але ми ще знайдем не один такий момент, коли ми дамо занти всьому світу, що ще не вмерла Україна, що ще грає кров наших предків в жилах українського народу.
Але ж майте на увазі дорогі, батьки і матері, брати і сестри – українці, що час не жде, що треба готуватися до рішучого бою. І цей бій виведе нас на широкий шлях.

Початок написання оповідання-відозви 18/ІІ-48 р.
Кінець написання ----------------------------- 30/VIII-48 р. Ушкварок (підпис)


Изображение

Остання сторінка прози в журналі.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Ср дек 12, 2012 22:36

Ю. Т. Доценко - поет, член спілки письменників України

Самостійники із Сухого Яру

Розгорнеться незабаром
По всій Україні
Рух вкраїнського народу!
І тоді загинуть
Ті прокляті нелюди,
Що народ морили,
Що життя нам не давали,
Правдоньку ганьбили…
(витяг з самвидавівського журналу, про який піде розмова)

Зустріч зі «смертником»

Неймовірно, але факт: ці рядки закличного вірша «До тебе звертаюсь, народе!» написані дев’ятнадцятилітнім юнаком із глухого донецького хутору Сухий Яр Олександром Лихом у сталінському голодному і холодному 1948 році. І не лише писані, а й вміщені у рукописному журналі «Голос народу» – чи не першому «самвидаві» не тільки в УРСР, а й у Союзі.
Як фантастично виглядає і зустріч зі співавтором цього сухоярівського видання, організатором товариства «Друзі українського народу» Миколою Гавриловичем Ушкварком промозглого осіннього вечора 2012 року на хуторському кладовищі біля могили його товариша-ровесника Олександра Петровича Лиха, який пішов із життя кілька років тому.
Ця сивочола, небагатослівна людина у далекому 1950-му році потрапила під розстрільну статтю, яку згодом було замінено, як і його тепер уже покійному другу Сашку Лихові на 25 років позбавлення волі, що зафіксовано у слідчий справі № 6701 Управління КДБ по Дніпропетровській області. По «сухоярівській» справі проходив і молодший брат Лиха – сімнадцятирічний Петро, який отримав десять років ув’язнення.

Далі буде...

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Краевед » Ср дек 12, 2012 23:52

Цікавий матеріал. Він привертає до себе увагу: це дещо інше, ніж вигдки про плакати з підвалів, які начебто хтось десь колись бачив...
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки, їх долі

Сообщение Козарлюга » Чт дек 13, 2012 00:16

Продовження:

Изображение

Хутір на тлі териконів

Невеличкий хутір із двадцяти дворів затишно вмостився серед зелених полів у розлогому виярку на тлі шахтних териконів Димитрового – за чотири кілометри від міста. Нині тут здебільшого тримають дачі і під зиму народу майже немає. А ось Микола Гаврилович навідується сюди у будь-яку пору року, за будь-якої погоди. Адже тут знаходиться його родове «помістя», невеличка українська хата – колиска майже чотирьох поколінь козацького роду Ушкварків.
На рідному порозі Микола Гаврилович згадує своє далеке дитинство, бунтарську юність. Батьки працювали у місцевому колгоспі. Пам’ятає добре роки окупації, галасливих і мерзлякуватих італійських вояків, що стояли на хуторі. Жорстоко закарбувався у пам’ять повоєнний голодомор. Певне, невипадково, що саме у ці роки юнак, який тоді вже навчався на першому курсі Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, став замислюватися над тим, чому важко живеться людям у соціалістичній країні, землякам, українцям – на рідній землі?.. Своїми сумнівами, думками ділився з ровесником-сусідом, молодим шахтарем Сашком Лихом, його двоюрідним братом, школярем Петром.

Чи впливали тоді на формування його світогляду, національної свідомості батьки, інститутські вчителі? Сьогодні Микола Гаврилович стверджує: «Ні. Самі все бачили, все розуміли, адже не маленькі вже були».

Далі буде...

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Наші непересічні земляки - Микола Гаврилович Ушкварок

Сообщение Козарлюга » Пт дек 14, 2012 14:04

Продовження:

Перший і… останній

Ось тоді, в один із довгих зимових вечорів 1947 року, у натопленій хаті Ушкварків і визріло у юнаків остаточне рішення організувати товариство «Друзі українського народу» – хай і не численне, але дієве. Із гумки навіть свою печатку виготовили. Врешті, вона і зіграє фатальну роль у цій непересічній історії.

А щоби слова, як кажуть у народі, не розходилися з ділом, вирішили випускати журнал патріотичного товариства, який назвали «Друзі українського народу». Перший (і, як виявилося, останній) номер цього рукопису з’явився у 1948-му році. Його передавали з рук у руки: брати Лихо – односельцям, шахтарям, Ушкварок – однокурсникам у Дніпропетровську.

Переді мною копія цього унікального номера самвидаву на 24 сторінки. Відразу впадає в очі красивий учнівський почерк, дбайливе, продумане художнє оформлення – зі вставками, малюнками, мапами. Та це лише зовнішні красиві квіточки. Плоди, що вибухають, як гранати, – у змістові написаного, в юнацькій поезії, прозі трьох авторів.

Далі буде...

След.

Вернуться в Місто Димитров

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron