* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Модераторы: slc, Краевед, Светлана

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Козарлюга » Чт июн 14, 2012 23:04

Стус і Ахметов жили поруч, але який слід вони оставили?

http://novosti.dn.ua/details/181377/

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Козарлюга » Чт авг 30, 2012 22:04

Лекція історика дисидентського руху Василя Овсієнка "Василь Стус - поет і громадянин.
http://tvi.ua/program/lektsija-vasylja- ... -ch-2.html

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Козарлюга » Вс сен 16, 2012 22:43

ВАСИЛЬ СТУС. ПОЕТ І ГРОМАДЯНИН
Лекція Василя Овсієнка на телеканалі ТВі
25.08. 2012 (записана 5.08.2012):
http://tv.tvi.ua/program/lektsija-vasyl ... -ch-1.html
Тривалість 1 год. 30 хв.

А тут фільм про Стуса "Пресвітлої дороги свічка чорна".
ПРОСВІТЛОЇ ДОРОГИ СВІЧКА ЧОРНА
Фільм про Василя Стуса
Кіностудія «Галфільм»,
режисер Станіслав Чернілевський,
1992 р., 2 год. 32 хв.
Фільм можна дивитися і скачати тут:
http://www.ex.ua/view/5242268 ;
Пошук: Просвітлої дороги…)
Також: Стус- Просвітлої дороги свічка чорна ч 1-3 - YouTube
www.youtube.com/watch?v=u-8v8EYOrDQ
Просвітлої дороги свічка чорна ч.2 - YouTube
www.youtube.com/watch?v=hG_4nFcdfq0
Просвітлої дороги свічка чорна ч.3
blog.i.ua/community/3252/644685/

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Козарлюга » Вс сен 16, 2012 22:45

Просвітлої дороги свічка чорна

67viktor, 1:46, 20 февраля 2011, 16:44, 20 февраля 2011

Кіностудія: "Галичина-фільм" 1992
Документальна трилогія "Просвітлої дороги свічка чорна". Пам’яті Василя Стуса.

фільм 1: "Верни до мене, пам'яте моя"
фільм 2: "У білій стужі сонце України"
фільм 3: "Розіп"ятий на чорному хресті"

Режисер: Станіслав Чернілевський
Сценарій: Дмитра Стуса, Володимира Шовкошитного, Станіслава Чернілевського

Сюжет:
Про тернову дорогу відомого українського поета,перекладача, політв'язня Василя Стуса. Вірші, нотатки "З таборового зошита" і листи Василя Стуса читає актор Олександр Кочнєв.

Стрічку зняли на студії «Галичина-фільм» ще у 1992 році, але режисер отримав нагороду лише у 2006. Як сказав лауреат: «Картина, як на мій погляд, навіть, хоча сьогодні я на неї дивлюся, це моя дитина – вона таки кентавр. Вона, з одного боку, – художнє явище, а з іншого – історико-культурне. Але він іншим не міг бути, і я радий, що ми здійснили цю роботу. Іншого матеріалу про Стуса просто немає». Щоправда, Національне телебачення показувало цей фільм в унікальний «прайм-тайм» – о 1.20 ночі або о 9-й ранку. Творців фільму висували на здобуття Шевченківської премії, але місця серед її лауреатів їм допоки не знайшлося.

==

Василь Стус - легендарна постать, якій вдавалося реалізувати свій талант за обставин, де інші "гаснуть", посилаючися на умови. Великий поет, який піднявся над малим часом. Це була людина найбільших чеснот, життєве кредо якої було: "Караюсь, мучусь, але не каюсь". Людина, яка говорила правду.

Скупа розповідь про своє дитинство, юність, якоюсь мірою відповідають на всі запитання. У листі від 25 квітня 1970 року до сина Василь згадує, як він з самого дитинства (було йому менше року) уперше відчув себе самотнім: мама в полі, довкола нікого нема. Залишившись із бабусею в рідному селі Рахнівка, вивчив напам'ять "Отче наш".
Перша полотняна сорочка з кишенькою, перша свитка, у якій ходив до школи, перший біль - співчуття, коли на його очах сусід-татарин зарізав лошака.
"Я плакав - так було шкода", а коли сусід хотів нагодувати кониною, "ревма ревів, аби не присилував до такого гріха".
Це було першим випробуванням раннього стоїцизму. Пізніше, вже в мордовських таборах, він не раз оголошуватиме голодовку протесту проти нелюдського ставлення до в'язнів і, можливо, згадуватиме "гарного, молоденького" лошака, якому татарин на його очах перерізав горло.
Згадує Василь і смерть старшого брата Івана, який підірвався на міні, і помирання опухлого з голоду батька. Його незабутній світлий образ, певно, постав перед Стусом у карцері табору особливого режиму, коли оголосив суху голодовку до кінця.
Ми вже ніколи не дізнаємося, про що думав перед смертю в холодному карцері стражденний Василь, але можна припуститися, що його не раз навідували тіні забутих предків, - Сковороди, Шевченка, Довженка та багатьох інших поборників правди і свободи.
"Воля - найвище в світі, чого потребує людина, й Мойсей жорстоко карав слюнтяїв, які тужили за рабськими глечиками", - говорив Василь Стус.

...Сто чорних тіней довжаться, ростуть
і вже, як ліс соснової малечі,
устріч рушають. Вдатися до втечі,
Стежину власну, ніби дріт згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні -
Стояти. Тільки тут, у цьому полі,
Що наче льон, і власної неволі
Спізнати тут на рідній чужині.

Вересень у житті Стуса - роковий: 20 вересня 1965 року його відраховують із аспірантури інституту літератури, 7 вересня 1972 року Київський обласний суд розглядає його "кримінальну" справу, 29 вересня 1980 року Київський міський суд почав розгляд нової справи після другого його арешту, у вересні 1983 року йому забороняють пересилати свої вірші на волю, 4 вересня 1985 року - смерть.

Прихід Василя в цей немилосердний світ збігся із днем народження Ісуса Христа. І хоч батьки записали у метриці 8 січня 1938 року, доля все ж приготувала йому страсну путь на Голгофу кривавого ХХ століття.

"Хтось дати проставив мені, знаками омиті...". Воістину - Боже провидіння.

Слова Василя Мисика "Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?", що взяті Стусом за епіграф до першого вірша з циклу "Костомаров у Саратові", можна вважати епіграфом до всього Стусового життя. Він ще на волі, ще не вполонила його тісна осоружна в'язниця, але передчуття її змушує шукати прикладів мужності серед велетнів духу - він подумки ніби піднімає Костомарова в його Саратовській тюрмі, намагаючись уявити, як то там йому ведеться.

Ти весь - на бережечку самоти
Присмоктаний до туги, ніби равлик,
Від вибухлої злості занепалий
Не можеш межі болю осягти.
А світ весь втих, витух, відпалав,
Не вгамувавши вікової спраги.
Він висмоктав із тебе всю одвагу,
Лишив напризволяще і прокляв.

Багато їх було за ґратами, а світ заговорив про Василя. Чому? Бо він вище за інших підніс свою нескореність владі, що полювала на таланти. Справжній поет - це бунт душі. Таланти - наші духовні атланти.

Ярій, душе! Ярій, а не ридай,
У білій стужі сонце України.
А ти шукай червону тінь калини,
На чорних водах тінь її шукай,
Де жменька нас...

У художника Опанаса Заливахи - колишнього в'язня, а нині лауреата Шевченківської премії - є дивовижне полотно, на якому зображений білий баский кінь на тлі червоних маків, що вслали дорогу в без-кінечність. Не знаю, кому воно присвячене, але, здається - Василю Стусу та всім таким, як він.
Наприкінці шістдесятих він ще на волі, та незабаром яких пекельних мук доведеться зазнати не тільки його тілу, а й духу. Василь Стус продовжує документувати свій дов'язничий душевний біль у нових віршах, що складуть збірку "Веселий цвинтар".

Мені здається, що живу не я,
а інший, хтось живе
за мене в світі в моїй подобі.
...Тільки перехожий
межі світів, ворушишся на споді
чужого існування. Сто ночей
попереду і сто ночей позаду,
а межи ними - лялечка німа.
Розпечена, аж біла з самоболю,
Як цятка пекла, лаконічний крик
усесвіту, маленький шротик сонця
...Ти ждеш іще народження для себе,
а смерть ввійшла у тебе вже давно.

Кожне Стусове слово "забезпечене" золотим запасом його сумління найвищої проби. Тут що не рядок - то правда. Це стогін душі, приречений жити "на рідній, не своїй землі...".

Порідшала земна тужава твердь,
міський мурашник поточив планету,
Міліціонери, фізики, поети
Вигадливо майструють власну смерть.
Протухлий український материк
Росте, як гриб. Вже навіть немовлятко,
Й те обіцяє стати нашим катом
І порубати віковий поріг
Дідівським вимшілим патріотизмом,
Де зрідка тільки човгання чобіт
Нагадує: іще існує світ
Справіку заборонений, як схизма.
Цю твердь земна трухлявіє щодня,
А ми все визначаємось. До суті
Доходимо і, Господом забуті,
Вітчизни просимо, як подання.

Після Сковороди й Шевченка, після Симоненка й Довженка, після Драй-Хмари та Вишні, після тисячі патріотів - потоптаних, понівечених, знищених тоталітарною системою, Стус не зміг жити інакше - одверто став на бій з нею, свідомо, беззастережно, з відкритим забралом. Поряд із ним було багато сподвижників, але не кожен із них пройшов свій трудний шлях від початку й до кінця так, як зробив це Стус.

Ось "Пояснювальна записка", що Василь подав керівництву Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Написана вона одразу після акції протесту проти приховування тогочасних арештів української інтелігенції й датована 7 вересня 1965 року, третього дня після виступу в кінотеатрі "Україна".

"У суботу, 4 вересня, під час виступу автора фільму та його учасників, а потім після виступу Івана Дзюби, який не зміг сказати про групу арештів (його зіпхнули зі сцени, гукаючи, що людей не заарештовують), я виступив там також. Мене обурило брутальне поводження з Іваном Дзюбою...
Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти викликають гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють ґрунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1933 року надто близька, щоб не можна було реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи я не міг стриматись. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином...".

Другим документом визначальної ваги було "Двоє слів читачеві" - передмова до збірки поезій "Зимові дерева". Ця збірка - цілісна й поетична.
Світ закріпачуваного вісімнадцятого століття так і не полонив Сковороди. Світ жандармського дев'ятнадцятого ув'язнив на довгих десять літ Шевченка, а світ винищувального двадцятого не допускав його пророчого слова до спраглих людських душ. Він так і не випустив із своїх пазурів нескореного Стуса.

Яка нестерпна рідна чужина,
Цей погар раю, храм, зазналий скверни!
Ти повернувся, але край - не верне
Йому за труну пітьма кам'яна.

Стус казав: головне для в'язня - вміти тримати голову, як би важко йому не було.
У листі від 3 грудня 1978 року до Олега Орача він писав із селища Матросова:
"Я, як роковий на розтерзання дикими звірами в римському цирку, оббреханий, зневажений, але гордо тримаю голову, аж їм кров із зубів".

Василь Стус і в таборах, і на засланні ніколи нікого з товаришів по неволі не повчав, як треба жити. Він робив це своїм прикладом. Але небагато було здатних повторити подвиг його мужності й непокори. Як мало було й тих, хто упродовж майже двох тисячоліть намагався повторити подвиг Ісуса Христа.

Шанований Стусом А. Камю писав: "Для Ніцше, як і для Толстого, Христос - не бунтар. Суть його вчення зводиться до тотальної згоди, де непротивлення злу". Стус не наслідував Христа - він став "на прю" з людиноненависницькою системою. У Ніцше є нищівний вислів: "Соціалізм - це не більше, ніж звиродніле християнство". А звиродніло воно через те, що дві тисячі років тому на волю було відпущено не пророка Ісуса, а злодія Варраву, та схоже, саме від нього й ведуть свій початок підступні й брехливі, нещадні й загребущі, злодійкуваті безбожники.

Чи ти спізнав життєву путь свою
На цій безрадісній сумній роботі,
Де все людською мукою взялось?
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
Твоїм нещастям серце пойнялось
Моє недужне. Ти ж за мене вдвоє
Нещасніший. Я сам. А ти лиш тінь.
Я є добро. А ти - труха і тлінь,
А спільне в нас - що в'язні ми обоє,
Дверей обабоки. Ти там, я - тут,
Нас порізнили Мури, як Статут.

(Текст Г.Костенка)

Тривалість: 02:32:00
Якість: DVDRip by Mustafa [hurtom torrent]
Відео: DivX 720х 576 1465 кб/с
Аудіо: MP3 224 кб/с
мова: українська

flv формат (три частини) 480x360 для онлайн просмотру.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Козарлюга » Пт янв 04, 2013 21:00

Моя стаття до 75-річчя Василя Стуса.

Ті, що розпинали Стуса…

А де ж та правда? А нема.
Бо ті, що розпинали Стуса,
Козацькі запустили вуса,
Навчились українських слів
І записались до хохлів.
Ю.Сегеда

Зараз ми вже 22-й рік живемо у нашій самостійній державі, за створення якої й боролися ці люди. Шостого січня цього 2013 року Василю Стусу виповнилося б 75 років. Чи йдемо ми так, як хотів того Стус, як мріяли його живі й не живі побратими, ішовши на палю заради великої ідеї – вільної України? Що б вони побачили, а вірніше, що б сказали, побачивши те, що зараз відбувається у нас?

Думаю, подивившись на нашу сучасність, Василь Семенович не міг би не замітити такої напрочуд дивної закономірності. Всі ті, хто, ризикуючи своїм життям, боровся за самостійність України, хто був за це репресований владою, сидів у радянських катівнях, потерпав за свою боротьбу, зараз у самостійній, незалежній державі животіють, ледве зводять кінці з кінцями. Навпаки ті, хто їх репресував, катував, гнобив, судив – живуть достойно, багато, користуються повагою і всіма соціальними благами держави.

Я спробую дослідити такі соціальні, моральні, етичні перекоси на особистості публічної людини, активного політика, Віктора Медведчука. Саме на цій особі, як на прикладі, я вважаю, можна показати правдивість вищесказаного. Віктор Володимирович в незалежній Україні займав дуже високі пости. І замісник голови Верховної ради, і глава адміністрації Кучми. Прославився, як про нього пишуть, як «князь темників». А регалій – не перелічити. Але є й інший, як у Корейко, бік життя і діяльності цієї людини, про який не відає більша частина українців. І вона тісно пов’язана, як не дивно, з визвольним рухом 70-х – 90-х років минулого століття. Ні, Віктор Володимирович не був дисидентом, він, ризикуючи життям, свободою, не боровся за волю України, він виконував інші ролі. В 90-х Дмитром Чоботом була видана книжка «Нарцис», в якій він докладно викладає свої думки про ”темні боки” біографії Медведчука. Але не будемо цього торкатися, це вже загальновідомі факти, якими виблискує Інтернет, цю людину українці слава Богу знають, і оцінка йому була дана восени 2012 року.

Ось чому ми візьмемо саме приклад Медведчука у статті до 75-ти річчя поета. Він був захисником на судах по справам українських поетів-дисидентів Юрія Литвина і Василя Стуса. І ось, як він їх «захищав».

У грудні 1979 року Медведчук Віктор Володимирович працював пересічним київським адвокатом і захищав у суді у Василькові члена УГГ Литвина. Це вже була четверта “посадка” поета Юрія Литвина – раніше він карався за “політику” у 1951-1955, 1955-1965 та у 1974-1977 рр. Литвина традиційно для кінця 70-х звинуватили не у злочині проти радянської держави, а у тому, що він, нібито, “будучи у нетверезому стані та порушуючи громадський порядок вчинив спротив працівникам міліції з використанням насильства”.

Згадує Василь Овсієнко, член Української Гельсінської групи, політв’язень 1973-1977, 1979-1988 рр.: - У ті роки існував список адвокатів, з поміж яких тільки і можна було вибирати собі захисника, якщо ти проходив по політичній справі. Це, звісно, були перевірені люди, які мали від КГБ так званий “допуск” до справ такого роду.
Із останнього слова підсудного Юрія Литвина: «Провокація, вчинена проти мене, – це свідомий злочин, здійснений органами т.зв. радянської влади не лише проти мене як особи, як літератора, як члена Української Громадської Групи “Гельсінкі”, але й проти всіх тих, кому дорогі й близькі ідеали демократії, свободи й гуманізму.
Прокурор будував свої звинувачення не на ґрунті об’єктивних фактів (яких не було), а на хисткому тлі фальсифікацій і прямих лжесвідчень “потерпілих”, які безсоромно брехали на суді під опікою “Влади” і “Закону“… Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації.». На мій погляд, Литвин чітко дає зрозуміти, що у даному випадку його адвокат сумлінно виконував злочинний наказ.

Мабуть Віктор Володимирович виправдав довіру своїх патронів і вже через рік йому довірили захист іншого, але більш небезпечного для влади «злочинця» Василя Стуса. Процес тривав з 29 вересня по 2 жовтня 1980 року і відбувався у залі Київського міського суду.

“Хроники текучих событий”, які передавала за кордон російська правозахисниця Людмила Олексієва, доносять до нас таке: «Медведчук на суді у Стуса визнав, що всі “злочини”, нібито вчинені його підзахисним, “заслуговують на покарання”. Але просив врахувати, що Стус, працюючи на виробництві, “виконував норму”(!), а до того ж має низку хронічних захворювань».

На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодної реакції у Медведчука. Зате великий інтерес адвокат проявив до політичної характеристики В.Стуса та його ставлення до націоналізму, про що він розпитував, що усугубляло становище підсудного.
Першого жовтня після заслуховування свідків із двогодинною промовою виступив прокурор Аржанов. Його змінив адвокат Медведчук, який в унісон прокурору повторив, що „всі злочини Стуса заслуговують покарання”. Після цього судове засідання було перерване. Наступного дня (2 жовтня) засідання почалося відразу із зачитування вироку. Таким чином, Василя Стуса було незаконно позбавлено права на останнє слово. Незважаючи на протести В.Стуса, їх не підтримав адвокат В.Медведчук, що може свідчити про змову проти поета між захистом і звинуваченням у стінах радянського суду.

Суд йшов вже два дні (29 і 30 вересня), але адвокат Медведчук навіть не проінформував родичів, у тому числі – дружину поета, про це.
Після такого «захисту» Стус отримав за вироком суду максимальне, що можна було отримати по його статтям – 10 років таборів особливо-суворого режиму й 5 років заслання й статус «небезпечного рецидивіста». А чи отримав Медведчук гонорар з родичів підсудного за здійснення «захисту»?

Після жорстокого, по суті, смертельного вироку, із заслання на увесь світ пролунав одинокий, але сильний голос академіка Андрія Сахарова: “Нелюдяність вироку українському поету Василю Стусу – сором радянської репресивної системи. Так життя людини ламається безповоротно – це розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переконанням, своєму “я”…

У червні-липні 1977 року співзасновник УГГ, вчитель з Донеччини Олекса Тихий так почав своє останнє слово на суді над ним і письменником Миколою Руденко у місті Дружківка Донецької області: «Як я вже говорив, винуватим себе не визнаю за жодним пунктом звинувачення. Мені доводиться захи¬щатися не тільки від слідчих, які сфабрикували “спра¬ву”, прокурора, але й від мого адвоката. Його професій¬ний обов’язок — захищати, а не звинувачувати. Він пови¬нен був заявити, що за статтею 62-ю не обов’язкова присут¬ність адвоката, і відійти. Так зробив адвокат на поперед¬ньому моєму суді. А адвокат Корецький все-таки висту¬пив. Причому він, як я і сподівався, половину своєї про¬мови присвятив карабіну. У справі нема жодного до¬казу щодо цього пункту, і він це знав.». Адвокатом на суді Олекси був не Медведчук, але це доказує версію Василя Овсієнка про існування списку «перевірених» людей, які мали «допуск», а, знаючи як робила та система, то їх з певністю можна вважати агентами КДБ. Під цю категорію, зважаючи на відомі нам дії, підпадає, на мій погляд, й Медведчук. На ці думки наводять багаточисельні дописи в Інтернеті, про його щільну співпрацю з КДБ, і його сьогоднішня дружба зі своїм кумом, полковником КДБ Володимиром Путіним, якою він пишається і, на мій погляд, демонстративно афішує.

«Чому обвинувачення, які мені висувають, стосуються адвоката? – каже Медведчук. - Чому, коли говорять про подальшу долю поета, не згадують про слідчі органи в особі КГБ, прокуратуру або суд?“. Що на це можна відповісти? Мінімум те, що названі Медведчуком органи за своїм профілем і повинні були розслідувати, обвинувачувати й судити, що вони справно й виконали. А він же повинен був захищати, але цього не робив, а навпаки.

Пряма мова Медведчука: «Сначала Стус был осужден на 5 лет. Потом когда я имел честь… Даже не знаю – в кавычках…, защищать его – на 10 лет, я действовал профессионально и выполнил свой долг как адвокат».
«Если кто-то думает, что я мог бы спасти Василия Стуса, то он или лжец, или никогда не жил в Советском Союзе и не знает, что это такое. Решения по таким делам принимались не в суде, а в партийных инстанциях и КГБ. Суд лишь официально утверждал объявленный приговор» – стверджує В. Медведчук.

Медведчук робе такі заяви, щоб обілити себе, довести, що ніхто в СРСР не міг би діяти інакше, але, на мій погляд, це цинічна брехня. Я доведу, що навіть в СРСР тоді були адвокати, які чесно виконували свій обов’язок.
Наприклад у Василя Овсієнка на його другому процесі, де йому інкримінували спротив міліції, адвокатом був такий Сергій Макарович Мартиш. 1972 року Мартиш писав касаційну скаргу синові Оксани Мешко Олесеві Сергієнку. За що його позбавили доступу до політичних справ. 1979 року він, за порадою О. Мешко, захищав Овсієнка у сфабрикованій кримінальній справі, вимагав виправдати його за відсутністю складу злочину і порушити справу проти міліціонерів. За що мав догану по службі.

Василь Овсієнко розповідає: «захисник Є.Сверстюка на прізвище Михайлик, хоч який був переляканий, а таки виніс його «Останнє слово» і передав дружині. Іван Семенович Єжов домагався в Херсоні цілковитого виправдання Лідії Гук. Після чого його теж позбавили доступу до політичних справ. Між іншим, його п. Лідії порадила Оксана Мешко. Неля Яківна Немиринська, яка жила в Луганську, брала участь у кількох політичних процесах. Зокрема, сумлінно захищала Йосифа Зісельса в Чернівцях. Вела справу Миколи Руденка в касаційному суді. І винесла та передала дружині Раїсі його вірші та «Останнє слово». Так що тоталітарний режим не видушив усе людське в людях.».

Очевидно, що роль Медведчука, як адвоката, у процесі над Стусом не була вирішальною. Але, людина з совістю та професійною честю не мала би братись за справу, у якій не збиралася докласти всіх зусиль для захисту свого підзахисного (якщо, звичайно, не мала щодо цього ідеологічних упереджень, або вищевказаних договірних забовязань). А тепер розповідати про те, що “я не міг”, на мій погляд, низько й гидко.

І веде сьогодні в нашій країні Медведчук себе нахабно й самовпевнено. Чого тільки вартий останній випадок з заявою Медведчука про спростування інформації про нього в провінційну(!) газету «Наша Дружківка», кореспондент якої написав «темники Медведчука», замість «так звані темники Медведчука». Навіть у далекому містечку, що на Донеччині, він помітив, що зачеплені його «честь та гідність». А де ж була ваша честь і гідність, коли ви, пане Медведчук, коли ви замість виконання своїх професійних обов’язків – захисту підсудного, – практично приймали бік обвинувачення? А то були не пересічні українські громадяни, то була наша національна еліта, і ви це прекрасно знали!
Ще у далекі 20-ті роки славетний борець за самостійну Україну отаман Яків Гальчевский пояснював, чому вони масово йшли на смерть: «Нас може й не стати, але залишимо по собі пам’ять, легенду для нових борців!». Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, інші тисячі героїв дійсно залишили по собі пам’ять, легенду. І саме це, як пише отаман – добра пам’ять для українців.

А що залишить після себе Медведчук? Залишимо відповідь на це питання самому Віктору Володимировичу…
За незламність духу, жертовне служіння Україні і національній ідеї, високі гуманістичні ідеали творчості у 2005 році Ющенко присвоїв Василю Семеновичу Стусу звання Героя України, посмертно…. ! Героями України у нас переважно є управлінці, трудящі, спортсмени, військові і державні діячі. Як би Стус подивився на цю нагороду, коли б взнав, хто стоїть поруч з ним у списку, чи не поступив би він так, як свого часу Ліна Костенко, яка відмовилася прийняти цю нагороду з рук Віктора Ющенка, заявивши: «Політичної біжутерії не ношу!». Як відмовилися від нагороди побратими Стуса – Леонід Плющ, Євген Сверстюк, Мирослав Мартинович, сказавши, що державні нагороди не сумісні з політичним торгом.

Ми бачимо, як розділено сьогодні наше суспільство на таких «медведчуків» і решту народу. Перших мало, але вони підступні, цинічні, безчесні, нахабні і знаходяться у владі, або при владі. Інших багато, але це наш заляканий, не пробуджений, ошуканий народ, який ще не оговтався від радянського страшного експерименту, в голови якого серпами й молотками десятки років забивали совок – саме страшне, чим наділила нас комуністична чума. Але часи незалежності не минають безслідно. Народ прозріває. Це ми бачимо по підтримці на виборах опозиційних партій і представників демократичних сил. Якщо на початку незалежності України такі настрої були стихійні, протестні, то зараз люди цілеспрямовано, усвідомлено роблять вибір.

На Байковому кладовищі стоять три хрести. Це три могили людей, які, як на Січ, з тисячами своїх побратимів йшли у радянські табори, бо саме там, у «малій зоні», зароджувалися паростки майбутньої держави – Незалежна Україна, паростки майбутнього українського громадського суспільства (Є. Сверстюк). У не такому далекому 1989-му тіла Тихого, Стуса й Литвина привезли сюди з далекого холодного Уралу і всім миром, під тремтіння Київського КДБ поховали на рідній землі. Я вірю, що прийде час, і він не далекий, коли народ знову заходиться і тепер вже навпаки – вивезе з України всіх «медведчуків». «Згинуть наші воріженьки / Як роса на сонці, / Запануємо й ми, браття, / У своїй сторонці!».

Євген Шаповалов,
голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого при ДОО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Донеччина, селище Олексієво-Дружківка.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Козарлюга » Вс янв 13, 2013 22:25

Свіжа стаття Василя Овсієнка.

Іду за край
КАРИКАТУРА НА СТУСА
Проект В.Овсієнка 7.01.2013

На Різдво Христове року Божого 2013-го маємо ще й 75-у річницю Василя Стуса. Пригадується, до 70-річчя й указ Президента був, і постанова Кабміну, низка заходів передбачалася... Втім, чекайте, є й тепер наказ Міністра культури № 780 від 20.07.2012, є оргкомітет із 21 чиновної особи на чолі з тепер уже в. о. Міністра культури М. Кулиняком. До оргкомітету вписано аж трьох осіб, які мають що сказати про Стуса: син Дмитро, Микола Жулинський і Володимир Шовкошитний. Але немає там жодного дослідника його життя і творчості, упорядників його видань, спогадів, наприклад, Ніни Гнатюк з Вінниччини, людей, які знали Стуса. Планом заходів передбачено урочистий вечір у січні. Де він буде, хто його готує – не відомо. Навряд, щоб відбувся він у найпрестижнішому палаці «Україна» з трансляцією на першому телеканалі. Інші заходи – місцевого значення. Але нема запропонованих Донецькою «Просвітою» відкриття скверу Стуса і пам΄ятника навпроти головного корпусу університету, перейменування вулиці Постишева на Стуса, упорядкування вулиці Чуваської, де жив Стус, проведення наукової конференції, як це було за часів ректора ДонНУ В. П. Шевченка… Додати б: визнання київською владою сквером Стуса того клаптика землі в Святошині з кількома вцілілими дубами та соснами, які пам΄ятають Стуса… А головне: фінансування 12-томника творів Стуса і однотомних багатотиражних видань.
Отже, якщо є в нас українська громадськість, то відзначаймо річницю поета і громадянина Стуса, хто як зможе. Телеканал «Культура», наприклад, 3 – 6 січня вже вдруге показав вражаючий документальною достовірністю і художньою досконалістю фільм режисера Станіслава Чернілевського «Просвітлої дороги свічка чорна», знятий 1989 – 1992 року. 5 та 6 січня той же телеканал «Культура» показав виставу «Іду за край…» Київського академічного театру російської драми імені Лесі Українки. Це вистава з претензією на художнє висвітлення образу Василя Стуса. Режисер Ольга Гаврилюк, виконавець ролі Стуса – Роман Семисал, ролі його опонента-кагебіста – Роман Трифонов. Дружину Стуса Валентину Попелюх грає Оксана Воронина. Художній керівник театру – Михайло Рєзнікович.
Ця вистава йшла в театрі з 2006 року, та я її побачив оце вперше. І побачив безпосередньо після фільму Ст. Чернілевського. В обох творах звучать ті ж вірші, ті ж листи, мова про ті ж самі події – а враження таке, що йдеться про зовсім різних людей. Я майже рік провів зі Стусом у таборах суворого режиму в Мордовії, півтора місяця – в одній камері на особливому режимі на Уралі, написав і видав спогади про нього. Давно опубліковані спогади інших співв΄язнів – українців Левка Лук΄яненка, В΄ячеслава Чорновола, Василя Курила, єврея Михайла Хейфеца, росіян Сергія Солдатова і Леоніда Бородіна, литовця Баліса Ґаяускаса, вірмен Паруйра Айрікяна та Разміка Маркосяна. А таке враження, що автори вистави нічого того не читали.
По сцені бігає, стрибає, плазує якийсь розхристаний (ґудзики не застібнуті) істеричний блазень, що вимахує руками, сто разів падає, повзає на колінах, кричить, істерично регоче, витріщає очі, танцює і навіть свище, як хуліґан, щось шварґотить скоромовкою, заїкається, розгублено лепече: «Я поет, я поет…». Час від часу збивається на «мову конвою» (російську), знизу вгору дивиться на гебіста в беріївських окулярах, який височіє над ним на якійсь драбині. У 1973 році той «Стус» довірливо приймає з рук гебіста примітивну фальшивку, скремсану в 1993 році й опубліковану в комуністичній газеті «Товарищ» № 6 – нібито донос голові КГБ СССР Ю. Андропову від «украинских советских писателей» на Стуса, Світличного, Сверстюка та інших, і то саме від тих «писателей», які були обрані в 1990 році депутатами Верховної Ради України...
Той «Стус» корчиться від болю фізичного і душевного, але покірно виконує дурнувату команду гебіста-лікаря «Дєлай раз! Дєлай два!», возить якимось візком каміння, а потім катає на тому візку й самого гебіста. Той «Стус» покірно дається на принизливий «лічний» обшук, клянчить дозволу поїхати поховати батька, а коли гебіст не дозволяє, то кидає в нього каменюкою. Прикладає собі до горла бритву… Зрештою, напивається і п΄яним язиком варнякає вірш «Колимські конвалії, будьте для Валі…». Нещасна жертва несприятливих обставин та несправедливості окремих недобрих людей…
Це Стус?! Та це карикатура на Стуса!
Згадані співв΄язні свідчать про Стуса як про інтеліґента европейського рівня, сина свого народу, який чітко розумів свій обов’язок перед ним. У зоні Стус ходив статечно, як імператор. Стус говорив з гебістами і своїми карателями твердо, як обвинувач на новому Нюрнберзькому процесі. Під його громовим голосом разом нишкли два пискляві слідчі. Та він не тільки духом, але й фізичним зростом своїм був вищий од плюгавого гебіста Стеценка, миршавого наглядача Чертанова чи віспуватого начальника особливої дільниці Снядовського. Ніхто зі співв΄язнів не чув із вуст Стуса стогону, попри тяжкі болі, які він терпів. Ніколи він не падав і не повзав на колінах. І на останнє побачення не пішов, бо не міг принижуватися до того «лічного досмотра» з загляданням у… Є ж такий цнотливий український вислів: «невимовні місця».
Найвиразніший образ Василя Стуса – скульптурний портрет роботи Бориса Довганя. Зосереджений у собі – «залізний, із пластику, шкла і бетону». Але у театру – своя мова. Я позитивно сприймаю ідею уособити в одному персонажі кагебіста, слідчого, наглядача, начальника табору і навіть лікаря, який «прежде всего чекист». Бо поокремо – то не особистості. То примітивні функціонери. А разом – це уособлення «Імперії Зла». Воно навіть позачасове: поблискуючи окулярами Берії та звиваючись, як змій, воно подає Стусові ручку, як яблуко спокуси Єві: «Подпиши отречение». Театр має право на такий символ, на узагальнення, на часові зміщення, на художній домисел. Тоді так само й сценічний Стус мав би уособлювати всю блискучу когорту шістдесятників – особистостей, якими величалася б будь-яка цивілізована нація: Алла Горська, Іван Світличний, Євген Сверстюк, В΄ячеслав Чорновіл, Микола Руденко, Олекса Тихий, Петро Григоренко, Надія Світлична, Михайлина Коцюбинська, Мирослав Маринович… Але такого узагальненого образу шістдесятників театр не вивів.
Можна б вибачити, що постановники вистави не знають деяких елементарних речей:
Стус у 1972 – 1985 роках не носив номер «ЖХ-385-3-3 № 200». Наші попередники – насамперед бандерівці і литовські «лісові брати» – ціною неймовірних зусиль домоглися скасування номерів ще в 1954 році. У нагрудному знакові («бірка») в наш час писали прізвище, отряд…, бригада… На другому суді 1980 року Стус був визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Відповідно йому треба було чорний одяг поміняти на смугастий (я б міг би позичити!). І пришити чи вапном випалити лаконічний напис: «Стус В. С.».
В΄язні в тюрмі, слідчому ізоляторі, на особливому (камерному) режимі мали пересуватися строєм під команду «Руки назад!» – а «Стус» у виставі бігає, як навіжений.
Незащібнутий ґудзик – порушення режиму, через яке можна було позбутися побачення або й загриміти в карцер на 15 діб.
За замах каменем на наглядача в΄язень мав би новий вирок – кару смерти, а не карцер. Та й не було на засланні карцеру. Карцери – це в таборах. Автори вистави не розрізняють ув΄язнення і заслання.
Стус не міг мати в камері «опасної» бритви. Навіть звичайного леза до бритви. Прочитали б «Перечень запрещённых предметов».
Мабуть, автори вистави вважають творчою знахідкою під кінець вистави поміняти Стуса і гебіста ролями: Стус, надівши беріївські окуляри, вилазить на підвищення і згори звинувачує гебіста, який під його впливом «стає на путь ісправлєнія»: повзає на колінах, звертається до Стуса «Василю» і навіть переходить на українську мову. Майже кається. Але це зовсім не схоже на той новий Нюрнберзький процес, про який Стус писав у 1975 році:
«Я певен того, що рано чи пізно КГБ будуть судити – як злочинну, відкрито ворожу народові поліційну організацію. Та не певен я, що сам доживу до цього суду. Тому прошу передати моє звернення обвинувачам цієї злочинної організації. Нехай у багатотомовій справі її злочинів буде і моя сторінка свідчень-обвинувачень».
Жодного колишнього кагебіста в нас ще не судили. Навпаки, вони мають солідні пенсії від держави, проти якої боролись. На порядок більші, ніж ми, колишні політв΄язні, які боролися за цю державу. З Житомирської прокуратури досі відповідають «Овсієнко, відбувши покарання за раніше вчинений злочин, на шлях виправлення не став і вчинив новий злочин». Це при тому, що я реабілітований «за раніше вчинений злочин». То виходить, що ця держава більше їхня, ніж наша? І в ній нас можна зображати в такому карикатурному вигляді?
Повторюю, автори вистави могли б і не знати цих деталей. Але могли б дещо й підчитати. Щоб не опускати Стуса до свого вбогого рівня, а самим підніматися на його висоту Поета і Громадянина.
Телеканал «Культура» під кінець показав публіку: молоді люди аплодують артистам. Вони запам΄ятають «образ Стуса», який щойно побачили на сцені. Але це не той образ, яким можна – як нас у школі вчили – пишатися і на якого рівнятися. Рідко хто з них вивчить напам΄ять вірші, прочитає статті та листи Стуса, спогади про нього.
Чому ж мовчить громадянське суспільство, коли компрометують найкращого з-поміж нас, до того, покійного? Чи в нас нема громадянського суспільства? Нема національної гідности? Один лише Євген Сверстюк 2006 року дав належну оцінку цій виставі. Пропоную ще раз прочитати її.
Леся Українка 1912 року якось писала, що кияни побили вікна в редакції газети «Киевлянин» – за якийсь антиукраїнський пасквіль. Я не закликаю бити вікна в театрі її імени, бо верховний Печерський суд радо посадить нас за хуліганство. Але ж і мовчати не можна.
Василь Овсієнко,
Лауреат премії імені Василя Стуса.
8 січня 2013 року.
P.S. Вичитав в Інтернеті, що ця вистава в театрі вже не йде. Але прикро, що український телеканал «Культура» продовжує їй життя.

Изображение

Изображение
На знімках В.Овсієнка: пам΄ятник Василеві Стусу біля школи в його рідному селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Робота Бориса Довганя. Схожий пам΄ятник мав постати у сквері навпроти Донецького університету.
Хрести роботи Миколи Малишка на могилах Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого на Байковому цвинтарі в Києві. 18 грудня 2012 року.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Козарлюга » Пт янв 25, 2013 12:47

ВОЛОДИМИРУ ВИСОЦЬКОМУ - 75!

Стус в Україні - Висоцький у Росії. Сопоставлення, роздуми, аналіз, долі...
Цікава тема. Ці дві величіни повинні надати поштовх для осягання нами самих себе - післярадянських.
Відмінність їх може бути прикладом відмінності українців від росіян? Або навпаки порідненості?
Я розробляю цю тему вже більше двох років. Може щось із своїх думок поставлю сюди.
http://www.youtube.com/watch?v=UyEGEsmPKZ4

Аватара пользователя
Cancer
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2152
Зарегистрирован:
Пн дек 27, 2010 04:22

Re: Вечір Стуса організували краєзнавці Дружківки

Сообщение Cancer » Пт июл 08, 2016 12:19

Роман Титикало добавил 5 новых фото.
12 ч ·
Сьогодні я почав ознайомлюватися зі справою Василя Стуса в архіві СБУ, дуже цікава справа. Наприклад 03 вересня 1980 року обвинувачений звернувся з заявою в якій прохав надати можливість ознайомлюватися зі справою за допомогою "міжнародного адвоката" залученого за допомогою організації "Міжнародна амністія" чи "Пен-клуб", в заяві він вказав , що " Інститут політичної адвокатури в СРСР практично відсутній (на судах офіційні адвокати СРСР виконують функцію другого прокурора) . А другий прокурор мені не потрібен ."
Звісно Стусу відмовили в надані незалежного адвоката !
Останні події в Украіні демонструють негативні тенденції намагань знищити незалежну адвокатуру - без незалежної та сильної адвокатури неможливий належний захист прав людини !
P.S. - розгорнуті результати дослідження будуть опубліковані окремо !
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1190827120961966&id=100001040681625&pnref=story

Пред.

Вернуться в Дружківський міський осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 2