* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Модераторы: slc, Краевед

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт июн 12, 2012 20:59

Первинно, до остаточного становлення рад. тоталітарного режиму в Костянтинівці, перший поверх будівлі використовувалася для показу анімаційного кіно, загальних зборі мешканців Дмитрієвського поселення, другий слугував рестораном, Можливо, десь тут родина Бермантів , на замовлення, виготовляла афіші і оголошення. При т. зв. Рад. владі будівля слугувала кінотеатром ім. Т. Г.Шевченко, по деяким відомостям, помешкання використовувалося як магазин під назвою Білий, після Другої світової війни і побудови кінотеатру леніна в ньому розміщувався фірм енний магазин совхоза «Берестовий». Будівлю зруйнували при спорудженні спортивного залу хімічного заводу.


І. Лютий 1917 р.

1. Перша звістка про відсторонення Миколи ІІ від влади.

В ніч на 28 лютого Державна Дума Росії здійснила державний заколот, відсторонивши царя Миколу ІІ від влади і перебрала всі повноваження в управлінні імперією. Демократичну революцію очолив сформований Тимчасовий комітет Державної Думи. Вістка про ці події, що відбулися в Петрограді, вперше надійшла на українську територію 28 лютого телеграмою за підписом Бубликова - члена IV Держдуми, призначеного комісаром в міністерство шляхів сполучення виконавчого комітету революційного уряду. Запорукою справжнього перебігу подій слугувало включення в текст телеграми звернення до населення досить відомого широкому загалу М.В.Родзянко.
Вже наступного дня про падіння монархії та створення на чолі з г-фом Львовим Тимчасового уряду, в Києві офіційно оголошено 1-го березня 1917 р. Губернаторів було усунено, а вищою посадовою особою в губернії став комісар Тимчасового уряду.
Вирішальним моментом в розумінні чому на маловідомого в ті часи думця було покладено дуже серйозну справу - первинне інформування на неосяжній території населення Російської імперії про кардинальну зміну форми правління від монаршої на народно-демократичну, як в подальшому мали б узаконити Всеросійські Установчі Сбори, є те, що Бубликова призначено в міністерство, яке має чітко налагоджену мережу телеграфного зв'язку з усіма залізничними станціями. Подальший перебіг громадянської війни, особливо в Україні, в основному проходив по невеликим смугам вздовж залізничних шляхів, де була можливість оперативного перевезення на значні відстані великих військових формувань разом з артилерією та кіннотою і надійного телеграфного зв'язку, чим неодмінно користувалися як нападники, так і захисники.
З огляду на беззаперечний факт, що ст. Костянтинівка мала телеграфний зв'язок і спираючись на спомини Павлова і Василенка, які зберігаються в Донецькому облархіві, можна з великим відсотком ймовірності констатувати - як до Костянтинівки, так і до Дружківки "первое известие о свержении самодержавия" надійшло ще 28 лютого 1917 р. Та все ж, прослідковуючи подальший хід подій в нашому районі, колишні персони з адміністративних установ та впливових осіб, ознайомившись із столичними новинами умисне зволікали, не оприлюднюючи телеграму, можливо, домовляючись про майбутній перерозподіл влади на місцевому рівні, аналогічно та підзвітно верхнім державним структурам.
Іншим й не можливо пояснити, чому широкий загал, як місцевих робітників, так і обивателів доленосну звістку отримали по версії:
Донцова "Історія Костянтинівки" 1949 р. - 3 березня;
Балашова, Клімова "Константиновский з-д стеклоизделий" 1974 р. - 3 березня;
Донцов, Климов "Константиновка. Путеводитель" 1979 р. - 2 березня;
Донцов "Очерки истории города Константиновка" 2005 р. - 3 березня.

Авторському колективу, проводячи пошукову розвідку по архівним справам, вдалося теж знайти декілька свідчень учасників тих подій на користь третього вересня. Як і в даті, так і в тім, хто особисто приніс звістку робітникам самого революційного пляшкового заводу, цілковитої ясності нема.
Так Балашов, Клімов, а згодом і Донцов стверджують, що доленосне повідомлення привіз із Харкова Е.Білоусов. І всеж, в своєму докладі від 8.VII.1927р., явно присвяченому 10-й річниці більшовицького заколоту в Росії, наш земляк Мурмілов (колишній скарбник Підрайоного виконкому) говорить: "Утром 3-го марта 1917г. рабочие бутылочного завода, получив известие о свержении самодержавия через Ефимова и молодого Левочкина..."
Читач повинен знати, що ані Ігнатов, ані Нездведський, Сидоренко, Базаров, які в той час взяли участь в обговоренні звіту, не внесли змін або доповнень, тим більш заперечень, відносно цього питання, а ось інші коментували і доповнювали.
Розумніше було б "не шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає", а пристати до думки, що в Костянтинівку про Петроградські події принесли термінові випуски як столичних, так і регіональних газет. І, відповідно, "глашатаї" революції є не що інше, як замовний витвір апаратних істориків.


ІІ. Костянтинівці, вітаючи Лютневу революцію, обирають місцеве самоуправління - Тимчасовий Громадський комітет.

Третій день заколоту, другий після зречення царя Миколи ІІ від влади, життя Костянтинівки в радянських історіях місцевих авторів описано типово "першотравнево": отримавши звістку про відсторонення царя, пролетарі пляшкового заводу покинули свої робочі місця (певно "закозлили" скловарні печі) і провели мітинг, в іншому варіанті - маніфестація, демонстрація неодмінно з червоними прапорами, стрічками, колони на чолі з більшовиками побіжно до заводських корпусів по вул.Червоній (до речі вона тоді мала назву Посадкова) аж до Металопрокатного заводу, де і відбувся короткий мітинг. Після мітингу об'єднані колони демонстрантів вирушили до Дмитрієвського селища, де з місцевими обивателями знову мітингували на базарній площі і виносять рішення ввечері зібратися представникам від всіх мешканців Костянтинівки на загальні збори.
Про перебіг подій 3-го березня суттєво доповнюють раніше не опубліковані свідчення Ігнатова при обговоренні звіту Мурмілова:
- Рабочие стекольного и химического заводов приняли слабое участие. Железопрокатчики нас встретили хорошо. Здесь мы остановились около кооператива железопрокатного завода, где член кооператива тов.Индюк стал звонить приставу (Веселовский) "мол, пришли бутыляне-бунтовщики и бунтуют рабочих железопрокатного завода". Пристав же ответил, что он тоже пойдет петь к бунтовщикам революционные песни.
Рішення про проведення перших демократичних організаційних зборів навряд чи належало виключно мітингувальникам. Та всеж о 6-й годині вечора 3-го березня в приміщенні дрібнокредитного товариства відбулися перші організаційні збори. Були присутні представники від осіб зайнятих торгівлею, власників будинків, підприємців, прикажчиків, робітників, а також місцевий пристав Веселовський.
В призидію увійшли:
Виродов - службовець залізопрокатного заводу, правий есер,
доктор Кизін - меншовик,
Варшавський - торговець,
І.А.Берманті - власник кіно "Ілюзіон", пекарні, торговець,
Веселовський - пристав,
Грушкін, Єфімов - робітники, меншовики.
Заслухавши інформативну доповідь приступили до дебатів з приводу поточних завдань революції. Архівна хроніка фіксує й запит з зали до пристава Веселовського, чим займаються його підлеглі? На це запитання отримали відповідь: "В цей час службовці поліції всі переодягнені в цивільне, без зброї, сидять в відділку й очікують на свою долю". Був і провокаційний вигук з зали з вимогою Веселовському негайно покласти на стіл зброю, на що пристав відповів: "Не ви мені її давали, не вам я повинен і віддати."
Представник від робітників залізопрокатного заводу Побєдов вніс пропозицію про проведення 5-го березня недільної маніфестації. Проти виступив Варшавський і його підтримали торговці. Загальні збори доручили Веселовському роззброїти поліцію, ухвалили текст звернення до місцевого населення, заходи для організації громадського порядку, вирішили провести недільну маніфестацію.
Не підтримана була більшістю в залі пропозиція повернути додому всіх політв'язнів за рахунок держави.
На зборах було ухвалено текст телеграми в Думський комітет Родзянко наступного змісту: "Мы вполне присоединяемся к революции, приветствуем свержение самодержавия и даем свое горячее революционное обещание поддерживать революцию всеми средствами. Выражаем надежду, что помимо свержения самодержавия, революция даст рабочим экономические улучшения - 8-ми часовой рабочий день, повышение заработной платы до прожиточного минимума."
Радянські місцеві історики створення Тимчасового громадського комітету повністю приписують цьому зібранню, та всеж, як свідчать подальші архівні знахідки, остаточне формування першої перехідної форми правління було закінчено 5 березня 1917р.
Одночасно зі створенням Громадського комітету, до складу якого, з радянських джерел, ввійшла і "Просвіта", в ніч на 5 березня створили свої комітети службовці заводів, керівниками яких були Малінковський і Двужильний. А на неділю 5 березня було призначено зібрання аналогічних заводських комітетів місцевої промисловості. Повідомлення про загальний збір було розташоване (прикріплене) на воротах скляного заводу, в якому було зазначено, що в ніч на 5 березня організувався комітет службовців, який буде охороняти порядок.
З подальших споминів Мурмілова: "В неділю 5 березня з 6-ї години ранку виділена з робітників охорона для підтримки громадського порядку з білими (зовсім не червоними!) відзнаками на лівім рукаві, і ця охорона вже несла варту навзамін знезброєній і бездіяльній поліції. Коли металісти проходили вулицями селища, до них приєднувалися робітники інших підприємств, а інколи з-за рогів будинків лунали уїдливі, злі коментарі (зойки) - "ходять, як в 5-му році, босяки!" На підході до польської потребіловки відбувся короткий мітинг. Потім маніфестанти рушають до клубу "Артема" ( в той час це був всеж католицький костел, а вже в 20-х роках - клуб). Сюди ж прибувають і небайдужі з місцевих поселень, а також селяни, що прибули в неділю на базар.
В цей час Виродов, з незрозумілих для сторонніх мотивів, розпочав доповідати Малінківському про те, що створений громадський комітет, виставлена охорона і т.ін. Простий люд в цю годину мітингує на площі біля згаданого костелу.
Якщо аналізувати спомини Мурмілова, то Тимчасовий громадський комітет остаточно було сформовано 4-го березня, оприлюднено персональний склад 5-го березня. Вірогідніше, першим головою Костянтинівського Тимчасового громадського комітету був Виродов - службовець залізопрокатного заводу, а пізніше, в 1919р., працював в Денікінськім "Освагі", тому і був кинутий в небуття прорадянськими істориками.
І немає нічого дивного, парадоксального, коли в перехідний період практичного безвладдя, голова Тимчасового громадського комітету місцевих поселень при промислових підприємствах, руйнуючи або, всупереч субординації, доповідає поки що координатору установчих зборів об'єднаних гірничо-заводських комітетів Маліновському.
Дещо схожу ситуацію з визначенням перших осіб в керівництві м.Костянтинівки в перехідний період 1990-х років вирішував директорський комітет місцевих підприємств на чолі з Цибульським.
Як би там не було, всеж на денній зустрічі Тимчасового громадського комітету з представниками гірничо-промислових підприємств Костянтинівки було вирішено з'ясувати можливо одне з головних завдань влади - організацію постачання продовольчих товарів місцевому населенню.
Для з'ясування цього питання часу, було вирішено ввечері о 7-й годині запросити представників кооперації і продовольчих комітетів для з'ясування питання про наявну кількість харчових запасів.
На вечірньому засіданні звітує Двужильний про стан харчових запасів, який повідомив, що частина запасів на той період на місці, інші ж перебувають на шляху і в сумі складають 200 000 пудів хліба.


Легалізація українських політичних партій в Костянтинівському районі.

Як наслідок Лютневої демократичної революції, втрачають чинність, раніше накладені царатом, заборони на діяльність громадських організацій і політичних партій. На теренах Донеччини і, відповідно в прилеглих до Костянтинівки поселеннях, миттєво легалізуються осередки українських політичних партій і товариство "Просвіта".
Цей беззаперечний факт розвою національної свідомості на початку 1917-го року на території нашого міста залишив широкий, правда дещо інтерпретований під "лінію партії", слід, як в фундаментальних історичних, так і в художньо-літературних працях столичних колективів і регіонально-доморощених авторів.
На жаль в згаданих працях компартійні історики, згадуючи про існування "буржуазно-націоналістичних" партій, нерідко їх статистичні показники ховають, змішуючи до купи російських і українських соціал-демократів (ес-деків) і революціонерів (е-серів). В згаданих історичних працях розвій визвольного руху сходу України подається як безсистемний, де поодинокі випадки мають тимчасовий характер, але різні архівні справи буквально переповнені фактами скоординованої партійними структурами безкомпромісної боротьби за відбудову державності на етнічних територіях.
Ось один із численних витягів, зроблений авторами, з Донецького обласного архіву стосовно нашого міста:
"Наряду с оживлением политических партий проявляется и национальное движение - украинское, еврейское и др. Особенно сильно развилось украинское движение. Образовалась "Просвита". Были украинские эсеры, украинские социал-демократы..."


Бахмутська обласна конференція робітничих рад.

Поки що, з нез'ясованих причин, перші вибори до об'єднаних селищних робітничих рад в Костянтинівському районі відбулися дещо пізніше, ніж в інших містечках Донецького краю. Так Горлівська, Юзівська Ради були обрані 4-го березня, Макіївська - 5-го березня. Ця затримка призвела до колізії, коли на першу Повітову конференцію були делеговані Тимчасовим громадським комітетом ще не обрані Лунів і доктор Кузін. Всього в роботі конференції взяли участь 138 делегатів від 48 Рад. Підготовкою та проведенням першої Повітової конференції в м.Бахмуті опікувалися виключно представники соціал-демократів і соціал-революціонерів бахмутської, горлівської, лисичанської та інших Рад. Конференція обговорила дев'ять питань: поточні питання, організація районної робітничої Ради, про професійні спілки, і робітничих організаціях, селянське питання та інше.
Бахмутська конференція висловила довіру Тимчасовому уряду, погодилася, що вирішення земельного питання належить установчим зборам, а умови миру повинні бути вироблені на Міжнародній демократичній конференції. Делегати однозначно голосували проти війни, але з гаслом оборони держави. На конференції було вирішено створити шість районних Рад, один з яких повинен бути і Костянтинівсько-Щербинівським.
Окреслено першочергові завдання Рад: організація робітників в профспілки, кооперативи, клуби, започаткування (створення) бірж праці, камер примирення.
На той час і до приходу червоноармійських загонів в грудні 1917-го року робітничі Ради ще були вільні від пролетарської диктатури і більшовицького контролю і обиралися всіма верствами працездатного населення, що були зайняті в торгівлі, наданні послуг, виробництві товарів і т. і.
Перші Костянтинівські вибори до селищних рад.

Хоча з деяким запізненням, в Костянтинівці проходить підготовка до виборів в місцеві робітничі Ради.
Архівна хроніка за цей проміжок часу фіксує прізвище нашого земляка, громадянина Іващенка, як одного з українських соціал-революціонерів, який активно агітував голосувати за тих кандидатів, у яких зразкове хатнє господарство, а не за п'яниць, босяків.
А ось радикал-більшовики не брали участі в місцевих виборах і як свідчить довідка з історичного партархіву, до 1917-го року в Костянтинівському районі прізвища ленінців невідомі через відсутність таких.
В передвиборній агітації і безпосередньо в виборах брали участь щонайменше 17 Костянтинівських політичних партій.
В п'ятницю, 17 березня, після закінчення Повітової конференції робітничих Рад, додому повернулися Костянтинівські делегати і зробили доповідь Громадському комітету, тим самим прискоривши виборчий процес в об'єднану селищну робітничу Раду.
На підприємствах обирали представників в Раду від цехів; модус представництва було встановлено: на 100 працюючих - 1 делегат, а де не було 100 - об'єднувалися з іншими.
18 березня, після підрахунку голосів, стало відомо, що в обрану Раду ввійшли представники від 17-ти партій, в тому числі українські соціал-демократи і соціал-революціонери.
Перші Ради, як в Костянтинівці, так і в цілому по Донеччині, обиралися на тримісячний термін і ввібрали в себе не тільки робітників, а й широкий загал працюючого населення, а саме: службовці, вільні ремісники та різні підприємці. З цього приводу Дружківська Рада окреслила себе виразником інтересів більшості і меншості населення.
Того ж весняного дня, 18 березня, Костянтинівська Рада обрала виконком.
Поки що відомо дев'ять із 13-ти членів виконкому місцевої Ради, який на тай час розташовувався в приміщенні червоної казарми (автори наводять більш пізню назву, яка без сумніву фігурувала виключно при радянській владі), це: Лунів, Кизін, Єфімов, Шейко, Мурмілов, Кравченко, Грушкін, Шустов, Ігнатов. І всі члени першого виконкому соціалісти, меншовики, як свідчать про перший склад виконкому пізніше прихвосні радянського тоталітарного режиму.


Виконкомом Рад обрано адміністративну, продовольчу, культурно-просвітницьку комісії. Адміністративній комісії доручено відібрати зброю в поліції і перевірити жандармський архів. Трудова комісія координувала роботу заводських комітетів і сприяла організації профспілок, а невдовзі ввійшла в Гірничозаводський комітет. Відібравши та схоронивши під замок зброю, виконком робітничих Рад даремно розшукував слідчий поліцейський архів і, як з'ясувалося пізніше, його таємно було вивезено далеко за межі Костянтинівського району.
Костянтинівський виконком підтримував зв'язок з солдатами 6-ї роти Новоселенгіївсьго 727-го полку, де воювали наші земляки, про що свідчить лист, надісланий до Костянтинівки.
Відповідно відозві Української Центральної Ради: зберігати спокій, обирати нових людей в органи самоврядування, творити вільне життя і постанови Бахмутської повітової конференції, виконком Костянтинівської Ради приступає до організації на місцях робітників в професійні спілки, кооперативи, клуби, формує біржу праці, камер примирення.
Перші Ради, обрані на 3-х місячний термін на багатопартійній основі, вільні від пролетарської класової більшовицької диктатури, були "виразником інтересів, як більшості, так і меншості." З протоколу Дружківської Ради дізнаємося, що священик Гонтаровський входив до комісії виконкому з культури.


Перші робітничо-селянські Ради Донеччини.

За чисельністю: Бахмутська Рада складалася з 200, Дружківська - 132, Макіївська - 58, Юзівська - 400 депутатів. Данні по чисельності Костянтинівської Ради поки що відсутні.
За класовим складом за радянською термінологією "буржуазними елементами" переповнені: Бахмутська (на 80%), Слов'янська, Гришинська.
За більшістю депутатів від різних партій, в тому числі і українських: в Горлівській - соціал-демократи, соціал-революціонери; в Єнакієво - соціал-революціонери; в Костянтинівській - соціал-демократи; в Юзівській - соціал-демократи, соціал-революціонери, Бунтовці (головою виконкому обрано Косенка); в Макіївці - виконком робітничої Ради очолили Телія і Вознесенський.
Селяни Донеччини в свої Ради обрали депутатів, як пишуть радянські історики (приховуючи українських соціал-революціонерів), "різного роду" соціал-революціонерів.


Військові комітети, Ради.

Не пасли задніх і військові підрозділи колишньої царської армії, розквартировані на Донеччині: 25-й полк в Бахмуті (4 тис. солдатів), 24-й - в Маріуполі, 5-й полк - у Слов'янському районі та Макіївський гарнізон. В названих військових частинах, відразу ж після вибуху Лютневої революції, обираються органи революційної влади: полкові комітети, військові Ради і, як з сумом констатує радянська історія, "Вне всякого влияния большевиков". В місцях свого безпосереднього розташування військові Ради делегують своїх депутатів в відповідні місцеві Ради і спільно обирають робітничо-селянські-військові виконавчі комітети. Згадані військові полки з весни 1917-го і до початку 1918-го року, підтримуючи Українську Центральну Раду і її генеральний секретаріат, в намаганні відтворити українську незалежну державу на етнічних територіях, суттєво впливали на розбудову національно-визвольного руху в місцях дислокації.
Підводячи підсумки перерозподілу влади в перехідний період,від лютня і до жовтня 1917-го року, Ради Донеччини виконували допоміжні і дорадчі функції, як структури державних комісаріатів, так і в місцевій представницькій владі при Тимчасових комітетах, пізніше - Думах.
Найбільш небажана сторінка для тоталітарної радянської влади впродовж свого короткого існування була, правда, про значну роль національних партій і товариства "Просвіта" в визвольному русі на теренах Донеччини. Партійна цензура в деяких випадках дозволяла згадки відносно безпосередньої діяльності українських партій, а головне, змушувала істориків відповідні статистичні данні змішувати до купи. Так, подаючи данні чисельного партійного складу первинних і подальших Рад в радянській історіографії, умисно українські партії (УПСД, УПСР) змішують з російськими соціал-демократами, соціал-революціонерами або зовсім подають як "меншовики".


Молодіжна організація "Прогрес".

Ближче до кінця весняного березня 1917-гороку, молоде покоління широкого спектру соціальної приналежності, інтелектуально обдароване, перейнявшись народницькими ідеями гуманізму і просвітництва започаткували Костянтинівську молодіжну організацію під гучною назвою "Прогрес".
Про цю подію вже пізніше в 70-ті роки, зрілі від накопиченого досвіду фальшування історичних фактів і історичної ходи, радянські письменники "знавці" місцевої давнини та шукачі слідів предтеч комуністичного союзу молоді (комсомолу) до невпізнанності перелицюють досить відвертий, садиський лист свого одно партійця, свідка і активного поплічника тих подій Н.Л.Яндульського, написаний 21.07.1957. Цей лист спочатку був спрямований в Костянтинівський міський комітет партії, а потім вилучений та захований в фондах Донецького обласного партійного архіву.
З листа Яндульського однозначно видно, що на перші установчі збори місцевої молоді зійшлися діти крамарів, підприємців і деяка кількість від робітничого середовища. Перше зібрання проходило під гаслом: "Да здравствует революция". Один з ораторів (буржуй) окреслив сьогоденні задачі молоді. І його деякі слова з виступу слід процитувати: "Революція - це свобода особистості. Люди повинні розвиватися інтелектуально і наш обов'язок знайомити їх з світовою культурою. Треба створити драматичний гурток, народну бібліотеку. А політика тут нідочого".
Така копітка, рутинна справа явно не співпадала з намірами деякої частини молоді, яка обрала радикальний шлях грубої сили в досягненні поставленої мети. Через деякий час, відколовшись від прогресівців, молодь пляшкового заводу на території свого підприємства "Союз робітничої молоді" і на початку 1918-го року, після вторгнення російських червоних загонів на територію Донецького краю, отримали бажане - сірі шинелі і бойові гвинтівки. Яндульський в своєму листі цитує слова свого товариша з "Союзу робітничої молоді" Оськи Абрамова: "Мы получили боевые винтовки. И Оська усмехнулся и сказал: "Драмкружок, интелект, а с ружьем не хотите потопать по грязи"".
Як свідчить той же Яндульський - молодіжна організація "Прогрес" свою культурно-просвітницьку діяльність продовжила без радикально налаштованої молоді пляшкового заводу.
В 1974 році буде видана книга "Константиновский завод стеклоизделий" під авторством Б.Балашова, А.Климова, де на 48-й сторінці, в дусі соцреалізму, можна ознайомитися з таким: "Еще в марте 1917-го года бутылочники создали молодежную организацию "Прогресс", который стал на позицию большевиков. Союз организовал кружки - политический, общеобразовательный, музыкальный".


Регіональні робітничі Ради з вимогою підвищення заробітної платні.

Практично відразу ж після обрання, робітничі Ради стали на захист робітників з низькою заробітною платнею та зайнятих в допоміжних службах гірно-видобувної, а в подальшому і в інших галузях виробництва. Не зайвим буде нагадати, що на території нашого сучасного міста Костянтинівки в ті часи теж діяло декілька шахт і, відповідно, в їх обслуговуванні брали участь наші земляки.
28-29 березня в м.Харкові, на конференції вуглепромисловців і представників 22-х Донецьких Рад, обрані делегати вимагали затвердити мінімальну заробітну платню в 3 руб. 50 коп. за 8-и годинний робочий день. В переговорнім процесі брали участь члени Державної Думи Туляков (соціал-демократ) і Латишів (кадет). Вуглепромисловці погоджувалися тільки на 2 руб. 50 коп. в день. Спільним рішенням на конференції було прийнято тільки запровадження восьмигодинного робочого дня з умовою, що до перепідпорядкування шахт і заводів в перехідний період, тривалість робочого дня залишиться незмінною, але понаднормова праця буде відшкодовуватися у півторакратному розмірі.
11 квітня обласною депутатською Радою скликано об'єднану нараду представників металургійних заводів, місцевих Рад Донеччини, яка проходила в м.Катеринославі. На нараді виступив член соціал-демократичної партії Сандомирський. Висунуто вимогу про запровадження восьмигодинного робочого дня і підняття заробітної плати, зробивши надбавки особам з оплатою до 2 руб. - 50%, до 3 руб. - 40%, до 4 руб. - 30%, до 5 руб. - 20% і т.д. Промисловці погодилися на восьмигодинний робочий день і підвищення заробітної платні в середньому на 35%, мінімально 2 руб. 50 коп. Робітничі представники вимагали затвердити мінімальну платню в розмірі 3 руб.
Представники Рад, соціал-демократи, залишаючи нараду, пригрозили розпочати загальний страйк, бо на їх думку промисловці не повністю задовольнили вимоги робітників. В свою чергу, промисловці звинуватили робітників в падінні продуктивності виробництва. На цьому і роз'їхалися представники по домівках до наступного туру в кінці місяця.


Професійні спілки Костянтинівки.

Відповідно до пріоритетних завдань, поставлених на березневій повітовій конференції, Костянтинівський виконком робітничих Рад, до складу якого не входило жодного більшовика, бере на себе опіку по відбудові мережі професійних спілок на місцевих підприємствах. І вже в кінці березня запрацювали ініціативні групи по відновленню раніше заборонених царатом профспілок. Вже в квітні повноцінно запрацювали профспілки на хімічному, металопрокатному, пляшковому, а пізніше на скляному і дзеркальному.
Щоби розібратися, яким політичним партіям довіряли в ті часи робітники місцевої промисловості, слід навести деякі витяги з доповіді Н.С.Добровольського, зробленої в 20-ті роки минулого століття. Добровольський - колишній слюсар, поставлений радянською владою на короткий час заступником першого керівника Костянтинівської групи заводів Г.І.Бондаренка. Авторський витяг зроблено з архівного фонду (ф 16. 1. 47. лист 34): "Авторитетом среди рабочих здесь пользовались эсеры, меньшевики... Влияние это оказывалось еще в первые дни... Работой профсоюзов руководили меньшевики и эсеры... Продовольственный комитет был также захвачен меньшевиками... В то время, в особенности в дни реакции, большевистская организация здесь была незаметной..."
Якою б ціною не була залишена в спадок наступним поколінням згадана доповідь, прихованою залишається частка безпосередньо національних партій. Їх, як правило, замасковано під загальною назвою - революціонери, соціалісти та ін. Задля об'єктивності слід навести фрагмент з "праці" Б.Н.Донцова, А.Клімова "Константиновка. Путеводитель" Донецьк, вид. "Донбас", 1979 г., а читач хай сам вирішить. На сторінці 9: "Под руководством большевиков активизировались профсоюзы. 11 мая учреждено Центральное бюро, объединяющее все местные организации профсоюзов".


«Займ свободы.»

Після падіння царату, постала новітня влада отримала у спадок економічний тягар витрат, пов'язаних з продовження світової війни. Якщо в 1916-му році витрати на війну складали в середньому за день 40 млн. руб., то в березні-квітні 1917-го року - 54 млн. руб., а в травні вже 61 млн. руб.
Населення краю, як і в цілому в державі, вважало, що кайзерівське військо несе загро
Последний раз редактировалось kornienko Вт мар 04, 2014 13:34, всего редактировалось 5 раз(а).

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт июн 12, 2012 21:02

Населення краю, як і в цілому в державі, вважало, що кайзерівське військо несе загрозу для продовження демократично-соціальної перебудови, суспільного ладу, федералізації держави з автономними республіками.
Відповідно до обставин, Тимчасовий уряд випустив в обіг "Займ свободы", який і був підтриманий Радами Донеччини. Так, наприклад, Дружківська Рада на своєму засіданні 21 квітня винесла постанову про активну підтримку позики. Аналогічні рішення ухвалили Бахмутська і Лисичанська Ради.
Зі споминів Мурмілова, відносно мешканців Костянтинівки, дізнаємося не тільки про облігації, які викуплялися населенням, а й про те, що водночас проходив набір добровольців, до яких зголошувалися і жінки і підлітки. Місцеве населення, окрім викупу позики, добровільно на потреби фронту дарували "натурою" сережки, кільця, брошки, браслети з коштовних металів. Безпосередньо на фронт відправлялися посилки з теплими в'язаними речами.


Харківські переговори обласних Рад з гірнопромисловцями за підвищення заробітної платні.

З 25-го квітня до 6 травня в Харкові проходив перший обласний з'їзд Рад. Більшість делегатів - соціал-демократи і соціал-революціонери. Були присутні 128 делегатів з правом вирішального голосу, 623 - дорадчим правом. 27 квітня делегати з'їзду в ультимативній формі звернулися до конференції промисловців, які в той час проводили свою нараду в Харкові, з вимогою збільшити мінімальну заробітну платню з 2 руб. 50 коп. до 4 руб. Гірнопромисловці відмовилися. Обидві сторони конфлікту звернулися з апеляцією до Тимчасового уряду в Петрограді. За посередництвом міністра праці Скобелєва була терміново створена комісія для усунення конфлікту.
Продовжуючи свою роботу за участі представників заводських комітетів і профспілок, Харківський з'їзд Рад 2-го травня, розглянувши питання про заробітну платню і умови на підприємствах, ухвалює першу постанову.
1. Одноголосно приймається мінімум заробітної платні для всіх робітників, яким було більше 17-ти років, в чотири руб. за 8 годин робочого дня.
2. Для жінок і підлітків, які виконують ті ж завдання, що й чоловіки - 4 руб.
3. Для жінок на більш легких умовах праці затвердити мінімум в 3 руб. 50коп.
4. Для підлітків різної статі від 15 до 17 років затвердити мінімальну платню в 2 руб. 50 коп.
5. Працю дітей віком до 15 років у всіх галузях виробництва повинна бути заборонена.
6-го травня обласний з'їзд робітничих і солдатських Рад Донецько-Криворіжського басейну, закінчуючи свою роботу, обрав обласний комітет Рад з осередком в Харкові, затвердив положення про організаційну структуру Рад в області. Область поділяється на 11 районів, райони - на підрайони.


Скорочення виробництва і увільнення робітників.

Ще в березні на просторах російської держави почалося падіння виробництва, зростання цін і збільшення інфляції.
Чи не вперше робітничі слободи Костянтинівського району відчули перебої в постачанні хліба. Селяни околиць, які приїздили базарювати, ремствували на недостатню кількість промислових товарів, необхідних для ведення сільськогосподарського виробництва. Як наслідок незбалансованості промислових і сільськогосподарських товарів, війна, зміна форми правління обумовили невизначеність на майбутнє, спонукало сільське населення притримувати збіжжя в коморах, а перекупників-крамарів піднімати ціни.
Вже в квітні місяці стало відомо, що закривається Костянтинівський дзеркальний завод (був монополістом в постачанні продукції на всю південну частину Росії) і призупиняли роботу деякі цехи пляшкового заводу.
Така неприємна новина відразу ж стала першочерговим приводом для обговорення на різних громадських і партійних зборах. Відповідно Костянтинівська Рада, після тривалих переговорів, виносить своє рішення: "Проти зупинки заводів не заперечувати, але власники виробництва повинні забезпечити звільнених робітників шестимісячною заробітною платнею і залишити їх в заводських квартирах. На той час, побудовані іноземними компаніями квартири для робітників мали електричне освітлення і пільгове забезпечувалося паливом з заводських запасів.
Місцеві партійні осередки соціалістів і революціонерів хоч і підтримали виконком робітничої Ради, та все ж вбачали, що останнє слово в вирішенні цього питання повинно пролунати на загальноміському мітингу. Невдовзі робітники зібралися на свій схід. На мітингу, звинувативши підприємців в саботажі та небажанні поступитися з робітниками прибутками, вирішили провести загальноміську демонстрацію, створити контрольні комісії на підприємствах. Зібравшись на демонстрацію, робітники вирушили до домівок адміністрації промислових заводів та змусили її підписати гарантії в наданні звільненим працівникам піврічної платні. Незабаром керівники відмовлялися виконувати, ними ж підписану, угоду, звинувачуючи демонстрантів в фізичному тиску на них і погрожували призупинити виробництво.
Певно, подальше від гріха, невдовзі адміністратори заводів переїздять до Харкова, а з Харкова в Костянтинівку приїхав представник комісара Тимчасового уряду Орлов для розв'язання конфлікту. Після тривалих переговорів з місцевою Радою, скорочення відбулося тільки на дзеркальному заводі. На інших промислових підприємствах скоротили не працівників, а робочий день з 8-ої години до 16-ої і так було до приходу об'єднаних українських і австро-німецьких військ весною 1918 року.
Десь в цей час на підприємствах спостерігаються кумедні випадки запровадження зрівняйливки заробітної платні, не зважаючи на кваліфікацію робітника. На Костянтинівському металопрокатному єдина ставка складала 15 руб. за 8 годин. Таку лівизну переважними голосами запроторили низькооплачувані різнороби та малоквафіковані помічники майстрів. Дізнавшися про нововведення, коваль з металопрокатного заводу, заступивши на зміну, передаючи свій молот одному з помічників, запропонував йому обмінятися робочими місцями.
Після цього "дитячу лівизну" швидко скасували.


Костянтинівська Рада, березень-квітень.

Виконком Костянтинівської Ради, впродовж березня-квітня 1917-го року, відповідно зреагував на складні економічні умови, затвердив фіксовані ціни на споживчі товари у всіх торговельних організаціях і окремих крамарів. Введено акциз в розмірі 10% від попередньої поставленої ціни на користь місцевого самоврядування. Всі наявні товари виконком скріпив штемпельною печаткою Костянтинівської Ради. За порушення постанови крамарі притягувалися до відповідальності, а крам підлягав конфіскації на користь місцевої кооперації. Так, у Весермана, за завищення ціни, було конфісковано товари і передано кооперації. У Фріца і Фательмана (можливо власники дзеркального заводу) теж забрані товари за порушення постанови Ради про умови звільнення робітників з трьохмісячною компенсацією. Траплялися випадки, коли виконком Костянтинівської Ради явно перевищував свої повноваження. Наприклад, в липні повітовий комісар Тимчасового уряду зупинив незаконну постанову місцевого виконкому робітничої Ради і Громадського комітету щодо накладання штрафу до 500 руб., або арешту на 3 місяці на торговця Левіна за приховування ниток з метою спекуляції. На підставі декларації Тимчасового уряду такі покарання запроваджуються тільки за рішенням суду.


Як розважалися на початку 1917-го року.

Виконком Ради разом з Тимчасовим громадським комітетом, для вирішення економічних проблем та контролю в переговорних процесах, розгорнув культурно-просвітницьку роботу. Створена при виконкомі відповідна комісія організувала вечірні курси для робітників (на лекції збиралося більш ніж 500 слухачів), організовувала мітинги, регулярно проводилися бесіди на міжнародні теми, проводили передплату на газети і журнали.
Для широкого загалу на Дмитриєвці в місцевому клубі "Іллюзіон" (при радянській владі кінотеатр "Шевченко", фірмовий магазин "Берестовий") на першому поверсі, регулярно демонстрували кіно. На другому поверсі був відкритий ресторан. А ще на прилеглих поселеннях працювали три народні школи (до 1917 року на одну з шкіл витрачалося 1800 руб.), земське училище, гімназія, земська і заводська лікарні (5 лікарів, 8 фельдшерів (данні за 1913 р.) ), дві аптеки, дві пекарні торговців Славутича і Берманта. Населення обслуговувала одна лазня.
Елітарна частина населення ділилася новинами та будувала плани на майбутнє, відвідуючи комерційний клуб, більярдну і клуб для службовців скляних заводів. Організовувалися і проходили, дуже популярні в ті часи, регіональні змагання з футболу та велоперегони.


Селяни.

Як свідчить земський перепис 1917-го року в Сантуринівській волості Катеринославської губернії Бахмутського повіту (приблизно Костянтинівський район) мешкало 55 тис. осіб, об'єднаних в 10161 господарств. Із них володіли землею - 2463, 1327 - утримували худобу. Найбільшим наділом землі володів А.А.Ізмайлов. Його маєток, з осередком в Олексіївці, об'єднувало 2476 десятин землі, 2320 десятин землі з кінним заводом належали Г.Г.Єлісєєву. Брати Феттер володіли більш як 3-ма тисячами десятин землі і гончарний завод (за радянської влади - "Красный строитель"), на якому виробляли черепицю і побутовий посуд.
Доволі великим землевласником був поміщик Н.Я.Дік, який володів Миколаївським торговим селищем. Значні наділи землі контролювали брати Єнси, Плещеєви, Котляревський, Іванов, Леп.
В Сантуринівській волості, ще до вторгнення червоноармійських загонів з Росії, якщо опиратися на статистичні данні, в цілому по Катеринославській губернії, місцеві селяни самостійно розпаювали. У зв'язку з чим, вітчизняні історики вбачають одну з причин - не сприйняття більшовицької агітації місцевими селянами. А найбільш впливовою політичною силою, в ті часи, все ж біли українські соціал-революціонери та анархісти "батька" Мохна. Про бажання селян Костянтинівського району звільнитись від колоніального російського ярма свідчать віднайдені архівні справи. Для переконливості слід подати витяги з архівного 16 – го фонду де затяті партійці в 1927 р. занотували розповіді учасників подій з села Октябрськое.-
«… К февралю 1917 г. партии(большевиков) в с. Октябрском не было. Но чувствовалась работа эсеровской партии. Ее проводили приезжие из Константиновки эсеры. О свержении Николая -2 го в селе никто не знал до приезда из Дружковки Яндовского, который прибыл через 4 недели после 12 марта, собрал собрание и сообщил о свершении Февральской революции. Только когда местный священник прочел манифест об отречении. Когда Яндовский спросил у священника, почему он этого не сделал раньше, последний ответил, что боялся. До приезда Яндовского в селе был староста. И только после проведения собрания , недели через две- три, был создан ВОЛКОМИТЕТ ( волосной комитет Сантуриновскои волости– ред). Туда вошли все села. До комитета власти никакой не было( не було бильшовиків ред).. В дальнейшем в 17 г. начали вести работу социалисты – революционеры, они говорили о НЕОБХОДИМОСТИ ПРОВЕДЕНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ РЕВОЛЮЦИИ. … Избранный (Волкомитет). … Праздник 1-го Мая не отмечался. … Во время октябрьского переворота партии (большевиков) не было, а продолжал существовать тот же комитет и работа велась по посылке делегатов в Учредительное собрание. Большинство крестьян было в это время за Учредительное собрание. В комиссии по выборам в Учредительное собрание был представитель от помещиков. Голосовали больше всего за №5 социал -национал- революционеров. Только 58 голосов было за большевиков».
Катеринославська губернія в продовж 1917-го року посідала перше місце в перерозподілі земельних наділів на постімперському просторі Росії.
За мінливим часом пильно стежило місцеве українське село, читаючи періодичні видання; вслід, а інколи і на перед робітничим містечком, повільно втягувалося в "Велику хвилю" ("Велика хвиля настала" - авторський наголос М.С.Грушевського в статтях, надрукованих в "Новій Раді" навесні 1917-го року) національного руху за відродження державності, соціальну рівність революційним шляхом.
Авторам також поталанило віднайти доволі вагомий аргумент, що, в принципі, суперечить опублікованій в 1992 році "Історії південно-східної України" під авторством П.Лавріва, де на сторінці 108 написано: "Національно несвідомі "хохли" підтримували шовіністично налаштованих керівників Російської соціал-демократичної партії, які з самого початку існування Української Центральної Ради в Києві, організованої 4 березня 1917-го року, ставилися вороже і до неї, і до її Генерального секретаріату першого революційного уряду України. Можна було б зрозуміти, якщо б такі рядки написав місцевий "історик"-комуніст Б.Н.Донцов, але пробачити "несвідомому" історику зі Львова за несправедливу образу наших земляків, доволі проблематично.
Скорочений і спотворений радянською цензурою протокол №1 Організаційного комітету Селянського союзу (пізніше - селянська спілка) по Бахмутському повіту, раніше ніде не був опублікований і хоронився в Донецькому обласному партархіві під шифром ф16.1.22 на листі 4, датований 3-4.V.1917 р., місце проведення Бахмут: "Відбулося засідання організаційного комітету Селянського союзу по Бахмутському повіту. Делегати, присутні від 25 волостей в кількості 59 представників". Більшістю голосів ухвалена така програма Селянського союзу В пункті 1-2-3 говориться про необхідність домагатися скликання Установчих зборів на основі. загального, прямого, рівного голосування і т.і. ...Установчі збори повинні заснувати Народну республіку (перед словом "Народну" відсутнє "Українську" ред.). Республіку на федеративних засадах з президентом на чолі, обраними зборами на 3 роки.
В пункті п'ятому наголошується на впровадженні політичних свобод місцевого самоврядування на основі їх хвостіл.
Підготували і безпосередньо провели повітове засідання організаційного комітету Селянського союзу бахмутські українські соціал-революціонери (УПСР): Г.З.Литвин, А.В.Власович, В.І.Бірюков, І.О.Трусов, Н.Г.Нестеренко, які й далі беруть активну участь в розробці республіканських програмових засад Союзу.
Селянський Союз (пізніше Українська селянська спілка) - "професійно-класова" організація в Україні 1917-1919 рр. була під впливом УПСР, її орган - щоденник "Народна воля". Спілка підтримувала політику Центральної Ради, організувала перший Загальноукраїнський з'їзд у Києві 10-16 червня (за новим стилем) 1917-го року.


Гірники Донеччини за реформування державного устрою.

В перші весняні місяці українці Донеччини підтримували Тимчасовий уряд, бо мали надію, що він, запроваджуючи демократичні реформи суспільного ладу, не буде чинити перешкод Українській Центральній Раді формувати автономний лад на етнічних територіях в складі Російської федеративної республіки. У відповідь на проведений 6-8 квітня Загальноукраїнський національний конгрес та підготовку делегації Центральної Ради до безпосередніх переговорів із Російським Тимчасовим урядом, слугує оприлюднена в 9-му травневому номері газети "Вісті із Української Центральної Ради" привітання Центральній Раді від Микитівської "Просвіти" такого змісту: "Заслухавши універсал, рішуче заявляємо, що підтримуємо Українську Центральну Раду в усіх її домаганнях і постановах. Рада Просвіти".
11 травня в Костянтинівці було створено Центральне бюро професійного союзу Костянтинівського району.
23 травня на ст.Микитівка пройшов з'їзд районних рад робітничих і солдатських депутатів (176 делегатів від 35 тисяч робітників). На ньому було обрано делегатів на 1-ий Загальноросійський з'їзд Рад.
Делегати-більшовики, у відповідності до квітневих тезисів Леніна, вимагали передачі всієї повноти влади до рук пролетаріату та найбіднішому прошарку селянства під гаслом "Вся влада Радам", "Ніякої підтримки Тимчасового уряду". Більшість делегатів від районних Рад, соціалісти і революціонери, на провокативну поведінку більшовиків, залишили зал засідання. Роботу з'їзду було зірвано.


В Костянтинівку привезли урну з прахом Г.Е.Білоусова.

В кінці травня з Америки в Костянтинівку привезли урну з прахом Г.Е.Білоусова - колишнього депутата II-ї Державної Думи.
Сумна звістка про трагічну смерть одного з трьох обраних 10 років від Донеччини депутатів, швидко облетіла край. На вшанування пам'яті гонимого царатом революціонера, окрім місцевих однопартійців, прибули соціал-демократи із сусідніх містечок району. Декілька тисячне скорботне зібрання перед імпровізованим похованням провело мітинг. Близькі родичі Григорія Евменовича спочатку зберігали урну з прахом у себе, а потім, після відкриття міського музею, передали її до нього на постійне зберігання. Під час Другої світової війни частина музейних фондів назавжди була втрачена. Загубилися й сліди останків Білоусова.


Мітинги на підтримку війни до переможного кінця.

І-ий Загальноросійський з'їзд Рад робітничо-солдатських депутатів, що відкрився 3-го червня в Петрограді під керівництвом соціал-демократичних і соціал-революційних партій, відкинув більшовицьку пропозицію про передачу влади Радам.
Відповідно до постанов Першого Загальноросійського з'їзду Рад, по всій російській державі, в тому числі й на Донеччині, 18-25 червня пройшли багатотисячні патріотичні мітинги і демонстрації на підтримку Тимчасового уряду і його намагання продовжити війну до переможного кінця.
Масові патріотичні заходи не випадково співпадають з розпочатим 16 червня широкомасштабним наступом російської армії під командою Брусілова на полях Першої світової війни. Із спогадів П.А.Панкова (більшовик з 1919 року), які були оприлюднені через 10 років після тих подій, беззаперечно випливає, що на території Костянтинівки в 20-х числах червня відбувалися мітинги за продовження війни. На одному з мітингів соціал-революціонери запропонували створити місцевий "батальйон смерті" і відправити його на фронт. На цьому багатолюдному зібранні був присутнім Костянтинівський комісар міліції - соціал-революціонер А.Самаров. Далі Панков повідомляє, що на одному з мітингів в саду пляшкового заводу виступаючі називали Леніна німецьким шпигуном.
Без ніякого сумніву, більшість масових заходів на підтримку Тимчасового уряду організовувала місцева влада, за порядком слідкувала міліція, яку очолював перший комісар А.Самаров.
В цей літній місяць Костянтинівська робітнича Рада звертається до Дружківської Ради з пропозицією видання спільної газети. 20 червня Дружківський виконком Робітничих Рад розглянув це питання і після голосування (за - 5, проти - 4) ухвалив рішення: "Виконком таке видання спільної газети вважає корисним в справі патріотичного виховання". (ф 16.1.45.л 146)
В Юзівці, 25 червня, прихильники ідей Леніна спробували провести свою маніфестацію проти продовження війни. Та місцеві "патріоти", м'яко кажучи, розігнали нечисленних поплічників німецького шпигуна. Прихильники Тимчасового уряду пошматували червоні знамена і розтрощили вікна в помешканні Юзівського комітету РСДРП(б).
Отримавши ляпаса від місцевого населення, побиті більшовики звертаються до влади з скаргою про порушення права на мирне волевиявлення і т.і. Треба віддати належне соціал-демократичній Юзівській робітничій раді, яка тільки-но розпочавши розслідування після першої збройної спроби більшовиків 4 липня в Петрограді повалити Тимчасовий уряд, переконавшися хто є справжнім ворогом демократії, закрила справу про побиття та нанесення шкоди майну.
"Липнева поразка більшовиків в робітничому середовищі зародило сумніви в можливість переможного завершення організованої боротьби. В деяких містах розпочався перехід від більшовиків до анархістів (Горлівсько-Щербинівський район)" - оце і є правдиві слова послідовників Ленінської тези - обернути світову війну на громадянську.
А.Чикирис на л 211 книги "Борьба за Октябрь на Артемовщине" досить відверто характеризує "популярність" більшовиків в той період: "Когда из Краматорска мы послали большевика Монтина, то его там (в Костянтинівці) избили".
Обласний партархів Донецької області зберігає в своїх фондах відголоски складного 1917-го року - анкети на членів небільшовицьких партій. Дати складення анкет - середина 20-х років XX століття. Вже тоді, беручи на облік своїх опонентів, радянські органи примушували "ворогів народу" давати відповіді на типові анкетні питання. Вражає те, що значна кількість вступу до партійних осередків припадає, безпосередньо, на літо й осінь 1917-го року. Більшість анкетованих - з робітничого середовища. На одне з запитань: "З якої причини ви вступили до лав РСДРП(м)", одна заводська прибиральниця, ледь зрозумілим почерком, написала: "Все записывались и я росписалась". На жаль, а вірніше на щастя, згаданих анкет на мешканців Костянтинівського підрайону відшукати не вдалося.



Донецький рух за збереження цілості української території на етнічних землях.

Невдала збройна спроба більшовиків перехопити владу, завдала шкоди не тільки їм, а й українській справі. Після ліквідації більшовицького повстання, окрилений перемогою, новий коаліційний уряд Росії, на чолі якого став Керенський, значно поправішав і в національному питанні зайняв тверду центриську позицію.
Комісія уряду Керенського видає "Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на Україні, за яким його компетенція поширюється всього лише на 5 губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську. Поза межами України залишилися Херсонщина, Харківщина, Катеринославщина і Таврія (без Криму). Така поведінка петроградської влади зустріла в Україні і на Донеччині масовий опір. Так, газета "Голос робітництва Катеринославщини" повідомив: "12 серпня 1917-го року на руднику Терещенка Бахмутського повіту відбувся мітинг. Народу було 400 душ, прийшли робітники і інших рудників. Заслухали доповідь Т.П.Костенка про домагання українського народу, про Центральну Раду і відношення до неї Тимчасового уряду. Ухвалили: 1. Вітати Центральну Українську Раду. 2. Протестувати проти того, що Катеринославщину вилучено з територіальної автономії України.
Газета "Земля і воля" №30 від 29 серпня 1917-го року писала: "Відбулося віче на руднику Пшеничного Бахмутського повіту. Робітники дуже задоволені, що вони, нарешті, почули про Україну від українця, а то їм вже встигли наказати, що українці вороги "Онії" хотять окремого президента, що будуть державні кордони і т.і. Заслухавши доповідь ухвалили: "1. Протестувати проти виключення Катеринославщини з меж України. 2. Щоб вся земля на Україні з лісами, водами, вугільними, соляними, залізними рудниками перейшла в Український національний фонд без викупу з фабриками та заводами. 3. Українізацію війська продовжити, щоб українці з'єднались в одну армію. 4. Центральну Раду визнаємо найвищим урядом для України, а розпорядження Тимчасового уряду виконуємо тільки тоді, коли вони передані Генеральним секретаріатом. 5. Щоб правління рудника асигнувало грошей на українську читальню при школі".
Як надруковано в газеті "Дрібниця" від 16-го вересня 1917-го року, робітники Шмаківського руднику Донецького металургійного товариства, на загальних зборах 22-го серпня винесли протест проти поділу Тимчасовим урядом України на дві частини і висловили довір'я Центральній Раді, як дві різниці волі всіх народів України. І про це ж газета "Селянський союз" №37 ст.3: "Товариство "Просвіта" у селі Верхньому Бахмутського повіту на загальних зборах 25 серпня ухвалила резолюцію з протестом проти шматування України". Подібні акції протесту з аналогічними резолюціями відбулися в с.Дебальцеве Олексієвського повіту.
Дуже змістовний протест друкує газета "Нова Рада" від 29 серпня під заголовком "Голос людності": "Бахмутська українська повітова Рада протестує проти вилучення Катеринославщини з автономної української території. Поступитися в цій справі не можна і ми будемо продовжувати революційно-національну боротьбу за волю наших степів, политих кров'ю наших дідів-запорожців до цілковитої перемоги". Таж столична газета за №160 в жовтні 1917-го року публікує протести: "Загальні збори "Просвіти" села Покровського на Катеринославщині наслав рішучий протест поділу України. Волосний схід Любимівської волості Катеринославщини проти поділу України".



Костянтинівська конференція скловидувальників.

В липні 1917-го року на території нашого сучасного міста зібралися на конференцію скловидувальники всієї країни.
"Общество" Донецьких скляних і хімічних заводів в Костянтинівці мало три заводи, що виробляли:
1. Скляний завод: скло для вікон бемське, одинарне, полуторне, двійне і трійне, скло "фото" для фотографічних пластин, скло матове, візерунчасте, гофрироване, пресоване, кольорове, для підводних човнів.
2. Пляшковий завод: пляшка зелена, жовта і напівбіла, винна, пивна, мінеральна, монопольна (міцні алкогольні напої), балони і бутилі, склянки для кислот, банки для варення і елементів, посуд аптечний та інше.
3. Хімічний завод: кислоту сірчану, соляну, азотну, сульфат (глауберну сіль), залізний, мідний купорос, нашатир, хлорне вапно, хлористий цинк (рідкий і твердий).
Представництва і склади: в С.-Петербурзі, Москві, Харкові, Одесі, Вільно, Катеринославі, Сімферополі, Тифлісі, Ташкенті, Самарі, Варшаві, Царицині.
Правління - в Брюсселі. Голова - П.Нобле.
Відповідальним агентом в Росії і директором-розпорядником товариства був інженер Валентин Людвигович Гомон.
Двигунів - 4 парових, в електричних і один покомобільний загальної сили 1500 к.с. Робітників - 4125. Річний випуск товарів на суму 6 000 000 руб.
Адреса: місцевість ст.Костянтинівка, Південної залізниці.
Поштова адреса: поштовий відділок Дмитрівське селище, Катеринославської губернії, Бахмутського повіту. Телеграфна адреса: сел. Дмитрієвське - скло.
Телефон (Бахмутського земства) 4. Залізничної станції Костянтинівка, Південної залізниці 31/2.
Костянтинівське товариство споживачів службовців скляних, хімічних і дзеркальних заводів займалося рекламою товару і мало назву "Стіхазель".



Другі вибори до місцевих Рад.

Як вже повідомлялося, вибори в 1917 році до місцевих рад планувалося проводити тричі на рік. Точної дати других виборів до Костянтинівської робітничої Ради поки що не відомо. Приблизно агітація та вибори пройшли в проміжок часу від 3 липня до 28 серпня 1917-го року. Особливо запекло точилася боротьба за кандидатуру голови Ради. Соціал-демократи висунули Гончарова, соціал-революціонери - Самарова, прихильники більшовиків спробували висунути свого кандидата Я.Коваленка. Одначе його кандидатура була відхилена і не включена до списку. Головою робітничої Ради обрано Гончарова.



Наказ військового міністра.

На липень, точніше 18 липня, припадає терміновий наказ військового міністра: "Негайно відкомандирувати 20 тис. солдат з діючої армії для збільшення продуктивності виробництва вугілля в Донецькому басейні з числа колишніх шахтарів. Можливо, якась кількість із Костянтинвських солдат достроково повернулися живими і здоровими до своїх родин.
Наказ військового міністра, та ще й підчас невдалого червневого наступу російської армії на полях світової війни, свідчить про гострий дефіцит робочих рук і що безробіття не загрожувало нашому краю.



Демографічний ріст населення та національний склад.

За даними, надрукованими на шпальтах газети "Клич народа" №8 від жовтня 1917-го року, працездатного населення в Донецькому басейні в 1913-му році було 168 441 чоловік, в 1916-му році - 237 800 чол. З цього робиться висновок - число робітників проти довоєнного часу не скоротилося, а значно збільшилося. Така ж картина спостерігається і в поточному (1917-му) році.
За даними церковного обліку в 1857-му році і десятої ревізії 1858-го року в Катеринославській губернії мешкали: українці - 397 947чол., в процентному відношенні - 71,5%. В Бахмутському повіті українці складали 72,1% від 93 250 загальної кількості.


Ріст цін на продукти харчування.

В 1917-му році в Костянтинівському районі невпинно продовжується ріст цін на продукти харчування. Так, ціна на м'ясо в серпні зросла до 80коп. за фунт, на хліб - 9руб. за пуд. А заробітна платня стояла на місці, тому на більшості підприємств була введена система пайків. В вересні гостьовий номер коштував 3 руб. 75 коп. за добу, за обід в їдальні - 3 руб., проїзд в двох напрямках від Костянтинівки до Краматорської складав 14 руб., за 500 штук афіш - 20 руб.


Гарячий серпень.

15 серпня водночас відбувається декілька знаменних подій на просторах хлібної та промислової Катеринославщини. Ці події, безпосередньо, пов'язані з українським відродженням і недвозначно спростовують тезу про "несвідомих" східняків, схильних безоглядно підтримувати центральний Російський уряд.
Так, 13-15 серпня 1917-го року в Катеринославі проходив губернський з'їзд Селянського Союзу. З цього ж дня горлівська "Просвіта" приступає до формування осередків українських національних партій, а в м.Бахмут збирається повітовий з'їзд Рад.


Селянська спілка.

Губернський з'їзд Селянського Союзу визнав Українську Центральну Раду вищим крайовим революційним органом, головним органом Центральної Ради і Тимчасового уряду - Генеральний секретаріат, висловив протест проти відокремлення від України Катеринославської губернії. З'їзд визнав повну автономію необхідною і покладав надію, що кінцеве закріплення автономного устрою належить рішенню Установчих зборів. Делегати зборів вирішили перейменувати Селянський Союз в Селянську спілку. До Загальноукраїнської Ради обрано по два представники від повітів.
Цю інформацію надрукувала газета "Селянський Союз" №30 від 2 вересня 1917р.


Горлівська організація.

Горлівська організація "Просвіта" 13 серпня, за ініціативою Косячного, було скликано членів товариства. На збори прибуло 30 душ. З'ясувавши сучасний політичний стан, Косячний закликав присутніх стати до партійної роботи. Було зачитано програми демократичних партій. Присутні більше погодилися з програмою УСДРП. Після обміну думок вибрали комітет, в який ввійшли Косячний, Космач, Кособлік, Ілляшенко, Харченко. До партійного осередку записалися 48 людей. Ця інформація взята зі статті "Робочої газети" №122 від 30 серпня 1917р. під авторством П.Рапід.


Перший повітовий з'їзд робітничо-солдатських і селянських депутатів.

Після першої березневої конференції Рад, 13 серпня в м.Бахмут відбувся Перший повітовий з'їзд робітничо-солдатських і селянських депутатів.
Вкрай обмежені відомості про цей з'їзд, певно, є наслідком старань радянської партійної цензури. Достовірно відомо, що на його засіданні розгорнулися гострі восьмигодинні дебати навколо земельного питання. Деякі делегати наполягали на тому, щоб відібрати землю у великих землевласників. Натомість переважила думка соціал-революціонерів на захист "середняків". Соціал-революціонери на з'їзді попереджували, що радикальні зміни на селі можуть бути причиною голоду.
В цілому ж Катеринославщина в розпаюванні землі в 1917-му році посідала перше місце на просторах Російської імперії.
Історики з цього роблять висновок - прибулі з Росії, як агітатори більшовики, так і червоноармійські загони, не мали успіху і підтримки на землях нашого краю.

Костянтинівський підрайон.

Після лютневої революції ареал структуризації різних громадських організацій географічно, дещо, відрізняється від загальних принцип в адміністративно-територіального поділу Російської держави. Так, посталі навесні 1917-го року робітничо-солдатські Ради Донецько-Криворіжського басейну, відповідно до постанов обласного з'їзду про розподіл зон впливу, спільну територію розділили на 11 своїх підпорядкованих районів, а райони, в свою чергу, на підрайони.
З протоколу засідання представників районних комітет в від 1-го вересня 1917-го року (Д2602-1.2 л.3) дізнаємося, що в нього входило 10 підрайонних Рад. На цьому засіданні були присутні :
від Костянтинівського підрайону - т.Уваров,
від Горлівського – Бурнов, Шубін,
від Гришинського – Кац, Бродський,
від Щербинівського - Гладушенко,
від Кальміуського - Мамонт.
Від інших 4-х підрайонних Рад представники не прибули. З'їзд обрав головою Мишкіна, секретарем - Каца.
До Костянтинівської підрайонної Ради входили: Костянтинівська, Дружківська, Краматорська та Нью-Йоркська селищні Ради.
28 липня на Костянтинівській землі відбувся перший підрайонний з'їзд. На з'їзді головою обрано А.З.Чикириса (представника від Краматорська), секретарем - А.С.Реутова (представник від Дружківки), скарбника - Мурмілова (в д Костянтинівки).
Дуже показове свідчення обраного голови підрайону про роботу цього з'їзду, складене за радянської влади: "Краматорськ був зарахований до Костянтинівського підрайону. На підрайонний з'їзд Рада Краматорська обрала делегатами: А,Чикириса, Е.Котлярова, Ф.Куща, Г.Резнікова Білоноженка. На з'їзд в Костянтинівці переважала більшість від меншовиків, есерів, бунтовців українських націоналістів. Краматорським більшовиками довелося в Костянтинівці витримати бій з тою строкатою юрбою."
Аналогічні спомини групи учасників (з архівного фонду): "В Константиновке царило засилье меньшевиков, правых эсеров, украинских национальных партий, бунтовцев, серповцев." Тому
більшовикам довелося працювати під виглядом центристів. За словами скарбника Мурмілова, до першого складу підрайонного виконкому ввійшли:
від Дружківки - А.Реутов, Г.Бондаренко, А.А.Недріт;
від Костянтинівки - Ф.Д.Кравченко, Мурмілов;
від Краматорська - А.Чикирис, Побігайло;
від Нью-Йорка - Сидлик, Водньов.
Всього в Костянтинівському підрайоні (з анкети, складено в жовтні 1917-го року, Р2602.1.5 л.50) мешкало 100 солдат в, 27 500 робітник в, кількість селян відсутня. За даними бухгалтерського журналу підрайонного виконкому, за 1917-й р к надійшло і було прийнято:
1. Від Краматорської Ради - 300 руб.
2. Від Дружківської Ради - 250 руб.
3. Від Нью-Йоркської Ради - 125 руб.
4. Від Костянтинівської Ради - 300 руб.
В видатковій частині облікового журналу вказані витрати за: папку документ в - 4р.50к., 500 прим рників відозв - 25 руб., 500 афіш - 20 руб. На поїздку до Петрограда на Демократичну нараду А.Сидлик отримав 210 руб. У.Фаловській, писарю підрайонного виконавчого комітету, за листопад видано 115 руб. зараб тньо платн . А.Реутову, в вересн , видано 41 руб. 25 коп. на об д для семи член в підрайонної Ради.
З прибуттям, в кінці грудня 1917-го року на Донеччину, червоноармійських загонів з Росії і початком Громадянської війни, обриваються до весни записи в фінансовій звітності підрайонного виконкому. Останнім, кому в березні 1918-го року скарбник Мурмілов видав 300 руб. на поїздку в Катеринослав на Всеукраїнський з'їзд робітничо-солдатських депутат в, був Кривоноженко.


Перший ревком.
Последний раз редактировалось kornienko Чт янв 23, 2014 23:13, всего редактировалось 1 раз.

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт июн 12, 2012 21:11

25 серпня головний командувач збройними силами Рос. ген. Л.Г.Корнілов рушив на Петроград окрему армію з метою розгрому революційних сил і встановлення реакційної військової диктатури.
На українській території контрреволюційний виступ зустрів скоординований спротив місцевого населення під керівництвом Центральної Ради.
Зібравшись о 12-й годин 28 серпня Центральна Рада, під головуванням М.С.Грушевського, проводить нараду, пов'язану з генеральським заколотом виробляє заходи, щодо запобігання та ліквідації можливого спонтанного спротиву реакційних сил. На зборах, зокрема, ухвалено видати відозву до всієї людності України з закликом боронити демократичні завоювання Лютневої революції , "стати до дружньої боротьби проти корніловщини, проти всіх темних та ворожих сил".
В зв'язку з цим, Генеральний секретаріат Центральної Ради надсилає телеграми до губернських та повітових комісарів, в яких наказує : "Не виконувати розпорядження бунтівного Корнілова і інших начальників, коли ті розпорядження не підтверджені Генеральним секретаріатом, приготуватися до боротьби з контрреволюційними виступами..."
Відповідно й узгоджено реагує Костянтинівська людність на серйозну загрозу контрреволюційного заколоту. Ввечері, 28 серпня, на території міста збираються представники різних політичних партій, громадських організацій. Заслухавши доповідь про Петроградські події , між партійний пленум створив перший Костянтинівський Ревком захисту завоювань Лютневої революції. За даними архівних справ (ф16.1.47 л.66-68, ф16.1.11 л.31), до першого складу міського Ревкому ввійшли представники від українських соціал-демократів, соціал-революціонерів та росі йські есдеки і есери.
Перший Ревком звернувся до місцевого населення з відозвою зберігати спокій, утримуватися від можливих провокаційних виступів прихильників військової диктатури. Були призначені члени для цілодобового чергування у всіх державних установах.
Після арешту 2 вересня 1917 року Каледіна та ліквідації наслідків контрреволюційного заколоту, Костянтинівський Ревком само розпустився. А місцеві політичні парт , що так недавно продемонстрували спільну єдність, знову втягуються в між партійні чвари та боротьбу за голоси місцевого електорату до Російських Установчих зборів.
Деякі про радянські історики, помилково, ініціативу та керівну роль в створенні першого Ревкому віддали підрайонному виконкому робітничих Рад, але така позиція не має підґрунтя в наявних архівних справах. В першому та другому протоколах виконкому підрайонної Ради нема згадки про обрання Ревкому. Лише в протокол 2, в д 5 вересня, підрайонного з'їзду є запис про аналогічний захід.


Серпневий повітовий з'їзд селянських Рад.

В останніх числах серпня проходить повітовий з'їзд селянських Рад. Обговорювалися такі питання:
1. Поточний момент.
2. Ставлення до "Селянського Союзу".
3. Питання господарського розладу.
4. Циркуляр повітового комісара про порядок затвердження приговорів сільських загальних зборів.



Перше засідання підрайонного виконкому.

29 серпня в Костянтинівці на своє перше засідання збирається підрайонний виконком робітничих, солдатських селянських депутат в. Головою обрано Чикириса, секретарем - Реутова, скарбником - Мурмілова. З протоколу зборів дізнаємося, що було розглянуто питання про реорганізацію Краматорської , Дружківської , Нью-Йоркської , Костянтинівської Рад. Новітня структуризація Рад повинна була здійснитися на основі створення партійних фракцій. Дружківська Рада вже 6 вересня здійснила реорганізацію, створивши партійні фракції . Другим пунктом порядку денного роботи виконкому розглядалося питання продовольчого забезпечення підконтрольного району. Було вирішено: "Скликати по два представники від кожної міської продовольчої комісії для слухань 5 вересня цього року на чергове засідання розширеного виконкому Костянтинівської підрайонної Ради".
1 вересня підрайонний виконком, на своєму другому засіданні, розглядав питання про приміщення для своєї роботи. Запрошеному Луньову було доручено не пізніше, як до 4 вересня знайти в Костянтинівці приміщення для офісу комітету.


Вереснева Харківська обласна конференція Рад.

1-2 вересня в м. Харкові відбулася обласна конференція робітничо-солдатських депутат в Донецько-Кріворіжського басейну. В роботі конференції взяли участь близько 60-ти делегатів. Більшість складу делегатів належали до соціал-демократичних та соціал - революційних партій. На конференції були розглянуті спільні заходи з ліквідації Корніловського повстання, поточний момент, про організацію профспілкового руху в регіоні . В робот Харківської конференції взяли участь й делегати від Костянтинівського підрайону, але їх призвища ще невідомі .


Бахмутський повітовий з'їзд.

В той час, коли наш делегати поверталися додому з Харківської конференції , інші представники від Костянтинівського підрайону 3 вересня взяли участь в робот Українського повітового з'їзду, що відбувся в м. Бахмут.
В Донецькому обласному архіву знайдено дві копії , зроблені з вересневих номер в газет. Одна з них, газета "Нова Рада" 139 в д 17 вересня 1917 року на своїх шпальтах друкує постанову повітового з'їзду: "Український повітовий з'їзд в Бахмуті на Катеринославщині представників політичних, військових організацій, селян постановив: З огляду на те, що більшість населення Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини та інших місць, де більшість населення складається з української людності, національні права якої будуть забезпечені лише за автономної України в межах етнографічних, вважаємо поділ України, зазначений інструкцією Тимчасового уряду, актом протиукраїнським й антидемократичним, протестуємо проти окремлення від України Катеринославщини, обмеження прав української автономії ".
Друга копія зроблена з газети "Народная жизнь" 155 в д 21 вересня 1917 року: "Український повітовий з'їзд в Бахмуті. У Бахмуті 3-го вересня відбувся Український повітовий з'їзд, на який прибуло чимало представників політичних, військових українських організацій, а також селян. З'їзд протестував проти відділення нашої Катеринославщини, як і Харківщини і інших українських земель від автономної України. Щодо шкільної справи, то з'їзд виніс таку постанову: "З цього ж року необхідно в школах завести навчання рідною мовою; вимагати від шкільної Ради, щоб вона не робила перешкод до українізації шкіл. Маючи на увазі те, що перед початком навчання скликаються з'їзди учителів, бажано, щоб учительське бюро скликало з'їзд учителів Бахмутського повіту".


Загальні збори підрайонної Ради робітничо-солдатських депутат в сумісно з продовольчими комісіями.

5 вересня підрайонний виконком, в зв'язку з дефіцитом продукт в харчування, на своє розширене засідання збирає всіх член в підрайонної Ради і представників продовольчих комітетів Костянтинівської , Дружківської , Краматорської та Нью-Йоркської Рад. На слуханнях представник від Костянтинівського комітету доповів, що продовольча комісія придбала для робітників 50 тисяч пудів борошна. Зерно з Сантуринівського повіту вивозити було заборонено. Придбано було й рогату худобу, вівці . Цукру видавалося по два фунти на робітника, м'яса - не більше, як 5 фунтів, олія - видається до фунта на душу. Сала й чаю нема , мануфактури теж.
Розширений з’їзд ухвалив резолюцію: "1. Ввести в підрайоні єдину карткову систему на продовольчі товари предмети першої необхідності. В зв'язку з чим, при кожнім комітеті створити спеціальне бюро по перепису населення. 2. Звернутися з аналогічною ініціативою в інші міста (Бахмут, Слов'янськ), щоб там притримувалися такої системи для запобігання створення конкурентних ринків".


Костянтинівська міська Дума.

Одною з найбільш прихованою від сучасного покоління сторінок Костянтинівської історії, як де-факто, так де-юре, трансформація місцевих селищ ще в дорадянський період, в повноцінне місто.
Широка демократизація суспільного ладу після повалення царату, завдяки революційним змінам, надала можливість місцевим селищним громадам реорганізувати застарілу форму адміністративно-територіального правління.
Об'єднавшись довкола Дмитрівки, селища, ще навесні 1917-го року, обирають спільний тимчасовий громадський комітет, як єдиний виконавчий орган самоуправління, чим, фактично, заклали підвалини в розбудові новітнього міста Костянтинівка. вже влітку цього року громадський комітет звертається до Тимчасового уряду Рос. з проханням затвердити статус міста. На той час, реально, склалися передумови для юридичного оформлення відповідних змін до адміністративно-територіального устрою Сантуринівської волості на користь Костянтинівської громади. Так, за даними земського перепису 1917-го року, приблизно на території сучасного Костянтинівського району тоді мешкало 55 тисяч осіб, а з анкетних даних відомо, що на виробничих підприємствах працювало 10 тисяч робітників.
Тому, щоби вийти з підпорядкування волосної земської управи та заснувати нове місто, сприяло не тільки десятитисячний контингент зайнятих в промисловості робітників, а й розбудована інфраструктура з обслуговування міського населення. Найбільше за територією та населенням селище Дмитрівське (біля однойменної залізничної зупинки) мало декілька вулиць. Головна з них - Посадкова (тепер - Леніна). Вище, паралельно до першої - Торгова, де розташувалися лавки та крамниці . Поруч йшли вулиці з котеджами заможних підприємців, а також Базарна з торговими рядами, майданчиком для товчка, біля якого стояла церква. Вище було кладовище, а за ним була остання вулиця - Мілліонка з горілчаними монополіями, розважальними закладами.
Для освітлення міських споруд, робітничих колонок напругу виробляли та подавали заводські генератори.
Крутили й анімаційне кіно на першому поверсі кінематографу " Ілюзіон". На другому поверсі був ресторан. Цей будинок належав місцевому підприємцю А.Берманті . За радянських часів будинок перейменували в клуб Т.Шевченка, згодом - фірмовий магазин "Берестовий".
На іншому боці від залізничної зупинки Дмитрієвка місцеві католики збудували костел (в 20-т роки - клуб Артема, потім - православна церква). Ця будівля була зруйнована в середин 60-х років з розширенням території хімічного заводу. Як свідчить чергова знахідка з Донецького обласного архіву (2602.1.5 л.5), на території селища розташовувався офіс товариства споживачів, службовців скляного, хімічного та дзеркального заводів мав таку адресу: Костянтинівка, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії , для телеграм слід було передавати - "Стехізель". Дещо незвично для сучасного покоління. Та все ж, в ті часи товариство не скільки переймалося захистом прав споживачів, а, здебільшого, виконувало функції рекламної агенції та розповсюджувало товари місцевого виробництва.
Явний анахронізм в підпорядкуванні об'єднаних Костянтинівських промислових селищ, що, де-факто, стали містом, волосному управлінню села Сантуринівка залишалося тільки питанням часу могло бути зліквідовано ще восени 1917-го року.
Якою була відповідь Тимчасового уряду Росії на клопотання громадського комітету про надання статусу міської одиниці , поки що не відомо, як не відомо чи, взагалі , в відповідних урядових інстанціях розглядалося це подання.
Треба зразу ж зауважити, що право обирати Думу, як єдиний орган самоуправління, було притаманним лише поселенням з статусом міста, або, як в нашому випадку, зробивши відповідне подання і будучи повністю переконаним в своїй правоті .
Про те, що громадський комітет виконував свої обов'язки до кінця літа 1917-го року, свідчить одне із звернень повітового комісара, яке було надруковане в газет "Народная жизнь" від 26 липня цього ж року (ф16.1.46 л.5): "Константиновка. Исполнительным комитетом Советов солдатских и рабочих депутатов, повсеместно с Общественным комитетом, постановило - подвергнуть торговца Левина штрафу за хранение ниток с целью спекуляции до 5000 руб. В случае, если Левин не пожелает уплатить означенного штрафа, то подвергнуть его аресту в течение трёх месяцев. Уездным комиссаром Временного правительства разъяснено, что Совет рабочих и солдатских депутатов не имеет права, а тем более грозить арестом.. Ибо согласно декларации Временного правительства, арест накладывается по суду".
В книжці "Борьба за Октябрь на Артёмовщине", виданій в 1929-му році , на сторінці 94 є запис відносно дати виборів міських Дум: "После сентябрьских перевыборов городских Дум, большинство в них также принадлежало мелобуржуазным партиям".
Про безпосереднє очікування відповідного клопотання Костянтинівської громади, також йдеться в доповід Степаненка на підрайонному з'їзді Рад від 27 вересня 1917 року: "... До виборів в пові тове земство не готувались, в надії провести вибори в міську Думу..." (Центральний арх в революц . Протокол 3).
Наш земляк , на той час, скарбник підрайонної Ради Мурмілов, в своїй доповіді від 8 липня 1927 року, напряму свідчить про перебіг подій в Костянтинівці: "... Громадський комітет розпався, йому на зміну було обрано місцеве самоврядування - міську Думу. В Думі більшість місць отримали соціал-революціонери".
Загальноросійська демократична нарада

Контрреволюційний виступ Л.Г.Корнілова спровокував падіння чергового коаліційного Тимчасового уряду. 1 вересня 1917 року О.Керенський проголошує Росію республікою. Для створення сильної революційної влади і консолідації суспільства, 3 вересня на об'єднаному засіданні ЦВК Рад робітничо-солдатських депутатів і виконкому Загальноросійської Ради селянських депутатів було прийнято рішення про скликання Демократичної наради. За підписом голів засідання розсилаються телеграми з повідомленням про проведення в Петрограді Демократичної наради та проханням послати представників соціалістичних партій і громадських організацій на цей захід. Первинно, відкриття наради планувалося на 12 вересня. Одна з таких телеграм надійшла і до нашого міста.
Отримавши звістку від ЦВК Рад робітничо-солдатських депутатів, місцевий Костянтинівський підрайонний виконком з незрозумілих причин сплутав Загальноросійську демократичну нараду з очікуваним другим Загальноросійським з'їздом Рад. Про це, явне непорозуміння, свідчить, внесена 8 вересня 1917 року, резолюція підрайонного з'їзду Костянтинівської, Дружківської та Краматорської Рад робітничо-солдатських депутатів:
- Беручи до уваги, що Загальноросійському з'їзду Рад робітничо-солдатських та селянських депутатів належить спільно з іншими організаціями революційної демократії, прийняти дуже відповідальне рішення з питання організації влади в центрі і на місцях, підрайонний комітет Костянтинівської, Дружківської, Краматорської та Нью-Йоркської Рад робітничо-солдатських та селянських депутатів, метою створення авторитету перед всією російською демократією. Загальноросійській організації наполегливо пропонує Центральному виконавчому комітету перенести з'їзд на 25 вересня цього року і надати можливість обрати кожній Раді робітничо-солдатських і селянських депутатів по одному представнику на з'їзд. ("Борьба за власть советов в Донбассе". 1957г. №95 ст.116).
Перебіг подій на той час доповнює й доповідь виконкому Костянтинівської підрайонної Ради робітничо-солдатських і селянських депутатів про свою діяльність: "Після повернення членів делегації з Харківської обласної конференції, яка мала характер наради, ми вирішили скликати з'їзд підрайонної Ради для обговорення питання про Демократичну нараду в Петрограді, що скликалася на 15 вересня цього року (невідповідність дня можна віднести на рахунок помилки). І ось, 8 вересня на пленарному засіданні, заслухавши доповідь про Демократичну нараду і перейшовши до обговорення цього питання, одностайно вирішили:
- В зв'язку з тим, що в такий короткий термін часу, не в змозі з'їхатися, представники з віддалених губерній до Петрограда ... вирішили послати делегатів: одного делегата від підрайону і по одному від місцевих Рад з протестом проти такого спішного скликання наради. І вимагати від ЦВК відтермінувати призначений час до 25 вересня.
Відносно створення влади, одноголосно постановили:
- Влада повинна бути передана революційній демократії тому, що коаліційна влада за шість місяців її діяльності не тільки не упорядкувала політичне і економічне життя в державі, а, навпаки, старалася всіма діями привести її ще до більшого розладу".
До процитованої виконкомівської доповіді слід поставитися з певною засторогою. По-перше, доповідь явно зроблено на замовлення вже органів радянської влади і головне, що в архіві збережено не оригінал, а рукописна копія з помилками відносно датування історичних подій.
З інших архівних справ дізнаємося, що від Костянтинівського підрайону обрано делегатом А.Сидліка. Йому, на покриття витрат, пов'язаних з поїздкою до Петрограда, скарбник підрайонної Ради Мурмілов видав 210 рублів.
В книзі "Борьба за Октябрь на Артёмовщине" йдеться про ще одного "небажаного" делегата від Костянтинівки тов.Гладкого, якому все ж вдалося добратися до Петрограда тільки завдяки допомозі начальника залізничного потягу.
З деяким запізненням Загальноросійська Демократична нарада відбулася 14-22 вересня 1917 року. В нараді брали участь 1582 делегата від Рад місцевого самоврядування, профспілок, кооперативів, армійських колективів, національних організацій, торгово-промислових службовців, продовольчих комітетів, вчительського союзу, фельдшерів та інші.
Із політичних партій, зокрема, найбільше представництво мали есери - 532, меншовики - 172, більшовики - 136, українські есери - 23, представники інших національних соціалістичних партій - 28 тощо.
Обрана президія Демократичної наради виділила з свого складу представників всіх груп і фракцій в постійний орган - Загальноросійську Демократичну Раду республіки (предпарламент). В предпарламент в більшості було обрано прихильників коаліції. Це дало можливість Керенському сформувати третій коаліційний уряд.
А наші делегати, коли повернулися в рідне місто, виступили з доповіддю про перебіг подій в роботі Петроградської Загальноросійської Демократичної наради.


Передвиборна кампанія до Російських і Українських Установчих зборів.

На тлі загальносвітової історії Лютнева 1917 року революція в Російській імперії визначалася, як виключно демократична і, в разі успішного завершення перехідного періоду від тимчасових урядів до легітимної децентралізованої влади, могла бути прикладом для інших європейських держав в модерній зміні форм власності - з монаршої на народно-демократичну.
Впродовж доленосного року аннали історії фіксують рекордну кількість різного роду масових заходів, з'їздів, нарад, маніфестацій, мітингів і зібрань, що відбулися як в столичних містах, губерніях, повітах, волостях, так і в віддалених провінційних селищах. В численних заходах брали участь всі верстви населення і, як правило, головною темою для обговорення неодмінно поставало питання влади.
Незважаючи на різні соціальні інтереси та політичні уподобання, з'їзди і конференції в своїх резолюціях, в більшості, надавали пріоритет майбутнім Загальноросійським і Національним Установчим зборам кінцево вирішити і законодавчо закріпити питання влади, як в центрі, так і на місцях.
Створені після відсторонення царя від влади Загальноросійські уряди Львова, а потім і Керенського, неодмінно називалися і відповідно сприймалися, як "тимчасові".
Липнева спроба партії Леніна збройним шляхом узурпувати владу та серпневий похід Корнілова на Петроград, з метою реанімувати царат, явно підштовхнуло черговий коаліційний уряд Керенського в вересні 1917 року розпочати передвиборну кампанію до Загальноросійських Установчих зборів.
З огляду на те, що в Російській імперії більша половина населення держави складали представники не "великоросів", відповідно на своїх етнічних територіях постали національні структури влади: Центральна Рада на Україні, Білоруський Національний комітет, "Улем" в Середній Азії, "Алашорда" в Казахстані та інші.
В цей суперечливий проміжок часу Українська Центральна Рада і її Генеральний секретаріат наполегливо продовжують переговори з Загальноросійським урядом про децентралізацію влади і вимогою надати широку національно-територіальну автономію в складі Російської Федеративної Республіки. Для зміцнення своїх позицій пленум Центральної Ради 22 вересня (за новим стилем) ухвалив постанову про скликання Українських Установчих зборів та про обрання комісії для опрацювання порядку денного.
Дебати довкола скликання Українських Установчих зборів миттєво викликали негативну реакцію з боку коаліційного Тимчасового уряду. А ось Ленін, явно заграваючи з "свідомими хохлами", ще влітку 1917 року писав: "Жоден демократ не може заперечувати право України на вільне відокремлення від Росії... Проклятий царизм робив з великоросів катів українського народу..."
Через декілька днів Ленін розпинав кадетів, есерів, меншовиків, які не підтримали автономію України: "Ви збожеволіли від страху, панове... піддавшись контрреволюційним зойкам великоруських поміщиків і капіталістів... Зовсім нічого страшного... ні в рішеннях, ні в вимогах українців нема... Поступіться українцям - це говорить розум, бо інакше буде гірше, силою українців не втримаєш, а лише озлобиш. Поступіться українцям - ви відкриєте тоді шлях до довір'я між обома націями, до братерського союзу їх, як рівних". (Ленін В.І. Україна. "Повне зібрання творів". т.32, ст.333-334).
По всій Російській державі проводиться масштабна роз'яснювальна і організаційна кампанія підготовки населення до майбутніх виборів делегатів Установчих зборів. Відповідні заходи проходять і на території нашого краю. По прилеглих до Костянтинівки селах їздить лектор Яндульська і проводить навчання сільського електорату.
В вересні 1917 року Костянтинівський виконком скликає районні збори з приводу проведення виборчої кампанії до Установчих зборів.
На той час місцеві прибічники більшовиків входили до виконавчих структур влади і, відповідно, суттєво, не могли вплинути на виборчий процес. Цій "біді" вирішив зарадити більш зорганізований Дружківський партійний осередок.
Про депортацію більшовизму діляться з нами в своїх споминах безпосередні учасники: "Влияние Дружковских большевиков к этому времени начинало выходить за пределы Дружковки. Ими велась борьба уже за Константиновку, где сидели такие крупные по тому времени меньшевики, как Родин, Кизин и другие... ... мы... давали отпор разным Сидликам, Мурмиловым, Бегам".
До Костянтинівських районних зборів, що проходили в будинку кіно Берманта, прибуває агітделегація дружківських товаришів - А.Ф.Радченко, Д.І.Пономарів, А.В.Есава та інші. Окрім ним, неочикувано приїздить і Г.І.Петровський, якого сватали 1-м номером в партсписку кандидатів від більшовицької партії. Агресивна поведінка десантованих адептів ленінських ідей явно не сподобалася представникам інших політичних течій і головуючий закриває збори. П.Прищепа і Ф.Ігнатов згадували, що присутні на зборах "обзывали нас бандитами и погромщиками". Забігаючи наперед, слід зазначити, що вибори до "Учредиловки" більшовики програли, як в цвілому по державі, так і в Дружківці (пройшла кандидатура есера Головченка), Костянтинівці.



Вибори в повітові і волосні земства.

В вересні 1917 року на Донецькій землі проходять вибори в повітові і волосні земства.
Про те, як українську людність нашого краю згуртувало товариство "Просвіта" показово свідчить одна з статей, надрукована в газеті "Народная жизнь" №150 від 14 вересня 1917 року. (ф.16.1.69 л.64):
"Село Дебальцеве Олександрівського повіту.
3 вересня цього року в нашому селі відбувся сільський схід. На цей захід прибув голова Григорієвської (Кривий Ріг) "Просвіти" Іван Г. Силенко, котрий пояснив значення волосного земства і познайомив з технікою зборів. Після цього добродій Силенко познайомив з життям України і інструкцією Тимчасового уряду Генеральному секретаріату. Обмірковуючи питання про інструкцію, схід одноголосно виніс таку постанову:
1. Ми признаємо і всеціло підтримуємо Українську Центральну Раду.
2. Ми домагаємося, щоб Уряд включив нашу Катеринославську губернію до території України."
Костянтинівська Рада робітничо-солдатських депутатів поклала відповідальність за виборчу кампанію на політичні партії, які зблокувалися.
Але вибори не проходили, очікуючи урядового рішення про виділення Дмитрієвки в міську одиницю і в надії провести вибори в міську Думу. Коли ж дізналися, що в найближчому часі він не буде виділений, то склали списки кандидатів і відправили. Мотивуючи пропущеним строком подання списків, виборча комісія відмовила їх реєструвати.
Зволікання Костянтинівського місцевого самоуправління в підготовці і проведенні земських виборів знайшло своє відображення в вкрай негативній резолюції підрайонного з'їзду Рад робітничо-солдатських і селянських депутатів від 27 вересня (за старим стилем) 1917 року:
- Костянтинівський підрайонний з'їзд (Костянтинівської, Дружківської, Краматорської і Нью-Йоркської Рад) постановив винести Костянтинівській робітничо-солдатській і селянській Раді наступну резолюцію: "Заслухавши доповідь т.Степаненка про вибори в повітове земство, в якому явно було сказано, що Рада не готується до виборів як таких, вважаємо своїм обов'язком поставити на вид, що такі упущення демократії ні в якому випадку не можуть бути припустимими. І по цьому з'їзд Рад робітничо-солдатських і селянських депутатів пропонує невідкладно спрямувати всі зусилля, щоби використати вибори в повітове земство, надати своїх кандидатів, як би там не було..., таке упущення рівне смерті революційної демократії. (ф.16.1.46 л.14,15,16).


Передумови вводу військ ген.Калєдіна в район Донбасу.

Було б не вірно думати, що всі місцеві Ради на Донеччині узгоджували свої дії відповідно інструкціям Тимчасових урядів, або, бодай, керувалися рішеннями своїх регіональних з'їздів. Інколи на свій пролетарський розсуд, де під впливом більшовицької агітації бунтівні, амбітні організації робітників безпосередньо втручалися в роботу виконавчих структур влади та в управління місцевих підприємств і, по великому рахунку, самі окреслювали сферу своєї діяльності.
Наприклад, Рада робітничих депутатів на рудниках Франко-Російського товариства повідомила керівнику рудника: "Рада робітничих депутатів, на основі свідоцтв про Ваші зловживання, вважає Ваше перебування в Франко-Російському товаристві шкідливим, тому рахує термін Вашої служби до 5 червня цього року". Горлівський профспілковий комітет вже влітку розпочав виконувати на виробництві роль власника. Отримував від банка готівку, видавав заробітну платню, завідував і розпоряджався господарчою та фінансовою діяльністю заводу, відав виробництвом і постачанням. В цілому завод перейшов в повне розпорядження профспілкового комітету.
На таку "лівізну" підприємці відповідали локаутами, зниженням заробітної платні, подекуди скасовували 8-ми годинний робочий день. В свою чергу робітники відповідали страйками і маніфестаціями. Відмова деяких робітничих комітетів і Рад вести переговори, домовлятися через створені камери примирення і непоступливість підприємців обумовлювало падіння виробництва і було причиною зростання безробіття в Донецькому регіоні. В червні 1917 року порівняно з 1916 роком видобуток вугілля скоротився на 17%. Впало і виробництво заліза.
Олії в полум'я економічних негараздів додав і політично забарвлений бунт Корнілова. Його наслідком було створення мережі ревкомів щодо захисту досягнень Лютневої революції. Але не всі ревкоми і бойові дружини Донеччини після ліквідації наслідків контрреволюційного виступу припинили свою діяльність відповідно розпорядженню Тимчасового уряду про їх розпуск і роззброєння робітників (дружин).
Під маркою новітньої міліції і бойових дружин більшовицька агентура на теренах України вербувала і створювала мережу збройних дружин - прототип червоногвардійських загонів, які в подальшому зіграли ідеологічне прикриття для вторгнення в район Донбасу військових червоноармійських формувань з Росії.
Показові для Бахмутського повіту є знайдені в облпартархіві спомини І.О.Нагорного (І.О.Нагорний - заступник голови повітового земського комітету м.Бахмут, осінь 1917р.) від 27 червня 1927 року, безумовно зроблені під десяту річницю "великого жовтня", в яких прослідковується не тільки дух тієї миті історії, але й конкретні дійові особи, що в подальшому вплинули і на перебіг подій безпосередньо як в Костянтинівці, так і в м.Бахмут.
На думку авторів, цей спомин раніше не був опублікований в регіональних мас медіа і заслуговує на всебічне оприлюднення в зв'язку з тим, що в ньому особисто фігурує секретар Костянтинівської підрайонної Ради, прибічник більшовиків, ґвалтівник і вбивця неповнолітньої дівчини з дуже відомої родини Бурдун-Лисенків, що мешкала в повітовому центрі м.Бахмут:
- Із споминів І.Нагорного с.п. Старобільськ, 27.VI.27р., від лютого до жовтня.
Село, в якому я зустрів Лютневу революцію, зветься Покровським, в 10 верстах від Бахмута.
- На заводах Краматорському та Дружківському вже в липні була організована з робітників міліція. Ця міліція періодично наїжджала і в м.Бахмут. Енергійною людиною був т.Реутов, командир одного з загонів міліції. Було, як приїде в Бахмут (Артемівськ), так наробе скільки бешкету, що розмов досить потім на цілий тиждень. В Раду робітничих та солдатських депутатів вбігають робітники, жінки, діти. Спасіть! Рятуйте! У нас на скляному заводі "Фарке" т.Реутов хоче стріляти кожного третього робітника. Приїхали на завод (І.Нагорний в той час був у виконкомі Бахмутської Ради. ред.) поки що нікого не розстріляли. Нам робочі розповіли слідуюче: "Приїхав вчора Реутов на завод. Був випивше, запитав робочих - скільки в їх є більшовиків, отримав відповідь, що немає жодного, дуже всіх поматюкав, приказав, щоб до завтра до 9-ї години ранку було 100 більшовиків, інакше буде кожного третього стріляти". Так полякав робітників, що вони зараз же почали записуватися на аркуші паперу під заголовком "Більшовики Скляного заводу "Фарке". Записалося 112 чоловіків. Сьогодні о 10-тій ранку приїхав Реутов і знову п'яний. Подивився на список, лається, кричить: "Я приказав, щоб було 100 більшовиків, а ви написали 112. Не виконали приказу. Давайте гудок, ставіть робочих в шеренгу. Буду стріляти кожного третього". Урегулювали, список скасували.
В вересні К.Ворошилов писав в ЦК РСДРП(б): "Мы в нашем Луганске, разогнав милицию и изгнав комиссара..."
Хоч і поволі, та все ж Костянтинівський пролетаріат втягується в орбіту впливу більшовицької агітації. Можливо спомин С.Нездведського відображає події після вересневого набігу дружківських товаришів до нашого міста:
- С приездом Пономарева к бутылянам, стала организовываться боевая дружина. Меня и покойного Никитина послали за оружием в Харьков. Мы привезли 22 ящика патронов и 120 винтовок. Самаров Алексей, начальник милиции, пришел к нам на пост, где я стоял с Вишевецким Вячеславом и хотел отобрать винтовки. Кравченко также участвовал совместно с Самаровым. Из Красной Казармы мы, после этого случая, перенесли винтовки в клуб бутылочного завода.
У відповідь на свавілля збройних пролетарських дружин і амбітні плани деяких місцевих Рад щодо узурпації влади на місцях та грубе втручання в промислове виробництво як іноземного, так і вітчизняного капіталу, Тимчасовий уряд вже в вересні доручив міністерству торгівлі і промисловості спільно з міністерством внутрішніх справ провести переговори відносно спрямування в район Донбасу козачих частин. Згідно з домовленістю в жовтні (раніше 6-го жовтня) з румунського фронту переводиться 3-тя кінна козача дивізія і розташовується в Горлівсько-Щербинівському районі, а східні і південні райони (в основному Макіївський район) захоплюють козачі частини ген.Калєдіна.
Крім силового тиску, міністерство праці Тимчасового уряду доручило урядовій комісії в Донбасі ненавмисно створити погоджувальну комісію для опрацювання колективних договорів.
Аналізуючи регіональні політичні та економічні складові, що формували громадську думку безпосередньо до початку роботи ІІ-го Загальноросійського з'їзду Рад, хибно було б наслідувати основну тезу компартійної пропаганди відносно всебічної підтримки ленінського курсу на передачу всієї повноти влади Радам. Напередодні ІІ-го Загальноросійського з'їзду Рад 6-12 жовтня в Харкові проходить ІІ-ий обласний з'їзд Рад Донецько-Кріворіжського басейну. З 146 делегатів меншовиків було 44, есерів - 42, анархістів - 2, більшовиків - 49.
І як би не розпинався опозиційний лідер Ф. А. Сергієв (Артем),звинувачуючи інші партії в бездіяльності та діяльності проти робітничогокласу, меншовики і есери проголосували проти передачі всієї повнотивлади в руки Радам, пророче зауваживши, що це неодмінно призведе до
загину революції.
Таким чином регіональний з'їзд, відкинувши ленінську теорію другої"соціалістичної революції", рекомендував своїм підзвітним Радам, впередвиборних змаганнях до другого Загальноросійського з'їзду,бойкотувати більшовицькі тези і тільки еволюційним шляхом творити новежиття та послідовно відстоювати економічні вимоги, виключно мирнимшляхом переговорів з урядовими комісіями і власниками підприємств.


Напередодні збройного заколоту

В жовтні 1917 року широкий аспект політичних партій і громадськихорганізацій продовжують перевиборну агітацію за своїх кандидатів вдепутати до 2-го Загальноросійського з'їзду робітничо-солдатських Рад.
Порівняно з іншими промисловими районами Росії, Донеччина найменшепідтримувала квітневі тези Леніна про перехід всієї повноти влади вдержаві до робітничо-солдатських і селянських Рад і, тим більше, непереймалася підготовкою військового збройного повстання з метоюзапровадження диктатури пролетаріату, що запропонував лютнево-серпневий
VI з'їзд РСДРП(б).
Одним із суттєвих чинників, що негативно вплинув на імідж партії більшовиків на етнічних землях України, було їх вороже ставлення до національної революції.
Можна з впевненістю констатувати, що у 1917 році більшовики, на теренах
України, ніяк не могли вважатися політичними репрезентантами народу,оскільки організаційно вони належали до російської СДРП(б) і більшість їх були не українцями. Із свідчень самих більшовиків - до жовтневого перевороту донецькі робітничо-солдатські Ради, профспілкові комітети переважно очолювали та контролювали інші українські й загальноросійські
партії та їх спільні блоки. Останні й організовували протестні акції робітничого руху, висували політичні та економічні вимоги,репрезентували переговорні процеси з урядовими комісіями, в камерах примирення домовлялися з адміністраціями місцевих підприємств.
Так, в серпні, Костянтинівські робітники провели 13-ти тисячний затяжний страйк, а в жовтні

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт июн 12, 2012 21:14

відбувся страйк на Юзівському заводі, де нараховувалося 12 тисяч трудового люду.
Не зайвим буде додати, що ні в Костянтинівській, ні в Юзівській Радах і профспілкових комітетах більшовики не користувалися популярністю і,відповідно, не впливали на виконавчі структури місцевого самоврядування.
Аналогічно, не найкращі позиції були, в жовтні, в прибічників ленінської ідеї збройного заколоту, як в регіональних структурах Донецького промислового району, так і в Загальноросійському ЦВК робітничо-солдатських Рад.
Дуже показовим є той, неспростовний, факт, що напередодні виборів до другого Загальноросійського з'їзду, 3-го жовтня, Харківська обласнаконференція профспілок гірничих робітників Донбасу, відкинула
більшовицьку резолюцію і, відповідно, вплинула на хід виборчої кампанії.
Прорадянські "історики", в своїх анналах, соромливо замовчують той,беззаперечний факт, що найбільш здебільшовизовані і, відповідно,радикально налаштовані в кам'яновугільному районі
Горлівсько-Щербинівська, Краматорська й Дружківська робітничо-солдатськіРади, і ті не дали своїм обраним депутатам наказу на переформатуваннявертикалі державної влади на користь Рад. Єдиним здобутком більшовицької агітації на Донеччині, періоду виборів до з'їзду - була резолюція
маловідомої і нечисельної Гуківської Ради, яка цілеспрямовано вимагалапередачі всієї повноти влади Радам.
Апріорі слід зазначити, що в жовтні 1917 року, паралельно і незалежно, відбуваються дві, суттєво різні, виборчі кампанії: до Установчих зборів і до 2-го Загальноросійського з'їзду робітничо-солдатських Рад.Загальноросійський з'їзд робітничо-солдатських Рад представляв інтереси
меншої частини від загальної кількості виборців (за даними, за 1913 рік, було 14.6% робітників - 7 мільйонів, мобілізованих в діючу армію в вересні 1917 року) і, відповідно, його корпоративні рішення ніяк не враховували волю всього народу.
А через місяць в Російській республіці відбудеться виборча кампанія до 2-го Загальноросійського з'їзду селянських Рад. За статистичними даними за 1913 рік, в державі селян одноосібників і не скооперованих ремісників було 66,7%; "буржуазії", поміщиків, куркулів і крамарів - 16,3%.
Загалом, після Лютневої революції, широка громадська думка плекала надію, що тільки Установчі збори мають право вирішувати питання влади,як в центрі, так і на місцях і, ніякі інсинуації влади або громадські організації не могли підмінити роботу, рішення "Учреділовкі".
В середині листопада відбуваються вибори до Загальноросійських установчих зборів. У Катеринославській губернії більшість голосів отримав блок українських партій: УПСР, УСДРП - 10 депутатів, російські есери та більшовики - по 4 депутати. У промислових районах і містах
Донецько-Кріворіжського басейну українські та російські соцпартії отримали 43%, есери - 18,7%, меншовики - 5,4%, більшовики - 32,2%".
Підсумовуючи події того часу , перед жовтневим заколотом, можна зробити висновок, що виборці, посилюючи своїх делегатів до Загальноросійського з'їзду робітничо-селянських Рад, не могли дати їм право підмінити роботу "Учреділовкі" і підтримувати узурпацію влади на користь однієї з політичних течій.
Показовим прикладом несприйняття більшою частиною населення радикального переформатування влади - є резолюція 2-го Загальноросійського з'їзду селянських Рад і армійських депутатів.


Костянтинівський підрайон обирає депутатів на другий Загальноросійський з'їзд робітничо-солдатських Рад.

14 жовтня 1917 року на загальні збори Костянтинівської підрайонної Ради робітничо-солдатських і селянських депутатів з'їхалися представники від Костянтинівки, Краматорська, Дружківки, Нью-Йорка і прилеглих сіл. Постановою зборів селянські депутати допущені до голосування.
На порядку денному було:
1. 2-ий Загальноросійський з'їзд робітничо-солдатських депутатів.
2. Вибір двох делегатів від підрайонної Ради.
Політичні фракції висунули своїх кандидатів:
- від соціал-революціонерів (есерів) - Волохова, представник з Дружківки,
- Степаненко (представник з Костянтинівки);
від соціал-демократів (есдеків) і інтернаціоналістів:
- Сидлік (з сел. Нью-Йорк), Гладкова,
від більшовиків;
- А.А.Недріт (Дружківка), Ф.З.Чикирис (Краматорськ).
Під час підрахунку таємного голосування виявилося, що есер Волохов отримав 19 голосів, Сидлік - 17, Чекерис - 11, Недріт - 11, Степаненко -(інформації немає).
Результати виборів не задовольнили більшість делегатів зборів, що і дало можливість опротестувати вибори. Представники від більшовиків та їх прихильники, заднім числом, відмовили сільським депутатам в праві голосу тому, що Загальноросійський з'їзд робітничо-солдатських Рад відбувся окремо від Загальноросійського з'їзду селянських Рад.
Під час бурхливих дебатів з'ясувалося, що соціал-демократи та інтернаціоналісти зблокувалися (домовилися) з соціал-революціонерами завдяки ініціативі студента Родіна, який прибув на збори від редакції "Соц. Демократія" з міста Харків.
Підрайоні збори вирішили провести повторне голосування на 17 жовтня. Відповідно складено протокол за №4 загальних зборів підрайонної Ради. Перевибори делегатів, без участі селян, як і було сплановано, відбулися 17 жовтня. Відповідно, виписки з протоколу №5 загальних зборів
Костянтинівської підрайонної Ради за А.Недріта, проголосували 22 чоловіки, Сидліка - 17, Степаненка - 9. Інформація про інших кандидатів - відсутня. Після підрахунку голосів з заключним словом виступили обрані депутати.
"Сидлик сказал, что он будет отстаивать на съезде власть революционной демократии в лице социалистических партий, учреждение госконтроля над банками, немедленное перемирие на всех фронтах (світової війни), передачу удельных монастырских, церковных, помещецких земель в
распоряжение земельных комитетов. Тов. Недрит высказал то же, что и Сидлык и, по-сему, прения не возобновлялись. Таким образом делегаты Константиновского подрайонного Совета на 2-й Всероссийский съезд Советов не получили приказ отстаивать передачу власти Советам.
Странным выглядит, что Недрит, от большевиков, ничего не добавил к програмне меньшивиков. Это обьясняется, только, нерешительной тактикой большевистской фракции подрайонного Совета." - З незадоволенням і сумом резюмують партійні рупори часів "раннього соцреалізму" на сторінках книги "Борьба за Октябрь на Артемовщине."
Дивним є і запис в кошторисному журналі Костянтинівської підрайонної Ради, оригінал якого зберігається в обласному Донецькому архіві. Так, у витратній частині за жовтень 1917 року записано:
1. Сидліку на поїздку в Петроград на 2-й Загальноросійський з'їзд Рад видано 150 руб.
2. А. Мурмілову (скарбнику підрайонної Ради), аналогічно і з тієї ж причини, видано 193 руб.
Запису про фінансові витрати підрайонної Ради, стосовно другого кандидата від більшовиків тов.Недріта, відсутні.
Повну картину підсумків виборів до Загальноросійського з'їзду Рад відтворити не вдається через відсутність повних списків, як прибулих до Петрограду делегатів, так і обраних представників від промислового району Донбасу. Але компартійна цензура зберегла список делегатів від більшовиків на з'їзд від Донбасу. В списку фігурують й наші, добре знайомі Л.А.Недріт і Ф.З.Чикирис. Залишається лише здогадуватися, яким чином Чикирис отримав мандат депутата згаданого з'їзду.
В фондах Донецького обласного архіву зберігається анкета підрайонного комітету від 20 жовтня 1917 року, складена до 2-го Загальноросійського
з'їзду робітничо-солдатських Рад. Відповідно пунктам 11 і 12 анкети, в Костянтинівці, Дружківці, Краматорську, с.Нью-Йорк та прилеглих сіл кількість "організованих" солдат 100, від них один депутат, робітників - 27500, від них 18 депутатів, селян - риска (дані відсутні), від них 4
депутата.
В згаданому архівному фонді є й виписка з протоколу загальних зборів підрайонної Ради від 11 жовтня 1917 року, де є запис: "...в виду того, что в Константиновке насчитывается 10000 рабочих", сучасні безробітні земляки можуть тільки позаздрити минулим досягненням і знайти для себе
об'єктивну причину занепаду місцевої промисловості."



Червоний жовтень

Перед неминучим зимовим холодом "диктатури пролетаріату" Російська республіка насолоджувалася свободою волевиявлення. Йшла в ногу з державою й Донеччина.
Так 3 жовтня в Харкові, з'їздом делегатів Донецько-Кріворіжського басейну зроблено повідомлення про створення спільного профспілкового союзу гірників. А дружківчани 25 жовтня відправили своїх делегатів до Катеринослава на з'їзд сільгоспробітників, асигнувавши на поїздку 300 руб. Але в теплій колисці соцдемократії вже визріли інші, вже ворожі, як до національного відродження, так і до еволюційного шляху розвитку суспільного ладу тоталітарні сили більшовизму. Прогнозована поразка ленінської партії в виборах до Установчих зборів Росії не залишала їй ніяких шансів законним шляхом перебрати владу в свої руки. Змиритися з поразкою пролетарський керманич не міг і не хотів. В вересні-жовтні 1917 року ним був розроблений злодійський план збройного заколоту. З-під його пера виходить близько 40 праць відповідного характеру.
На Донеччину, до прихильників більшовиків, в жовтні, відряджено вірного партійця Г.І.Петровського. Значну роль в розроблених планах військового заколоту відіграє 2-й Загальноросійський з'їзд Рад робітничо-солдатських депутатів. Невипадково, коли наші провінційні посланці приїхали до Смольного палацу на відкриття з'їзду (25 жовтня о 22 год. 40 хв.), столиця республіки практично перейшла під контроль збройних загонів. А робота з'їзду в нічну годину супроводжували гарматні постріли, кулеметні черги та постріли з гвинтівок.
Окрім силового тиску "свій" керманич, безоглядно, запропонував зібранню всю повноту влади Радам і, авжеж, в їхні пролетарські руки. Добре підготований психологічний сценарій впливу на не дуже освічену частину збіговиська спрацював. По правді, заколотникам підіграв і коаліційний уряд Керенського, затягуючи як вибори до Установчих зборів, так і часом їх відкриття. Більшість делегатів, серед яких було чимало зі сфальшованими мандатами, підтримали більшовицькі концепції, меншість залишила залу засідання, організували "Комітет спасіння Батьківщини і Революції", який почав підготовку спротиву узурпаторам влади.
В подальшому, "одобрямс" Загальноросійського з'їзду більшовицькою, а потім й комуністичною пропагандою, буде неодноразово використано як доказ лігитимності посталої "диктатури пролетаріату", радянської влади і як вагомий аргумент ліквідації "буржуазної, не народної" влади силовим методом.
Бог війни - Марс, війни братовбивчої, про яку так мріяв Ленін, проповідуючи тезу - "превратить мировую войну в гражданскую", в жовтні вирвався з смольного Пітера і молохом покотився по палацах і хатах, залишаючи за собою не засипані могили в свідомості наступних поколінь.


Розклад політичних сил на теренах України, в зв'язку з подіями в Петрограді.
Поляризація політичних сил на українських теренах.

Незважаючи на те, що в дожовтневий період Ленін лояльно висловлювався відносно децентралізації державного устрою і всебічно ганив неприховано ворожу позицію Тимчасового уряду стосовно автономії України, в той же час більшовицькі організації на місцях боролися з будь-якими проявами українськості, називаючи їх шовінізмом і сепаратизмом.
Петроградські події кардинально вплинули на міжпартійні стосунки трьох основних гравців: прибічників Тимчасового уряду, українську революційну демократію і більшовиків.
У відповідь на зміну політичної ситуації і заручившись підтримкою різноманітних з'їздів, зборів, загальноукраїнських, губернських, сільських, Українська Центральна Рада миттєво робить і свій хід. Так, 26 жовтня від неї була така резолюція:
"Визнаючи, що влада, як в державі, так і в кожному окремому краю, повинна перейти до рук всієї революційної демократії, визнаючи недопустимим перехід цієї влади до рук Рад робітничих і солдатських депутатів, які являються тільки частиною зорганізованої революційної демократії, Українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді і буде енергійно боротися з усякими спробами підтримати бунти на Україні."
Центральною Радою сформовано Крайовий комітет охорони революції в Україні, який 27 жовтня 1917 року друкує відозву до громадян:
"На вулицях Петрограда йде борьба між Тимчасовим урядом та Петроградською Радою. Вороги революції та волі народної можуть скористатися цією борьбою. В цей грізний час, вся революційна демократія робітництва, селянства та військо повинні згуртувати свої сили для того, щоб зберегти спокій та добрий лад на Україні.
Зважаючи на це, Українська Центральна Рада 25 жовтня обрала Крайовий комітет по охороні революції, якому і доручила усякими засобами, разом з Генеральним Секретаріатом Ради, боротися з ворогами революції, зберігати спокій в краю та боронити всі завоювання революції.
До Крайового комітету по охороні революції Українська Центральна Рада закликала послати своїх представників таких революційних організацій і партій:
1. Український Військовий Генеральний комітет
2. Українську Раду військових депутатів
3. Раду солдатських депутатів Київського округу
4. Головний комітет доріг України
5. Українську соціал-демократичну робітничу партію
6. Українську партію соціал-революціонерів
7. Російську соціал-демократичну робітничу партію більшовиків
8. Російську соціал-демократичну робітничу партію меншовиків
9. Російську партію соціалістів-революціонерів
10. "Бунт"
11. Єврейську об'єднану соціалістичну робітничу партію
12. Ради солдатських і робітничих депутатів Києва, Харкова, Катеринослава, Одеси.
Крайовий комітет по охороні революції оповіщає всіх громадян України, що всі громадські, військові, типові власті, а також і всі організації революційної демократії мусять твердо і неуклінно виконувати всі його накази і приписи.
Комітет заявляє, що він не допустить ніяких виступів проти інтересів революції, що всі такі, ворожі революції, виступи Комітет буде рішуче подавляти всякими способами, навіть озброєною силою, котра стоїть під орудою Комітету.
Власть Комітету, котрий об'єднує всі органи революційної демократії, всі революційні соціалістичні партії нашого краю, як українські, так і неукраїнські, поширена на всю Україну, на всі дев'ять губерній - Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську.
Крайовий комітет по охороні революції закликає всю людність до спокою, а всі революційні і демократичні організації об'єднатися в місцеві комітети для охорони революції під проводом Крайового Комітету.
Громадяни України!
До спокою праці і другої оборони революції вас кличе Крайовий Комітет по охороні революції на Україні при Українській Центральній Раді."
"Народна Воля" за 27 жовтня 1917 року.
Таким чином, з 27 жовтня 1917 року, Катеринославська губернія і, відповідно, Бахмутський повіт, Сантуринівська волость переходять під юрисдикцію Української Центральної Ради. Але не треба забувати, що більшовики та прибічники "єдіной і нєдєлімой", в межах монаршої Російської імперії, мали зовсім полярний погляд на Українську територію та її людей. Окрім Української Центральної Ради проти заколоту виступили: Білоруська Рада, Закавказський комісаріат в Грузії, Бакинська комуна, уряди Туркістана і Сибіру, Дону.


Донеччина в жовтні

На тлі поглиблення економічної кризи, падіння виробництва і, відповідно, зниження заробітної платні, в жовтні Міністерство праці доручає державній комісії на Донбасі терміново створити погоджувальні комісії для вироблення колективних договорів по підприємствам Донецько-Кріворіжського басейну. Донецький комітет, 10 жовтня, на своєму засіданні, за участі представників Союзу гірників, розпочав переговори про створення погоджувальної комісії. Створена погоджувальна комісія почала роботу з 12 жовтня.
Представники оргбюро Союзу гірників, окрім економічних поступок, вимагали вивести козачі частини, підпорядковані ген.Калєдіну з промислових районів Донеччини. Отримавши негативну відповідь, оргбюро Союзу припинило переговорний процес з гірнопромисловцями і розпочало активну підготовку до загальнорегіонального страйку. Але ідея масштабного страйку була втілена, як до арешту Тимчасового уряду, так і після заколоту.
Не відбулося, як планував Ленін, і військового повстання на Донеччині, заради якого, напередодні Петроградських подій, в організаційних цілях, було відіслано 60 уповноважених. Серед уповноважених ЦК РСДРП(б), до Донбасу прибули Г.І.Петровський, К.Е.Ворошилов, Ф.А.Сергєєв (Артем).
З прибуттям емісарів, місцеві більшовики та їх прибічники організували роботу з організації червоногвардійських загонів з підпільним штабом в Макіївському районі. Потайки, з міст Тула та Харків, в бунтівний район Донеччини доправлено зброю, агітаційну літературу, а найголовніше - гроші готівкою.
На тлі політичної та економічної кризи і завдяки старанням емісарів, в Горлівсько-Щербинівському та Макіївському районах збурені безробітні зі зброєю в руках нападають на адміністрацію копалень і заводів, а з метою повної більшовизації місцевих Рад, виганяють звідти представників інших партій.
У відповідь на збройне захоплення влади більшовиками, в деяких районах краю, вірний Тимчасовому уряду, ген.Калєдін, з 26 жовтня, на території вуглепромислового району Донеччини запроваджує військовий стан. В той же день, 300 козаків єсаула Чернецова розганяє Макіївську збільшовизовану Раду, а 28 жовтня - рудничну раду в Ясинуватій. Після встановлення порядку і завершення каральних акцій, напочатку листопада, Калєдін виводить свої війська з Макіївського району. Єдиною військовою силою, що реально могла протидіяти поширенню збройного заколоту, з території Росії на землі нашого повіту, залишається зукраїнізований 25-й запасний полк, який нараховував до 4 тис. багнетів і розташовувався він в м.Бахмут.
Українська Центральна Рада вміло використала складні обставини в зв'язку з військовим заколотом в Петрограді і, спираючись на постанови всіляких з'їздів, особливо на резолюцію Третього військового з'їзду, видає 7 листопада Третій Універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки.
Радісна звістка для всього українства миттєво поширюється по етнічних землях новітньої республіки, не оминаючи й наш край. У жовтневі дні українство Донеччини наполегливо демонструє підтримку вимогам Центральної Ради, з її незмінним Президентом М.Грушевським, побороти наслідки імперської політики Російської держави творити, відповідно історичної справедливості, Українську державу. З цього приводу, показово свідчить стаття в газеті "Народная жизнь" №170 від 11 жовтня 1917 року, під заголовком "Пожертви на Український Національний Фонд":
- Селяни Шахівської волості Бахмутського повіту, через Гордієнка, передали до Катеринославської Української губернської Ради 29 карб. 80 коп. Ці гроші призначені для Українського Національного Фонду і зібрані по підписному листу №771."
Доволі відверто і правдиво свідчив місцевий комуніст Донцов, Так, на сторінці 51 своєї праці "Очерки города Константиновки за 1869-1967" (її можна почитати в міській бібліотеці ім.Горького): "Борьба с меньшевиками и эсерами в городе еще больше обострилась и после Октябрьской революции. В Константиновке некоторое время продолжала существовать эсеро-меньшевистская Дума, а Совет рабочих депутатов был наводнен меньшевиками и националистическими элементами. В середине ноября 1917 г. по настоянию большевиков были проведены перевыборы Советов, которые закончились в декабре. Однако и в этих Советах большевики не имели большинства." Все вірно, окрім заяви про те, що, буцім-то, перевибори відбулися за наполяганням більшовиків. Як ми вже знаємо, перевибори місцевих Рад в 1917 році відбувалися планово кожні три місяці. Останні відбулися в кінці літа, відповідно, наступні - в кінці осені.
Вагомий голос на підтримку національних пріоритетів пролунав 29 жовтня 1917 року. В центрі повіту м.Бахмут відкрився Третій з'їзд Української соціал-демократичної робітничої партії (УС-ДРП).
"Наибольшее значение из украинских политических партий в округе имела УСДРП. Ее органы были в Енакиево, Горловке (шахта №5), Донецкой Соде, Бахмуте, Авдеевке и на рудниках Ауэрбаха, с уездным центром в Никитовке. Число членов организации, по тем временам, было значительно. Так, например, в Горловской организации к августу месяца состояло 48 человек. Линия политического поведения УСДРП довольно ясно была определена на III уездном съезде ее, состоявшегося 29 октября 1917 г., т.е. на четвертый день после пролетарской революции в Петрограде. Съезд, руководимый Шевченко, Вербицким, Благим и Лимарём, вынес специальные резолюции по вопросу об Учредительном собрании и по текущему моменту говорится: "Повітовий з'їзд УСДРП в Бахмуті постановив, що влада в цілій державі мусить належати органу, утвореному революційною демократією, за її відповідальністю влада на Україні мусить належати Українській Центральній Раді з її Генеральним секретаріатом, компетенція котрих повинна поширюватись і на анексовані губернії, як то Харківську, Катеринославську й Таврійську." ... по текущему моменту выдвинути следующие требования: прекращение войны и заключение мира без анексий и контрибуций, с оглашением тайных военных договоров, немедленная передача всей земли крестьянству и введения земельных комитетов на местах, рабочий контроль над производством и распределением продуктов, максимальное обложение крупного капитала, конфискация военных прибылей, провозглашение Центральной Радой Украины демократической республикой, состоящей в федеративной связи с Россией, скорейший созыв Всеросийского и Укратнского Учредительных собраний.
- характеризує і відтворює роботу однієї з численних національних партій." Авторський колектив книги "Борьба за Октябрь на Артемовщине." 1929р.
Під заголовком "З життя партій" друкує "Робітнича газета" №214 ст.4 (ф.16.1.69.л115) таке повідомлення:
"Нещодавно відбувся 3-й з'їзд УС-ДРП Бахмутського повіту, на якому були присутні представники від організацій УС-ДРП копальні Ауербаха, Єнакієвно, Горлівки копальня №5, Пшеничного посту, Авдієвки, Донецького содового заводу, копальні Софевського, м.Бахмут.
Порядок денний:
1. Інформація з місць
2. Поточний момент
3. Українські Установчі збори
4. Утворення крайового центру
5. Поточні справи."
З доповідей з місць видно, що серед населення поширюється прихильність до Українського Руху і до УС-ДРП, зокрема. Але більшовики оголосили війну українцям і серед "темних" мас всяку нісенітницю звалюють на український рух. В своїй боротьбі з українцями, вони забули, що вони соціалісти-інтернаціоналісти.
Про поточний момент прочитав доповідь т.Завгородній. Призначені кандидати до Українських Установчих зборів: І.Ю.Шевченко, С.Благий, Завгородній і Лимар.
Членами комітету Донецького басейну обрані: І.Ю.Шевченко, І.Васил'єв, З.Ф.Вербицький, Б.Ульченко, Клюкало, Гелюх.
Адреса крайового центру: Микитівка. Ртутна копальня Ауербаха, організація УСДРП. Для телеграм і телефона: Микитівка. Ртуть. Васил'єву.
А, як пише І.А.Карнадський (науковий співробітник Артемівського (Бахмутського) краєзнавчого музею):
- У листопаді 1917 року, коли Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки на автономних засадах з невыдомо якою, білою чи червоною Росією. Жовто-сині національні прапори було піднято над Бахмутською повітовою земською управою (нині будинок Артемівського технікуму залізничного транспорту.)




По закінченню роботи 2-го Загальноросійського з'їзду Рад робітничо-солдатських депутатів, наші посланці повертаються додому. Костянтинівський виконком Ради негайно скликає загальні збори на 3 листопада 1917 року.
Важливо пам'ятати, що на попередніх загальних зборах, де і було, остаточно, обрано делегатів, зовсім не обговорювалося питання про можливу зміну форми державного управління виключно на користь Радам. Ранні прорадянські автори книги "Борьба за Октябрь на Артемовщине", ніби
з непідробним здивуванням, пишуть:
"Странным выглядит тот факт, что и Недрит - от большевиков ничего не добавил до программы..." В даному випадку, до програми Сидліка – першого номера від об'єднаної фракції УСДРП і РСДРП. І далі, щоби якось залагодити це непорозуміння, пояснюють: "Это объясняется, только, нерешительной тактикой большевистской фракции подрайонного Совета."
"Дивна" поведінка, як делегатів, так і зборів правдиво відобразила розклад впливу політичних фракцій демократичної влади кінця 1917 року. А "здивування" апологетів тоталітарного режиму, характеризує кінець 20-х років минулого сторіччя.
"Когда, приехавшие со 2-го Всеросийского съезда Советов,"- амбітно продовжують автори книги, - "делегаты Недрит и Сидлик сделали доклад о переходе власти в руки Советов, Константиновскский подрайонный Совет принял постановление: "Принимая во внимание, что росийской революции, в настоящее время, грозит смертельная опасность от контрреволюционных, антисоциальных сил всех оттенков, которые, в настоящее время,
мобилизованы во всём своём обьёме; что от исхода завязавшейся борьбы за власть зависит судьба росийской революции, Константиновский Совет рабоче-крестьянских и солдатских депутатов призывает все революционно-демократические органы и соцпартии к созданию единого революционного фронта во имя спасения всех завоеваний революции, во имя
борьбы беспощадной со всеми явными и тайными врагами революции..." На цім, невтішним для себе реченні, компартійні автори роблять зупинку і далі продовжують свої коментарі: "Далее в резолюции говорится, что ни одна соцпартия сама не в состоянии вывести страну из такого тяжелого экономического и политического положения... Только шесть большевиков голосовали против этой контрреволюционной резолюции, состряпанной опытными социал-предателями меньшевиками и эсерами, из которых особо почётное место принадлежит Сидлику..."
В примітках до цієї теми сказано, що автори збірника, виданого в 1929 році, використали протоколи Костянтинівської Ради з фонду Центрального архіву УРСР. Залишається тільки надіятися, що повні тексти всіх протоколів, стосовно нашого міста, пережили лихі часи 2-ї світової
війни, партійні чистки і очікують на майбутніх пошуковців десь на полицях столичних сховищ. Витяг з протоколу №6 зборів Костянтинівської підрайонної Ради вдалося знайти в фондах Донецького архіву, але його короткий зміст не взмозі доповнити видання 1929 року.
Костянтинівська підрайонна резолюція, на думку авторів цієї історичної розвідки, повністю співпадають, як по духу, так і по тексту відозві
Крайового комітету охорони революції в Україні від 27 жовтня 1917 року і є ще одним вагомим доказом тісного зв'язку Донеччини з Києвом.
Специфічно для радянської пропаганди тлумачить дальший перебіг подій в нашому краї, після заколоту в Петрограді, В.Модестов, автор книги "Рабочие Донбасса в трёх русских революциях":
"Без каких-либо осложнений, власть к Советам перешла в Дружковке, Енакиево, Краматорске, Константиновке."
Якщо вже бути послідовним і сприйняти тезу Модестова, то й в цьому випадку більшовицькі фракції в місцевих Радах мають окремий відсоток віх їх повного багатопартійного складу і не будуть мати, без втручання сили ззовні, жодного шансу перехопити ініціативу і запроторити диктатуру пролетаріату.
Силові структури, міліція та військові частини, відповідно, не підпорядковані вищим комісаріатам і Радам. Слід зауважити, що Костянтинівське місцеве самоврядування (Дума й Рада) втрималися до початку весни 1918 року і впали лише після нападу прибули з Росії червоноармійських загонів латишів. Не підтримали збройний заколот в Петрограді виборчі Ради і
представницькі Думи в повітовому Бахмуті, Юзівці і Дружківці. А, незабаром, по всій території нашого краю міські, селищні та селянські Ради, на заклик Крайового комітету охорони революції в Україні, створюють на багатопартійній основі, інші, після Корніловського заколоту, ревкоми.
Не дрімав і космополітичний радянський уряд Леніна. Розгорнувши, після жовтневих подій, широкомасштабну націоналізацію, в першу чергу банків, більшовицький режим отримав обігові кошти на фінансування створення червоногвардійських загонів, не тільки на підбитій території, в й на всьому пост-імперському просторі Росії.
Лише через Державний банк, від листопада 1917 року до березня 1918 року, за неповними даними, в Україну було спрямовано 1,5 млд. руб. військової амуніції. Значна частка "срібняків" і військового майна потрапляє в розпорядження раніше засланих на Донеччину 60 уповноважених
агентів ЦК РСДРП(б).
Завдяки фінансовим вливанням, безробіттю, та незкоординованості місцевої влади, на донецьких теренах з'являються перші підпільні червоногвардійські загони з місцевих безробітних і кримінального світу. Профінансовані більшовицьким режимом малочисельні збройні групи не мали жодного шансу в боротьбі з козаками Калєдіна та, підпорядкованим Українській Центральній раді, 4-х тисячним піхотним полком в Бахмуті.
В листопаді, реальний склад політичних та військових сил в Донецькому промисловому районі, явно, не влаштовував агресивну Раду народних комісарів, а гра в демократію, апріорі, не була притаманна адептам всесвітньої революції. Підступно декларуючи право націй на
самовизначення і мир, Ленінський СНК веде підготовку до військового вторгнення на Україну. З Петрограда, Москви та інших міст Росії на Південний фронт, в першій половині листопада, прибуло 6740 червоногвардійців, 5 батарей, 19 кулеметних команд, панцерний потяг, 5
літаків, 3 панцерних авто. В цілому, на Південний фронт, в листопаді-грудні, відряджено 20 тисяч червоногвардійців, моряків і солдат. Частина прибулих військовиків конспіративно переходить через Харків в кам'яновугільний район Донбасу. Завдяки старанням "полуничної"(?) сестри, агентурна мережа обліплюється збройними загонами прихильників більшовицького режиму. Прибулі й, навербовані з місцевих, червоногвардійці отримають зброю і платню. Як пишуть радянські історики: "Перші загони проводили військову підготовку, виключно, в нічний час,
далеко за межами робітничих і шахтарських поселень, незважаючи на осінній дощ і холод." Для згуртування підпільних груп і координації з армійським штабом вторгнення, з боку Росії головний резидент Г.Петровський на ст.Микитівка, 3 листопада, проводить загальний збір підпільної агентури. Цей збір, пізніше, апологети компартійного режиму будуть подавати, як партійний регіональний з'їзд більшовиків Донеччини. Між тим, нарада агентів ЦЛ РСДРП(б) затягується до пізньої години і, вже вночі, між 3-м та 4-м днями листопада, з своїх лав вони обирають
Центральне бюро військово-революційних комітетів, в складі 5 осіб. Кабінет очолюють Гузман та Пономарів. Головною задачею шовіністичного Центрального бюро військово-революційних комітетів визначено, що він є координаційним центром в боротьбі проти Української Центральної Ради та Калєдіна і підтримує основні сили вторгнення з боку Росії.
Крім стратегічних цілей, монопартійне бюро розробляє тактичні плани щодо дезорганізації та локального терору місцевого самоуправління і гірничо-промислового виробництва. За прикладом вовчої зграї, подріблені гвардійці Леніна раптово збігаються в, наміченому бюро, районі Донеччини і, під виглядом місцевих прибічників радянської влади, силою виганяють з
робітничо-солдатських Рад і виконкомів представників інших
непідконтрольних партій. Далі, під прикриттям гвардійських багнетів, агентурою більшовиків, негайно, проводяться перевибори в органи місцевого управління, протягуючи заздалегідь, своїх підготовлених симпатиків. Водночас маріонеткові Ради ухвалюють нові резолюції на підтримку рішень 2-го Загальноросійського з'їзду робітничо-солдатських депутатів. Це є основою й прикриттям широкомасштабної експропріації місцевих шахт, заводів, майна наявних коштів на користь Гузмана і Пономаріва. Ясна річ, такі передчасні потуги Ленінської гвардії, до кінця грудня під боком у Калєдінських військ та зукраїнізованого 25-го піхотного полку, на перший погляд, маю щось спільне з мишачою грою. Та це - лише на перший погляд. Насправді, як стане явним з перебігом регіональних подій, більшовицькі напади мали суто провокативний характер і були підступно сплановані на адекватну реакцію козачих частин ген. Калєдіна і місцевих
меншовицько-есерівських ревкомів.
Відносно тих подій, окружний інженер Вороніжсько-Донецького гірничого управління писав: "Більша частина конфліктів робітників з підприємцями супроводжувалися погрозами взяти копальні в своє управління. Подібні погрози особливо почастішали в жовтні під впливом наїхавших особ більшовицького спрямування."
В другій половині осені спостерігається декілька випадків насилля з боку збільшовизованих Рад над керівництвом підприємств і вугільних копалень з метою підпорядкування виробничого процесу. Достеменно відомо, що єсаул Черенцов, з загоном у 300 козаків, розігнав Макіївську Раду, а 28 жовтня - Марківську та Ясинувацьку рудничі Ради.
Голова об'єднанного уряду Донської області генерал М.П.Богуєвський, на 3-му Великому військовому зборі в Новочеркаську, заявив: "Мы объявили военное положение в Макеевском районе. Это вызвало там большое волнение, но потом все успокоилось, кога рабочие увидели, что мы на их свободу не покушаемся... Между тем, рабочая масса толкалася там на (НЕПОНЯТНОЕ
СЛОВО) людьми, которым место на скамье подсудимых. Если казаки удержались в Макеевке, то это потому, что они не вмешивались в местную общественную жизнь." Доволі вправно і, головне, безкровно встановивши лад, козаки Калєдіна, на початку листопада, залишають район Донбасу.

Листопад в Костянтинівці.

Осінній листопад не став на заваді продовженню гри в демократію і самоуправління. В цьому місяці на Костянтинівській землі відбувається друга нарада скловидувальників півдня Російської республіки.
7 листопада відбувся Підрайонний з'їзд заводських комітетів. В одній з постановчих частин, з'їзд вирішив звернутися з проханням негайно скликати районний з'їзд заводських комітетів, профспілок металістів та вуглекопів, у зв'язку з закриття заводів в Донецькому басейні.
Врожайний на всілякі виборчі кампанії 1917 рік і, в останні два місяці, побавить місцевий Костянтинівський електорат. На листопад припадають чергові, треті вибори до Костянтинівської Ради робітничо-солдатських та селянських депутатів. Згідно з раніше укладеними угодами, в виборчому процесі беруть участь партії та їх блоки. Голосування відбувалися на підприємствах, безпосередньо в цехах і виробничих приміщеннях. Модус представництва - оди

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт июн 12, 2012 21:19

виборців. На той час в Костянтинівській окрузі нараховувалося 10000 робітників і 100 відпускних і хворих солдат. Слід зауважити. що, як і в двох попередніх місцевих виборах, більшовики не беруть участі або через відсутність таких, або з "нерішучості", певно страху.
Уважний читач, переглядаючи все написане за радянських часів про перебіг подій в 1917 році, щодо Костянтинівки, не зможе знайти, бодай, одне прізвище депутата місцевих Рад, який би належав партії більшовиків.
Більш того, як визнають компартійні пошуковці, не вдалося знайти хоча б одне прізвище члена РСДРП(б), мешканця Костянтинівки, на початку 1917 року.
Щоби остаточно переконати недовірливого читача, варто процитувати місцевого компартійця, автора та співавтора численних історичних книг, Донцова: "Борьба с меньшевиками и эсерами в городе еще больше обострилась и после Октябрьской революции. В Константиновке некоторое время продолжала существовать эсеро-меньшевистская Дума, а Совет рабочих
депутатов был наводнен националистическими элементами. В середине ноября 1917 года, по настоянию большевиков, были проведены перевыборы Советов, которые закончились в декабре. Однако и в этих Советах большевики не имели большинства."
Добре сказано. І все ж, треба пам'ятати, протягуючи через всі історичні публікації, десяток прізвищ своїх прихильників по Костянтинівських робітничих поселеннях та сіл, в жодному разі,
компартійні пропагандисти не згадають про їх належність до будь-яких структур місцевого самоуправління, інженерно-технічного персоналу заводів, вчителів, лікарів тощо.
Та є й костянтинівські особливості в передачи і трактуванні заполітизованими істориками розповідок про "вагомий і суттєвий" внесок в справу революції. Однією з таких розповідок, явно шитою білими нитками, є справа обрання більшовика А.Якусевича начальником (вірніше
комісаром) місцевої міліції, чи то після других, чи третіх виборів до місцевих Рад 1917 року.
Не вдалося і вже не вдасться, як радянським, так і пострадянським історикам, знайти жодного протоколу будь-яких з'їздів, зборів республіканського, регіонального, підрайонного, міського, сільського, селищного, партійного, профспілкового, де б згадувалося прізвище
Костянтинівського більшовика. Щоби якось затулити чорну діру в своїй біографії, компартійна пропаганда, через відсутність доказів, використовує банальні слова і літературні штампи, на зразок: "Большевики всегда шли впереди, им доверяли, они организовывали митинги,
демонстрации, забастовки и т.д." Крім загальних авторських слів, фальшувальники історії часто вдаються до пізніших в часі свідчень, споминів реальних осіб, що записувалися під контролем НКВС-КДБ.
Взявши до уваги реалії радянської доби, слід замислитися над тим, а чи могло таке трапитися, щоби есеро-меншовицька, націоналістична місцева Рада робітничо-солдатських депутатів обрала комісаром міліції голову комітету бунтівної партії пляшкового заводу А.Якусевича й довірила йому збройний загін народних охоронців? Для ясності слід нагадати, що при
демократичній владі народна міліція була під контролем місцевих Рад. В цьому випадку могла скластися реальна загроза захоплення місцевого складу зброї, яку раніше привезли з Москви соціал-демократ Н.Фролов і Н.Ференс. Не на користь самозваного комісара міліції А.Якусевича свідчать, знайдені в архіві, протоколи Дружківської робітничо-солдатської Ради, де чітко сказано, що Костянтинівська антибільшовицька Рада, Дума протрималася до 3 березня 1918 року і впала
під тиском червоногвардійських багнетів латиського полку, прибулого з Росії
Один з показових прикладів "споминів" з архівного сховища: "В ноябре, по настоянию большевиков были назначены перевыборы Советов, которые и были проведены в декабре, но и после перевыборов соотношение партий было таково, что ни большевики, ни украинские партии не имели в Совете большинства. Председателем исполкома (Константиновки) избрали социал-демократа."
Віримо, що допитливі краяни відділять зерна від полови, чим, неодмінно, наблизяться до неспростовної істини, що протягом 1917 року міські симпатики ідей всесвітньої пролетарської революції не мали жодного впливу на перебіг подій, а українські партії, рухи входили до складу міського самоуправління.
Вже в першій десятирічці, радянські ідеологи роблять перші спроби фальшування історії на користь місцевого пробільшовицького руху.
Черговий приклад "вагомого" внеску в Ленінську "кишеню" демонструє, в січні 1927 року журнал "Забой" статтею Решетнікова під заголовком "Из революционного прошлого Донбасса": "...Здесь Копылов-Вяз, заявивший в своем очерке, что бутылочники проспали революцию - не прав. На станции Константиновка дважды был перебит отряд белогвардейцев, а начальника гарнизона, бывшего пристава, Зелинского изрубили на куски."
В наведеному прикладі Решетніков додає і свою хвилю до пролетарської течії в літературі 20-х років минулого століття.
Вчасно відчувши подих масового психозу, ініційований Ленінським індуктором, наприкінці року, управитель Костянтинівськими заводами Гомон залишає район Донеччини і емігрує закордон. Інші, менш далекоглядні, промисловці, особливо з числа колоністів, в вирі громадянської війни, внаслідок експропріацій, втратять не тільки своє майно, а й життя, як це трапилося з власником хімічного заводу.

Вибори до Всеросійських Установчих зборів.
Широко масштабна передвиборча компанія до Всеросійських Установчих Зборів добігала кінця.На пост імперському просторі вибори на багатопартійній основі, рівного,таємного голосування планувалось провести з 6 жовтня по 12 листопада. Із 90 млн. всього загалу виборців 45 млн. прийняли участь в голосуванні. При підрахунку голосів виявилось, що 83 % електорату віддали перевагу соціалістичним партіям. 58,5 % мандатів отримали есери, 22,6% більшовики, 5% кадети, 2,6 % меншовики.
Виборчі дільниці Катеринославській губернії, найбільш промислово розвинутій, із найбільшою кількістю робітників в Україні відкрились у неділю 12 листопада (За даними І. Мазепи голова Ради міністрів Укр. Директорії) ) . Більшість голосів (відповідно рад. джерел) отримав блок українських партій УПСР – УСДРП; він провів 10 депутатів, російські есери та більшовики провели по 4 депутати. Тільки 17,9 % виборців зголосились за партійний список РСДРП(б).
І. Мазепа приводить інші результати виборів -
Із 18 мандатів українські партії отримали – 10, рос. есери – 4, більшовики – 3, Союз землевласників -1.
Як свідчить збірник статей « Борьба за Октябрь на Артьомовщине»
- В учредиловку от Дружковки в компании выборов прошла эсеровская кандидатура Головченко.
Досить оригінально зробив опис виборчих перегонів на костянтинівській землі Ковалевський в своєму нарисі «Октябрские зори» журналу «Забой» в двадцяті роки минулого століттяя.
- Близился учредиловки день. Все заборы и стенки заклеены. Голосовали. Стояли в очередях.
В Дон. обл. архіві поталанило віднайти стенограму доповіді В. Мурмілова скарбника підрайонної Ради зробленої 8. 7. 1927 р. В обговоренні доповіді брав участь і якийсь Ігнатов (ПІБ не вказано). Ігнатов, доповнюючи доповідь, заявив, що він будучи членом комісії по виборам від виконавчого комітету Костянтинівської Ради роб – сол. депутатів добре послугував більшовикам – таємно знищуючи бюлетені виборців в якому першим номером числився Родзянко (Родзянко М. В. народився в 1859 р. с. Попасном Катеринославської губерні, українець,в лютому – березні 1917р. був головою Тимчасовогокомітету Держ. Думи, підчас жовтневого повстання організатор захисту Тимчасового уряду, пізніше виїхав на Дон. октябрист).

Грудень 1917 року.

На початку грудня, втретє переобрана Костянтинівська Рада робітничо-солдатських та селянських депутатів, на своєму засіданні, обирає виконком. Головою виконкому, знову, обрано соціал-демократа - меншовика. Під його (П.І.Б. не відомі) головуванням поновлюється антибільшовицький ревком з захисту Лютневої революції. Новостворений виконком Ради не порушує рамки своїх повноважень і співпрацює з чинною Думою, на основі, складених раніше, положень про місцеве самоврядування. Жодні, написані за радянських часів, історичні хроніки Донеччини не фіксують будь-яких спроб Костянтинівської Ради перебрати на себе управлінські функції місцевих промислових підприємств або прикладів втручання в перерозподіл майнових відносин і земельних наділів прилеглих територіальних громад.
Не зайвим буде нагадати, що, ще влітку, місцевий Тимчасовий комітет звертався з заявою до Російського республіканського уряду Керенського про надання, об'єднаним довкола Дмитрівки, робітничим поселенням статусу міської одиниці. Досі, достеменно не відома відповідь, щодо нашого міста, а Макіївка і Юзівка, вже влітку, отримали бажане і стали містами.
Відразливий погляд Костянтинівського електорату, щодо нетрадиційної орієнтації членів ленінської гвардії, відносно цілісної ідеї соціал-демократії, надав можливість уникнути більш тяжких наслідків громадянської війни та створити свій окремий і неповторний світ серед моря розбурханої стихії людських пристрастей класової війни.
Особливістю місцевої історії є й той факт, що впродовж жовтневих подій і до кінця року, в відносинах між "трудом" і "капіталом" не зафіксовано жодних протистоянь і протиріч, за масовою участю робітників, козаків, тим більше силових спроб відсторонити адміністрацію від керівництва підприємствами. З іншого боку, палітра партійних уподобань, в нарисі міської історії, була б не повною без червоного кольору піратського прапора борців "за правоє дєло." По правді, частка тих наших земляків, на кого вплинув оманливий партійний бренд, як захисників знедолених робітничо-селянських низів і повірив в обіцянки світоча пролетаріату, була незначною і, до того ж, в подальшому вимивалася навальними червоними, білими хвилями гвардійських і козачих нападів.
В грудні 1917 року, на територіальних уламках Російської імперії, чітко сформувався "золотий трикутник" основних світоглядних позицій. На його вершинах окреслилися національні пріоритети посталих республік, космополітичні цілі соціальної справедливості низів суспільства та монарші ідеї "єдіной і нєдєлімой" Російської імперії. Гарматний постріл Аврори, як останній аргумент червоного короля пролетаріату, окреслив правила гри за владу і дав старт братовбивчій війні. Виграти битву в громадянській війні мав можливість тільки той, хто б спирався не на мінливі людські уподобання, а на сильну армію та авторитарну вертикаль влади.
Під впливом червоної зірки на небосхилі, частина електорату змінила виборчі дільниці на поле бою, де і застовпила засніжений спірний простір своєю кров'ю.
Все ж, запущений Лютневою революцією маховик демократичного виборчого процесу, в грудневі дні, продукує декілька загальноросійських і українських з'їздів.
Та дарма було б надіятися про прикладне значення їх заяв і постановчих частин для провідних лідерів соціального зламу та окремих людей з гвинтівками. Інші ж, менш завзяті і політично незаангажовані, втративши всякий сенс в вже пустій грі в вибори і не готові пожертвувати своєю душею і тілом за не зовсім зрозумілі цілі та ідеї, обрали роль пасивного спостерігача, в надії пережити лихі часи в теплій хаті.
Наприкінці року, в з'язку з масовим фальшуванням, під час виборів, у населення формується недовіра не тільки до депутатів, а і до загалу роботи зборів, їх заяв і постановчих частин. Стає практикою, що кожна з політичних сил, на свій розсуд, вирішує, чи делегувати свого представника, особливо, якщо масовий захід ініціюють опоненти, тим більше на непідконтрольній території. В повоєнні роки, делеговані представники обираються не від всього загалу, а від окремих заангажованих груп. Квоти і модуси більш ніким не дотримуються і не контролюються, територіальні делегати дублюються. Політичні течії і їх силові структури, на захопленій території, втручаються в виборчий процес і, безпосередньо, в роботу з'їздів, зборів, мітингів та, в силовий спосіб, впливають на загальний результат того чи іншого заходу. Все ж, на українських теренах, прихована та відкрита боротьба за незалежність відрізняється від аналогічних, в ті часи, спроб Польщі, Прибалтики, Білорусі, Закавказзя і мала свої національні особливості. Чим ще, як не малоросійською ментальністю провідних лідерів УНР, можна пояснити їх гру в демократію і толерантність, щодо внутрішніх більшовицьких організацій і Російського РНК, які, вже в грудні, не тільки вели агітацію, а й перенесли війну на територію України, Донеччини. Український уряд, до кінця, тримався ідеалів соціал-демократії і мало приділяв уваги системній розбудові регулярної армії, як головного гаранта внутрішньої стабільності і цілісності територіальних кордонів.
На початку зими, військовими штабами Росії таємно пишеться Петроградський сценарій повалення влади в Києві. Згідно з планом, готується повстання столичних пролетаріїв і скликається на 4 грудня перший Загальноукраїнський з'їзд Рад робітничо-солдатських і селянських депутатів.
"Наша партія на Україні, - писав радянський історик М.Попов у 1929 році, - після Жовтня не могла взяти владу в свої руки, бо не була ще дуже міцною. Вонамала проти себе об'єднаний Фронт українських національних соціальних партій."
З розумінням реалій сьогодення, поставилися творці плану повернення України в радянські тенета Росії. Не покладаючись на підтримку більшості делегатів з всієї території УНР, Ленінські стратеги поспіхом готують запасні сурогатні збори обласних Рад Донецько-Криворізького басейну на захопленій території м.Харкова. Для ідеологічного прикриття військового нападу, російському РНК було конче важливо видати війну з Центральною Радою не як національну, між Росією і Україною, а як класову. Не зайвим буде ще раз нагадати, що з'їзд обласних Рад Донецько-Криворізького басейну було намічено більшовиками провести під опікою збройних загонів, що прибули з Москви та Петрограда. На загальноукраїнському рівні, слабким і малочисельним більшовицьким структурам не вдалося перехитрити Центральну Раду і забезпечити більшість своїх представників від загальної кількості прибулих делегатів до Київського з'їзду Рад.
Загальноукраїнський з'їзд Рад робітничо-солдатських і селянських депутатів відбувся 4-6 грудня в Києві. Серед 2500 учасників з'їзду пробільшовицьких депутатів виявилося лише 60 осіб (за іншими даними 130). Петроградський сценарій на Київській сцені з тріском провалився. Замість того, щоб обрати, підконтрольну їм, нову Центральну Раду, переважна більшість депутатів висловилася за чинний склад уряду УНР. Слова військового міністра С.Петлюри: "На нас готується похід! Ми відчули, що нам, українським демократам, в спину дехто готує ніж", проголошені на з'їзді, відразу консолідували делегатів проти імперських зазіхань, тепер вже радянської Росії.
Після невдалої спроби більшовиків на республіканському рівні перехопити владу, в дію, негайно, запускається запасний план проголошення Радянської влади на українській території з підконтрольного Харкова. Через злу волю раднаркому, більшовицькі делегати залишають перший Загальноукраїнський з'їзд Рад і переїжджають до Харкова. В Харкові, вже з 9 грудня, відбувається треті збори обласних Рад. Делегати, які приїхали з Києва, вже через декілька днів долучаються до роботи регіонального Харківського з'їзду Рад.
Об'єднані збори, що відбулися 11-12 грудня, самочинно оголосили себе першим Загальноукраїнським з'їздом Рад. За волею петроградських ляльководів, ці самозвані збори проголосили створення Української Народної республіки, як невід'ємної частини Російської республіки, обрав Центральний виконавчий комітет і народний секретаріат, тобто перший уряд, напряму підвладний РНК Росії. Претензії Харківських конгломератних зборів на назву Загальноукраїнського з'їзду Рад, як і легітимність обраного ними уряду, явно, не мають юридичного підґрунтя і моральної підтримки серед більшості населення України. Про повний відрив від українських мас свідчили відповіді на анкетні запити опитувального листа РСДРП(б) Луганської організації більшовиків: "Живимо на Україні, де нас женуть кажучи: "Геть з нашої хати." Має бути багато неприємностей; є українські війська, що налаштовані дуже реакційно." Не зайвим буде попередити, що з 6 грудня, завдяки червоногвардійцям, що прибули з Росії , в Харкові влада перейшла до рук військово-революційного комутету, а Артем (Сергієв), здійснюючи анархію і безлад, наказав роздати, привезену ним, зброю не тільки лояльним робітникам, а й всім, хто бажав. В ніч на 9 грудня, озброєні місцеві червоногвардійці, з допомогою частин, що прибули на допомогу з території радянської Росії, розігнали військові загони УНР та захопили пошту, телеграф, вокзал та інші важливі об'єкти і, в такий спосіб, повністю, оволоділи містом.
8 грудня в Харкові з'явилися загони під орудою фон Сіверса з 1600 бійців з 6 гарматами, 3 панцерними авто, а з 11 до 16 грудня до 5 тис. солдатів із Петрограда, Москви, Твері, на чолі з Антоновим-Овсієнком і його заступником Муравйовим. Всього ж проти УНР, РНК Росії спрямував 30 тисячне військо. З огляду на потужну агресію з півночі і загрозу фізичної розправи, соціал-демократичні опозиційні, щодо ідей диктатури більшовизму, місцеві Ради Донецько-Криворізького басейну не відважилися надіслати своїх представників на 3-й обласний з'їзд в Харкові. Більшовики використали відсутність демократично налаштованих представників більшості регіональних Рад, щоб захопити керівні посади в обласному комітеті і оголосили розкольницький з'їзд. Пізніше Антонов-Овсієнко, в своїх мемуарах, заявить: "Загін Сіверса і матроси-балтійці Ховріна в Харкові розклались, пиячать, тероризують населення розстрілами, проводять реквізиції, а штаб революційних загонів став судилищем, де судді вважали всякого білоручку - гідного "істрєблєнія"."
Павло Христюк, учасник подій, пише, що в війні між радянською Росією і Українською Народною республікою місцеві більшовики відігравали дуже незначну, другорядну роль, але саме вони своє ім'я, свій прапор надали для прикриття окупаційної політики радянської Росії на землях України.
Створення маріонеткового уряду, надало можливість командувачу південної групи вторгнення Антонову-Овсієнку, в ультимативній формі, заявити: "Именем Совета Народных комиссаров, в тесном согласии с Центральным исполнительным комитетом Советов Украины, заявляю: - Революционный порядок будет утановлен в Донецком бассейне решительной и твердой рукой."
Підступний уряд Леніна, призначаючи головнокомандувача південним фронтом, заборонив Антонова називати Антоновим, а лише псевдонімом на український лад - Овсієнком. Лицемірною є й телеграма РНК Росії від 16 грудня 1917 року: "Приветствуя образование в Харькове действительно народной власти на Украине и усматривая в этом рабочем и крестьянском Совете настоящее правительство Украинской Народной республики, Совет Народных комиссаров обещает новому правительству братской республики полную и всемерную поддержку в деле борьбы за мир."
Воістину, в світі абсолютного зла, чорне є білим, війна - це мир.
Інакше, як відверте лицедійство, не можливо сприйняти той факт, що депутатами-більшовиками Донецько-Криворізького басейну було підтримано і проголосовано ідею про створення Української Народної республіки (ця назва в більшовицькій звітності протрималася лише до 1919 року) з радянською формою правління.
По-перше, Українська Народна республіка вже офіційно існувала, відповідно 3-му Універсалу Центральної Ради. По-друге, в той історичний проміжок часу, обласні філії Російської партії більшовиків кам'яновугільного басейну, як не визнавали приналежність регіону до складу материнської України, так і відверто виношували сепаратні плани, щодо створення окремої Донецько-Криворізької республіки, на чолі з Артемом. Нахилити і обурити непоступливих депутатів обласного з'їзду петроградським великоросам вдалося, завдяки обіцянкам всіляко підтримувати розкольників в майбутньому. А, щоб остаточно задурити голови українцям, більшовики назвали свою радянську Україну - Українською Народною республікою.
В грудні, військові змагання перекинулися, безпосередньо, на територію нашого краю. Ленінський РНК, за прикладом Керенського, не визнавав Катеринославщину в територіальному складі УНР. Така, суто "інтернаціональна" позиція лідерів пролетарської революції, стосовно етнічних земель України, була використована для військового нападу без будь-яких офіційних оголошень війни. На початку громадянської війни, Петроградська метрополія, свої імперські наміри, щодо промислової та хлібної Донеччини, видавала, як, виключно, військову акцію з ліквідації концентрації білокозачого Донського війська під проводом ген.Калєдіна. В одній з телеграм Ленін повідомляв: "Абсолютно невідворотня загибель всієї революції без швидкої перемоги в Донбасі."
Відверто блюзнірствували РНК, ВЦВК, ЦК РСДРП(б) у зверненні від 8 грудня 1917 року, приховуючи справжні цілі, заявляючи: "Брати українці, вас запевняють, ніби ми виступаємо проти самовизначення України. Це - брехня. Ми, ані на хвилину, не думаємо замахуватися на права України. Революційний пролетаріат, один лише, зацікавлений в тому, щоб за всіма націями було забезпечено право на самовизначення, аж до відокремлення."


Перше вторгнення червоних військ на землі Донеччини.

У відповідь на концентрацію червоногвардійських частин в Харкові, секретар військових справ України С.Петлюра вживає запобіжних заходів у захисті східних кордонів УНР. 12 грудня 1917 року, за його наказом, розпочато передислокацію республіканських частин до східного кордону з Росією і вглиб кам'яновугільного басейну. Вірні національній ідеї війська мали б взяти під захист стратегічні залізничні шляхи та вузлові станції - Лозову, Ясинувату, Синельниково. Доволі млява та нерішучапозиція Генерального секретаріату під головуванням В.Винниченка, щодо втрати Харківського плацдарму, заохотила Антонова-Овсієнка і його заступника, начальника штабу М.Муравйова терміново розробити план наступу проти військових частин ген.Калєдіна та С.Петлюри.
Згідно з планом, в район Донбасу спрямовано дві групи військ. Перша, під орудою В.Сабліна, зобов'язана вести наступ в районі Луганська, Рудаково. Друга група червоногвардійців, під орудою Р.Сіверса, отримала наказ оволодіти Микитівкою, Горлівкою, Дебальцевем. Всього ж із Центральної Росії в листопаді – грудені на Південний фронт Радянський уряд направив близько 20 тис моряків і солдат (Модестов. Ст248)
Далі передбачалося спільними зусиллями продовжувати наступ на Зверево, Новочеркаськ, Ростов.
На центральному Київському напрямку червоне командування спланувало захопити Лозову, Синельниково, Олександрівськ (Запоріжжя). На першому етапі битви за Україну, оволодіння червоногвардійськими загонами вузлових станцій центрального Київського напрямку мало мету перерізати потік козачих частин з фронтів світової війни, що рухалися залізницею через Донеччину вглиб Донської області.
Для проведення агітаційної війни, РНК Росії, в кінці листопада, відправила в район Донбасу ще 40 членів фабзавкомів. 13 грудня загін Рудньова з війська Антонова-Овсієнка робить першу спробу оволодіти вузловою станцією Лозова. Війська С.Петлюри відбили атаку червоних, але 17 грудня загін Єгорова остаточно закріпився у Лозовій. Цього ж дня, Антонов-Овсієнко віддав наказ продовжити наступ на Катеринослав, Олександрівськ, Слов'янськ. А 19 грудня він відправив телеграму наркомату такого змісту: "Приступил к вооружению рабочих Донецкого бассейна. Через Лозовую направлено 10 тис. винтовок и 6 пулеметов рабм Донбасса. Столько же идет с отрядом Сиверса. В запасе у нас еще столько же и в пути впятеро больше оружия." Ленін, який особисто контролює перебіг військової кампанії, віддає наказ комісарам залізниці негайно пропускати війська через територію Росії в район бойових дій - на південний фронт, а 20 грудня наказав видати Антонову-Овсієнку 5 млн. руб. на потреби війська.
Одночасно з окупацією української території, російський РНК створює для України маріонетковий радянський уряд, а його війська приводять до присяги новостворені місцеві Ради.
17 грудня ЦВК сурогатних Харківських Рад обирає уряд - Народний секретаріат. На народного секретаря військових справ ставлять молодого Ю.Коцюбинського (сина письменника М.Коцюбинського). Зрозуміло, що молодому Юрію російські ляльководи не збиралися передавати свої ударні загони або створені з місцевих червоногвардійців. Не він, як військовий, а його, відоме широкому загалу українства, прізвище Коцюбинський було, вкрай, потрібне партійним агітаторам на полях ідеологічної війни між радянською Росією і Українською Народною республікою. Показовим прикладом наслідків підміни національних пріоритетів державності на ефемерні соціальні, є подальша доля членів совкового уряду України. Всього через декілька років, Ю.Коцюбинського північні товариші пустять "в расход", як непотріб.
Але, поки що, живий секретар військових справ "народного" уряду, 18 грудня, копіює з російського оригіналу постанову про організацію червоного військово-революційного комітету у боротьбі з контрреволюцією.
Але червоні більшовицькі ревкоми, вже створені, як запевняють численні історики радянської доби, відразу ж після жовтневих подій в Петрограді. Наприклад, С.Кіхтев і В.Модестов завіряють: "В ночь с 3 на 4 ноября 1917 года в Никитовке состоялся областной съезд революционных комитетов Донбасса."
Не без допомоги В.Винниченка, рішенням Центральної Ради, С.Петлюру було відправлено у відставку з посади військового міністра і виведено зі складу, а його місце посів Н.Порш. Вкрай недоречна реорганізація армії на народну міліцію, як і заміна військового міністра, на початку війни, суттєво послабили оборонну спроможність УЕР.
Цього ж дня, загони Антонова-Овсієнка ведуть бої за Павлоград, Синельниково, Змієв, Куп'янськ, Ізюм. А, вже з 22 грудня, практично вся лівобережна частина південної України підпала під контроль червоної Росії.
Концентрація радянських військ під Харковом змусила голову Донецької області О.Калєдіна, ще на початку грудня, ввести білоказачі частини в бунтівні райони Донбасу. Запобіжний захід Новочеркаського уряду ставив за мету збереження промислового виробництва і не дати червоногрардійським загонам можливості вторгнення, відрізати шляхи з союзно територією УНР. Вірні ген.Калєдіну війська, до 10 грудня, швидко впоралися з нечисленними бандами більшовиків, до того ж арештував і відправив до буцегарні 60 осіб.
Оборонні заходи Новочеркаського уряду викликали бурю звинувачень з боку "собіратєлєй зємлі руской". Більшовицька пропаганда розповсюдила чутки про військову загрозу пролетарській революції з боку білогвардійського руху Донецької області.
Насправді ж, в другій половині грудня білоказачі формування ще не були зведені в єдину Добровольчу армію і не мали реальних сил вести бойові операції далеко за межами своєї області. Як пишуть радянські історики, в той час Калєдіну було підпорядковано 19 полків кавалерії, 10 тис. піхоти, декілька шкіл прапорщиків, 9 артилерійських батарей і 20 кулеметних команд. Тільки червона загроза з півночі спонукала Новочеркаський уряд Калєдіна консолідувати бойових генералів Олексієва, Корнілова, Денікіна до створення Добровольчої армії. Приховуючи агресію, ЦК РСДРП(б), РНК мілітарної Росії блюзнірствували в грудні, заявляючи: "Брати, українці, вас запевняють, ніби виступаємо проти самовизначення України. Це - брехня! Революційний пролетаріат, один лише, зацікавлений у тому, щоб за всіма націями було забезпечене право на самовизначення, аж до відокремлення. Та, в грудневі дні, коли справи на фронті склалися на користь більшовиків, Раднарком Росії відкинув всіляке визнання УНР: "Україна не визнається більше радянським урядом Російської республіки самостійною державою." Антонов-Овсієнко відверто писав: "Якщо б ми дозволили, щоб цей контрреволюційний рух набрав силу в сприятливих умовах козацької землі, це відтяло нас від Кавказу і нафти Баку, позбавляючи радянський центр вугілля з Донецького басейну, залізної руди Кривого Рога і збіжжя України."
З відвертої заяви недвозначно виходить, що мілітарна Росія провадить потужну збройну агресію не заради допомоги у встановленні радянської влади, а, виключно, через економічні та стратегічні міркування. А це і є невід'ємна складова зовнішньої політика будь-якої імперської держави.
Вносили розкол в національні рухи і маріонеткові, так звані, радянські уряди. Наслідки від дій таких урядів демострує, наприклад, радянський історик Модестов: "Главную задачу командующий советскими вооруженными силами на юге видел в борьбе с Калединцами. Но, по просьбе Народного Секретариата Украины, он вынужден был оказать вооруженную помощь и трудящимся Украины в их борьбе с Радой. По приказу Антонова-Овсиенка красногвардейцы освободили от петлюровцев Лозовую, Павлоград, Синельниково."
Певно, керований ленінським декретом "О мире", в якому війна визнана злочином,начальник штабу південного фронту Муравйов видає наказ №14: "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів і там, де її встановлюємо, всемірно підтримуємо її силою цих багнетів." Напередодні вторгнення, Антонов-Овсієнко теж звертається з відозвою до населення Донеччини: "Именем Совета Народных комиссаров, в тесном согласии с Центральным Исполнительным комитетом Советов Украины заявляю, что революционный порядок будет установлен в Донецком бассейне решительной и твердой рукой."


Російські червоні війська, вперше, окупують Донеччину. Перша битва за Донеччину.

Після того, як 17 грудня червоногвардійський загін Єгорова (1360 чол., 3 гармати і панцерний потяг) витіснив війська УНР і, остаточно, закріпився на станції Лозова, командувач Антонов-Овсієнко віддав наказ наступати в напрямку Катеринослава, Слов'янська. А, з 20 грудня, червоне командування перенесло бойові операції, точніше громадянську війну, вглиб промислового району Донеччини. Сформовані в Харкові, два ударні військові угрупування, по залізничних шляхах, почали окуповувати землі нашого краю.
Першу групу очолював латиш Рудольф Сіверс, до її складу входили солдати, завербовані з Москви і Петрограда та, додатково, полк латишів. Первинна ціль північного загону Сіверса - зачепитися в Микитівці, рухаючись в напрямку Харків-Сло'янськ. Другу групу червоних військ, під орудою Ю.Сабліна було створено з червоногвардійських солдатів Москви і підсилено 3-м Петроградським загоном. Ю.Саблін повів свої частини по залізничному маршруту Харків-Куп'янськ-Луганськ. Командувачем всіма окупаційними військами, що проривалися на Донбас, главком, тимчасово, призначив фон.Сіверса. Достеменно прослідкувати рух червоних військ по розгалуженій залізничній мережі, як і хронологію перетену станцій, поки що, не можливо через відсутність вірогідних джерел. Відсутні, також, будь-які свідчення про організований спротив руху загону Сіверса до Микитівки. Булу пляму в сумній історії нашого краю можна пояснити тільки тим, що для радянської пропаганди дуже невигідним є надання статистичних даних про кількісний та якісний склад армійських з'єднань під командою Сіверса. І, все ж, за даними з закордонних видань, під командою Антонова-Овсієнка, в грудні 1917 року було 30 тис. добірного війська, 60 гармат, 10 панцерних потягів.
З огляду на силкування червоного штабу південного фронту, можна здогадатися, що успіх операції наступу вглиб Донеччини, до Микитівки, забезпечила кількісна перевага, на порядок більша, ніж була в Калєдіна. Не останню роль зіграли й панцерні потяги, що рухалися суміжними коліями в два ряди. Як би не було, та хроністами не зафіксовано звичайних сутичок з білогвардійськими загонами, а вказано на наявність 22 грудня штабу Сіверса в Микитівці.
Перші сутички між червоними і білими сталися 21-22 грудня в Юзівсько-Микитівському районі. Є всі підстави вважати, що до 23 грудня загони Сіверса були в Дружківці й Костянтинівці і, хоч не зліквідували, а, все ж, нагнали пролетарського страху на місцеві органи самоуправління. З'ясовує грудневі події на Донеччині перший наказ Сіверса, переданий телеграфом з Микитівки до Костянтинівки. На думку радянських істориків, ця подія з наказ має назву: "Военно-революционный штаб Северного отряда и штаба флотского красногвардейского отряда Донбасса ДружковскомуСовету о посылке в Никитовку красногвардейцев для оформления полка Донецкой гвардии."
Повний текст телеграми: "Военно-революционный штаб Северного отряда со штаба Флотского красногвардейского росийского отряда Донецкого бассейна - просим товарищей красногвардейцев явиться на ртутный рудник Никитовки в количестве 150 человек для формирования полка, который войдет в состав Северного отряда для борьбы с контрреволюцией Каледина, Корнилова и прочими бандами, для освобождения товарищей рабочих Донецкого бассейна. По-получению приказа немедленно явиться в штаб."
А.С.Реутов, в Костянтинівці, отримав цю телеграму о 3 годині ночі 23 грудня 1917 року. Він переадресував цей наказ, телефоном, в Дружківку 24 грудня о 8 год. 10 хв. З усього наявного фактажу виходить, що, лише після вторгнення Сіверса в район Донбасу, розпочався процес формування з місцевих робітників перших червоних пролетарських загонів, а не раніше.
Судячи з того, що в тексті наказу відсутнє прізвище особи, яка повинна з'явитися в штабі Сіверса і хто, особисто, отримає в нічний час телеграму, слід вважати, що червоне командування поклало обов'язок з формування місцевого загону, особисто, на Реутова і йому ж необхідно прибути в штаб. З подальшої історичної розвідки, кримінальна особа Реутова ще не один раз зіграє головну роль у насильницькому впровадженні радянської влади в Бахмутському повіті і в антибільшовицькій Костянтинівці. Таким чином, більшовик Реутов - це цінна знахідка для червоних зайд і не дооцінити його потенцію в Микитівському штабі могли лише вороги справжньої пролетарської революції. Оцінили заслуги "товаріща" Реутова і місцеві історики радянської доби міст Костянтинівки та Дружківки. Історики Донцов, Глєбов та інші згадують про нього, як одного з організаторів першого більшовицького осередку Дружківки, організатора і командира червоногвардійських загонів з місцевих робітників, члена червоних ревкомів, секретаря Костянтинівської підрайонної Ради і соромливо замовчують його статтеву розпусту, пияцтво та вбивство своєї підлеглої, неповнолітньої Стрельцової.
Поки йшло формування першого Донецького пролетарського полку, червоне командування продовжило наступ в промислові райони. 24 грудня загони Сіверса атакують в Юзівсько-Макіївському районі військові частини Калєдіна. Після низки боїв, донські козаки полишають район і відходять до ст.Харцизьк. 25 грудня червоногвардійці атакують з боку Горлівки, Микитівки. Впродовж 26-27 грудня, спільними зусиллями військових частин Антонова-Овсієнка, захоплено міста Мариупіль, Луганськ, ст. Дебальцеве і ведуться бої за Катеринослав. Отримавши підкріплення, донські козаки ген.Калєдіна, з 27 грудня, перейшли в контрнаступ. Особливо тяжкі бої тривали за вузлову станцію Дебальцеве, яка, залізницею, поєднує центр промислового Донбасу з донським краєм. Щоб утримати вузлову станцію, штаб південного загону спрямовує дружківських червоногвардійців на допомогу своїм військам.
В обласному Донецькому архіві є опис останнього періоду бою в справі під назвою "Копии статей, корреспонденций, заметок из газет буржуазно-националистического и меньшевистско-эсеровского направления, со своих позиций освещающих события в Донбассе в период подготовки и проведения гражданской войны 1917-1918 годов."
У газеті "Нова громада" №40 від 31 грудня 1917 року є стаття під заголовком "Війна з більшовиками і війна більшовиків з козаками": "В ніч на 29/XII на станції Дебальцеве був бій козаків з більшовиками. Станція в темряві. Більшовики зібралися тікати на Микитівку, але, несподівано, з'явився новий ешелон козаків, освітив станцію і побив утікачів, які відмовилися їхати до Дебальцевого на допомогу своїм товаришам. Їх начальник, телеграфно, звернувся до Харкова з проханням покарати зрадників. Січовик."
Специфічним є резюме тих, хто "подготовіл і провйол" громадянську війну. Так, кореспондент газети "Донецький пролетарій" від 3 січня 1918 року в статті "Трагедія на ст.Дебальцеве" пише: "В ночь на 28 декабря на Дебальцево был совершен дикий налет озверелых колединцев." І, в кінці статті, резюмує: "Очень загадочная рольжелезнодорожныков, благодаря которым, налетчики могут незамеченными, целым поездом, подъехать на ст.Дебальцево."
Дещо доповнює і підсумковує на своїх сторінках книга "Борьба за Октябрь на Артемовщине": "Первое боевое крещение дружковские красногвардейцы получили на ст.Дебальцево в конце декабря 1917 года. В ночь на 27 (дата різниться - ред.) декабря калединцы подкрались и сняли наш пост... наш отряд... отступил, потеряв 11 человек убитыми."
Зібрала свою скорботну данину війна і на Ясинуватській землі, в кінці року. Після 3-добового бою, білогвардійський загін, з 2 гарматами і 4 скорострілами, 31 грудня, здолав червогввардійський загін, озброєних скорострілами та панцерними авто і заволодів копальнею та прилеглим шахтарським селищем. В бою гине 118 осіб з числа тих, хто із зброєю в руках вирішив нав'язати диктатуру пролетаріату і покращити свій добробут вже сьогодні. 13 днів поспіль, а ж до нового наступу червоних військ, трупи загиблих залишалися лежати на мерзлій землі.
Завдяки грудневому контрнаступу, білоказачі частини зайняли Макіївку і утримували оборону десять днів, до наступного вирішального наступу загонів Сіверса. В цілому ж, наприкінці року, жодній з ворогуючих сторін не вдалося витіснити супротивника за межі Донецького краю. Одна з причин невдалої кампанії 1917 року більшовицьких загонів в промисловому районі, обумовлена,

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт июн 12, 2012 21:21

насамперед, тим, що переважна частина війська Антонов-Овсієнко спрямував на Київський напрямок, а надії поповнити свої ряди місцевими робітниками - не справдилися.
Попри всі декларативні заяви Петроградський РНК, що її військові операції на українських теренах спрямовані, виключно, на ліквідацію загрози з боку білого руху на Дону, насправді, ставилося за мету сховати справжні плани, щодо відтворення кордонів Російської імперії. В ніч на 28 грудня, червоногвардійці в Харкові роззброїли два полки УНР (2700 солдат), які протягом 20 днів дотримувалися нейтралітету.
Наступного дня, загін Єгорова, за підтримки панцерного потягу, витіснив війська УНР з Катеринослава з окупацією вузлових станцій Лозової і м.Катеринославі.
Українська республіка, до весни 1918 року, не тільки втрачає залізничні шляхи до Донбасу та союзної Донецької області, а й будь-який вплив на зукраїнізований 25 полк в Бахмуті. Залишається тільки здогадуватися, з якої причини, підпорядкований українському уряду, військовий полк на Донеччині не допоміг козакам Калєдіна.

Підготовка виборів до Українських Установчих зборів.

В грудні 1917 - січні 1918 років, в складний період невизначеності, відбувається підготовка та передвиборча агітація до УУЗ. Головним завданням УУЗ, як і загальноросійських, було устійнити новий лад і затвердити Конституцію держави.
День виборів призначено ІІІ Універсалом на 9 січня 1918 року, а скликання на 22 січня 1918 року. Квота представництва - 1 депутат від 100 000 населення (не виборців - ред.). Всього передбачалося обрати 301 члена. Вибори до УУЗ (сойму) мали відбутися на багатопартійній основі, загального, рівного, безпосереднього, таємного голосування.
До участі у виборах допускалися особи обох статей, у віці понад 20 років. Відомо, що, в неокупованих більшовиками районах, 70% виборців віддали голоси за українські національні партії. Слід зазначити, що окремої лялькової української партії Леніна в той період ще не було. Якщо взяти до уваги, оприлюднений 22 грудня 1917 року, єдиний вцілілий, список кандидатів від РСДРП(б) у Катеринославській губернії, де фігурує 21 особа, можна вважати, що таку ж кількість мали в своїх списках і інші політичні партії. Наразі, така кількість делегованих, за квотою, відповідає числу мешканців нашої губернії і була прийнята виборчою республіканською комісією, на чолі з Морозом. Найбільш впливова і численна партія українських есерів (УПСР), що нараховувала 75 тис. осіб, за сприятливих мирних часів мала б стати переможницею виборів. Друге місце, як за числом, так і за симпатією в населення, посідала соціал-демократична партія меншовиків. З 190 тисяч меншовиків на теренах колишньої імперії, в серпні 1917 року, на Україну припадало 50 тисяч. Партія більшовиків на українських теренах, в 1918 році, нараховувала 4-5 тисяч членів і, відповідно, не мала шансу вплинути на роботу УУЗ, як би вони відбувалися.
Не зважаючи на те, що сліди підготовки та проведення виборів до найвищого законодавчого Збору на землі Бахмутського повіту губляться в тенетах партійної цензури радянських часів, все ж, не можливо уявити, щоби численні національні партії і громадські організації нашого краю залишилися байдужими і, до того ж, не внесли до списків своїх територіальних представників.
Ця теза підкріплена показовим фактом розвою українського відродження наприкінці 1917 року на землі Бахмутського повіту. Так, 2-го грудня, виконком Ради профспілок Катеринослава, в своїй резолюції, відмовляється імплементувати декрети і закони Раднаркому Росії. А, в центрі нашого повіту, переобрана Бахмутська Рада робітничо-солдатських депутатів ухвалює резолюцію проти злочинних дій Ленінського уряду і вимагає передачи всієї повноти влади Установчим Зборам, які б і мали право зорганізувати уряд з соціалістичних партій. Не зайвим буде навести свідчення І.Нагорного, як безпосереднього учасника тих подій, яке було записано в 1927 році в Старобільську: "Нельзя обойтись молчанием одного интересного момента. В декабре месяце 1917 года, когда велась сильная борьба с петлюровцами, украинскими эсерами, которые разговаривали исключительно на украинском языке, хотя никто их не мог понять, на крестьянском съезде, в большом зале Земской управы, где я был председателем собрания, мы с петлюровцами ничего сделать не смогли. Пришлось оставить собрание. Сейчас же (оставшиеся - ред.) выбрали председателем Гордиенка Ивана Ивановича."
Нагорний І.О. був заступником голови повітового земського комітету, розташованому у м.Бахмут. Доволі антибільшовицькі резолюції і державницька проукраїнська позиція центрц повіту, як і Костянтинівської Ради робітничо-солдатських депутатів, можливо пояснити стабілізаційним впливом 25-го піхотного полку. Полкові солдати, своїми кінними роз'їздами, контролювали територію нашого краю, від виборів до виборів делегували своїх представників в Бахмутську робітничо-солдатську Раду, зорганізували в повіті територіальні правоохоронні відділки - "Вільне козацтво". А як оповідає Х. Лукянов – « В Луганск Центральна рада рпислала части 25 украинского полка во главе с ярым националистом Мелашко, который был назначен комисаром всего Донецкого кряжа. Мелашко вместе с инженером Лысенко и другими местными националистами организовал в противовес Луганскому совету «Повитову Раду». Вокруг которой сгруппировались меньшовики, эсеры, бунтовци и другие…
В грудневі дні, плани Антонова-Овсієнка захопити, зразу, Донеччину провалилася. Місцевий пролетаріат не справдив надії радянського уряду Росії і не поспішав поповнити ряди московського війська. А, раніше підгодовані та озброєні місцеві загони з прибічників більшовиків, виявилися не боєздатними перед натиском козачих частин ген.Калєдіна. Як, із сумом, повідомляють прорадянські історики, перший Донецький пролетарський полк зазнав поразки в першому ж бою на ст.Дебальцеве, а його залишки влилися в загони Сіверса. Вдалий контрнаступ військ Калєдіна на Донецькому фронті змусило штаб Антонова-Овсієнка на 10 днів призупинити наступ. Цей, відносно спокійний період було використано червоним командуванням для поповнення військових частин загону Сіверса та для проведення зачисток на захопленій території.
Численні радянські письменники історії нашого краю запевняють, що тільки після ретельної підготовки, в грудні, центральне бюро червоних ревкомів спрямувало в Бахмут червоногвардійські загони, підсиливши їх місцевими бойовиками і агітаторами. Збірне військо оточило казарми 25-го українського полку. Далі, наприклад, Х.Лук'янов пише: "Благодаря большевикам-агитаторам Есави, Недриту, Бондаренко, Козлову, вооруженная опора националистов в уезде была ликвидирована, а солдаты разошлись по домам." Зовсім іншу дату останнього дня "опори націоналізму" наводить в своїх споминах член КПРС з 1917 року Г.Н.Бажулін: "Отряды Дружковки, Никитовки, Горловки, в контакте с красногвардейскими отрядами, приняли участие в разоружении, стоящего в Бахмуте, запасного пехотного полка. Разоружение вызвано тем, что гайдаматские контрреволюционные элементы пытались использовать эту силу в целях удушения революции. Наше задание было выполнено без потерь. Это было в феврале 1918 года."
Дуже цікаві спомини дає Михайлов: "В декабре же Бахмут был занят красногвардейцами и партизанскими отрядами Краматорским, Дружковским, Константиновским, во главе с Реутом. Этими отрядами был разоружен Украинский полк и охрана города перешла к этим отрядам."
Якщо повірити в правдивість біографії П.Є.Іванова та в його сумнівну порядність, то виходить, що і його особа брала участь в цій події (П.Є.Іванов - робітник пляшкового заводу в Костянтинівці, організатор вбивства вартового-міліціонера, за що було страчено 13 робітників).
Дружківська більшовичка Єсава Олександра Василівна, в своїй біографії, додає: "Будучи членом штаба Красной гвардии, я, вместе с красногвардейцами Донецкого завода, участвовала в первых боях с белогвардейцами на ст. Дебальцево и в разоружении Украинского 25-го полка в Бахмуте." (Єсава О.В. - в подальшому член розстрільних трійок, в подальшому прокурор).
У складених за радянських часів історичних хроніках, дивним чином, відсутня конкретна дата останнього дня існування 25-го полку і явно перебільшена роль місцевих червоних банд формувань в ущерб потуг військ прибулих з Росії. Наприклад , «История рабочих Донбасса» 1981р. про це пише- « В ходе военных действий против калединщины не прекращялась борьба и с вооружонными силами Центральнои рады. Красногвардейские рабочие отряды Дружковки, Краматорска, Константиновки в конце декабря 1917 г. разоружили дислоцировавший в Бахмуте и поддерживавший Центральную раду 25-й украинизированый полк. В эти же дни в результате вооружонного выступления рабочих Мариуполя была провозглашена советская власть в городе и разоружон 24-й украинизированый полк. Были разоружены также националистические воинские подразделения в Луганске. … Менее значительные силы националистов и их организаций в Юзовке, Славянске, Горловско-Щербиновском районеи в других местах были ликвидированы».
Про події в приморськім місті пише і Х. Лукянов в «Красной гвардии Донбасса» -
« На помощ 24 полка Центральна рада направила с Киева в Мариуполь 200 петлюровцев. …Однако красногвардейцы Мариуполя выступили с оружием в руках против петлюровцев . Бой розгорелся 30 декабря на Екатериновской центральной улице ( Теперь проспект Революции)».
Бій збірних червоногвардийських загонів з українськими солдатами тривав до вечора 30 грудня і в наслідок якого військо Антонова –Овсієнко захопило казарми 24 полку.

Можна було б пристати на думку компартійних авторів, щодо кінця грудня місяця, як дати подій та, все ж, уточнити, що і до лютого 1918 року, якась частина вірних УНР солдат і їх депутатів міської Ради квартирувала у м. Бахмут.




1918р.

4 січня 1918р. військо Антонова-Овсієнко окупувало м. Суми, а маріонетковий український радянський уряд офіційно оголосив війну Центральній Раді. Військо більшовиків продовжило рух до Києва по двох залізничних коліях - Полтавській і Чернігівській. В армії, що вела наступ, нараховувалось 10 тис. бійців, із яких тільки 1200 осіб місцевого походження (загони робітників Харкова і Донбасу). І вже 6 січня червоні війська вдерлися в Полтаву. За свідченнями Муравйова, переможці провели п'яну вакханалію, на що місцева робітнича Рада звернулася з пропозицією негайно відкликати Муравйова з міста за його самочинства та терор проти місцевого населення.
Хоч і з деяким запізненням зрозумівши істинні наміри збільшовизованої Росії Українська Центральна Рада оголосила документ, який став наріжним каменем українського самостійницького руху 20 – го століття, - 4 – й Універсал. 4 –й Універсал завершив процес розвитку українського національного – визвольного руху, відкинувши ідеї автономії та федералізму проголосивши, що - віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною державою.

Перша більшовизація Костянтинівки.

З подачі РНК, в січні 1918 р. кишеньковий «Народний секретаріат», навздогін, ухвалює постанову про ліквідацію колишніх судових, прокурорських, слідчих інституцій і вводить на захопленій території України «народний» суд та революційні трибунали. « Они проводили в жизнь все мероприятия вышестоящих советских учреждений, выпускали свои обязательные постановления, вели борьбу с саботажем старых чиновников, с контрреволюционными элементами, путем арестов врагов советской власти, роспуска антисоветских организаций, замены аппарата старых учреждений и т. д.» - так нахабно і безапеляційно українцям пояснювали, вже за часів розвинутого соціалізму, діяльність першого підставного уряду. Зачищені від антибільшовицьких представників, Донецькі Ради вторять «народному» секретаріату. Так, виконком Ради Горлівсько-Щербинівського району видає розпорядження - «О борьбе с контрреволюцией»:
- Лица, распространяющие провокационные слухи или подстрекающие в общей массе рабочих дезорганизацию, немедленно будут изъяты из среды рабочих и преданы расстрелу. Лица, задержаные в попытке прямого или косвенного оказания содействия контрреволюционной стороне, считаются предателями рев. войск и пролетариата и предаются немедленно расстрелу. Лица, прельстившиеся на хищение чужого имущества, немедленно предаются расстрелу».
В перших числах січня антибільшовицька Костянтинівка відчула на собі всю лють більшовицького режиму. З архівних знахідок випливає, що 1 січня до Дружківки з червоного штабу Микитівки надходить телеграмою наказ: «Необходимо вислать 150 хорошо вооруженных красноармейцев на ст.Константиновка в распоряжение интенданта Клеймона».
Глєбов Є. М., в своїй історії м. Дружківка, продовжує:
- Коммунисты Дружковки оказали большую помощь в организации Красной гвардии рабочим Константиновки. Долгое засилие меньшовиков и эсеров в Константиновском Совете сильно тормозило рост красногвардейських отрядов. Поэтому Дружковская партийная организация послала туда т. Реутова и Анастасию Есаву.
Как пишет в своих воспоминаниях Анастасия, по прибытию в Константиновку, они организовали с местными большевиками митинг рабочих, на котором, с речью о текущем моменте и необходимости создания сильных отрядов красной гвардии для борьбы с контрреволюцией, выступил т. Реутов.
Популярно робить опис мітингу Ковалевський в журналі «Забой», опублікованому в1927 р.:
- Был митинг. Грандиозный, бурный. Вся Константиновка сошлась слушать. Выступали меньшевики, выступали эсеры, бунтовцы (одна з єврейських партій - ред.)... Большевики молчали. Слушали. Вылезли «просвитяне». Выпустили самого сильного - Дудника. Вылез провокатор на трибуну и давай поносить большевистское племя:
- Негодяи, обманщики....
А под стеной базарной лавки стояли «просвитяне» и подстрекали:
- Правильно. Долой хамов!..
Мы за самостийную Украину, а большевики нам жидов понатыкали... Не выдержали большевики. Полезли к трибуне. А Дудник: - Бей большевиков!
«Просвитяне» от стенки: - Бей!
И замахали кулаками...
Распался митинг на две части: по одну сторону - большевики, по другую - «просвитяне». А меньшевики с перепугу - хода - кто куда... Скандал... Шум... Бегает вокруг собравшихся командир красногвардейского отряда Реутов и кричит:
- Провокаторы порядок нарушаете, митинг сорвали! Контрреволюцию устраиваете?!
Невдовзі, після загального мітингу, від імені Костянтинівського підрайону з'являється відозва «О записи в военно-революционный батальон» такого змісту:
- Просим товарищей солдат и робочих записиваться в военно-революционный батальон в белой казарме, против хим. завода, в помещении рев. штаба. Запись проводится с10 ч. утра до 2 часов дня ежедневно с 4 января с. г. по 8 января с. г. включительно. Тов. солдат просим явится с документами.
Січневий запис протягом лише двох діб, переслідував мету - набрати рекрутів для боротьби з козаками Калєдіна. Плідні костянтинівські історики Донцов, Бондар, в своєму описі цієї події, не можуть знайти будь-яких прізвищ своїх земляків або частин бандгвардії Антонова-Овсієнка, куди влилися новонавернені червоногвардійці і взяли участь в битві проти донців. Натомість, вводячи в оману, згадані «історики» продовжують: «За короткий срок штаб подготовил...» і далі перелічують сформовані і несформовані військові підрозділи квітня 1918р., які повинні були взяти участь вже в зовсім іншій війні проти військ УНР і їх союзників.
Один із активних учасників Громадянської війни, червоний командир П.Іванов, в своїй автобіографії, теж нічого не говорить і не згадує, як про свою особисту участь, так і когось іншого з місцевих в боях з калєдінцями. На першому листі автобіографії він пише:
- Я был командиром и мой отряд, совместно с другими, разоружали 25-й Украинский запасной полк в г.Бахмуте (Артемовске). После этого выехали с отрядом в Харьков и влились в первый Харьковский пролетарский полк, который участвовал в боях под Кременчугом, Полтавой (Київський фронт - ред.).
Відповідно переліку і хронології, в Харкові, в кінці лютого – початку березня, створено Перший пролетарський кулеметний полк, а червоні війська втекли з Кременчука 25-го, Полтави - 28-го березня 1918р. Про доволі пізній термін часу формування місцевих загонів згадано і в підготовленій анкеті, яку надав Костянтинівський військово-революційний штаб до Микитівської наради з оборони, що планувалося провести 7 квітня 1918р.:
4) В начале марта выступил отряд Реутова в 100 человек, а затем выступил второй отряд в 250 человек, который в Харькове был присоединен к 1-му Пролетарскому полку.
У відповідь на зірвану місцевими українцями кампанію з вербування в червоні загони, Микитівський штаб надсилає до Костянтинівки каральний загін латишів. Як оповідає Ковалевський: «Дуднік і Ілляшенко зникли з селища, але, все ж, вдалося заарештувати лише «мелюзгу». Коли місцеві мешканці запитали в «народу суворого і воєнного» - латишів, що ж вони збираються вчинити з бранцями, у відповідь недвозначно прозвучало: «Пострелять собак да и только».
Параллельно з червоним терором на Донеччині, відносно «інакомислія», Російською Радою Народних Комісарів (РНК) запущено механізм експропріації й конфіскації майна – промислових підприємств, залізничних вантажів, зернових складів і статків окремих пересічних громадян. Як доказ істинних цілей та задач, які переслідувало російське військо на українській землі, можна навести лише одну з численних ленінських телеграм до В. О. Антонова - Овсієнка і Г. К. Орджонікідзе (тов. Орджонікідзе з 19 грудня 1917 р. РНК Росії призначила надзвичайним комісаром в Україні):
-15. 1. 1918 р. У Харків. Антонову і Серго.
- За ради бога, вживайте найбільш енергійних і революційних заходів для відправлення хліба, хліба і хліба!!! Інакше Пітер може сконати. Спеціальні поїзди і загони. Збирання і зсипання. Проводжати поїзди. Повідомляти щодня. (Ленін. Повне зібрання. т.50 ст. 30, 33, 35).
Цей процес червоногвардійцями Антонова здійснювався відповідно пролетарсько-люмпенській ментальності виконавців, розлючував населення й вів до морального розкладу військовиків. Терпіти значні втрати під час масової реквізиції для зголоднілої Росії не мало ніякого сенсу і штабом Антонова - Овсієнка призначено Клеймона головним інтендантом червоної гвардії Донбассу, з осередком в Костянтинівці.
Невдовзі, інтендант надсилає начальникам станцій залізниці, комісарам населених пунктів і гвардійським загонам телеграму про заборону безконтрольних реквізиції товарів і харчів.
З початку планової викачки збіжжя з промислового району Донеччини, робітничий люд відразу ж відчув нестачу харчів. Практично на всіх підприємствах запроваджено карткову систему. Денна хлібна пайка часто містила чверть фунту (1 російський фунт = 0,40951241 кг), але були дні, коли й цей мінімум зменшували. Дружківська Рада робітничих депутатів вимушена ухвалити постанову про скорочення норми хлібної пайки для робітників до 307 грамів.
Вирішив і дружківський військово-революційний штаб виконати й перевиконати свій внесок на утримання окупантів. 10 січня, за його рішенням, виходить постанова про підвищення цін на квитки до місцевого кінотеатру «Аполло», цілеспрямовано на користь статків червоної армії.
Згідно з текстом постанови, необхідно:
- Поднять плату за билеты при входе в кинематограф на место, во время хода картин, на 10 коп. на билет, на остальные места по 5 коп. на билет. При спектаклях билет ценою до 1руб. 10 коп. от 1 руб. и выше 15 коп. на каждый билет.
З 31 січня в дружківських школах радянська влада підняла місячну плату за навчання з 7руб. 50 коп. до 19 руб. 50 коп.
Пізніші радянські історики писали:
- Проявляя братскую солидарность, горняки Донбасса отправляли рабочим Москвы и Петрограда не только топливо и металл, но и делились с ними своим скудным запасом продовольствия.
Тільки протягом першої половини січня 1918р. в Петроград із Донбасу було направлено 200 вагонів з хлібом і 2 тис. - з паливом. В січні ціни на продукти першої необхідності збільшилися відносно кінця 1917р. на 500 - 1000%, а заробітні платні зросли всього лише на 200- 300%.
Відзначилися і новонавернені костянтинівці в експропріації майна та інтимних послуг. Ковалевський, в своєму нарисі, писав:
- Затесались в красногвардейские ряды предатели - Кузнецов и Дорофеев. Слабы на руку были ребята и начали грабить. А потом взяли и изнасиловали женщину... Вывезли их на грузовом автомобиле и расстреляли как собак.
М. І. Білковська-Баранченко, про цю подію в 1966 р., згадувала:
- Во время революции 1917 г. мой старший брат, работающий тогда мастером стеклодувом, видел, у реки Торец, водокачки Латышева, расстрел Кузнецова Льоньки и Дорофеева. И в тот день брат сошел с ума и, со временем, пропал без вести...



Центр повіту у січні.

Російськими зайдами проводиться «зачистка» і в центрі нашого повіту, де влада не підконтрольна більшовикам. 6 січня 1918р., військово-революційний штаб Антонова видає наказ про впровадження військового стану в м. Бахмут і про підпорядкування всіх адміністративних закладів червоному військовому комісару. Військовим комісаром міста, від нині, призначено секретаря комітету 4-ї кавалерійської дивізії А. Н. Мореля, помічником комісара - т. Фоменка. І далі, штаб повідомляє населенню:
- Ввиду отбытия членов солдатской секции Совета раб. и солд. депутатов 25-го полка и прибытия новой части, 4-й кав. дивизии Совет раб. и солд. депутатов объявляется не правомерным до нового созыва (т. е. пока не будут избраны депутаты в Совет от подразделений 4-й кав. дивизии.
Про подальші виборчі баталії повідомляла газета «Донецкий Пролетарий»:
- После долгого перерыва в работе Советов, состоялось первое заседание вновь избраного Совета раб. и солд. депутатов Бахмутского района. Бахмутский Совет, со дня его существования, был объектом борьбы трёх сил... Три раза созывался съезд крестьян для объединения со съездом Совета рабочих и солдатских депутатов. Бахмутская Рада эти съезды срывала, созывая представителей от разных рад просвит, гайдамаков, куреней вольного казачества, от социал-демократов, эсеров, даже народных социалистов (мелкобуржуазная партия образца 1916г.), с каждого рудника и деревни по 2-3 чел... Штабом были назначены выборы в Советы, которые состоялись 30 января. Меньшевики, бунт и все прочие мещанские социалисты решили войти в Совет. В исполком вошли 17 большевиков, 5 левых эсеров, 5 меньшевиков и вся группа оппозиции – 4 человека. Советом был избран уездный комиссар, который немедленно приступил к работе.
І. Нагорний, в своїх споминах повідомляв, що на селянському з'їзді, 8 січня 1918р., «петлюровцев положили на лопатки». На думку авторів, це відбулося пізніше і не без участі червоноармійців.
Якими насправді були, створені за російські срібняки, більшовицькі осередки восени 1917 р. і, вже, під чоботом військ Антонова-Овсієнка на Донецьких теренах, красномовно свідчить одна з телеграм Ф. Артема, надіслана голові ВКР роб. і сел. депутатів Я. Свердлову:
- Здесь дел очень много. Борьба с контрреволюцией разрушила в массе наши партийные организации. Комиссары оказались не большевиками или вчера примкнули к революции. Некоторых мы хотели арестовать, но они бежали. Предстоит огромная работа по воссозданию партийных организации и организации сов. власти.
Повний текст телеграми опублікований в збірнику документів і матеріалів в книжці «Борьба за власть Советов в Донбассе» Сталінським облвидавництвом у 1957р. на ст. 322 і як написано характеризує «положение в Донбассе в период переговоров о Брестском мире» в кінці лютого місяця 1918р.
Антонов-Овсієнко переїхав зі своїм штабом в Микитівку, розпочав збирати сили для рішучого удару. На його прохання, військові частини, що були задіяні проти військ Центральної Ради, переводилися на Донеччину. Із району Знам’янки сюди прибув червоноармійський корпус із Петрограда - 3-й Курземський полк латишських стрільців. 10-11 січня розпочато загальний наступ червоних на козаків Калєдіна. Група військ Сіверса 12 січня витіснила білих з околиць Макіївки і, після запеклих боїв, захопила Іловайськ, а 22 січня Таганрог.
14 січня Центральне бюро ревкомів створило Центральний штаб Червоної гвардії Донбасу. Про людське око, на синекуру посаду начальника російське командування призначило «шлюбного генерала» Д. І. Пономаріва. Загони другої групи Сабліна успішно вели наступ в напрямку Міллерово-Глибока. 29 січня калєдінці полишають Звірево, Лиху, Сулин. 29 січня (11лютого за н. ст.) 1918р. на засіданні військового уряду Калєдін визнав безвихідне положення, склав свої обов'язки і, в той же день, застрелився.
Невизначеність в подальших можливостях у відтворенні кордонів Росії, змусило петроградський уряд однобічно провести переговори з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною.
Завдяки тому, що 2 (15) грудня в Брест-Литовську була підписана угода про перемир'я, радянська Росія розпочала передислокацію збільшовизованих військових частин з полів світової війни в проблемні зони Громадянської війни. В зв'язку з чим на УНР ліг тягар світової війни та протидії російській інвалізії.
16 січня1918р члени Української Центральної Ради затвердили рішення про право підписання сепаратного миру в Бресті і про скликання Українських Установчих Зборів.
27 січня (за ст. ст.) представники країн Четверного союзу і УНР підписали мирний договір. Він засвідчив завершення стану війни. Не було анексіоністичних чи контрибуційних вимог. Кордон зберігався в довоєнних межах. Сторони відмовилися від взаємних претензій на відшкодування збитків, домовилися про обмін військовополоненими, зобов'язувалися відновити економічні відносини. У той час, як делегація УНР підписувала договір із Центральними державами, російська армія, під командою Муравйова, захопила Київ і вчинила там криваве свято (розстріляно близько п'яти тисяч людей).


Донецько-Криворізький глухий кут.

В зв’язку з успіхами червоного руху на теренах України, прокинулися місцеві сепаратисти з мрією про окремішнє удільне володіння на Донецько-Запорізькій землі. Так, 27-30 січня (за ст. ст.), в Харкові, відбувся 4-й з'їзд Рад Донецько-Криворізького басейну, на якому більшовик С. В. Василенко доповів про створення Донецько-Криворізької республіки, як невід’ємної частини Росії і прийняв рішення про ліквідацію з'їзду гірськопромисловців Півдня. На що Я. М. Свердлов, з незадоволенням, телеграфував: - Виделение считаю вредним.
Помилкою товаришів, визнав ЦК РСДРП(б) рішення 4-го з’їзду про відділення Донецько-Криворізької республіки від України. Але, вже невдовзі, після підписання мирного договору між Росією і середньоєвропейськими державами й успішного просування Австро-Німецьких військ в глиб Донеччини, петроградські патрони змінили свою думку і переклали всю відповідальність за продовження військового спротиву в Україні на «непідконтрольний» сепаратний уряд.
Последний раз редактировалось kornienko Пн янв 07, 2013 11:53, всего редактировалось 2 раз(а).

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт июн 12, 2012 21:32

Блок видалений
Последний раз редактировалось kornienko Вт мар 04, 2014 13:37, всего редактировалось 4 раз(а).

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение Краевед » Вт июн 12, 2012 22:50

Я так розумію, джерела (зокрема "Борьба за Октябрь на Артемовщине") написані російською і перекладалися українською.

Тож прошу зважити на таке. В тексті автор неодноразово наводить імена більшовиків - "А.З.Чикирис" та "Ф.З.Чикирис". Має бути так: "О.З.Чекирисов" та "Ф.З.Чикерис". Перший був Олексієм Захаровичем, а другий (його брат) - Федот Захарович (делегат 2-го з'їзду Рад). Чомусь останній згадується і в інших джерелах саме з таким прізвищем - Чикерис. У Краматорську і Донецьку є вулиці, які названі на честь Федота Чикериса, якого у 20-му, здається, "бандити" порубали в якомусь селі біля Бахмута. А його брата Олексія доля зберегла: він жив у Краматорську ще й після Другої світової і написав цікаві спогади (зберігаються у рукопису в Музеї нашого міста), не залишаючи каменя на камені від книги краматорського краєзнавця Миколи Древетняка "Гвардия машиностроителей" (1947 р.). за документами з архіву ЦК КПРС Олексій мав прізвище - "Чекирисов".

Тобто, з прізвищами тих двох братів маємо якусь нісенітницю.
Ищу видовые открытки до 1917 года.

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Пн сен 10, 2012 19:59

СПИСОК

військовополонених-повстанців армії УНР, розстріляних 23 листопада 1921 р. під селищем Базар Волинської губернії вихідців з Донецької області:

1. Козаченко Микола Євдокимович, 1885, с. Клинівка Бахмутського пов.Катеринославської губ.
2. Мещеряков Тимофій Бенедиктович, 1897, Бахмутський пов. Катеринославської губ.
3. Атнабунт Захар Ілліч, 1897, м. Бахмут Катеринославської губ.
4. Шепель Семен Антонович, 1898, Бахмутский пов. Катеринославської губ.
http://sou1991.livejournal.com/15208.html

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Громадянська війна.Донеччина - Костянтинівка

Сообщение kornienko » Вт фев 25, 2014 12:43

Блок видалено


Вернуться в Костянтинівський міськрайонний осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1