* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Торская крепость

Модераторы: slc, Краевед

demij
Новичок
Новичок
 
Сообщения: 13
Зарегистрирован:
Вт апр 30, 2013 22:07

Re: Торская крепость

Сообщение demij » Пн апр 21, 2014 18:10

В. А. ПИРКО. ТОРСКАЯ УКРЕПЛЕННАЯ ЛИНИЯ

Система оборонительных сооружений (засечных линий) получила особое развитие в XVI - XVII вв. на южных и юго-восточных границах Российского государства{1}. Торскую укрепленную линию воздвигли в XVII в. служилые люди и казаки слободских полков. В литературе имеется лишь краткое описание этой линии{2}. Анализируя ход сооружения Изюмской засечной черты в 1678 - 1680 гг., В. П. Загоровский рассматривает Торскую линию как продолжение Изюмской. Такой взгляд несколько упрощает представления о сложном и длительном процессе укрепления этого участка тогдашней южной границы России. Еще важнее осветить напряженную борьбу, которую вели там русский и украинский народы против агрессии крымских феодалов, совместные усилия братских народов по освоению территории современного Донбасса.

Укрепление и расширение Российского государства способствовали продвижению населения на юг, постепенному заселению обезлюдевших при Золотой Орде земель. Уже в первой половине XVI в. вдоль Северского Донца располагалась русская сторожевая служба{3}, что в какой-то степени гарантировало безопасность жителей Левобережной Украины и юго-западных районов России{4}. Оборона засечных линий осуществлялась пограничной стражей: станицами (отрядами), высылавшими, в свою очередь, сторожи (разъезды), которые вели наблюдение за обширным районом засечной черты. Ведали засеками воеводы, головы, засечные приказчики, в подчинении у которых были поместные и приписные сторожа. Со второй половины XVI в. станичники и сторожа, наблюдая за Изюмской и Кальмиуской дорогами, все больше углублялись в степь, доходили до верховьев рек Самара, Торец, Миус и Бахмут{5}. В 1571 г. на левом берегу Северского Донца устанавливаются Коломакская, Обышкинская, Балаклейская, Савинско-Изюмская, Святогорская, Бахмутовская и Айдарская сторожи{6}. В 1599 г. у слияния Оскола с Северским Донцом был заложен Царев-Борисов.

Эти меры стимулировали приток населения в Подонцовье и хозяйственное его освоение. К концу XVI в. относится начало развития соляного промысла на Торских озерах{7}. С 20-х годов XVII в. наблюдается ежегодный приезд на Тор (ныне - Казенный Торец) "охочих людей" из Валуек, Оскола, Белгорода, Рыльска, Ельца, Курска, Ливен, Воронежа и Левобережной Украины для выварки соли. Собирались они на промысел обычно группами, чтобы легче было отражать внезапные нападения крымских орд. Около озер приезжие солевары располагались "табором". Наварив соли за две-три недели, возвращались домой{8}.

Постоянная угроза набегов побудила приезжих солеваров обратиться к московскому правительству с просьбой построить около соляных озер острог и направить для его охраны стрельцов. Под прикрытием острога они предлагали завести казенные варницы, от которых "будет прибыль немалая"{9}. В 20-е годы XVII в. никаких мер по охране Торских соляных промыслов не было предпринято, но два десятилетия спустя просьбу солеваров удовлетворили. В 1645 г. у Торского "перелаза" (переправы крымцев) чугуевские казаки построили острожек, в котором посменно несли службу по 20 человек{10}. Однако острожек вскоре был разрушен во время набега крымцев, т. к. казаки иногда оставляли его без присмотра{11}.

В 1646 г. казачьему голове Протасьеву, сопровождавшему в Крым гонцов, поручили "высмотреть" на Торе место, где можно было бы построить город, и нанести это место "на чертеж". Осмотрев междуречье Тора и Северского Донца, Протасьев определил, что наиболее подходящим для этих целей является район Маяцкого озера, близ которого имелись лес и питьевая вода{12}. В 1648 г. и в 1660 г. белгородскому и воронежскому воеводам были направлены царские грамоты с предписанием возвести на Торе "город жилой со всякими крепостьми"{13}. По разным причинам эти указы остались невыполненными{14}.

Только в июне 1663 г. белгородский воевода Г. Г. Ромодановский направил на Тор 600 "ратных людей" для строительства городка, а также по 50 семей из Валуек, Чугуева и 12 - из Харькова для поселения{15}. В "строительной книге" 1666 г. Маяцкого городка (ныне с. Маяки Славянского р-на Донецкой обл.) указывается: "Город Мояки... построен близ Торских озер на Мояцком городище, на реке Донце в прошлом 171 году. Острог ставлен дубовым лесом... Всего острогу 185 сажен. В стенах две башни проезжие, четыре башни глухих"{16}. Вокруг города выкопали ров. Во время мятежа И. М. Брюховецкого в 1668 г. Маяцкий городок был разрушен, жители его разбежались{17}. Восстановленный городок, согласно описи 1678 г., имел семь башен, с трех сторон его окружал ров, с четвертой - острожная стена, проходившая вдоль берега Северского Донца{18}.

От городка начали вести укрепления к Торским озерам, чтобы солеварам "бесстрашно и надежно было" ездить в лес по дрова и на промысел{19}. В 1664 г. белгородскому воеводе предписывалось построить у Торских озер казенные соляные варницы. Для этого следовало доставить из Ельца 100 котлов, а из Белгорода - 215 работных людей, 15 приказных чинов и 88 стрельцов для охраны{20}. Согласно отписке белгородского воеводы, "город Мояки был доделан", возведены дома, "около посаду ров и надолбы, и для пашни, и для животинного прогону надолбы и всякие крепости построил"{21}. Это сообщение позволяет утверждать, что правительство рассчитывало создать благоприятные условия для приобщения жителей Маяцкого городка, кроме добычи соли, и к другим занятиям.

За первый же сезон на казенных варницах производство соли составило 5558 пуд., а в 1665 г. - 9331 пуд.; из них 7211 отправили в Белгород{22}. В 1665 г. на Торских промыслах, кроме 40 казенных котлов, насчитывалось 418 котлов частных солеваров {23}. Приезжие солевары для защиты промыслов от крымских набегов уже в 1665 г. начали строительство укреплений, возведя 22 сажени стены и 350 саженей надолб между Пресным и Соленым озерами {24}.

Постоянная угроза набегов крымского хана побудила белгородского воеводу Б. А. Репнина в апреле 1666 г. направить на Тор В. А. Струкова, поручив ему измерить и описать места, через которые совершаются нападения извне, и "какие крепости около озер делать мочно, чтобы теми крепостьми Торским озерам и Мояцкому острогу быть в защите"{25}. Струков представил в воеводскую канцелярию описание и план таких укреплений. Он указал, что Маяцкий острог построен "не у места и государевым украинным городам и Торским озерам не в защиту"; предлагал перенести острог к устью р. Тор и построить у "татарского перелаза". Струков определил, какие укрепления следует возвести и как использовать 52 тыс. дес. земли в двух полях на пашне и сенокосах{26}. Для возведения укреплений следовало выделить до 2 тыс. человек. Так родилась идея сооружения системы укреплений для защиты не только соляных промыслов, но и украинных городов от внезапных набегов крымцев.

Несмотря на неоднократные напоминания белгородскому воеводе Ромодановскому, построить укрепления на Торе в 60-е годы XVII в. так и не удалось. Но участие работных людей Торских соляных промыслов и жителей Маяцкого городка в мятеже Брюховецкого и в Крестьянской войне под предводительством С. Т. Разина, а также усилившиеся набеги крымских орд побудили белгородского воеводу предпринять меры по дальнейшему укреплению района. Несмотря на предложение Струкова перенести Маяцкий городок к устью Тора, после мятежа Брюховецкого он был восстановлен на прежнем месте. В 1676 г. воевода Ромодановский направил туда Р. Маслова, поручив ему "для береженья от приходу воинских людей построить городок по прозванию Соленый и призвать на житье из малороссийских заднепровских городов черкас"{27}. Отписка Ромодановского в Разрядный приказ свидетельствует о том, что к началу 1677 г. строительство Соленого городка (впоследствии - Тор, с 1784 г. - Словенск, совр. Славянск) не было завершено. Там жили тогда 245 семей {28}. В переписных книгах по Соленому городку указывалось: "Со 184 году в Соленом построено две башни проезжих да четыре башни глухих. Промеж башен острогу 161 сажень. Башни четвероугольные, кравати и каты (крыша и помост для стрельбы. - В. П.) на дву стенах, а обламы (прикрытия для стрелков. - В. П.) на одной стене сделаны. К дву стенам катков и краватей, а обламов на трех стенах не сделано. Около города ров в ширину дву сажени, в глубину полторы сажени. А лесу готового на доделку города будет, только доделать города... некем. А наперед де сего для строения того города... присылаемо из городовых служилых людей... по 225 человек, а ныне те служилые люди не присылаются. Без тех де служилых людей доделать города некем"{29}.

Источники не позволяют установить, когда и кем достраивался город. В "строительной книге" 1683 г. содержится такое его описание: "Город Соленой ставлен острогом стоячим дубовым и сосновым лесом. Вверх по мере тот острог две сажени без четверти. У того города обламы сделаны и каты накочены. По городу две башни с проезжими вороты, 4 башни глухих". Далее указывается, что в крепости построили приказную избу, склад для хранения оружия и выкопали колодец; вдоль крепостных стен вырыли ров; земляным валом, рвом и надолбами укрепили промыслы и посад. В городке устроились дворами 50 русских и 227 украинских семей{30}. Однако даже с постройкой городка не удалось обеспечить защиту промыслов от набегов отрядов крымского хана, которые угоняли в плен захваченных на пути к озерам приезжих солеваров и торцев. Особенно участились вторжения с конца 70-х годов. Жители Соленого и Маяцкого городков не раз обращались к белгородскому воеводе и к царю с жалобами{31}.

В 1680 г. по указанию царя воевода П. И. Хованский произвел осмотр городков за новостроившейся Изюмской чертой и наметил меры по их укреплению. Поскольку в плане Хованского, как и в описании Струкова, указывалось на необходимость перенести Маяцкий городок в устье Тора, а по берегам реки возвести систему укреплений до соляных озер, то можно предположить, что Хованский воспользовался имевшимися в канцелярии планами Струкова. Сам же он уделил больше внимания западному сектору будущей черты. Там наряду с укреплениями вблизи Черкасского леса намечалось построить у Торской дороги большой город, способный защитить приезжих солеваров{32}. В воеводской канцелярии составили "смету и чертеж" и отправили в Разрядный приказ.

В марте 1684 г. в царской грамоте указывалось: "В защиту от приходу воинских людей Мояцкому, Святогорскому монастырю, Торским озерам, Цареву-Борисову и иным украинным черкасским городам от города Изюма, от реки Северского Донца, вниз по Донцу по степи, по урочищам через Черкасский лес по Голой Долине, через реку Торец (Сухой Торец. - В. П.) до верховья реки Тору сделать земляной вал и деревянные крепости, где какие пристойно; а от устья реки Торца, где впала в реку Тор, вниз по реке Тору до устья сделать земляные и всякие крепости; а город Мояцкий с прежнего места перенесть на усть реки Тору, где впал Тор в реку Северский Донец. А сделать Харьковскому полку на 18 верстах, а другую половину - Ахтырскому полку и иных украинных городов служилыми людьми, которые к тем местам близко, от устья реки Тору на 17 верстах. А в Разряд прислать строельные книги и чертеж"{33}.

О том, как был выполнен этот указ, свидетельствует "строельная книга" Торской черты, представленная харьковским полковником Г. Е. Донцом в ноябре 1684 г. в воеводскую канцелярию. В ней указывается, что в устье Тора, куда должны были перенести Маяцкий острог, возвели новый городок. Его острог имел шесть башен, из которых две - проезжие, а четыре - глухие. Протяженность земляных стен острога составляла без башен 174 сажени. Вокруг городка выкопали ров. Жители Маяцкого отказались переселяться в новопостроенный городок, ссылаясь на то, что они живут в основном за счет доставки дров на промыслы. Поэтому в новопостроенный городок призвали осадчего С. Бронку, который к осени 1684 г. поселил там пять семей "черкас" и попа. Пока городок заселялся, его охрану несли казаки Харьковского полка. От городка по берегу Тора до соляных озер насыпали вал и выкопали ров, на болотистой местности установили тройные надолбы. У мест переправы крымцев через Тор и у брода, где торских жителей "татарове бирали беспристанно", устроили вал и ров по обеим сторонам реки. Общая протяженность укреплений на этом участке составила 5939 саженей. От Торских озер намечено было насыпать вал и выкопать ров степью до р. Голая Долина и далее - до Черкасского буерака. Но из-за неявки казаков Ахтырского полка и служилых людей эти укрепления не были возведены. В Черкасском буераке вырубили засеку. На переполянье между буераком и Черкасским лесом насыпали вал и выкопали ров. В лесу устроили засеку. Между р. Голая Долина и Черкасским лесом предполагалось построить город (ныне с. Долина Донецкой обл.). От леса линия шла сперва степью, затем через Тешинский лес к р. Каменка, от нее - к Северскому Донцу. Ее протяженность на этом участке составляла 12 468 саженей. Часть линии осталась незаконченной. Всего казаки Харьковского полка построили различные укрепления на 18 верстах; на 17 же верстах, где строительство должны были вести казаки Ахтырского полка и служилые люди, укреплений не возводили{34}. 29 ноября 1684 г. в Курск воеводе А. С. Шеину и харьковскому полковнику Донцу была направлена грамота царей Ивана и Петра, в которой выражалась благодарность за проделанную работу и напоминалось о необходимости завершить ее в 1685 году{35}. Однако не прошло и двух месяцев, как в Курск была отправлена новая царская грамота, в которой сообщалось, что "доделывать вал промеж Торских озер и Изюма не велено"{36}.

Возведенные летом 1684 г. укрепления между Северским Донцом, Голой Долиной и Торцом, т. е. Торская линия, не только усилили систему обороны южных границ России, но и способствовали дальнейшему заселению и хозяйственному освоению Подонцовья. Эта линия обнаруживается на картах начала XVIII в.{37}, о ней содержатся сведения в описаниях путешественников конца XVIII века{38}. По настоящий день в некоторых местах сохранились остатки земляных валов, которые именуются местными старожилами "Турецким валом".

Примечания

1. Беляев И. О сторожевой, станичной и полевой службе на польской окраине Московского государства до царя Алексея Михайловича. М. 1846; Щелков К. Историческая хронология Харьковской губернии. Харьков. 1882; Багалей Д. И. Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. М. 1887; Новосельский А. А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII в. М. -Л. 1948; Тихомиров М. Н. Россия в XVI в. М. 1962; Слюсарский А. Г. Социально- экономическое развитие Слобожанщины. XVII - XVIII вв. Харьков. 1964; Загоровский В. П. Белгородская черта. Воронеж. 1969; его же. Изюмская черта. Воронеж. 1980; и др.
2. Загоровский В. П. Изюмская черта, с. 219 - 222.
3. ПСРЛ. Т. 13. М. 1965, с. 137.
4. Герберштейн С. Записки о Московитских делах. СПб. 1908, с. 106.
5. Разрядная книга 1475 - 1598 гг. М. 1966, с. 223, 233.
6. Беляев И. Ук. соч., с. 7.
7. Слюсарский. А, Г. Ук. соч., с. 313.
8. Пірко В. О, До питания про заснування міста Слов?янська. - Український історичний журнал, 1976, N 9, с. 114.
9. ЦГАДА, ф. 210, Белгородский стол, стб. 1, лл. 83, 84.
10. Щелков К. Ук. соч., с. 13.
11. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Ч. V. Харьков. 1858, с. 117.
12. ЦГАДА, ф. 123, оп. 1, д. 7, лл. 2 - 7.
13. Там же, ф. 210, Белгородский стол, стб. 203, л. 604; стб. 436, лл. 318, 319.
14. Подробнее см.; Пірко В. О. Ук. соч., с. 115.
15. ЦГАДА, ф. 210, Белгородский стол, стб. 769, л. 426.
16. Записки Одесского общества истории и древностей, 1860, т. 4, с. 310.
17. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государ, ства в XVI - XVIII вв. Т. I. Харьков. 1886, с. 310.
18. Дополнения к актам историческим. Т. IX. СПб. 1875, с. 289.
19. ЦГАДА, ф. 210, Белгородский стол, стб. 769, л. 364.
20. Там же, стб. 998, л. 1237.
21. Там же, стб. 598, л. 27; стб. 600, л. 710.
22. Там же, стб. 998, л. 128.
23. Там же, л. 68.
24. Материалы для истории колонизации и быта, с. 43.
25. ЦГАДА, ф. 210, Белгородский стол, стб. 998, л. 125.
26. Там же, стб. 1530, лл. 225 - 229.
27. Там же, стб. 998, л. 73.
28. Там же.
29. Там же, лл. 73 - 75.
30. Материалы для истории колонизации и быта, с. 120 - 122.
31. ЦГАДА, ф. 210, Белгородский стол, сто. 1058, л. 135; стб. 1319, л. 138.
32. Там же, стб. 1530, л. 232.
33. Там же, лл. 894, 895.
34. Материалы для истории колонизации и быта, с. 127 - 129; ЦГАДА, ф. 210, Белгородский стол, стб. 1530, лл. 894 - 897.
35. ЦГАДА, ф. 210, Белгородский стол, стб. 1530, л. 898.
36. Загоровский В. П. Изюмская черта, с. 221.
37. Данилевский В. В. Ломоносов на Украине. Л. 1954, с. 97.
38. Путешествие академика Гильденштедта по Слободско-Украинской губернии. Харьков. 1892, с. 37.

Вопросы истории, 1986, № 1, С. 180-184.

vale
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 368
Зарегистрирован:
Ср фев 22, 2012 12:52

Re: Торская крепость

Сообщение vale » Вс авг 31, 2014 08:33

Загалом же 1766 р. у питанні пожеж був для Ізюму й підпорядкованої йому провінції нещасливим. 29 жовтня в десятій годині вечора за форштадтом17 сталася пожежа в садибі Клима Гусака. Постраждалий свідчив, що надвечір чув гавкотіння собак і бачив як ті погналися за кимось через його тік («гумно»), а за кілька годин, «в которое время он и домашние ево все уснули, […] сабаки ево весма стали лаять и вкричало на дворе дважды, что горите, каторой голос он […] чрез сон услыша, возбудился и отворив комнатное окошко усмотрел, что дому ево с причелка18 крыша горит[…]. В тож-де время в доме его огня не было, и тот зажог не от его дому учинился, […] а от кого то злодейство учинено, он не ведает» [10, арк. 146–146 зв., 151].

А це уривок з рапорту виконуючого обов’язки коменданта містечка Тору Олександра Змєєва до Ізюмської провінційної канцелярії: «Сего ноября под 7-е число учинился близ Торской крепости и соляных завод19 на форштате пожар. И по приходе моем с начала случился быть торской атаман Алексей Шестопал, безчуставенной пъян, и кричал случившимся обывателям оного пожара не тушит, и сказывал, чтоб горело, зачем во оном дворе, в коем тот пожар зделался, разпространился пламень и обнял того двора все жиле. И при том усмотрено мною на оном пожаре людей весма малое число, да и те некоторые стоят без ведер и тапаров празно, а что принадлежит до пожару инструментов, яко то крючьев, вил и протчего, ничего не находилось. По приходе протчих офицеров с принуждения оного атамана по обнятии пламенем, как выше значит, того жиля, обывателми едва сыскать могли принадлежащие до пожару инструментов, но и с тех толко два крюка, и те за несмотрением атаманским неисправные, как на том же пожаре один в скорости изломился, а оставшим одним крюком по приказанию моему и протчих офицер оную хату из сенцами в то ж время разломали и разломанное по тихости ночи утушили» [там само, арк. 148].
Однак, як з’ясувалося, стосунки між комендатурою Торської фортеці й отаманом Шестопалом були зіпсутими вже до цього, адже за те, що отаман не дозволив офіцерам рубати громадський ліс, його було нещадно побито [там само, арк. 152–152 зв.]
***
Беручи загалом, інцидент з ізюмською пожежею 1766 р. наштовхує на певні роздуми. У ширшій перспективі, цей випадок, як і ситуація з торським отаманом Олексієм Шестопалом, є лише поодинокими прикладами тих негараздів, з якими зіштовхувалися міщани через постої. Як уже зазначалося, можемо спостерігати й неприйняття слобожанами нових порядків, що в 1765 р. прийшли на зміну звичному для них козацькому устроєві краю. Якщо ж зосередитися виключно на подіях самої пожежі, то маємо колоритну замальовку побуту українських міщан другої половини XVIII ст. Усі деталі свідчать, що за своїм наповненням їхній побут лишався глибоко сільським, мало чим відрізняючись (та й відрізняючись взагалі?) від побуту мешканців навколишніх слобід. А це, у свою чергу, сигналізує і про відповідну ментальність.

Cвітлана Потапенко. Про міську пожежу в Ізюмі на Слобожанщині 11 квітня 1766р.

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Торская крепость

Сообщение Краевед » Пн сен 01, 2014 15:31

Прочел с большим интересом цитату о пожарах. Спасибо. Сколько мы еще не знаем о нашем крае периода XVIII века!
Какое количество документов той поры остается непрочитанным!
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
biofoton
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2640
Зарегистрирован:
Ср фев 02, 2011 01:05

Re: Торская крепость

Сообщение biofoton » Пн сен 29, 2014 19:26

Интересная карта 1742 года, и Тор и Соляной есть, и некая Новаясоль.
Изображение

IVA
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 3424
Зарегистрирован:
Ср май 13, 2009 00:11

Re: Торская крепость

Сообщение IVA » Вт сен 30, 2014 01:53

занятная не то слово, Тор по праву сторону Сухого Торца, крепость Тор по леву сторону, да и Райгородок ближе к Краматорску подскочил..

Аватара пользователя
biofoton
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2640
Зарегистрирован:
Ср фев 02, 2011 01:05

Re: Торская крепость

Сообщение biofoton » Вт сен 30, 2014 02:08

Там на самом деле обозначено Три пункта. Тор(внизу), Соляной (вверху) а по середине возле озёр обозначена квадратом крепость и написано Тор или Соляной по французски. Я так подумал, что вот эти два острожка верхний и нижний это как бы область, подконтрольная крепости, а может типа Маяки или дачи. а сама крепость непосредственно посередине, как бы в устье Сухого Торца и Казённого.
И кстати,карта всё же 1745год.

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Торская крепость

Сообщение Краевед » Вт сен 30, 2014 11:07

Так, может, нижний Тор - это крепость на месте Краматорска? Та, которую планировали строить? Помните, бала такая карта?
Я писал о ней (предполагаемой) в газете "ПОИСК". Правда, на той карте крепость на правом берегу Казенного Торца и между рек Беленькая и Дальняя Беленькая...
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
biofoton
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2640
Зарегистрирован:
Ср фев 02, 2011 01:05

Re: Торская крепость

Сообщение biofoton » Чт сен 01, 2016 00:07

Не знаю, назвать ли это минисенсацией местного масштаба, а может это и было уже, но я как то пропустил. В общем, наверняка кому то это было известно уже давно.
Герб рода Донцов-Захаржевских
Изображение
Вперше герб Донців-Захаржевських бачимо в панегірику І.Орновського "Bodaty wirydarz" 169, який було видано на їхню честь у 1705 році в Києві 170. На сторінках книги Орновського знаходимо кілька варіантів родового герба Донців-Захаржевських, в тому числі й з чотиридільним щитом.

В його першій частині вміщено герб Ружа (Róża) – на золотому полі червона троянда, в другій – герб Колона (Kolumna) – на червоному полі вежа під шоломом з короною (очевидно, в даній частині мав би розміщуватися герб Колюмни (Kolumny), про що скажемо нижче), в третій – герб Китаврус (Kitawrus) – на червоному полі китаврус, який влучає стрілою з напнутого луку власний хвіст у вигляді змії, в четвертій – герб Урсин (Urseyn) – на зеленому полі чорний ведмідь, в середньому щитку – герб Долива (Doliwa)

Поєднання перших чотирьох гербів в одному щиті не є випадковим. В даному разі маємо справу з чотирма найбільш старожитними родовими гербами Східної Європи, які широко використовували князівські та шляхетські родини Великого князівства Литовського 172. Походження цих гербів пов’язане з легендою про переселення предків литовського народу з території Римської імперії в Прибалтику за часів імператора Нерона 173.

Литовсько-руські літописи, зокрема літопис Рачинського, говорять про це так: "А с тыми шляхты чотыры рожаи, навышшие имены, именем с Китаврус Довспрунъкг, а с Колюмнов Прешпор, а з Руси Ульянус, а з Рож Екътор" 174.

Очевидно, що Донці-Захаржевські не мали жодного відношення до княжих та панських родів Великого князівства Литовського, які користувалися названими вище гербами, і тим більше не мали підстав використовувати в своєму родовому гербі відразу всі чотири найдавніші литовські герби. Втім, слобідський рід найменше переймався такими формальними моментами.

Донцям-Захаржевським йшлося про легітимність власного провідного становища на землях Слобідської України, і тому для підтвердження своєї виняткової суспільно-політичної ваги ними було використано не просто герб, як засіб соціальної ідентифікації, а герби провідних родів Східної Європи, відомості про які вони могли почерпнути з тих же літописів, або з праць польських істориків – Бєльського 175, Гвайніні 176 та ін.

Останній варіант менш вірогідний з огляду на те, що в другій частині герба Донців-Захаржевських І.Орновський вмістив замість герба Колюмни (Kolumny) (на червоному полі срібний знак у вигляді трьох стовпів на спільній основі, середній з яких має прямокутне розширення здолу), який власне і є одним з чотирьох найдавніших литовських гербів згаданих в літописах 177, – близький за назвою, але відмінний за змістом герб Колона (Kolumna) (на червоному полі вежа) 178. Тобто І.Орновський, ймовірно, мав справу лише з назвами (або принаймні описами) гербів (як це бачимо в літописах), через що і переплутав герби Колюмни (Kolumny) і Колона (Kolumna).

Таким чином, можемо констатувати, що в подібний геральдичний спосіб Донці-Захаржевські намагалися не просто вирізнити себе в середовищі слобідського населення (для цього цілком достатнім було використання звичайного герба, хоч би тієї ж Доливи), але й відзначити власну винятковість навіть в рамках слобідської козацької старшини, підкреслити свою провідну роль, заманіфестувати претензію на максимально широкі владні повноваження, що мало бути підтверджено, як шляхетським походженням, так і старожитністю та почесністю гербів, використаних при конструюванні легендарної генеалогії та родового герба
http://aistor.do.am/publ/rodova_geraldi ... 1-1-0-1931

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 19165
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Re: Торская крепость

Сообщение slc » Ср янв 24, 2018 16:25

Появится ли в Славянске крепость Тор
Изображение
Реконструкция парка «Шелковичный» предполагает появления в нем нескольких интересных локаций. Одной из них может стать воссозданная крепость Тор, с которой берет начало Славянск. Эту новость озвучил городской голова Вадим Лях на встрече с общественниками, неравнодушными к судьбе парка.

XVII ВЕК СОЗВУЧЕН НЫНЕШНИМ ВРЕМЕНАМ
Как оказалось, подобная идея давно будоражит умы местных активистов. По словам регионального координатора культурно-образовательного проекта «Музей открыт на ремонт» Дмитрия Журавлева, еще год назад предложение о воссоздании хотя бы фрагментов крепости он выносил на рассмотрение руководства парка. По его словам, «Шелковичный» - прекрасное место, где славянцы могли бы знакомиться с историей родного края.
Как краевед-аматор, Дмитрий давно занимается эпохой XVII века. Это время он называет периодом становления украинского государства.
- Середина XVII века - очень интересное время, когда массово начали заселяться наши земли. Оно было очень активным как в военном, так и в политическом плане. В какой-то мере, изучая ту эпоху, можно провести параллели с сегодняшним днем, - объясняет свое увлечение Дмитрий Журавлев.
Краевед рассказывает, что крепость Тор возникла на землях пограничья, где шли торговые и посольские пути. В середине XVII века заселение свободных территорий шло с двух сторон. Во-первых, сюда после битвы под Берестечком, прибивались потерпевшие поражение отряды казаков, которые не хотели идти на службу Московскому государству. А во-вторых, Москва стала заявлять на земли свои права под маркой обеспечения безопасности послов, следовавших в Европу и Крымское ханство.

ПЕРВАЯ КРЕПОСТЬ - ПРОСТО ОСТРОГ
Место для крепости выбрали не случайно. Еще с 1625 года здесь существовали временные поселения солеваров, приходивших варить соль из Чугуева, Курска, Ельца, Царев-Борисова. Постоянно в солеварнях не жили. Это были временные пристанища из-за частных набегов крымских татар. Указ о строительстве крепости царь Алексей ІІ издал в 1676 году. Уже в наше время это послужило поводом изменить дату основания Славянска.
- Всего сохранились несколько планов крепости Тор. В нашем распоряжении имеются два. Самый ранний датирован 1699 годом. Более поздний - 1742. Они хранятся в Российском государственном архиве (РГАД). Нам их предоставил исследователь, краевед Максим Меценко, проживающий в Северске, - объясняет Дмитрий Журавлев.
Судя по первому плану, изначально крепость представляла собой небольшой квадратный острожек, стены которого были 300 м длиной. В квадрате находились два здания - приказная изба для начальника острога и зелейный погреб, где хранились порох и оружие. Еще на территории располагался колодец. По бокам крепости имелись две сторожевые башни. Одна из них смотрела в сторону Маяк, которые тогда были большим посадом, где жили люди и находились казачьи отряды. В Тор они приходили лишь за солью.
Крепость располагалась между озерами на улице Крепостной (бывшая Сакко и Ванцетти). Кроме Слепного и Кривого (так тогда называли озеро Вейсовое), имелся еще один пресный водоем - озеро Красное. Скорее всего, считают краеведы, сейчас оно стало соленым и сохранилось в полусухом состоянии за мостом, напротив заправки.

ДВА ВИДА УПРАВЛЕНИЯ И КОНФЛИКТЫ НА НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЧВЕ
Постепенно возле крепости образовался посад, здесь стали жить люди, и новорожденный Тор стал развиваться быстрее насиженных Маяк.
Наглядно этот процесс показывает второй план Торской крепости образца 1742 года. За 60 лет крепость увеличилась более, чем в 4 раза. Здесь появились 2 церкви, торговые лавки, кузница, пивоварни. Все это было окружено земляными валами и рвами с водой. Люди жили за крепостной стеной в полуземляных домах. Основная их часть располагалась под землей, над которой дом возвышался приблизительно на метр. Посад разрастался в сторону современного центра - подальше от солончаков, где трудно было надеяться на хороший урожай. Тем более, что дороги теперь были защищены. И хотя это не спасало от больших татарских набегов, которые случались пару раз в год, мелкие отряды татар, рыскавших по приграничной местности, были уже не опасны.
И крепость, и город имели два типа управления. Государственное управление велось из Москвы, которая назначала коменданта крепости. Военной администрацией командовали казацкие сотники. Между ними, судя по архивным документам, шла вражда.
- Когда читаешь донесения 280-летней давности, очень ясно понимаешь, что история ходит по кругу, - рассказывает Дмитрий Журавлев. - Тогда вокруг крепости также активно вырубали лес. Причем, делалось это по распоряжению коменданта для развития солеварочного промысла. А казаки пытались препятствовать, из-за этого разгорались конфликты.

«ВИЛЛА «МАРИЯ» ИЛИ ПАРК
По мнению координатора проекта, в современном Славянске есть две локации, позволяющие воссоздать старинную крепость. Одна из них - Шелковичный парк, вторая - «Вилла «Мария».
- Конечно, полностью соорудить острог не удастся. Но можно построить часть защитной стены, сторожевую башню. Доступно воссоздать дом, кузню, гончарную мастерскую, солеварню. На этих кластерах могли бы проводиться мастер-классы или просто демонстрационные представления, - говорит Дмитрий. - У нас имеются образцы посуды, предметы быта. Так что все возможно, было бы желание.
Такие локации не являются ноу-хау Славянска. И в Пирогово под Киевом, и в Украинском селе подо Львовом, и в близком Прелестном давно и успешно функционируют этнографические музеи под открытым небом. Славянску есть, что показать и местным жителям, и гостям города. Краеведы надеются, что их проект в ближайшем будущем станет реальностью.

Светлана Вьюниченко
18 января 2018
http://tvplus.dn.ua/news/10/full/4863/
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 19165
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Re: Торская крепость

Сообщение slc » Ср мар 14, 2018 18:06

Дослідницька робота від Metsenko Max

Першу офіційну згадку, яку можна вважати датою заснування слободи Ямпіль ми знаходимо у Д.І.Багалія в документі «Экстракт о слободских полках 1734 г.» де вказано: «…по ведомостям слободских полковников тех полков нижеописанные города осажены: Изюмского полку – полковой город Изюм – в 7189 (1681 – М. М.), Тор – 1668, Ямполь – в 7190 році (1682 – М.М.).
Більш давньою згадкою про Ямпіль, є стверджування В.О.Пірка, про те що на краю сучасного с. Ямпіль знаходилась Бахмутська прикордонна сторожа Московської держави, яка вперше згадується під 1571 р.
Так, в документі «Донецькі сторожі за розписом князя Михайла Тюфякіна та дяка Матвія Ржевського 1571 р. шостій прикордонній сторожі, було наказано: «А от Святогорские сторожи переезду до Бахмутские сторожи полтора днища, верст с 70. А стояти Бахмутовским сторожем на старом месте, а бегати сторожем с той сторожи с вестьми в Путивль Лосицкою дорогою». Але шоста сторожа не являла собою поселення, яке можна було б прийняти за початок нинішнього м. Бахмута (Артемівська), а була тільки місце для зустрічі прикордонної служби (сторожі) в межах майбутнього с. Ямпіль. Але цей факт не можна вважати й початком залюднення Ямполя.
На початку ХVIІ ст. землі сучасного с. Ямпіль належали монахам Святогірського монастиря. Ми довідуємося про це із грамоти настоятеля монастиря Гаврила до царя російського Олексія Михайловича від 1665 р. щоб вірішити суперечку за означені землі які почали заселяти мешканці новостворенних Тора і Маяка. Можливо тут було влаштовано монастирський скіт, а пізніше і козацьке поселення на території Рєпінського юрта, які і поклали згодом початок майбутній слободі Черкаський Ямпіль. Землі по лівому берегу Сіверського Дінця, Осколу і річок Жеребець і Чорний Жеребець, Бахмутки почали активно заселятися. Так, слобідські козаки із Тора і Маяків, серед яких були і колишні мешканці із Придунайського Ямполя (сучасна Вінницька обл.) Волині, Поділля, північних районів Правобережжя і Лівобережжя поселилися на березі Староселищного озера (Оступ) на землях Рєпіного юрта назвавши своє поселення, майбутню слободу, Ямполем.
З Рєпіним юртом пов’язана ще одна значна подія. Так в 1670 р. місцеве населення Тору, перш за все, роботні люди соляних промислів на чолі з отаманом П.Івановим, активно підтримали разінців, що направлялися з Дону на Слобідську Україну на чолі з Олексієм Хромим. Керівник каральної експедиції урядових військ полковник Григорій Косагов при Рєпінському юрті (майбутнє с. Ямпіль – М.М.) 5 листопада дав їм великий бій, що тривав понад 5 годин. Повстанці у цьому бою, втратили знамена, гармати та інші речі, які везли на Дон на різного типу суднах (всього до 300 суден, у т.ч. 20 баркасів, 42 великих човни, 32 – малих човни і т.д.). Всі ці судна були спалені, а основна частина повстанців, що відмовились здатися, була страчена. Так біля Рєпінського юрту повстанці зазнали цілковитої поразки. Тіла багатьох на бударах і човнах були розп’яті і відправлені на Дон для залякування інших.
У 1679 р. під час чергового набігу татар на землі Степової України були спустошені вже заселенні місця. Спалено і зруйновано було і поселення на території Рєпінського юрта.
Філарет Гумілевський теж повідомляє що: «…из грамоты Петра І от 1704 г. мы узнаем, что в Ямполе Изюмского полку, казаков 117 дворов, и в том селе построена часовня. Службу в этой часовне проводил отец Максим».
Тут було побудовано в 1703 р. слободу і нову фортецю яку Черкаси розташувавшись на Ямпільському перевозі побудували острог, а в 1703 р. побудували на лузі, на лівому березі Дінця фортецю, якій в 1712 р. було надано значення форпосту, з якого російські драгуни, разом із козаками Ізюмського полку повинні були охороняти Торські та Бахмутські соляні промисли. Саме тут і знаходилося містечко Ямпіль. Філарет (Гумілевський Д.Г.) називає його – «Черкаський Ямпіль» – М.М.), про що свідчать, археологічні знахідки – велика кількість кераміки, та решток побуту.
Назва населеного пункту Ямпіль походить від козаків із Маяків і Тору які були переселенцями із Придністровського Ямполя, із Правобережної України, в тому числі і з Брацлавщини.
Так, ще в 1651 р. поляки почали воєнну кампанію з метою знищення осередків козацького повстанського руху в Брацлавському воєводстві. Війська польного коронного гетьмана Мартина Калиновського в ніч з 5 на 6 березня раптово штурмують Ямпіль і зненацька захоплюють його, спаливши і вирізавши майже все його населення.
А вже в 1657 р. татари переставши бути союзниками Богдана Хмельницького перейшли на сторону поляків і спустошили Подністров’є. Був пограбований і Ямпіль, населення якого майже все було вирізане ординцями.
Частина козаків (черкасів) які змогли залишити Ямпіль в Придністров’ї і які були в війську козацькому переселяються в Подінців’є на вільні землі де і засновують містечко, назвавши його Черкаський Ямпіль.
Ямпільські «черкаси» розташувавшись на Ямпільському броді, на перевозі який контролювали, часто просто грабуючи тих хто його долав. Згодом уряд Росії, зміцнюючи південні кордони держави, віддав ці землі слобідським козакам. Так, починаючи з 1682 р. козаки на чолі із отаманом Павлом Рубаном на лівому березі Сіверського Дінця вже будучи в складі Ізюмського слобідського полку побудували острог і посад поблизу нього. Так виникає перший Ямпіль.
На реконструкції зображено: з фронту на штучно насипаному узвишші обнесений дерев’яним частоколом і частиком з проїзними воротами і двома глухими вежами – острог; ліворуч – перевіз на р. Сіверський Донець; праворуч – дорога до Старого селища, у центрі острогу – пороховий льох для зберігання гармат, ядер та пороху.
І слобода, і фортеця розташовані були дуже зручно – поруч Ямпільський перевіз - брод через Сіверський Донець, а далі дорога на Валуйки, Бєлгород і Москву...
Але весняні повені Сіверського Дінця та епідемії змусили атамана Павла Рубана з ямпільськими козаками розібрати острог і вважаючи це місто не дуже вдалим для служби і проживання переселитися на північний берег озера Староселищного (Оступ), як пише Філарет «поруч на недалеку відстань. Це нове місто на відстані версти навіть в 1729 р. коли вже там жили черкаси мало назву Старого селища».
Тут було побудовано в 1729 р. слободу і нову фортецю яку обладнано пороховими льохами і доставлено велику кількість гармат (реконструкція 3). Фортеця займала площу 2,5 гектари. За часів Катерини ІІ в 80-ті роки ХVIIIст. фортецю було зруйновано російськими регулярними військами, пізніше вивезено і гармати.
На реконструкції зображено: ліворуч – православна Святомиколаївська дерев’яна церква (площа 1,8 г) з фронту укріплена ровом, обнесена дерев’яним частоколом з проїзними воротами і однією глухою вежою, ліворуч – фортеця (площа 2,5 га), укріплена глибокими ровами, дерев’яним частоколом та проїзними та глухими захисними вежами. Навколо фортеці розташований посад слободи Ямпіль. Перед фортецею – озеро Староселищне (Оступ). У центрі фортеці – пороховий льох та приміщення для зберігання гармат, ядер, пороху та провіанту. Поруч два колодязі. Між Староселищним озером і фортецею вирито два потаємні водяні рови які з’єднували озеро і колодязі і забезпечували козаків, мешканців та коней водою.
Під час бурхливих подій Булавінського повстання, «в письме от 7 мая (1708 р. – М.М.) Шидловский писал Голицыну, что Булавинцы 28 апреля сделали набег на реку Жеребец, что 300 воров стоят в 15 верстах от Маяков и что они узнали об этом направлялись к Изюму. Кроме того, ему известно, что товарищи Булавина: Семен Драный, тихон Белгородец и Азовский чернец с казаками пришли на Бахмут, оттуда собираются идти к местечку Ямполь, а затем к Маякам и Тору. 8 мая Шидловский известил Голицина, что воры уже разорили Ямполь и подступили к Маякам». Швидше за все Павло Рубан у війську Шидловського з компанією ямпільських козаків, а ті що залишилися, відмовилися йти на Тор та Маяки.
Відступаючи після невдачі під Тором булавінці дійшли до урочища Криві Луки, (окраїна селища Закітного, на правому березі Сіверського Дінця). Бригадири Шидловський і Кропотов завдали Семену Драному і запорожцям нищівної поразки.
Бій біля урочища Криві Луки розпочався 1 липня 1708 року о 21 годині, а закінчився о 2 годині ночі 2 липня. Василь Долгорукий кинув на повстанців усі сили драгунських полків і три кінних полки Ф.Шидловського. Під час бою загинуло приблизно 1500 козаків і Семен Драний. Запорожці, що були з Драним змогли врятуватися й відступити до містечка Бахмут, де Шидловський запаливши місто винищив всіх без винятку, незважаючи на те, що деякі хотіли здатися в полон.
На жаль сучасні краєзнавці ототожнюють урочище Криві Луки із однойменним селищем, яке знаходиться в 8 верстах від Ямполя, можливо не знаючи, що перша згадка про нього датована тільки в середині XVIII ст.
Але розгром царськими військами повстання Кіндрата Булавіна та Старої Січі, як і перенесення російсько-турецького кордону у 1713 р. з узбережжя Азовського моря на Азовсько-Донецький регіон призвели не тільки до зруйнування частини місцевих поселень, але й відтоку населення, якому постійно загрожували орди кримського хана.
Матеріали перших переписів населення в Російській імперії свідчать, що чисельність податного населення в Бахмутській провінції між 1-ю і 3-ю ревізіями не тільки відчутно зменшилася, але й змінився його етнічний склад. Згідно з даними 1-ї ревізії (1719 р.) у Бахмутській провінції проживали 6994 росіянина і 1753 українця. Серед 6841 особи чол. статі російського податного населення 93 складали купці, 6718 однодворці та 30 поміщицьких селян, а серед 153 осіб чол. статі неподатного населення – 5 припадало на приказних службовців, 100 – на відставників і 48 – на церковнослужителів. Серед українців 1540 припадало на державних селян і 213 – на козаків. Більшість українців працювали на соляних промислах. Зміни в населенні провінції між 1-ю і 3-ю ревізіями. Інших даних по населеним пунктам на вивчаємій нами території не наводиться.
З матеріалів ревізій видно, що Російсько-турецька війна 1735–1739 рр. особливо негативно позначилася на заселенні Південного Подінців’я. А у 1736 р. провінція постраждала від татарського набігу. Знову зруйновані були цілі села, а їх мешканці потрапили до полону, урожай було спалено, а худобу відігнано. Кримська орда, перейшовши Сіверський Донець в районі Ізюму, завдала великих втрат і російським військам… До воєнних спустошень додалася і епідемія чуми, занесена військами.
Дмитро Іванович Багалій наводить дані перепису 1732 р. слобідських полків зроблені гвардії майором Хрущовим в яких згадується і містечко Ямпіль Ізюмського слободського козацького полку. Всього в містечку проживало в 81 дворі, в 94 домах 307 душ чоловічої статі.
У 1755 р. містечко Ямпіль входило до другої Торської сотні Ізюмського слобідського полку і згідно з відомістю Ізюмської полкової канцелярії в Ямполі було 2 сотенних урядника і 17 козаків.
Ведомость Изюмской полковой канцелярии о числе в Изюмском полку по званию сотенных и иных в каждой принадлежащих местечках всех по скольку в тех местах порознь числом состоит сотенных урядников и козаков.
В 1765 р. згідно із царським маніфестом усі п’ять слобідських полків було реорганізовано в регулярні полки російської армії. Ізюмський слобідський полк стає гусарським. Соціальний склад населення теж змінюється.
Після ліквідації козацтва у 1765 р. і створення гусарських полків у відомості про провінції та комісарства Слобідсько-Української губернії з проживаючими в них жителях чоловічих та жіночих статей з поділом їх на стани від 1773 року є і такі свідчення, всього в слободі Ямпіль 3137 осіб, 1719 чоловіків і 1418 жінок.
За царським указом від 14 лютого 1775 р. на місці Новоросійської губернії вирішено було створити дві: Азовську, на схід від Дніпра, та Новоросійську – на захід. На перших порах Азовська губернія складалася з двох провінцій – Бахмутської та Азовської. До населених пунктів Азовської губернії за переписом 1778 р. увійшла і однодвірська слобода Ямпіль, яка перестала входити в склад Ізюмського слобідського полку, а козаки та їх підпомічники були переведені в стан селян.
Невелика частина населення залишилося на місті колишньої фортеці, на березі Староселищного озера (Оступ) в слободі Олександрівка, а більша частина однодворців переселяються на узвищення Репіної ями, на береги Піщаного і Соловйова озер, те місто де і зараз знаходиться с. Ямпіль.
В 1915 р. в «Збірнику імператорського російського історичного товариства», вміщено «Челобитною от слободы Ямполя» від 15 березня 1767 р. до імператриці Катерини ІІ з прохання залишити їх на козацькій службі й повернути колишні пільги (слободи). Написав «челобитную» Василь Жадєнков, а серед підписавших: Петро Кабацький, Максим Рєзніков, Павло Саржевський, Кирило Губа, та інші. Однак, Катерина ІІ прочитала її аж 24 лютого 1771 р. Звичайно, усе залишилося як і було.
Кількість населення в с. Ямпіль наведено і в матеріалах за описом до Атласу Катеринославського намісництва в 1795 році складало 1710 осіб (907 чол. та 803 жінки).
Згідно з даними опису ямпільці будучи на казенній службі не мали ні пахотної землі, ні суспільних покосів. Але, там же згадується про суперечку села Ямполя із с. Райгородок за земельні наділи – всього ямпільці претендували на 607 десятин, незручної землі – 207 дес. та лісу 400 дес..
Найдавнішою церковною спорудою на Лиманщині, за думкою О.Я.Привалової, були часовня і монастир в с. Ямпіль. Так, і архієпископ Філарет повідомляє, що в селі Ямпіль вже в 1703 р. був монастир Рєпнінський Юрт, який в 30-40-ві рр. ХVIІІ було зруйновано татарами.
За указом 1724 р. в Ямполі на лівому березі Дінця було побудовано Свято-Миколаєвську церкву, священиком в якій був Афанасій Павлов, але уже в 1731 р. церкву було перенесено на нове місто за проханням сотника Степана Гуковського з ямпільцями і священика Афанасія Павлова «на место Старого селища, которое в близости того же местечка» на берег озера Оступ.
Таким чином, підводячи підсумок, необхідно зазначити, що в XVIІ – ХVIІI ст. територія сучасної Донеччини залюднювалася стихійно, головним чином вихідцями із українських земель. Не було виключенням і Подінців’є на території якого було засновані одні із перших слобод і хуторів.

Статья и фото: https://www.facebook.com/groups/181561622209568/permalink/549716265394100/
Автор: Metsenko Max https://www.facebook.com/profile.php?id=100005025277074
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 19165
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Re: Торская крепость

Сообщение slc » Пт апр 27, 2018 14:03

Изображение
Источник: Королёв В.Н. Донские казачьи городки — Новочеркасск: ИИЦ “ДОНЧАК”, 2007
https://www.facebook.com/groups/slidinasakmi/permalink/896388307208780/
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

Пред.

Вернуться в Слов’янський міськрайонний осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 2