* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Казаки на Кривом Торце

Модераторы: slc, Краевед

Аватара пользователя
Хранитель
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 701
Зарегистрирован:
Вс янв 02, 2011 11:50

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Хранитель » Ср янв 11, 2012 00:52

Знакомая карта
Иногда верно поставленный вопрос уже является ответом

Аватара пользователя
Cancer
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2152
Зарегистрирован:
Пн дек 27, 2010 04:22

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Cancer » Вт янв 17, 2012 03:00

Изображение
Заливы на Кривом Торце это где?

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Краевед » Вт янв 17, 2012 08:37

Хороший вопрос.
Но не менее интересно и другое: живут в нашем крае потомки тех поселенцев - молдаван и валахов?

Кто-нибудь видел в Сети электронную версию книги профессора В.Пирко (Донецк) в электронном виде? Собственно, это его докторская диссертация.
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Хранитель
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 701
Зарегистрирован:
Вс янв 02, 2011 11:50

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Хранитель » Вт янв 17, 2012 20:25

Cancer писал(а):Изображение
Заливы на Кривом Торце это где?


Где-то в верховье Торца. Там расселяли названные народности.
Иногда верно поставленный вопрос уже является ответом

Аватара пользователя
L.V.
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 497
Зарегистрирован:
Ср фев 09, 2011 22:10

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение L.V. » Ср янв 18, 2012 00:14

Краевед писал(а):Кто-нибудь видел в Сети электронную версию книги профессора А.Пирко (Донецк) в электронном виде? Собственно, это его докторская диссертация.


А какую именно книгу Вы имеете в виду? В Сети есть несколько его работ.
А степная трава пахнет горечью...

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Светлана » Ср янв 18, 2012 00:36

Тот же вопрос и у меня возник...

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Краевед » Ср янв 18, 2012 01:27

L.V. писал(а):
Краевед писал(а):Кто-нибудь видел в Сети электронную версию книги профессора В.Пирко (Донецк) в электронном виде? Собственно, это его докторская диссертация.


А какую именно книгу Вы имеете в виду? В Сети есть несколько его работ.


Почему бы не выложить здесь все известные Вам ссылки на его работы для общего пользования?
На мой взгляд, все работы В.Пирко заслуживают внимания краеведов.

В свое время он презентовал мне следующее издание:
Пирко В. Заселення Степової України в XVI-XVIII ст. - Донецьк: Український Культурологічний Центр, 1998. - 124 с.
Поэтому я имел ввиду именно эту книгу. В ней собрано достаточно много интересных сведений и фактов.
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
L.V.
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 497
Зарегистрирован:
Ср фев 09, 2011 22:10

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение L.V. » Ср янв 18, 2012 21:25

Ну тогда уж в "основной" теме: viewtopic.php?f=24&t=1094&start=1320
А степная трава пахнет горечью...

Аватара пользователя
Хранитель
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 701
Зарегистрирован:
Вс янв 02, 2011 11:50

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Хранитель » Чт янв 19, 2012 04:19

Интересно, что Пирко пишет о том, что топоним Дружковка появился уже после 1768 года
Иногда верно поставленный вопрос уже является ответом

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Козарлюга » Пт янв 20, 2012 00:00

Хранитель писал(а):Интересно, что Пирко пишет о том, что топоним Дружковка появился уже после 1768 года

Пірко це припускає.

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Светлана » Ср фев 15, 2012 23:00

Хранитель писал(а):Интересно, что Пирко пишет о том, что топоним Дружковка появился уже после 1768 года


И причем он прав все-таки.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Козарлюга » Пн май 14, 2012 23:29

Костянтинівка — земля козаків

Існує лише один опис зовнішнього вигляду давньоруського князя. Його залишив візантійський історик Х сторіччя Лев Діакон: «Сфендослав приплив по річці на скіфській ладьї, сидів на веслах та гріб разом з наближеними його, нічим від них не відрізняючись. Ось яка була його зовнішність: помірного росту, не занадто високого і не занадто низького, з волохатими бровами і світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, занадто довгим волоссям понад верхньою губою. Голова у нього була зовсім гола, але з одного її боку звисав жмут волосся — ознака шляхетності роду; потилиця міцна, груди широкі, і всі інші частини тіла сповна відповідні, але виглядав він похмурим і диким. В одне вухо у нього була вставлена золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, який обрамували дві перлини. Одіяння його було білим і відрізнялось від одягу його наближених тільки чистотою. Сидячи в ладьї на лаві для гребців, він переговорив трохи з государем об умовах миру і поїхав».

Ключові слова тут: «Звисаючий з поголеної голови жмут волосся (чуб, хохол) — це ознака шляхетності роду на давній Русі».

Дивлюсь коментарі в останньому московському науковому виданні «Історії» Діакона 1988 року: «Иногда полагают, что прическа Святослава — далекий образец малороссийского чуба, однако более близкой представляется связь с обычаями степняков...» Це як вертухайське: «Крок вправо, крок вліво вважається за втечу». Як удар хлиста наглядача. А може, козачий чуб був у князя Святослава?

Михайло Грушевський назвав засноване Святославом Тмутараканське князівство «першою українською Січчю ХІ сторіччя». А на місці теперішнього нашого Маріуполя Святослав заснував місто Білгород, потім татарський Білосарай. Топонім «білосарайська коса», таким чином, нагадує нам не тільки про часи татарського панування в Приазов’ї, а більше про часи давньоукраїнської колонізації цього краю. Візантійські історики знали українські терени досконально, і відкидати беззаперечні свідоцтва прямого зв’язку зовнішнього вигляду козака і давньоукраїнської лицарської верстви абсурдно, а з наукової точки зору навіть безглуздо.

А ви як собі уявляєте давньоруського князя? В Росії від Карамзіна сформовано наукову традицію зображувати давньоруських князів в московському волосато-бородатому середньовічному стилі, але історичних підтверджень цьому нема. Це така ж сама «віртуальність», як і якісь «русичі», які жили в «Київській Русі». Була Русь, але не київська, а просто Русь, і жили в ній русини. Це і є самоназва українців в ті часи. «Русичі» існують лише на сторінках застарілої історичної літератури.

Чи можемо ми побачити пряму історичну тяглість (безперервність) між епохою руською і козацькою? Незмінні мова, територія, одяг, зовнішній вигляд, - цього не досить? Для московських імперської школи вчених - ні. А як тоді бути з військовими традиціями? На Калці руські (не плутать з «русскімі») війська будують оборону, оточуючи свій табір возами. Це той же бойовий прийом, що широко використовувався козаками і чумаками в степовій місцевості. А давньоруські вічові традиції народоправства, які в незмінному вигляді присутні в державному устрою Запорізької Січі? А між княжим дружинником та козаком, чи така вже різниця?

А традиції лицарства? Лицар — це самоназва козака. А середньовічні музичні традиції лицарів-трубадурів, труверів та меннезінгерів, які в усьому тотожні козацькому звичаю і смаку? Згадайте того ж козака Мамая, який обов’язковим атрибутом має кобзу. Чи гетьмана Мазепу, який залишив по собі чудову любовну лірику. В походному чині за часів Хмельниччини кобзар обов’язково супроводжує гетьмана в поході. У козаків чи не кожен бій залишив по собі історичну думу чи пісню. І це не перебільшення, а суха констатація наявного пісенного духовного скарбу української нації. По ньому навіть незаписані сторінки нашої історії можна реконструювати. Один мільйон пісень, найдавніші з яких захоплюють часи, коли наші пращури ще не знали землеробства — це акумульована енергія нечуваної сили.

Але найголовніші, як на мене, ознаки тяглості нашої лицарської княжо-козацької доби, дає нам наша військово-морська історія.

Річ у тому, що морські походи запорожців до найменших дрібниць тотожні походам давньоруських князів на Візантію. Такий морський похід неможливо організувати і провести без суттєвих пізнань у судобудівництві, гідрографії Чорного моря, кліматології, географії. Існують жорсткі часові рамки, поза якими походи неможливі. Морехідні якості козачих чайок не дозволяли їм оперувати в морі під час штормів, це призводило б до катастрофи і загибелі флотилій.

Треба ще додати, що морська експедиція потребує не тільки неабиякого організаторського хисту, судобудівних потужностей, досвідчених майстрів, виготовлення зброї. Це коштує величезних затрат. До того ж політичний аналіз приводить до висновків, що козачі дії на морі майже завжди були пов’язані з великою європейською стратегією. В європейських архівах збереглася достатня кількість дипломатичного листування між Січчю, королями і імператорами відносно планування і узгодження морських походів запорожців.

Ще в кінці ХІV сторіччя Велике Литовсько-Руське князівство не тільки мало фронт на півночі проти німецького Тевтонського ордена, йому наші предки-русини разом з поляками і литовцями зламали хребта у Грюнвальдській битві 1410 року, але мали ще один фронт на півдні і південному сході проти Золотої Орди. В кінці ХІV сторіччя Велике Литовсько-Руське князівство вийшло на широкому фронті до Чорного моря і мало там не тільки торгові інтереси, а вело і військові дії. Анонімна «Історія Русів» вказує, що для захисту нових кордонів «створена тоді з козаків малоросійських сильна сторожа».

Саме цей факт дозволяє польським історикам приписувати створення українського козацтва польсько-литовській владі. Саме в цей час, як показують археологічні розкопки на Хортиці, там створюється перша Січ. Уже тоді на Чорному морі активно діяв козацький флот. За допомогою козаків польський король Владислав у 1413 року зміг доставити із Коцюбеєва (місто Одеса) кілька суден із хлібом до оточеного турецькими військами Константинополя. Саме такі регулярні експедиції козацтва примусили турок побудувати зимою 1451-1452 років фортецю Румелихісар (Богаз-кесен) (с турецького «перерізаючий пролив (чи горло)», яка перерізала Босфор і унеможливила постачання збіжжя з України.

Сюжет з козаками-захисниками решток Візантійської імперії від турецької навали не може не вражати. Ще більше вражають історичні свідоцтва про участь козаків у трагічній битві під Варною у 1444 році. Король Польщі і Угорщини Владислав ІІІ Ягеллон скерував експансію новоутвореного королівства на південь, давши обітницю вигнати турок з Європи. Спочатку вдача була на його боці. Він у кількох битвах 1443 року на-голову розгромив турок. Був підписаний мир. Владислав на Біблії поклявся 10 років не чіпати турок. Але умовляння римського папи, який зняв з нього обітницю, примусили його порушити свою клятву. В 1444 році король розпочав нову війну. Але Владислава заманили у пастку.

Багато кому в Європі не сподобався геополітичний вибір молодого короля. На Балканах створювалася потужна польсько-угорська імперія. Візантія зберігала суверенітет і залишки своєї величі. Православна литовсько-українська держава залишалася поза католицького впливу. Московське князівство не мало історичних шансів вийти на арену світової історії. Про нього ми би знали не більше, ніж про князівство Феодоро чи Кємську волость.

Але союзники не з’явилися, хтось навіть допоміг туркам. Найкраща європейська лицарська кіннота вимушена була вступити в бій з набагато переважаючою її чисельно оттоманською армією. І все ж лицарі не вагаючись вірили у свою перемогу. В історію ввійшла героїчна атака важкої лицарської кінноти, яку очолював король Владислав. Вона вже майже досягла цілі, султан Мурад ІІ, до якого Владиславу залишалося прорубатися крізь турок з два десятки метрів, вже хотів віддавати наказ про відступ, коли один з досвідчених турецьких яничар вдався до хитрощів. Він удав з себе загиблого, а опинившись під брюхом королівського коня, поразив Владислава знизу у незахищене панциром місце. Це переломило хід битви. Поразка лицарського війська була повною.

Про участь козаків у битві під Варною є згадка в листі до міланського герцога папського нунція Пікколоміні, який супроводжував військо Володислава у поході. Нунцій писав у жовтні 1444 року: «До війська приєдналося чимало добровольців-угорців, а ще більше — волохів, болгар та «рутенів». В середні віки «рутенами» називали українців. Залишилась і українська народна пісня про трагічну битву 1444 року, там діють не книжні «рутени», а козаки:

«Відки, Йване?» — «З-за Дунаю».
«А що чував у вашім краю?» —
«Еге! Чував! Я сам видав:
Ішли ляхи на три шляхи,
Козаченьки на чотири.
А мадяри гору вкрили,
Щоби турка ізгубити».
Ой піду я на могилу,
Подивлюся у долину.
А в долині турок грає,
А мій коник перед воде.
На конику збьор турецький,
На нім сидить син крулевський.
В правій руці меч тримає,
А з лівої кров се леє.
Над тов кровцев ворон кряче,
Над козаком мати плаче.
«Не плач, мати, та й не тужи.
Порубали, ба й не дуже:
Лиш головку на чотири,
А серденько на шестеро,
Біле тіло — на мак дрібний,
Дрібні пальці — на кавальці,
Білі ручки на сім штучків…
Шукай, мамо, лікарчика —
Молодого мулярчика.
Най му хатку ізбудує,
Та й без вікон, та й без дверей —
Щоби вітер не завіяв,
Щоби сонце не загріло.
Возьми, мати, піску в жменю,
Та й розкидай по каменю,
Поливай же’го сльозами
Перед ясними звіздами:
Як той пісок, мати, зійде,
Тогди твій син з войська прийде!»

І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ.

Аватара пользователя
Хранитель
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 701
Зарегистрирован:
Вс янв 02, 2011 11:50

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Хранитель » Вт май 15, 2012 00:38

Уважаемый, Козарлюга. Со всем уважением к Вам. Где Вы в этом опусе увидели про Константиновку? На этой ветке узкая тема - казаки на Кривом Торце. Перенесите, пожалуйста, как минимум, в общую тему о казаках (хотя Донеччина тоже не упоминается).
Иногда верно поставленный вопрос уже является ответом

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Козарлюга » Вт май 15, 2012 22:27

Хранитель писал(а):Уважаемый, Козарлюга. Со всем уважением к Вам. Где Вы в этом опусе увидели про Константиновку? На этой ветке узкая тема - казаки на Кривом Торце. Перенесите, пожалуйста, как минимум, в общую тему о казаках (хотя Донеччина тоже не упоминается).

Та тему "Укр. козацтво на Донеччині" закрили..., то я вирішив сюди. Щодо згадок про Костянтинівку, то пише ж костянтинівець, пише про козаків, у заголовку - Костянтинівка.
Я чув, що у Вас теж є про козаків стаття "Як козаки сіль варили", або щось близько того?
Із задоволенням прочитав би.

А поки що давайте подивимося, що пише пан Ігор далі...

Татаро-монгольська навала зовсім не означала повного обезлюднення теренів київської землі. Спогади мандрівників середини ХІІІ сторіччя малюють край, хоч і переживший руїну, але повний життя. В степу поруч з кочовиками проживає осіле населення, працюють перевози через ріки. Але соціальна структура суспільства була серйозно деформована. Княжа влада тимчасово заслабла. Тому досить великий прошарок воїнів-дружинників опинився поза феодальною ієрархією. На землях з владою номінальною вони почали займатися промислами на теренах українських степів. Часто утворювали ватаги, які краще було не зачіпати. В ті часи зайняття військовою справою було спадковим, тому в цьому прошарку українського суспільства передавалися від діда-прадіда не тільки військові знання і вміння та господарські навички.

Изображение

Русь (не плутати з Московщиною-Росією) ніколи не знала самодержавства. Не кажучи вже про вічовий устрій, князі завжди радилися зі своїми лицарями-дружинниками. («Ну, як я можу прийняти християнство, - каже Святослав. - З мене ж дружина сміятися буде»). На генетичному рівні закарбовувалось в українських лицарів державницьке українське світосприйняття, яке поєднувало особисту свободу з жертовним служінням Святій Руській Землі. Згодом українське степове лицарство навіть назве свою країну - Вольності Запорозьські.
Є тільки два народи — українці і євреї, які на рівні богоствореної прабатьківської мови закарбували у віках відношення до своєї країни, як до святині. Це коли ми використовуємо в українській мові прийменник «на» по відношенню до України, а євреї відповідний прийменник в івриті по відношенню до Шма Ісраєль. Кажучи «На Україні», ми апелюємо до символіки Святої Гори. Свята Гора — це місце максимально наближене до Господа, місце зустрічі з ним. Нашому народу, до речі, з давніх-давен притаманне сприйняття кургана-гори, як місця святого. Навіть в наш час споруджують по українських селах насипні кургани-пам’ятники. Вражаючий приклад цього — село Прелесне Донецької області, курган поруч з філією Донецького обласного краєзнавчого музею, пам’ятник загиблим під час другої світової односельцям.

Таке ж відношення до України, як святої прабатьківщини індо-арійської цивілізації, є у всіх арійських народів, які зберегли історичну пам’ять. Так, під час спільного радянсько-індійського космічного польоту у квітні 1984 році індійська сторона висунула вимогу, щоби стиковка двох космічних апаратів — орбітального комплексу «Салют-7» - «Союз-Т-10» і космічного корабля «Союз Т-11» - відбулася над територією України. І коли це транслювалося, в прямому ефірі з уст індійських коментаторів прозвучало, що стиковка відбувається над арійською прабатьківщиною, над колискою індійської цивілізації. На жаль, в повідомленнях радянських засобів масової інформації така інформація вилучалася цензурою. То ж «на Україні, на Русі» це форми, які на граматичному рівні підкреслюють особливий, божественний статус української землі. Безглузда рекомендація наших академіків вживати форму «в Україні», щоб все було, «як у людей», і щоб московський люд над нами більше не сміявся... І що, в них одразу з’явилась повага до України? Безглуздо вважати своїх пращурів дурнішими за себе. Цей випадок «реформування» є прикладом втрати сакрального зв’язку зі своїм грунтом, приклад розриву тяглості своєї власної історичної пам’ яті.

Притаманне кожному українцю відношення до своєї землі, як до святині, як до землі казкової і поетичної, віднайшло дуже яскраве вираження в творчості козака і шляхтича з дідів-прадідів видатного письменника Миколи Гоголя. У митця вражає контраст між поетичним зображенням своєї рідної України і чужої Московщини. Епічні образи лицарів-козаків, таких, як Тарас Бульба, образи щасливих, духовно багатих, заможних українських селян, як, наприклад, коваль Вакула, змінюються новими образами. В Московії Гоголь побачив перемогу сатани над людською природою, яка прийняла рабське подобіє. Це країна, де живуть «мертві душі», (в наш час письменник, можливо, описав би їх, як «живих мерців») з «свинячими харями» (остання сцена «Ревізора»). За власним визнанням Миколи Гоголя головною думкою всього його життя та творчості було «Як чорта виставити дурнем». Не раз у нього герої-козаки сідлають чорта і літають, навіть над нашими краями, над Сіверським Донцем. Характерно, що перший в літературі образ козака-характерника ми також знаходимо у Гоголя - це Череватий Пацюк з повісті «Ніч проти Різдва». (Про казаків-характерників, воїнів-магів, які якраз і жили на місті майбутньої Костянтинівки, буде спеціальна стаття).

В 1362 році в урочищі Сині води (сучасна Кіровоградщина) об’єднане військо литовців і русинів (сучасних білорусів і українців) одержало тріумфальну і судьбоносну перемогу над об’єднаними силами Золотої Орди. Це вдалося завдяки короткочасному, всього на два роки, перемир’ю на північному тевтонському фронті. Армія під проводом Великого князя Ольгерда здобула рішучу перемогу над трьома татарськими князями: Кутлубугою, Хаджибеєм і Дмитром (до речі, християнином). Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві задовго до Куліковської битви 1380 року підірвала могутність Золотої Орди і звільнила Україну від татарського панування. В 2012 році 650-ту річницю цієї великої перемоги будуть відзначати в Литовській республіці і на Україні. Планується проведення наукових конференцій, історичних битв-реконструкцій і т.п. заходів.

За своїм військово-політичним значенням Синьоводська битва несопоставимо вища, ніж битва на Куліковому полі, яку російська імперська історіографія безсоромно розпіарила. Адже битва на Куліковому полі була по своєму характеру громадянською. Московський князь Дмитро діяв за розпорядженням хана Золотої Орди Тохтамиша. За дорученням свого господаря московський князь повинен був покарати темника Мамая. Той був лише чиновником, який перебрав на себе забагато влади, навіть взяв собі право призначати на трон верховного хана Золотої Орди угодних йому претендентів. Дмитро виконав доручення. Але це не спасло Москву від спалення її Тохтамишем у 1382 році. Вона навіть не опиралася. З Москви побігли князі, їх родини, мітрополіт Кіпріан. Чернь обпилася хмельних медів з княжих подвалів і «по п’яні» пустила татар в місто. Тому ще століття, до 1480 року, землі Московського князівства перебували під владою політично і військово слабнучої Золотої Орди.

А Україна вже у 1362 році звільнилася від татаро-монгольського іга. За 20-30 років безперервного наступу, ломаючи опір в тому числі і ординських холуїв-москалів, литовсько-руські війська вийшли на свої природні кордони по Дніпру і Чорному морю. Це в умовах безперервної, виснажливої війни з тевтонами, за якими стояло все німецьке лицарство. А московські імперські історики розказують байки про «геніальних» своїх князів, які, повзаючи навколішки перед монголо-татарськими ханами, «крисятничали» данину, мріючи про свій самодержавний улус.
Козацтво ще не має своєї окремої військової організації. Окремі загони, як сказали б в наш час «рейнджерів», які чудово знали степ, займалися якраз тією справою, яка їм була притаманна і надалі: дальня розвідка, набігові операції, охорона переправ, бродів, кордонів. Цю функцію прикордонної «залоги» козаки в русько-литовській державі і виконували.

Далі буде...

Аватара пользователя
Хранитель
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 701
Зарегистрирован:
Вс янв 02, 2011 11:50

Re: Казаки на Кривом Торце

Сообщение Хранитель » Чт май 17, 2012 01:49

Козарлюга: "Та тему "Укр. козацтво на Донеччині" закрили..., то я вирішив сюди. Щодо згадок про Костянтинівку, то пише ж костянтинівець, пише про козаків, у заголовку - Костянтинівка". - Вот именно, на этом всё и заканчивается о Константиновке. Если выкладывать всего такого и подобного - конец и этой тематической ветке.


Что касается статьи, печаталась пару месяцев назад в "Знамя индустрии".

Как казаки на Кривом Торце соль варили



На протяжении длительного времени территория нынешний Константиновки находилась в зоне так называемого Дикого Поля — слабо заселённой южной степи. И в XVIII веке этот регион продолжал оставаться довольно неспокойным. Поселенцам грозила опасность не только имуществу, но и жизни. Причинами, которые всё же вынудили поселенцев, в частности казаков, рискнуть всем и обосноваться по берегам Кривого Торца стали служба, воля, земля и … соль. Последняя причина является самой неожиданной для нашей местности и рассматривается впервые.
Ещё с давних пор были широко известны Торские соляные озёра (сейчас в г. Славянске). Сюда приезжали варить соль из Оскола, Ельца, Курска, Воронежа и других мест. По указу московского правительства возле Торских озёр были построены укреплённые поселение и казённые соляные варницы. Однако в конце XVII - начале ХVIII века по причине разорения татарами, ежегодной порче колодцев пресною водою и частых эпидемий холеры, торские и маяцкие казаки обратились к реке Бахмут. В этих местах были возведены новые соляные заводы. Важное значение имело и то, что солеварение здесь было выгоднее, так как концентрация соли в воде бахмутских источников была выше, чем в Торских озёрах.
В 1703 году в Бахмуте (ныне г. Артёмовск) насчитывалось три десятка солеварных колодцев, которые состояли в ведении изюмского полковника. Для охраны от татар была построена крепость. Солеварение было делом очень выгодным и в Бахмут стали приходить жители Слободской Украины, донцы, украинцы-черкасы.
Бахмут находился примерно в 20 верстах от реки Кривой Торец. На картах второй половины XVIII века вдоль её левого берега отмечены небольшие поселения-хутора, принадлежавшие военным офицерам, казакам и купцам Бахмута. На одной из карт, составленной 1 марта 1768 года, эти поселения нанесены с названиями (оригинал находится в архиве Петербурга). Так, по левому берегу Кривого Торца несколько поселений, названия которых происходят от слова соль. Все поселения располагались на территории нынешнего Константиновского района (в радиусе 5-7 км. от города) и г. Дружковка.
Это три хутора с названием Солеварные и одно - «с. Солеварная», состоящее из 12 хат. Стоит отметить, что последнее - самое крупное поселение в нашей местности на то время.
Закономерен вопрос – есть ли в указанной местности соль. Подтверждением присутствия здесь соли могут служить следующие факты.
В конца XIX века гидрогеологическим исследованием Бахмутского уезда, занимался А.В. Гуров - профессор геологии Императорского Харьковского университета, один из первооткрывателей каменной соли в Бахмутском крае, буривший здесь первые скважины. В своей работе профессор Гуров отметил в нескольких местах по Кривому Торцу отложения специфических формаций пермского возраста, среди которых ангидритовый ярус, толщина которого около 60 саженей, «и все источники солёные». Пермские формации особо отмечены в районе слияния рек Кривой Торец и Клебан-Бык (и выше по течению). И практически здесь же находятся два из четырёх нанесённых на карте «соляных» поселения. Остальные два располагались в радиусе слияния Кривого и Казённого Торца - местность так же отмечавшаяся в исследовании.
В своей работе профессор Гуров описывает и следующую проявлявшиеся особенности. Вследствие нахождения поваренной соли в верхней ангидритовой группе (в красных глинах) пермской системы, все подземные и наружные воды, приходящие с нею в соприкосновение, содержат в растворе поваренную соль и бывают солёные так что даже пруды, устроенные немецкими колонистами, содержат солоноватую воду вследствие того, что атмосферная вода, собирающаяся в них, настаивается солями из красной соленосной пермской глины, обнажающейся в боках балок и речных долин.
Так же данные о присутствии в нашей местности соли встречаем в статистике 1889 года. В частности, что «залежи соли были обнаружены в Александро-Шультенской волости», куда входила часть нынешний Константиновки и района. Тогда исследования, производившиеся частными предпринимателями «остались без всяких результатов не столько вследствие бедности вновь открытых месторождений сколько по недостатку средств, требовавшихся для окончания дела».
По поводу поиска в волости «белого золота» существует и сведение, что в 80-е годы XIX века двумя английскими инженерами была проведена разведка соли в имении Погорелова. Из источников известно, что имение помещика находилось примерно в 5-7 км от места слияния реки Кривой Торец и Клебан-Бык. К тому же, это около и непосредственно на территории современного геологического памятника пермских отложений Клебан-Бык.
Ещё один факт присутствия соли. Уже в советское время, приблизительно в конце 70-х, геолого-разведывательной экспедицией в этом же районе так же были произведены исследования. И были выявлены значительные запасы соли. А вот разработка и сейчас считается не целесообразной из-за наличия обширного Артёмовского месторождения.
Итак, в обозначенной местности действительно могла производиться добыча соли. В пределах таких условных границ: не ранее начала XVIII века и не позднее 1782 года. Именно в 82-м году генерал-губернатор Потёмкин приказал всем здешним заводам: «Варить соль прекратить, лесов не опустошать, имущество заводов продать на публичных торгах, соль возить из Крыма». Однако прекращение добычи могло произойти и несколько ранее в связи с русско-турецкой войной. В частности, последним опустошительным вторжением татар летом 1769 года.
Скорее всего, затратных работах для добычи соли здесь не проводили, в них не было необходимости. Достаточно было копать в правильных местах, которые можно определить по характерным признакам на местности. Из выступавшего рассола (воды с большой концентрацией соли) выпаривали на огне соль, наливая в обычные казаны. Солевары не могли не столкнуться и с местной проблемой — нехваткой топлива.
Добыча соли должна была отражаться в соответствующих казённых документах того времени. Они помогли бы более точно ответить на «солёные» вопросы. Остаётся рассчитывать на их сохранность и скорейшее открытие.
Последний раз редактировалось Хранитель Чт май 17, 2012 01:55, всего редактировалось 2 раз(а).
Иногда верно поставленный вопрос уже является ответом

Пред.След.

Вернуться в Костянтинівський міськрайонний осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron