* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Красноармейск и район: история, факты, события

Модераторы: slc, Краевед

Pabel
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 444
Зарегистрирован:
Ср дек 22, 2010 17:55

Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Pabel » Сб дек 17, 2011 10:51

Иногда сложно приурочить запись к какОй-либо теме, - иногда она касается района в целом. Поэтому, решил открыть данную ветку. Вопрос дальнейшего её существования отдаю на милость модераторов :)

***
Немного отвлечёмся...
В Донецком областном государственном архиве хранятся уникальные документы, касающиеся с.Гришино, а также всего региона. Ходатайствуя об открытии в с.Гришино детского дома, Гришинский райсовет дал сведения о ценах на продовольствие в торговых точках села по состоянию на февраль 1918г. Так, фунт хлеба в селе стоил 25 коп., 4 ведра молока – 1,5 руб., яйца – 2,25 руб. за десяток, мясо – 1,3 руб., масло – 4,5 руб. за фунт. Если ориентироваться на соотношение современных и тогдашних цен на хлеб, как базовое, то мясо на рынке сейчас в 2 раза дороже, чем в годы революции, а домашнее сливочное масло – дороже на 5-10 %, что в принципе в пределах статистической погрешности...
А вот много стоили тогда продукты, или мало, - не могу сказать, поскольку не знаю тогдашних зарплат :)

***
О Запорожской ж.д. Прихожу к выводу, что так могла называться в 1918г. ж.д. Гришино - Доброполье. Идёт-то она от Гришино в направлении Запорожского хутора!

***
И ещё один момент из жизни района.
Грунтовые дороги, - единственные существующие до 50-х гг. в районе, в непогоду размокали, и в период весенней и осенней распутицы становились непроезжими. В 1947г. в связи с отсутствием надёжного транспорта между городами Новоэкономическое (в котором на тот момент проживало 25 тыс. человек) и Красноармейском (райцентром, где работали многие жители Новоэкономического), рабочие ездили на грузовых платформах и в вагонах с углём, в связи с чем имелся ряд несчастных случаев (в т.ч. один – с летальным исходом). Исполком поручил транспортному цеху погрузочно-транспортного управления треста «Красноармейскуголь» организовать приём дополнительных паровозов и пассажирских вагонов от Южно-Донецкой железной дороги, а по окончании приёма – открыть пассажирское сообщение по шахтной ветке Красноармейское – Новоэкономическое. До начала 60-х гг. это была реальная перспектива гужевым повозкам, особенно – в период до появления на димитровском направлении рейсовых автобусов.

***
О восстановлении Красноармейска в 1943-1948гг..
К концу октября 1943г. в городе были запущены: «1-я очередь» завода «Металлист» (налажено производство гвоздей, бричечных колёс, жести, алюминиевой посуды), 2 мельницы, работающих на твёрдом топливе, 3 пекарни (общая производственная мощность – выпечка 46 тонн хлеба в сутки), молокозавод, швейная фабрика, литейная мастерская (выпуск алюминиевой посуды), райпромкомбинат (кожевенный, гвоздильный, мыловаренный цеха, и цех по выпуску алюминиевой посуды). К маю 1945г. было восстановлено 11,9 тыс. квадратных метров жилплощади, 9 школ, 6 кооперативных артелей, ряд больниц, детских учреждений.
Естественно, одновременно с освобождением района, была восстановлена колхозно-кооперативная система. В зиму 1943-1944гг. колхозы являлись источником дополнительной живой силы по борьбе со снежными заносами. Для борьбы с заносами на шоссе Константиновка – Гришино – Павлоград, Красноармейское – Сталино, Крансоармейское – Удачная, Красноармейское – Новоэкономическое, Красноармейское – Гришино райдоротдел обязался установить вдоль этих дорог 2 тыс. щитов, которые изготавливались силами колхозов (по 200-300 с каждого), а тягловой силой данные работы обеспечивались за счёт МТС. На расчистку железных дорог Красноармейской дистанции пути район выделял по 20-30 человек и 2-3 подводы с колхоза, а подъездных путей треста «Красноармейскуголь» - по 40-120 человек и 2-4 подводы с сельсовета. Для борьбы с заносами на площадке аэродрома (район между Красноармейском, пос. Щербака и Гришино) райсовет мобилизовал 250 жителей Красноармейского и 14 подвод.
В 1946г. были закончены и одобрены райсоветом полевые изыскания трассы автодороги государственного значения Киев – Днепропетровск – Сталино, которая в пределах района прошла, в основном, по проезжей части и полотну шоссе Павлоград – Гришино и Красноармейское – Сталино, за исключением участка спрямления в западной части района от 12 км основного хода до Красноармейского железнодорожного переезда (ныне – моста).


Дякую за увагу! :)
Последний раз редактировалось Pabel Сб дек 17, 2011 12:33, всего редактировалось 1 раз.

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8059
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Тема общая несортированная :)

Сообщение Краевед » Сб дек 17, 2011 11:07

Замечательные факты! Прочел с большим интересом.

Однако тему советую Вам переименовать.
Если и в дальнейшем Вы будете выкладывать в ней подобные факты из истории города и района, то предлагаю Вам дать ей следующее наименование - "Красноармейск и район: история, факты, события".
Тогда на эту тему будут заходить люди даже не знающие об этом форуме: в теме будут ключевые слова (теги?), которые обычно набирает пользователь в целью поиска интересующей его информации - "история", "Красноармейск".
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Pabel
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 444
Зарегистрирован:
Ср дек 22, 2010 17:55

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Pabel » Сб дек 17, 2011 12:38

Пожелание учтено и выполнено.
Кстати, о пассажирских поездах в Димитров. В 1964г. рейсов пасс.поездов на Новоэкономическое в отчётности по использованию топлива и электроэнергии уже не было, но были спецманёвры по ст.Центральная. Когда были отменены поезда? В начале 60-х гг., - когда была построена асфальтированная автодорога на Константиновку, а подъездной путь был передан Донецкой ж.д.? Прошу откликнуться знающих.

Аватара пользователя
Cancer
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2111
Зарегистрирован:
Пн дек 27, 2010 04:22

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Cancer » Вт май 07, 2013 19:48

Подскажите известны ли фотографии или открытки с изображением паровой вальцовой мельницы Петра Унгера у станции Гришино которая сгорела в 1913 г. Известно ли её месторасположение? Есть ли какие нибудь данные, документы по ней?

Tabjang
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 302
Зарегистрирован:
Вс май 15, 2011 01:19

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Tabjang » Чт май 09, 2013 00:47

Насчет "паровой вальцовой мельнице Петра Унгера на станции Гришино", то тут видимо ошибка. В справочнике: Вся Россия: Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации : Торгово-промышленный адрес-календарь Российской империи. Санкт-Петербург : А. С. Суворин, 1895 Т. 1-2 Мои выборки о меннонитах на стр: http://chort.square7.ch/Pis/WR1895.pdf дана информация: Унгер 80 т. с.- без указания инициалов и места нахождения этой мельницы. Во всех других справочниках говорится о Унгер Петр Генрихович - мельница в колонии Нью-Йорк. В своей монографии Венгер Н.В. Меннонитское предпринимательство в условиях модернизации юга России. Между конгрегацией, кланом и российским обществом (1789-1920). Днепропетровск. 2009. 696 стр. (это ее докторская) Мельницу Унгера (без инициалов) приписала к Гришино. На каком основании непонятно. На мой взгляд никакой мельницы Унгера в Гришино не было, а была в Нью-Йорке
В Гришино были мельницы: братьев Геккеров, Файнштайна и 2 мельницы Роговских: 1) Роговская- жена Иоганна Генриховича и 2) Братья Роговские, Дав. Никл. и Пет. Ив.
В 1900 году одну из мельниц Роговских взял в аренду Фохт Источник: Екатеринославская губерния. Памятная книжка и адресный календарь на 1900 год. Екатеринослав. 1900. Мои выборки о меннонитах на стр: http://chort.square7.ch/Pis/JekatR.pdf
Видимо впоследствии Фохт выкупил мельницу и с 1911 по 1915 год года в справочниках упоминается «Мельница т-ва «Фохт и Ко» п. Гришино» - http://chort.square7.ch/Pis/JekatR.pdf

Аватара пользователя
Cancer
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2111
Зарегистрирован:
Пн дек 27, 2010 04:22

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Cancer » Чт май 09, 2013 00:59

Здравствуйте Уважаемый Tabjang мельница была у Унгера в Гришино. У него было несколько мельниц. Отправлю, что у меня по ней есть Вам на email.

Луковенко Сергей
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 562
Зарегистрирован:
Пт янв 20, 2012 22:44

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Луковенко Сергей » Пт окт 31, 2014 08:46

Уважаемые CANCER и NABJANG. Мельница Петра Унгера находилась в районе пересечения улиц Горького и 40 лет Октября (дом №142). Об этой мельнице есть упоминание в советских источниках. Оно связано с революционными событиями 1905 года. Здесь на пустыре (сейчас это, практически, центр города) состоялось собрание рабочих станции Гришино, на котором решили: "немедленно присоединиться к Всероссийской политической стачке". Если интересно (кто выступал, что говорили и т.д) - могу предоставить "протокол" этого собрания. В советское время (примерно, 60- 80-е годы) на месте мельницы была контора "Сортсемовощ" (сейчас там стоит девятиэтажка).

Луковенко Сергей
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 562
Зарегистрирован:
Пт янв 20, 2012 22:44

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Луковенко Сергей » Чт мар 23, 2017 11:51

КРАСНОАРМІЙСЬК. ФАТА МОРГАНА ДОНБАСУ.
«Люди завжди жили надією на краще життя, тяглися до свого щастя. Їх сподівання і надії часто виражалися в географічних назвах місцевості (Червоне - красиве)»- приблизно так зараз намагаються пояснити появи в радянські часи географічних назв, що містять похідні від прикметника «червоний». Червоний - це, перш за все, колір революції, а ще точніше крові. Народжена в крові братовбивчої війни радянська влада вже не уявляла своє одальше існування без червоного кольору. Червоний прапор, Червоний терор, Червона армія, Червоний орач і Червоний підшипник - про яку красу може йти мова?
Коли ви будете читати ці рядки, назва Красноармійськ вже зникне з карти України. Піде в небуття ще один символ тоталітарного режиму. Красноармійськ - типовий приклад міста Донбасу з придуманою історією, в якій, як і в історії Радянського Союзу, реальні історичні події «політичним рішенням» замінювалися міфами радянської ідеології, епізодами з художніх фільмів і літературних творів. Знайшлося в ній місце і для відвертої фальсифікації.
Місто своєю появою зобов'язане будівництву Катерининської залізниці (1881 - 1884 роки). Але офіційною датою заснування міста вважається ... 1875 рік. «Будівництво селища почалося в 1875 році, коли у Гришинський сільської громади був викуплений ділянку землі» - саме ця фраза з 1974 року і є відправною точкою в «розкручуванні» офіційної дати заснування міста Красноармійська (з 2016 року – місто Покровськ). Дійсно, 22 квітня 1875 року був затверджений проект будівництва залізниці. Однак в той час він не передбачав проходження траси через землі сільської громади Гришине. Дата заснування міста (1875 рік) до сих пір не підтверджена жодним архівним документом! Більш того, історія з вибором саме цієї дати - це яскравий приклад, коли відсутність архівних документів просто «підмінили» черговим політичним рішенням. Простіше кажучи, дата була взята «зі стелі» під ювілей, що в подальшому не завадило місцевій владі «узаконити» це вельми сумнівне «історичне» датування.
Насправді ж, лише 19 червня 1881 року «по Височайше затвердженим положенням» Кабінету міністрів, спочатку обраний напрямок залізниці «в зв'язку з результатами додаткових технічних досліджень було суттєво змінено». Малась на увазі та «ділянка головного шляху» Катерининської залізниці, на якій замість «раніше запланованої станції Хацапетівка» в проекті з'явилася станція Ясинувата. Іншими словами, в 1881 році почалося будівництво ділянки Ясинувата - Синельникове і лише тоді в документах могла взагалі виникнути назва «станція Гришине» ...
На прикладі міст і сіл Донбасу можна наочно проілюструвати, як протягом 74 років панування радянської ідеології відбувалися масові перейменування населених пунктів, як безжально винищувалася історична пам'ять українського народу, знищувалися національні риси місцевої топоніміки. Місто за свою історію кілька разів змінював свою назву. Слід визнати, що з назвами йому «не щастило» з самого початку. З моменту заснування до 1934 року залізничне селище іменувалося Гришине. Перше найменування воно «запозичило» у сусіднього села. За усталеною традицією Міністерства шляхів сполучення залізничній станції давали назву поруч розташованого населеного пункту. Село Гришине було засновано в кінці XVIII століття, як однодворчеське поселення, і на момент будівництва залізничної станції представляло собою великий волосний центр в Бахмутському повіті Катеринославської губернії. Так ще до кінця XIX століття на мапі повіту з'явилися два населених пункти з назвою Гришине.
Правда в 1917 році Тимчасовий Уряд зробив спробу привласнити пристанційному селищу статус міста і перейменувати його в «місто Гришин». Але далі декларацій і постанов справа тоді не пішла. «Сільське» походження першої назви стане головним аргументом «проти» повернення історичної назви при перейменування міста в 2016 році.
Звістка про лютневу революцію і зречення імператора Миколи II долинула до Донбасу тільки на початку березня 1917 року. Радянські історики писали про «всенародний ентузіазм», що нібито панував в ті дні. «Жителі шахтарських селищ виходили на демонстрації, знімали всюди портрети царя, роззброювали урядників. На рудниках звучали «тривожні гудки». Всюди виникали стихійні мітинги і сходки ...» Насправді, в період від лютневої революції до жовтневого перевороту життя в пристанційному селищі «протікало так, як ніби нічого в країні не відбулося». Навіть в «жовтневі дні» ніяких масових виступів тут не проводилося. Та й ініціатива в політичному житті регіону тоді повністю належала так званим «дрібнобуржуазним партіям». Особливу активність в організації інститутів місцевої влади та добровільних дружин (міліції) проявляли есери. Меншовики і есери сприяли створенню різних громадських комітетів. Вели агітацію серед жителів і більшовики. «Політично малограмотні, недосвідчені в політичній боротьбі» вони не могли тоді протистояти меншовикам та есерам.
Жовтневі події 1917 року будуть мати найтрагічніші наслідки для українського народу. Вони розколють країну на два ворогуючі табори, вкинуть Україну в кровопролитну братовбивчу війну. Хаос і розруха, голод і злидні, терор і репресії відкинуть країну в її розвитку на кілька десятиліть назад, скалічать долі мільйонів наших співвітчизників. Найсуворіші випробування випали саме на долю українського народу. У те, що більшовики тоді «прийшли всерйоз і надовго», не вірив ніхто.
В роки громадянської війни влада в селищі Гришине 19 разів переходила з рук в руки. «Ті потрясіння, які пережив Донецький басейн в період Громадянської війни, мабуть, не вичерпують скорботні сторінки його історії. Ми напередодні жахливих подій, які в разі здійснення загрожують перетворити квітучий басейн в братське кладовище» - писала газета «Вперед».
Буквально відразу ж після відновлення радянської влади в регіоні, стало питання про відбудову шахт, заводів і фабрик. Місцеві більшовицькі організації розгорнули агітаційну роботу з роз'ясненням гасла своєї партії: «Все для народного господарства». Перед більшовиками стояла, здавалося б, нездійсненне завдання. Більшість шахт Гришинського кам'яновугільного району було затоплено, а заводських підприємств - зруйновано і розграбовано. Мости підірвані, пошкоджені залізничні колії. Виведено з ладу паровозні майстерні станції Гришине. Відновлювальний процес затягнувся на довгі роки ...
20 липня 1934 вийшла Постанова Президії ВУЦВК «Про перейменування Гришинського району в Постишевський», згідно з яким селище Гришине було перейменоване в селище Постишеве, а станція Гришине - в станцію Постишеве.
Павло Петрович Постишев - головний ініціатор репресій проти українського народу (1932 - 1937 роки), керівник погромів націоналістичних кадрів в компартії України (при ньому були арештовані всі (!) секретарі обкомів і більшість секретарів райкомів КП (б) України), член «розстрільної трійки». В Україні завдяки саме Постишеву «репресії прийняли небувалий розмах».
Колишні «товариші» для приховування злочинів радянської влади проти українського народу до сих пір намагаються нівелювати масштаби трагедії 1937-1939 років на тлі «здобутків соціалістичного ладу». Вони наполегливо мусують тези про те, що вугільна промисловість Донбасу нібито «несильно постраждала» тоді, а шахти Красноармійського району репресії, за великим рахунком, взагалі не торкнулися. Оскільки вугільна промисловість була особливо важливою для економіки радянської країни, то це, нібито, на думку прорадянських істориків, «трохи пом'якшило» сталінський терор в Донбасі.
Насправді, репресії в Донбасі були страшними! Вони були невід'ємною складовою політичного життя всього регіону в кінці 30-х - початку 40-х років. Тільки замість раніше нав'язуваного марксистсько-ленінською ідеологією образу класового ворога тоді з'явився новий - «нейтральний» образ ворога народу. Донецький басейн - яскравий приклад регіону, де люди самі створювали власні образи «ворогів», використовуючи офіційний курс партії і уряду в своїх особистих та корисливих цілях (просування по службі, поліпшення житлово-побутових умов, підвищення рівня особистого добробуту тощо). Написавши донос на свого начальника, «свідомий громадянин» міг розраховувати не тільки на його місце, але нього квартиру. Правда, це зовсім не виключало надалі повторення долі «ворога народу".
В апараті тресту «Красноармійськвугілля» були заарештовані 230 осіб, з них 178 - розстріляні. Всього на шахтах Донбасу були репресовані 602 інженерно-технічних працівника, 3 286 робітників і 342 службовців. З 28 заарештованих завідувачів шахтами були розстріляні 20, а з 31 головного інженера - до вищої міри покарання були засуджені 18. У самому селищі були репресовані понад ста чоловік. До вищої міри покарання були засуджені два директора школи, одинадцять робітників і службовців залізничної станції, два майстри і два робочих динасового заводу, дванадцять жителів селища (працівники торгівлі, службовці контор, домогосподарки, безробітні, пенсіонери) ...
Ім'я головного організатора Голодомору і ката українського народу селище носило з 1934-го по 1938-й роки. Але відмінною рисою радянської меморіальної топоніміки є її недовговічність. Для того страшного часу була характерною швидка відміна назв в залежності від політичної кон'юнктури. Після того, як Постишев був заарештований і оголошений «ворогом народу» 13 березня 1938 року селище перейменували в Красноармійське.
«Задовольнити клопотання партійних, радянських, громадських організацій й трудящих Постишевського району та міста Постишеве та перейменувати Постишевський район на Красноармійський, місто Постишеве на місто Красноармійське, залізничну станцію Постишеве на залізничну станцію Красноармійське» - з Постанови Президії Донецького обласного виконкому .
Зрозуміло, що селище було названо на честь Червоної армії, але не «в честь армії-визволительки» та «непереможної і легендарної». 1938-й рік - це розпал масових репресій проти воєначальників Червоної армії, коли вже не щадили ні маршалів, ні Героїв Радянського Союзу. Це був пропагандистський крок до реабілітації Червоної армії, ряди якої на той час буквально заполонили «вороги народу», включаючи навіть «естонських шпигунів». Необхідно було відновити престиж армії в очах радянського народу.
Тому одночасно були перейменовані відразу кілька населених пунктів Постишеве, і всі вони отримали однакову назву Красноармійське! Це найменування - відверто ідеологічний штамп. Воно абсолютно не відображає якийсь етап в історії міста, не стосується його господарсько-економічної сфери і, вже тим більше, духовної та матеріальної культури його мешканців. Військових частин ні в межах міста, ні в його околицях ніколи не було. Ніяких великих перемог в довоєнний період за Червоною армією в нашому регіоні не значиться.
До сих пір в міському музеї і школах розповідають про героїзм воїнів шахтарських дивізій при обороні нашого району і міста Красноармійське в 1941 році. Так ось 383-я і 395-а стрілецькі дивізії обороняли рубежі міста Сталіно і в боях за наше місто участі не брали. Після здачі Сталіна 383-а дивізія фактично припинила своє існування. Більшість її солдати просто розбіглися по своїх домівках. Красноармійське прикривали підрозділи 74-ї, 136-ї і 261-ї стрілецьких дивізій 12-ї армії Південного фронту (з жовтня 1941 року -командуючий армією генерал К.А. Коротєєв). 8 жовтня 1941 частини 136-ї дивізії (командир підполковник О.І. Василенко) повинні були відійти на рубіж Межова - Криворіжжя - Гришине. Частини цієї дивізії безпосередньо перебували в місті Красноармійське. 10 жовтня оборонний рубіж проходив вже по лінії Степанівка - Гришине - Шевченко - Селидівка - Красне. Частини 74-ї дивізії були зосереджені в селі Новотроїцьке. 261-а дивізія відходила в напрямку від Чаплиного на Межову. Штаб 12-ї армії до виходу на основний рубіж перебував у Красноармійському. Дивізіям було дано наказ закріпитися на новому рубежі 13 жовтня та нанести контрудар по противнику з району села Гришине.
16 жовтня вийшла Директива №00206, відповідно до якої відведення військ правого крила фронту на рубіж Красний Лиман - Артемівськ - Горлівка - Сталіно не раніше 25 жовтня. Але вже 19 жовтня частини 74-ї дивізії (командир полковник Ф.Ю. Шевардін) були атаковані двома батальйонами супротивника. Основні частини Червоної армії змушені були в той же день відійти до Новоекономічного. До 2 годин 30 хвилин наступного дня Червона армія ще займала рубіж по лінії Шостаківка - Гришине - Селидівка - Максимільянівка.
Але 20 жовтня колона противника завдала потужного удару по позиціях 74-ї дивізії в районі села Гришине і увійшла в Красноармійське [6, 26].
«19 жовтня 1941 року, загрозливо поводячи стволами гармат, важко пройшли німецькі танки і лавиною розсипалися по вулицях мотоциклісти. Затріщали автоматні постріли. Почалися грабежі. На стінах будинків з'явилися накази німецького коменданта ....» - так до сих пір описується перший день окупації міста. Насправді ж першими на територію міста увійшли частини 80-го (командир полковник Єпіфаніо К’ярамонті) піхотного полку 9-ї автотранспортної дивізії «Пасубіо» (начальник штабу підполковник Умбер Рікка) 35 армійського корпусу 8-ї італійської армії (командувач генерал-лейтенант Вітторіо Джованеллі) . Дивізія «Пасубіо» була посилена батальйоном барсал’єрів - елітних стрільців на мотоциклах.
На озброєнні італійської дивізії «Пасубіо» не було танків. А їх танкетки L-3 «Гном» були озброєні восьми міліметровими крупнокаліберними кулеметами. Автоматів також не було у італійських вояків. У піхотинців була «довга піхотна гвинтівка» Каркано зразка 1891 року, у кавалеристів - карабін, у гірських стрільців - «альпійська» модифікація піхотної гвинтівки. У боях за село Гришине італійці втратили 6 убитими, а на підступах до Красноармійського - 65 убитими. Виходить, що «непереможна і легендарна» Червона армія, "героїчно" захищаючи названий на її честь місто, відступила в жовтні 1941 року під натиском «жабників» і «макаронників».
Ще один трагічний момент в історії міста пов'язаний з так званим «Кантемирівським проривом» в лютому 1943 року. 11 лютого Красноармійське звільнили війська Південно-Західного фронту (командуючий генерал армії М. Ф. Ватутін). До складу оперативної групи (командир генерал-лейтенант М.М. Попов) входили підрозділи 4-го гвардійського корпусу (командир генерал-майор П.П. Полубояров), 3-а гвардійська мотострілецька бригада (командир полковник М.П. Леонов), 7-я лижна бригада (командир підполковник П.Г. Куликов), 1-а винищувальна бригада (командир підполковник Є.Д. Єфремідзе) та інші. Схиляючи голову перед мужністю і героїзмом радянських солдатів, все ж слід констатувати, що з точки зору військової стратегії операція «Стрибок», розроблена Генштабом Червоної армії, була однією з найбільш бездарних за роки Другої Світової війни. «Кантемирівський прорив» коштував життя тисяч радянських воїнів й мирних мешканців. Втрати були катастрофічними і найстрашніше - не виправданими. Радість звільнення була недовгою, відступ - панічним, розплата - кривавої. Повторно Красноармійське звільнили тільки 8 вересня 1943 года.
Документів, які б підтверджували, що ще в 1938 році селище отримало статус міста до цих пір не виявлено. Згідно адміністративно-територіальним поділом Сталінської області районним центром Красноармійського району на жовтень 1938 року було «селище міського типу Красноармійське». Якщо уважно проаналізувати зведення Генштабу Червоної армії про хід бойових дій за 1941 - 1943 роки. Виходить, що Червона армія в жовтні 1941 року залишила селище, а у вересні 1943 року звільнила вже місто Красноармійське. Слід також зазначити, що в роки війни окупаційною владою робилася спроба перейменувати селище і повернути йому історичну назву Гришине. Однак топографічні карти, залізничні квитки і газетні повідомлення свідчать про паралельне вживання назв Гришине і Красноармійське.
Найменування Красноармійське протрималося до 30 грудня 1962 року. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про віднесення міст Донецької області до категорії міст обласного підпорядкування» Красноармійське надалі слід було «іменувати містом Красноармійськ».
За роки радянської влади сформувався стійкий стереотип про Красноармійськ, як про місто шахтарів. Однак, якщо розглядати процес виникнення й розвитку населеного пункту виключно через призму історичних реалій, то це твердження не відповідає дійсності. Покровськ (Красноармійськ) - спочатку це місто залізничників. Містоутворючою домінантою міста був пристанційний комплекс (станція, депо, вокзал). Містобудівні особливості вокзалу визначаються тим, що спочатку він розташовувався на пустирі, потім це місце «обростало» привокзальним селищем, який в свою чергу, потім «вростав» в міську інфраструктуру.
Фактично, привокзальна площа стала місто утворюючим ядром, що формує напрямок подальшого розвитку структури залізничного селища. Саме тут стали утворюватися торгові зони (ринок, лавки, склади) і зони обслуговування (питні заклади, будинок приїжджих). Пріоритетний розвиток вже в роки радянської влади отримали об'єкти транспортної інфраструктури (вагонне і локомотивне депо).
Першими в місті з'явилися привокзальні вулиці Залізнична (колишня Шота), Таганрозька (Леніна - з 2016 року Прокоф’єва) і Катеринославська (Свердлова – зараз Центральна). Вони складають ту частину сучасного Покровська, яку краєзнавці називають як «Старе місто». Тут ще збереглися будівлі кінця XIX - початку XX століть.
У дореволюційному селищі Гришине функціонували два миловарних, чотири шкіряних, два механічних, цегляно-черепичний, толевий, пивоварний заводи. А також чотири парових млини, три олійниці, чавуноливарна і столярно-обойна майстерні, макаронна і цукеркова фабрики.
У жовтні 1931 року Радою народних комісарів було прийнято рішення про будівництво в північній частині сучасної території Покровська Гришинського динасового заводу. Будівництво заводу (до слова, ударного будівництва першої п'ятирічки) супроводжувалося паралельним будівництвом і житлового селища для будівельників заводу, а також шкіл, магазинів, об'єктів соцкультпобуту. На будівництво майбутнього флагмана радянської будівельної промисловості, рятуючись від голоду, тоді приїхали жителі сіл не тільки з українських, а й російських областей. Добова пайка на одного «будівельника соціалізму» в 1933 році становила тут 1 кілограм 200 грамів. У 1934 році динасовий завод імені Фелікса Дзержинського був зданий в експлуатацію.
У довоєнному селищі тоді було чотири середніх, три семирічних, п'ять початкових шкіл, в яких навчалися 6 тисяч дітей і працювали 250 вчителів. Крім того, тут були педагогічний інститут, робітфак Харківського медичного інституту, школи медичних сестер і фабрично-заводського учнівства. У селищі функціонували шість бібліотек. Його населення становили близько 30 тисяч мешканців.
Уже в повоєнні роки в місті були побудовані і в наведені в експлуатацію швейна фабрика «Веселка» (1947 рік), експериментально-механічний завод (1952 рік), завод «Електродвигун» (1954 рік). Були створені автобаза №04116 (1946 рік), трести «Красноармійськшахтобуд» (1951 рік) і «Красноармейськжілстрой» (1955 рік).
Але за всю історію на території сучасного Покровська (Красноармійська) не було жодного гірничопромислового підприємства. Тому немає і жодного терикону в межах міста. Для наочності досить просто порівняти Покровськ зі справжніми шахтарськими містами. Тут за одними тільки териконами можна писати історію вугільної промисловості. Неможливо написати подібне про Прокровську, не згадуючи при цьому шахти Мирнограда (Димитрова), Родинського, Селидового, Новогродівки, Шевченка. У радянський період був трест, потім комбінат «Красноармійськвугілля», але контора його завжди перебувала в сусідньому місті Новоекономічне (з 1972 по 2016 роки - Димитров). До його складу входили шахти, розташовані на території вище згаданих міст і селищ. На весь Радянський Союз гриміли імена героїв-шахтарів, які працювали на орденоносних шахтах №1 «Центральна», №5-6 імені Димитрова, №19-20 імені Шевченка, «Краснолиманська». Але їх слава приписувалася тоді Красноармійську! У газетних статтях, в радіо і телерепортажах про нові рекорди і досягнення наших шахтарів згадувалися лише назви міста і тресту.
Була навіть футбольна команда «Угольок» (Красноармійськ) майстрів класу «Б» (в 60-70-х роках минулого століття), яка проводила свої матчі в Новоекономічному і складалася з гравців, «приписаних» до шахтам цього міста.
Крен в бік нового пролетарсько-промислового іміджу міста намітився з початком будівництва і введенням в експлуатації в 1990 році великої шахти «Капітальна - Західна» (зараз - ШУ «Покровське»), розташованій в селищі Удачне (це в 14 км від міста). Більшість працюючих на цьому «місто утворюючому підприємстві» - це мешканці міста Красноармійська. Так на гербі міста з'явилася шахтарська каска. А в 2016 році місто отримало нову назву - Покровськ.
Хоча покровителем залізничників є святий Микола Угодник, а покровителькою шахтарів - свята великомучениця Варвара Іліопільська, но це вже зовсім інша історія.

Pabel
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 444
Зарегистрирован:
Ср дек 22, 2010 17:55

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Pabel » Пн мар 27, 2017 11:28

В немецких оккупационных расписаниях поездов (у меня есть за август 1942 года, на форуме выкладывали ссылку на отдельные страницы расписания за декабрь 1942 года) станция Красноармейское почему-то именовалась "Постышево". Может быть, педантичные немцы называли всё так, как у них было в справочниках середины 30-х годов. Скорее всего, "Гришино" город называли только местные. Официально или нет - не знаю, возможно какое-то решение управы на этот счёт было. Но немцы его вряд ли так называли. Пример - современный Донецк. Тамошняя горуправа осенью 1941 года ему быстро вернула историческое название "Юзовка", а немцы продолжали называть "Сталино".

Луковенко Сергей
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 562
Зарегистрирован:
Пт янв 20, 2012 22:44

Re: Красноармейск и район: история, факты, события

Сообщение Луковенко Сергей » Чт апр 20, 2017 16:51

СЕГОДНЯ 20 АПРЕЛЯ 2017 ГОДА УМЕР БОРИС АФАНАСЬЕВИЧ ЕКАСЕВ - старейший краевед Донецкой области, член Национального Союза Краеведов Украины.
"...Борис Афанасьевич Екасёв - старожил села Красный Яр. Он самый старый краевед Украины. Его без преувеличения можно назвать ходячим учебником истории родного края. Всю жизнь бережно и трепетно относился к истории. Его любовь к изучению прошлого настолько велика, что из своего собственного дома он сделал музей, а свою родословную описал в семи томах".
https://www.youtube.com/watch?v=utFineQhyWk- телепередача о краеведе Б.А. Екасеве, снятая специально к 85-летию со дня рождения.
orbita.dn.ua/istoki-s-zhuravka
orbita.dn.ua/istoki-s-krasnyj-yar - сюжеты телепроекта "Истоки" с участием Б.А. Екасева


Вернуться в Красноармійський міськрайонний осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1