* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Родом из Дружковки

Модераторы: slc, Краевед, Светлана

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Козарлюга » Пн июл 18, 2011 23:32

Светлана писал(а):Уважаемый Козарлюга! К сожалению, звание Почетный гражданин города не присуждается людям, которые ушли из жизни. Так получилось с Константином Ефимовичем Ракитянским.

Зрозуміло...

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Козарлюга » Пн июл 18, 2011 23:36

Светлана писал(а):Мастер, оживляющий камень

Дякую.

Юлия Пивовар
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 541
Зарегистрирован:
Чт янв 13, 2011 20:11
Откуда: Дружковка

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Юлия Пивовар » Вс июл 24, 2011 08:37

Мастер, оживляющий камень

По Александру Скобликову есть хорошая работа Макаровой Нины Георгиевны. При случае - возьму материал - выложу.

Юлия Пивовар
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 541
Зарегистрирован:
Чт янв 13, 2011 20:11
Откуда: Дружковка

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Юлия Пивовар » Вс июл 24, 2011 08:40

Встреча в редакции газеты «Окно», 15 октября 1997 года. Слева направо: Евгений Фиалко, Борис Хулап, ответственный секретарь газеты «Окно», Александр Скобликов, Народный художник Украины, Николай Фещенко, Заслуженный архитектор СССР, Александр Пальчун, редактор газеты «Окно».
Изображение
Наш земляк — Олександр Скобліков

В 2006 году ушел из жизни выдающийся скульптор, народный художник Украины Александр Скобликов. С Дружковкой его связывали первые два с половиной года жизни и один из последних творческих замыслов, к сожалению, так и не осуществленный — создание памятника Олексе Тихому.
Мне посчастливилось общаться с Мастером в редакции газеты «Окно», где он побывал 15 октября 1997 года. Александр Палович приехал в Дружковку вместе со своим другом, заслуженным архитектором СССР Николаем Фещенко, чтобы начать работу над будущим памятником. Осмотрев в городе несколько мест, они выбрали пересечение проспекта Космонавтов и улицы Энгельса (напротив «Большого самолета»), отметив, что более удачную точку трудно найти: памятник находился бы в очень оживленном месте и всегда освещался солнцем.
Олексу в бронзе он представлял как философа, влюбленного в свой край и родную природу, медленно бредущего по донецкой степи. Скульптурный образ он не собирался тесно привязывать к прототипу. Впрочем, это были предварительные заготовки, и кто знает, чем бы в конце концов обернулся творческий замысел знаменитого украинского скульптора? Как известно, деньги на памятник собраны не были (прежде всего потому, что дружковчане, земляки Олексы Тихого, не прониклись этой идеей), а то, что удалось собрать, было потрачено Фондом на другие нужды. Последние пять лет этот Фонд вообще не ведет никакой деятельности. Так что вины Александра Паловича в том, что проект создания памятника Олексе Тихому не осуществился, нет никакой.
В тот приезд мне запомнился его открытый характер и крепкие, сильные руки — руки каменотеса, хотя он уже разменял тогда седьмой десяток лет.
— Были ли вы когда-нибудь в Дружковке после того, как вас увезли из нее мальчиком? — спросил я.
— Нет. Однажды ехал в поезде, и, когда объявили: «Следующая станция — Дружковка», сказал другу: «Налей мне полный стакан водки и ни о чем не спрашивай»… И только когда проехали, я сказал: «Это была моя родина».


Народився 25 лютого 1929 року в м. Дружківка, Донецької області.
Його рідна мати - Марія Годлевська, померла у 22 роки, коли Олександру було лише два з половиною. Тоді батько, який не міг на той час приділити синові належну увагу, був змушений відправити його до бабусі в с. Червона Буда, Білорусія, Гомельська область.
Як казав Олександр: «На все життя мені запам’ятались білоруські ліси, річки, село, друзі. Їли лише бульбу, а найсмачніше, що було – це печеня з горобців».
У 1935 році він повернувся в Україну, до Києва, де ходив у дитячий садок та школу.
У 1941 році малого Сашка разом з його другою матір’ю Дарією Василівною Бостанюк відправили в евакуацію до Казахської РСР в м. Кустанай, де він продовжив навчання у школі.
У 1943 році вони разом повертаються спочатку до Харкова, потім у Київ.
У 1947 році Олександр вступає до Київського інженерно-будівельного інституту на архітектурний факультет. Потім він згадував, що ще під час іспитів чітко відчув, що може добре малювати. Слідуючи власному бажанню та порадам вчителів, через рік він стає студентом відповідного факультету Київського художнього інституту. Навчався він добре, декан факультету Василь Данилович Мовчан відмічав, що з нього вийде талановитий архітектор. Але усе змінив випадок. Зайшовши одного разу в майстерню до своїх друзів скульпторів, він вирішив спробувати свої сили в цьому виді мистецтва. Ніколи не бравши до цього часу глини у руки, усього за три години він зліпив чудовий портрет одного з присутніх – студента Бориса Зуєва. Дуже схожий на модель, портрет побачили майбутні викладачі Олександра: Макар Вронський, Олексій Олійник та Макс Гельман. Завдяки їхньому клопотанню Скоблікова було переведено на скульптурний факультет. Майстерню, до якої потрапив майбутній митець, вів Михайло Лисенко. Як розповідав Олександр Павлович: «Я дуже любив своїх вчителів і зберіг любов до них на все життя». З Макаром Вронським та Олексієм Олійником Скобліков багато працював разом, особливо на початку творчого шляху. Вони брали участь у різних конкурсах, були співавторами багатьох робіт, зокрема «Слава Перекопу», «Монумент Революції» та ін..
У 1951 році Олександр Скобліков одружився з Юлею Сиченко (Скоблікова) і в них народилася донька Ольга.
У 1954 році Олександр завершив навчання дипломною роботою «Революціонер Алексєєв».
Закінчивши інститут, Скоб- ліков пішов на «творчі хліба». Коли Олександра обрали в бюро секції скульптури, він отримав на двох з дружиною невелику майстерню (до цього змушений був працювати вдома, що, враховуючи специфіку роботи, викликало певні незручності, навіть складності). Згодом у нього з’явилася вже власна майстерня.
У 1970 році Скобліков отримав звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, став заступником Голови Спілки художників України. І до напруженої творчої роботи додалася не менш напружена громадська діяльність. Незважаючи на велику завантаженість, в цей період ним було створено багато скульптурних творів. Серед них пам’ятники О. Некрасову в м. Немирові, М. Ушинському в м. Києві, Т. Шевченку в м. Шалет (Франція), генералу Я. Домбровському в м. Житомирі; меморіальні дошки космонавту Ю. Гагаріну, академіку Ф. Яновському, композитору М. Вериківському; медалі, присвячені М. Черемшині, К. Ушинському; портрети академіка В. Вернадського, двічі Героя Радянського Союзу генерала В. Лавриненка, Героя Радянського Союзу О. Кошового та багатьох інших. Скобліков був чудовим портретистом, якому вдавалось передати не тільки зовнішню схожість портретованого, належність його до певної професії, але й розкрити характер людини, її індивідуальність.
У 1975 році Олександра Скоблікова обрали головою Київської організації спілки художників.
У 1976 році йому присвоїли почесне звання Народного художника УРСР.
У 1979 році він став депутатом Верховної Ради СРСР (до того він був депутатом Київської Ради народних депутатів).
У 1981 році був обраний головою Спілки художників України.
З 2000 року – член-кореспондент Академії мистецтв України
Багато прекрасних творів у доробку Олександра Павловича. Серед найкращих слід відзначити портрети поета Б. Олійника, артиста П. Вірського, маршала Г. Гречка, художника В. Гуріна, академіка Б. Патона, письменника О. Корнійчука та багатьох інших. Пам’ятники В. Вернадському (Київ), Б. Патону (Київ), «Монумент Дружби народів» (Київ), «Морякам Дніпровської флотилії» (Київ), М. Заньковецькій (Ніжин), А. Церетелі (Батумі), В. Антонову-Овсієнку (Чернігів), П. Нахімову (Маріуполь), Т. Шевченку (Умань) тощо. Меморіальні дошки: Лесі Українці (Батумі), О. Паладіну (Київ), І. Франку (Вена), М. Попудренку (Київ), Б. Медовару (Київ), Д. Менделеєву (Київ), Я. Давідзону (Київ) та ін.
Ним були створені численні надгробки видатним людям: К. Трохименку, С. Олійнику, П. Вірському, матері першої жінки-космонавта В. Терешкової та іншим. Вони знаходяться у різних місцях, зокрема у Криму, Грузії, Москві, у Києві на Байковому кладовищі (де і поховано самого скульптора), деякі з них розташовані на центральній алеї.
Життя Скоблікова було нескінченним творчим процесом, сповненим нових ідей, образів та думок. Ні на день не полишав він плідної праці у своїй майстерні, яка стала для нього другим домом. І навіть, саме там, видатний майстер пішов з життя, перед цим домовляючись про нове замовлення.
Олександр Павлович Скобліков назавжди залишиться у пам’яті його рідних, колег, друзів, тих, що його оточували, доброзичливою, щирою людиною, справжнім майстром своєї справи та Митцем з великої літери.
Пам’ятник у місті Шалет

В цьому місті з 1920 років оселилося дуже багато українських емігрантів. Були налагоджені контакти з Киевом.
Пам’ятник Т. Шевченку у м. Шалеті, у Франції було встановлено у 1974 році. Відкрит 13 жовтня у неділю на площі перед гімназією.
Тоді Шалет офіційно зустрів членів укр. делегації у складі якої був видатний скульптор О. Скобліков, що приїхали у Францію, взяти участь у aux Journees. Гості вперше віддали честь пам’ятнику та поклали на нього квіти. Скобліков не був на самому відкритті, він тільки створив бюст Т. Шевченка. І зараз вперше побачив свій пам’ятник загалом та залишився задоволеним обраним місцем. Він подякував та сказав усе меру на офіційному прийомі у мерії.
Це було замовлення. В цей час СССР відкривав «Залізний зановіс» у мистецтві, тому налагоджувалися контакти і починалась співпраця не тільки з Францією.

Шевченкіана Скоблікова

Пам’ятники:
1. Т. Шевченко у м. Шалет (Франція), 1974р., бронза / граніт.
2. Т. Шевченко у м. Шпола, 1978р., бронза / граніт.
3. Т. Шевченко у м. Умань, 1981р., бронза / граніт.
4. Т. Шевченко, Аджарська Автономна Республіка, 1982р., бронза / граніт.
5. Трьохфігурна композиція Т. Шевченка у м. Дубно, 1991р., бронза / граніт.
6. Т. Шевченко у м. Ніжин, 1991р., бронза / граніт.
7. Т. Шевченко у м. Хирьов, 1993р., бронза / граніт.
8. Т. Шевченко у м. Міжгір’я, 1995р., бронза / граніт.
9. Т. Шевченко у м. Кременчук, бронза / граніт.
Медалі:
1. Т. Шевченко, 1989р., розмір D 6, бронза. Кременецький краєзнавчий музей, від 11.03.92.
2. Т. Шевченко, 1990р., розмір D 20, бронза. Черкаський художній музей, від 9.08.93.
Станкові роботи:
1. Т. Шевченко, 1961р., фігура у зріст у співавторстві з М. Веронським та О. Олійником
2. Т. Шевченко, 1964р., 62х60х60, граніт. Донецька картинна галерея від 5.10.64.
3. Т. Шевченко, 1981р., 110х125х64, оргскло.
4. Т. Шевченко, 1991р., гіпс. Управління кабін. мін. від 30.10.91.

http://druzhkovka-news.ru/113/7.html

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Светлана » Вс июл 24, 2011 13:00

http://blogs.ukrhome.net/view/21080/ Изображение
Памятник академику Патону. Автор А.Скобликов.
Немного о Е.О.Патоне.

В 1939-1940 годах в Институте электросварки АН УССР было завершено создание высокопроизводительной дуговой автоматической сварки под флюсом, и 20 декабря 1940 года было принято правительственное постановление о внедрении новой технологии на 20 заводах (в производстве вагонов, котлов, балок для мостов и других ответственных конструкций).

В годы Великой Отечественной войны 70-летний Е.О. Патон совершил подвиг — силами своего Института электросварки АН УССР, эвакуированного в Нижний Тагил, разработал и внедрил технологию автоматизированной сварки броневых корпусов танков Т-34. За годы войны общая длина «патоновского шва» составила 6000 километров!

С 5 февраля 2010 года введена в обращение Памятная серебряная монета номиналом 5 гривен "Евгений Патон" из серии "Выдающиеся личности Украины".

http://flot2017.com/show/history/35993

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Светлана » Вс июл 24, 2011 13:07

ИЗ ПРОШЛЫХ ПУБЛИКАЦИЙ
Родом із Дружківки відомий скульптор Олександр Павлович Скобликов нині мешкає в Києві. Він автор пам’ятника Миколі Гоголю на Русанівці, академікові Володимиру Вернадському, співавтор пам’ятника морякам Київської річкової флотилії і — ніде гріха подіти — відомого "ярма" — пам’яника "возз’єднанню України з Росією". А також десятків меморіяльних дощок, пам’ятника Тарасові Шевченку в Шарлет де Сюар. Якось у розмові з директором Благодійного фонду пам’яті Олекси Тихого Сергієм Базановим він бідкався, що от є його пам’ятники по всьому світу — а в рідній Дружківці нема. Фонд і запропонував йому взятися за пам’ятник Олексі Тихому. О.Скобликов уже зробив декілька ескізів. Архітектор Фещенко, який будував монумент засновникам Києва над Дніпром, береться за його спорудження.

Потрібні немалі гроші — 20-25 тисяч, як тепер кажуть, "УО". Бо це має бути величний бронзовий монумент на гранітному постаменті, що височітиме на одній із центральних площ Дружківки — Октябрьській (вона має бути перейменована на Олекси Тихого). Це чудове місце, пам’ятник стоятиме на схилі, на фоні неба.

У місцевій пресі Дружківки, Костянтинівки, Донецька, Краматорська, Слов’янська, в усеукраїнській пресі Фонд опублікував низку статей, зав’язалася жвава дискусія. Ідея здобуває все більше прихильників, у тому числі у місцевої влади. Тим паче, що її підтримали знамениті краяни: співголова Комітету допомоги школам Донбасу професор Ратгерського університету (США) Віталій Кейс, лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка Надія Світлична, курінь "Верховинки" зі США в особі Роксоляни Сірої — усі вони побували у Фонді. На підтримку ідеї висловився академік, редактор Енциклопедії Сучасної України Іван Дзюба.
http://khpg.org/index.php?id=1009134615
http://2000.net.ua/is/593/256-w7.pdf

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Светлана » Вс июл 24, 2011 13:14

Изображение
Александр Петрович Скобликов
http://sov-photo.livejournal.com/20157.html

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Светлана » Вс июл 31, 2011 12:47

1946
Олег Борисович Фиалко
украинский режиссер сценарист, актер. Родился в городе Дружковка Донецкой области. Окончил машиностроительный техникум (1964), затем — киноведческий (1969) и режиссерский (1973, мастерская Н.Мащенко) факультеты КГИТИ имени И.К.Карпенко-Карого. С 1973 — режиссер Киевской киностудии им.А.Довженко. Автор фильмов «Возвращение Баттерфляй», «Имитатор». Народный артист Украины (1996).
http://www.liveinternet.ru/users/kakula/page335.shtml

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Козарлюга » Вс июл 31, 2011 17:48

Доречі, на минулому тижні Дружківський міський голова вніс пропозицію про надання Олегу Борисовичу звання "Почесний громадянин міста Дружківка".

Аватара пользователя
Cancer
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2152
Зарегистрирован:
Пн дек 27, 2010 04:22

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Cancer » Ср авг 17, 2011 15:54

Изображение
Бобров Леонид Николаевич
20.01.1920 - 15.09.1988
Герой Советского Союза
Даты указов
1. 19.04.1945 (медаль № 6131)

Бобров Леонид Николаевич - командир эскадрильи 134-го гвардейского бомбардировочного авиационного полка 6-й гвардейской бомбардировочной авиационной дивизии 1-й воздушной армии 3-го Белорусского фронта, гвардии майор.

Родился 20 января 1920 года в селе Райское, ныне поселок городского типа Дружковского горсовета Донецкой области Украины, в семье крестьянина. Украинец. Член ВКП(б)/КПСС с 1944 года. Окончил среднюю школу, школу ФЗУ в городе Дружковка.

В Красной армии с 1939 года. В 1940 году окончил Ворошиловградскую военно-авиационную школу пилотов.

Участник Великой Отечественной войны с июня 1941 года. Сражался на Юго-Западном, Сталинградском, 3-м Белорусском фронтах, освобождал Донбасс, Крым, Белоруссию, Литву.

Командир эскадрильи 134-го гвардейского бомбардировочного авиационного полка (6-я гвардейская бомбардировочная авиационная дивизия, 1-я воздушная армия, 3-й Белорусский фронт) гвардии майор Леонид Бобров к марту 1945 года совершил 172 боевых вылета на бомбардировку опорных пунктов, скоплений войск противника.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 апреля 1945 года за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецко-фашистским захватчиками и проявленные при этом мужество и героизм, гвардии майору Леониду Николаевичу Боброву присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали "Золотая Звезда" (№ 6131).

После войны отважный летчик-бомбардировщик продолжил службу в ВВС СССР. В 1949 году окончил Высшие офицерские летно-тактические курсы. С 1960 года полковник Л.Н. Бобров – в запасе. С 1962 года работал в штабе гражданской обороны города Мелитополя. Жил в городе Мелитополе Запорожской области (Украина). Скончался 15 сентября 1988 года.

Награжден орденом Ленина, тремя орденами Красного Знамени, орденом Александра Невского, орденом Отечественной войны 1-й степени, медалями.

Его имя увековечено в мемориале, установленном в одной из воинских частей.

Великая Отечественная война для Леонида Боброва началась 22 июня 1941 года и продолжалась до 9 мая 1945-го. На его лицевом счету 216 боевых вылетов, в которых он показал себя мужественным и смелым воином. В сложной боевой обстановке, пренебрегая опасностью, Бобров всегда успешно выполнял задания командования.

На Сталинградском фронте он совершил 61 боевой вылет на самолете Пе-2. И каждый был результативным. 19 августа 1942 года в группе самолетов нанес бомбовый удар по скоплению противника. Прямым попаданием уничтожил три танка; 1 сентября, ведя разведку и попутно бомбя гитлеровцев, уничтожил один самолет на аэродроме и две автомашины.

Это лишь отдельные боевые эпизоды из множества подобных.

В боях за освобождение Донбасса Леонид Бобров произвел еще 46 боевых вылетов. 30 мая 1943 года в составе полка он разбомбил немецкий аэродром в Донецке. Тогда были уничтожены 16 самолетов, сожжены ангары-мастерские, взорван склад с боеприпасами. В воздухе же отважные асы сбили 5 вражеских истребителей.

Впоследствии авиаэскадрилья под командованием Боброва громила врага на земле и в небе Крыма, Белоруссии, Литвы и при прорыве оборонительных сооружений в Восточной Пруссии.

В апреле последнего года войны хмурым утром девятка Пе-2 поднялась в небо. Ведущий Леонид Бобров держал курс на запад. За ним в четком боевом порядке следовала эскадрилья. Облачная погода затрудняла ориентировку. То и дело впереди по курсу разрывались снаряды вражеских зениток. Истребители сопровождения завязали бой с наседавшими "мессершмиттами" и "фокке-вульфами". Тем временем бомбардировщики, пройдя сквозь сильный заградительный огонь, сбросили бомбы на цель. Взрывы огоромной силы потрясли землю.

Эскадрилья была еще на пути к аэродрому, а по рации уже была принята благодарность командующего фронтом.

За образцовое выполнение 172 боевых вылетов по бомбардировке войск противника Л.Н. Боброву Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 апреля 1945 года присвоено звание Героя Советского Союза.
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2596

Аватара пользователя
Cancer
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2152
Зарегистрирован:
Пн дек 27, 2010 04:22

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Cancer » Ср авг 17, 2011 16:01

Изображение
Кириленко Василий Иванович
14.10.1919 - 20.08.1970
Герой Советского Союза

Даты указов
1. 26.10.1944 (медаль № 4517)

Кириленко Василий Иванович - командир звена 98-го гвардейского отдельного разведывательного авиационного полка главного командования ВВС Красной Армии, гвардии старший лейтенант.

Родился 14 октября 1919 года в поселке Дружковка, ныне город Донецкой области Украины в семье рабочего. Украинец. Член ВКП(б)/КПСС с 1944 года. Окончил Дружковский машиностроительный техникум.

В Красной Армии с 1938 года. В 1939 году окончил Ворошиловградскую военно-авиационную школу пилотов.

Участник Великой Отечественной войны с июня 1941 года.

Командир звена 98-го гвардейского отдельного разведывательного авиационного полка главного командования ВВС Красной Армии гвардии старший лейтенант Василий Кириленко к августу 1944 года произвел 235 боевых вылетов на разведку войск и военных объектов в глубоком тылу противника.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 26 октября 1944 года за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецко-фашистскими захватчиками и проявленные при этом мужество и героизм, гвардии старшему лейтенанту Василию Ивановичу Кириленко присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали "Золотая Звезда" (№ 4517).

С 1950 года майор В.И. Кириленко — в запасе. Работал директором городского профессионального технического училища (ГПТУ) в городе Дружковка, заместителем начальника шахты 1-я Гуковская Ростовской области, старшим диспетчером на дружковском машиностроительном заводе. Скончался 20 августа 1970 года.

Награжден орденом Ленина, тремя орденами Красного Знамени, орденами Отечественной войны 1-й степени, Красной Звезды, медалями.

Его именем названа улица в городе Дружковка.

Первый вылет на боевую разведку он совершил 22 июня 1941 года. Выпускник Ворошиловградской школы военных летчиков Кириленко к началу Великой Отечественной войны уже был командиром звена.

15 декабря 1941 года Василий Кириленко вылетел из района Москвы в тыл противника для выполнения специального задания. Воздушный разведчик подошел к нужному объекту и начал аэрофотосъемку. Вдруг из-за облаков вынырнули шесть вражеских истребителей. С остервенением набросились они на наш самолет. Василию удалось увернуться от первых двух стервятников, но третий «мессершмитт», зайдя сбоку, полосонул очередью. Острая боль пронизала обе ноги пилота. Но страшнее было другое — Як загорелся, вышел из строя один мотор. Самолет, оставляя за собой шлейф дыма, начал падать, Гитлеровские пираты улетели, а Кириленко, превозмогая боль, боролся за жизнь машины. Уже у самой земли ценой величайших усилий ему удалось выровнять самолет. Истекая кровью, задыхаясь в дыму, он дотянул до линии фронта и пересек ее. Пехотинцы видели приземлившуюся горящую машину в открытом поле. Благодаря мастерству и самоотверженности летчика Кириленко жизнь боевого экипажа и ценные разведывательные материалы были спасены.

К тому времени В.И. Кириленко уже был кавалером ордена Красной Звезды. Всего же к августу 1944 года, моменту представления к званию Героя Советского Союза, он совершил 235 боевых вылетов, за что и удостоился трех орденов Красного Знамени и ордена Отечественной войны 1-й степени.

Гвардии старший лейтенант Кириленко не сбивал вражеских самолетов, не штурмовал танковые колонны, не сбрасывал бомбовый груз на головы гитлеровцев. Его задача была иной — находить скопления живой силы и техники противника и сообщать их координаты командованию, дополняя все это данными аэрофотосъемки.

Как докладывал командованию командир 98-го гвардейского авиационного полка дальних разведчиков гвардии подполковник Артемьев, «за время ведения воздушной разведки старшим лейтенантом Кириленко В. И. заснято около 200 фильмов, на основе которых смонтировано почти 2000 фотопланшетов и схем, дешифровано свыше 600 городов и железнодорожных узлов, 395 аэродромов, до 3000 самолетов, более 8000 танков, 54 500 автомашин, 1800 зенитных и полевых батарей, 16 000 железнодорожных составов».

Заместитель начальника штаба ВВС Советской Армии по разведке генерал-лейтенант Грендаль так аттестовал воспитанника Дружковской комсомольской организации:

«Старший лейтенант Кириленко отличнейший летчик. Талантливый мастер воздушной разведки. С необыкновенным искусством летает в самых сложных метеоусловиях. В боевых вылетах исключительно смел, решителен, инициативен. Все боевые задания стремится выполнить полностью и со скрупулезной точностью».

17 июня 1944 года командование поставило перед гвардии старшим лейтенантом Кириленко сложнейшую задачу: разведать новые аэродромы противника в районе Демблин — Варшава. С них вражеская авиация наносила мощные удары по нашим войскам и железнодорожным узлам. Гитлеровцы искусно замаскировали аэродромы. Но опытный глаз мастера воздушной разведки точно находил нужные места.

За успешное выполнение 235 боевых вылетов и проявленные при этом геройство, мужество и мастерство Указом Президиума Верховного Совета СССР от 26 октября 1944 года Василию Ивановичу Кириленко присвоено звание Героя Советского Союза. Кроме того, боевой путь летчика отмечен многочисленными наградами.
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3036

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Светлана » Ср авг 17, 2011 21:51

Оба Героя работали на Дружковском машиностроительном заводе. Спасибо, Cancer!

ВжиК
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 510
Зарегистрирован:
Пт дек 24, 2010 23:49

Re: Родом из Дружковки

Сообщение ВжиК » Сб ноя 26, 2011 22:15

Носуля Николай Васильевич
1926 - 20.01.1945
Герой Советского Союза

Изображение

Носуля Николай Васильевич - командир отделения 1006-го стрелкового полка 266-й стрелковой дивизии 5-й ударной армии 1-го Белорусского фронта, сержант.

Родился в 1926 году в селе Алексеевка Константиновского района Донецкой области Украины в крестьянской семье. Украинец. Окончил 7 классов.

С начала Великой Отечественной войны находился на временно оккупированной врагом территории. Принимал участие в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками.

В Красной Армии с 1943 года. Участник Великой Отечественной войны с мая 1944 года.

В начале 1945 года войска 1-го Белорусского фронта вступили на территорию Польши. С тяжелыми боями продвигались они, освобождая польские города и села.

20 января стрелковый полк, в составе которого сражался сержант Николай Носуля, вышел к городу Коло. На подступах к нему гитлеровцы создали мощные оборонительные сооружения. После интенсивной артиллерийской подготовки бойцы пошли в атаку. С остервенением ударили вражеские пулеметы.

Засвистели пули. Темп атаки начал угасать. Бойцы залегли. Кое-кто из необстрелянных стал отползать назад. Еще минута, другая и атака будет сорвана. А вражеский пулеметный огонь все нарастал. Особенно интенсивно он велся из дзота, оказавшегося прямо против атакующей роты лейтенанта Тюсина, отделением в которой командовал сержант Носуля. Николай ясно понимал, что если не подавить этот дзот, то рота не поднимется. Он громко крикнул:

— Всем огонь по амбразурам! - И по-пластунски пополз навстречу свинцовому ливню. Носуля уверенно продвигался вперед, прижимаясь к земле, используя каждую вмятину, воронку. Вот смельчак добрался почти до самого дзота и метнул гранату, вслед вторую, третью. Раздались взрывы. Пулемет замолк. Николай мгновенно вскочил и закричал: «Вперед! За Родину!».

Рота рванулась вперед. Все ближе и ближе вражеские позиции. Вот уже видно, как заметались гитлеровцы в окопах.

И вдруг метрах в двадцати пяти от Николая из другого дзота обрушился шквал пулеметного огня. Бойцы еще в яростном порыве неслись вперед, но вот упал один, второй, третий...

Сержанту Носуле обожгло плечо. Он упал. Но в следующее мгновение вскочил и, добежав до дзота, закрыл грудью пулеметный ствол.

Рота, пораженная подвигом своего боевого товарища, на какой-то миг приостановилась, а затем в едином порыве ворвалась в траншеи врага, и, яростно круша в рукопашной схватке фашистов, буквально в несколько минут преодолела гитлеровские позиции. В безудержном порыве гвардейцы рванулись на городские улицы Коло.

Красноармейцы стрелкового полка Носули продвигались дальше, неся освобождение народу Польши. В этот же день огнедышащую амбразуру другого гитлеровского дзота закрыл своим телом младший лейтенант В.И. Леваков, ценою жизни обеспечив успех наступающего полка.

Воинов роты, полка вдохновлял подвиг самого юного командира, сержанта Носули.

В листовке, выпущенной сразу же после боя, говорилось: «Среди доблестных своих сынов, среди бесстрашных героев Родина сегодня называет славное имя сержанта Носули Николая Васильевича. Никогда не забудется подвиг этого восемнадцатилетнего члена Ленинского комсомола. Народ будет петь о нем песни, отцы и деды будут рассказывать о нем своим сыновьям и внукам».

Герой похоронен на мемориальном кладбище в столице Польши - городе Варшаве.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 24 марта 1945 года за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецко-фашистским захватчиками и проявленные при этом мужество и героизм сержанту Носуле Николаю Васильевичу посмертно присвоено звание Героя Советского Союза.

Награждён орденом Ленина.

Приказом министра Обороны СССР от 3 февраля 1949 года Герой Советского Союза Н.В. Носуля навечно зачислен в списки личного состава родной роты. Имя Героя носят улицы в городе Коло (Польша), в областном центре Украины - городе Донецке, в поселке городского типа Алексеево-Дружковка Донецкой области Украины. У школы № 14 посёлка городского типа Алексеево-Дружковка установлен бюст Николая Носули, на здании школы - мемориальная доска. В школе была пионерская дружина, которая носила имя мужественного сына Донбасса. В поселке городского типа Алексеево-Дружковка спортсмены оспаривают приз имени Николая Носули.

«Честь и слава воинам-героям Красной Армии, погибшим в борьбе за освобождение г. Коло» — высечено на памятнике-обелиске в далеком польском городе. В числе первых называется имя мужественного сына Донбасса Николая Васильевича Носули.

Изображение

Изображение

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Козарлюга » Вс ноя 27, 2011 15:45

Коло

Пам’яті героя-земляка Миколи Носулі

Польське Коло – білий сніг навколо,
Варта під туманом-сивиною:
А позаду – рідний край, Миколо,
І міста, спотворені війною.
Знову вільна Україна-мати,
Та її в боях змужнілі діти –
Все не повертаються до хати,
Бо лютує ворог недобитий.
Коло, Коло – посвист куль із дзоту.
Мимо цілі проліта не всяка;
Заніміла на снігу піхота –
Майже захлинається атака.
І піднявся ти, слабкий від рани,
Кинув погляд в далечінь похмуру –
Може, неньку ти згадав востаннє
Перед тим, як ліг на амбразуру?
Коло, Коло – чорний сніг навколо:
Двадцять років ти прожив, Миколо.
Час рікою у майбутнє плине.
Вже чимало весен промайнуло,
Виростають нові покоління,
Та героїв людство не забуло.
І за те, що прапор переможний
По Європі пронесли у славі,
Згадують в Болгарії Альошу,
А Миколу – в сонячній Варшаві!

Віктор Мумрієнко

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Родом из Дружковки

Сообщение Козарлюга » Вс ноя 27, 2011 15:46

Льотчик-штурмовик жив під час
другої світової в середньому сім бойових
вильотів. Протиповітряна оборона вермахту
була ефективною. Часто радянські пілоти
використовували такий тактичний прийом,
коли одна група Іл-2 атакувала зенітні
позиції німців, даючи змогу іншим літакам
провести штурмовку німецьких військ під
меншою щильністю зенітного вогню. Атака
німецьких зеніток становила наступне: літак
летів прямо на позиції німецьких вояків,
стрімко зближуючись, майже впритул. При
цьому, і літак, і зенітка вели безперервний
обстріл один одного. Наших льотчиків
вражала поведінка німецьких зенітників, які
часто не витримували атаки і розбігалися з
окопу в різні сторони. Це давало змогу нашим
льотчикам залпом РС чи бомбами накривати
всіх. Просто сидіти в окопі було незрівнянно
безпечніше. “Чому вони розбігаються?” – не
могли зрозуміти радянські пілоти.
Розгадку дали німецькі військовополонені.
Німецькі солдати на фронті були впевнені,
що в Іл-2 сидять штрафники чи кримінальні
злочинці, бо літати на висоті кількох метрів,
зближуючись під час атаки впритул, наказати
Микола Носуля та його двоюрідний брат Олекса Тихий.
Подвиг ціною в життя
Відома і невідома Олексієво-Дружківка 161
комусь неможливо, нормальна людина на таке
самогубство не піде. До того ж, підбиті, ще
керовані літаки радянських ВВС, часто йшли
на таран німецької зенітки, що їх підбила. “Ми
ж не знаємо, що у голові радянського пілота,
може він на таран йде?” – відповідали німці.
Сотні і сотні радянських пілотів, які йшли
на жертовний таран у 1941 чи у 1942 роках,
врятували життя тим, хто воював пізніше.
“Наши мертвые нас не оставят в беде...” –
співав Володимир Висоцький. Блаженними
називає Біблія тих, хто пожертвував своє
життя “за други своя”.
Серед багатьох героїв землі донецької є
два брата, які пожертвували своїм життям за
свою рідну землю, за свій народ. Вони були
друзями, виховувалися разом, читали одні і
ті ж книжки, співали разом українські пісні,
роздумували над одними і тими ж суспільними
проблемами. От тільки Микола Носуля був
трошки старший за віком, тому у 1943 році,
після визволення костянтинівського району
від німецької окупації, пішов у Червону Армію,
а молодший, його двоюрідний брат Олекса
Тихий, продовжив навчання. Здобуваючи
середню освіту в Олексієво-Дружківці, 16-17-
річний Олекса подовгу жив в родині Носуль, у
своєї тітки Євдокії Петрівни, матері Миколи.
В січні 1945 року, під час наступу на
околиці польського міста Коло, вогонь
німецького ДОТу викошував роту Миколи
Носулі. 18-річний юнак підповз до амбразури
і вкинув всередину зв’язку гранат. Кулемет
замовк. Бійці знов піднялися в атаку, але
зненацька ворожий кулемет знов ожив. Гранат
більше не було. Спасаючи своїх товаришів,
Микола Носуля кинув своє тіло під кулеметні
черги, закриваючи амбразуру. Благородна
жертовна смерть за други своя, за Україну.
24 березня 1945 року Указом Президіума
Верховної Ради СРСР М.Носулі присвоєно
звання Героя Радянського Союзу.
В цей час його брат Олекса Тихий
формулює своє життєве кредо “Для чого я
живу?” Він пише: “ Щоб жило людство, мій
народ, мій рід... Щоб вивчати, підтримувати,
розвивати мову, культуру, традиції свого
народу... Я маю людську гідність, національну
гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше,
ні друге...”
Ця програма приведе його до першого
арешту у 1948, коли він вголос запитає:
“Який може бути вибір, коли на виборах
кандидат один?” Другий арешт буде
у 1957 за лист до Президії Верховної
Ради Української РСР з протестом проти
окупації Угорщини Радянською Армією і її
союзниками. Третій відбудеться у 1977 за
звинуваченням у проведенні “антирадянської
агітації. “Антирадянщина” зводилася до
захисту української мови, протесту проти її
викорінення на теренах донеччини.
З яких чистих джерел найвищої людяності
виринула в обох та сила, що змусила їх
звершити подвиг ціною свого життя? В
обставинах другої світової один віддав своє
життя в боротьбі проти фашизму. Інший, в
обставинах радянської дійсності – у боротьбі
за свої національні ідеали. На подвір`ї
Олексієво-Дружківської школи пам`ятники
захисникам рідної землі, братам-козакам,
стоять поруч...

І.Бредіхін, викладач Костянтинівського
Політехнічного Ліцею, голова
Костянтинівського

Пред.След.

Вернуться в Дружківський міський осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron