* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

З чого починалася Олексієво-Дружківка

Модераторы: slc, Краевед, Светлана

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение Козарлюга » Пн мар 25, 2013 22:53

Сьогодні на базі Дружківського МіськВО пройшла презентація книжки "Відома й невідома Олексієво-Дружківка".
У методкабінеті відділу зібралися всі вчителі історії міста.

Изображение

Изображение

Изображение

Книгу представляли голова Дружківської організації Національної Спілки краєзнавців України, у недалекому минулому завідуючий відділом освіти міста, - Володимир Васильович Качур, редактор дружківської міської суспільно-політичної газети Євген Борисьвич Фіалко, заслужений вчитель України, почесний громадянин Дружківки, педагог з багаторічним стажем з Олексієво-Дружківки - Микола Олександрович Швець, і я - голова Донецького Обласного товариства імені Олекси Тихого Євген Олексійович Шаповалов.

Изображение

Изображение

Кожний з презентуючих, розповів про свій внесок у створення книги. В. Качур акцентував на достовірності всіх даних, які є у книзі. Списки мешканців сел Олексієвка й Дружківка, які він добував у києвських архивах, найцінніше, що є у виданні. Євген Фіалко виказав надію, що книга буде добрим помічником вчителям у їх занаттях з краєзнавства. М. Швець у популярній формі розповів про свої сторінки. Це природно-кліматичні умови селища, геологічні особливості, флору й фауну. Він висказав пропозицію, щоб всі присутні написали про все, що зараз відбувається в нашому місті, регіоні і заклав всі дані у капсулу й заховав її для майбутніх поколінь. Наскільки ж легше буде їм вивчати історію нашого періода! А якщо б наши пращури зробили свого часу так, то як легко було б нам... Але так не буває і тільки кропітка робота краєзнавця дає результати.

Изображение

Изображение

І фото на пам"ять, на пам"ять нащадкам...

Изображение

Изображение

Присутні, вчителя історрії міста, виказали подяку за таку зустріч, за книгу, за увагу до школи.
Я подарував відділу освіти 15 примірнрків книжки для всіх учбових закладів Дружківки. Саме для цього ця книга й писалася, створювалася, видавалася. Саме у школах овна принесе найбільшу пользу.
Відмічалось, що це не перша книга з історії Дружківки, та її околиць. Але всі попередні книжки певною мірою не повністю пристосовані до праці з ними у школах і системного вивчення у учбовому процесі. "Відома й невідома Олексієво-Дружківка" справжній помічник вчителя історії у школах Дружківки.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение Козарлюга » Вт апр 09, 2013 22:46

А Н О Н С !!!!

СЦЕНАРНИЙ ПЛАН
Презентації науково-популярного видання Шаповалова Євгена Олексійовича
«Відома і невідома Олексієво-Дружківка»
в Донецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Н.К.Крупської

Дата проведення: 11 квітня 2013 року;
Час проведення: 11.00 година;
Місце проведення: лекційний зал ДОУНБ ім. Н. К. Крупської.

БЕРУТЬ УЧАСТЬ:

Швець Микола Олександрович - заслужений учитель України, дійсний член Географічного товариства України, член асоціації вчителів-географів;

Качур Володимир Васильович - історик, голова Дружківської організації Національної спілки краєзнавців України;

Фіалко Євген Борисович - головний редактор суспільно-політичного видання "Наша Дружківка";

Шаповалов Євген Олексійович - голова ДОТ ім. Олекси Тихого при ДОО ВУТ "Просвіта" імені Тараса Шевченка, депутат Олексієво-Дружківської селищної ради;

Студенти Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва класу доцента ДонДМА Симонової Олени Михайлівни;

Засоби масової інформації.

ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ:

Добрий день, шановні гості. Раді вітати вас на презентації науково-популярного видання «Відома і невідома Олексієво-Дружківка». Керівник проекту - Шаповалов Євген Олексійович. Без історичної пам'яті немає, власне, і народу. Кожна людина надзвичайно тісними узами пов'язана з територією, на якій проживає, починаючи з малої батьківщини (вулиці, села, міста) і закінчуючи масштабами цілої країни. Крім збереження культурного надбання, перед нацією постає не менш актуальна проблема його популяризації, передачі сучасним і наступним поколінням. Тому видання, де зібрані історичні матеріали, документи і дослідження окремо взятої місцевості, становлять особливу цінність.
Книга «Відома і невідома Олексієво-Дружківка» є першою спробою розповісти історію цього найстарішого селища в усьому північному регіоні Донецької області. Видання не є традиційною історичною монографією або нарисом про населений пункт. Це зібрання матеріалів, документів, досліджень, навіть версій і легенд, які проливають світло на історію цього селища. Керівники проекту вважають, що за жанром це альманах, часопис і перша спроба розкрити й показати людям історичну давнину, природну красу місця, де вони мешкають. Але ніхто не зможе краще розповісти про ідею створення, ключові моменти написання та особливості книги, керівник проекту. Слово надається голові товариства ім. О. Тихого, депутату Олексієво-Дружківської селищної ради Шаповалову Євгену Олексійовичу.

Виступ Шаповалова Є. О.

На іншому березі трава зеленіша. Люди чомусь шукають цікавинки де завгодно, лише не вдома. А наш край такий щедрий на дива! Поблизу сучасної Дружківки є унікальний заповідник «Дружківські кам’яні дерева», аналогів якому немає у Європі. В цьому гаю можна побачити дерева, які з’явилися на Землі близько 200 мільйонів років тому. Відомості про заповідник, клімат та рельєф, тваринний світ та світ рослин Дружківської місцевості висвітлюються в книзі «Відома і невідома Олексієво-Дружківка». Матеріали були підготовлені Швецем Миколою Олександровичем, Дійсним членом Географічного товариства України, членом Асоціації вчителів-географів, Заслуженим вчителем України, Почесним громадянином міста Дружківки. Запрошуємо до виступу члена авторського колективу книги, людину, яка щиро любить свій край, і кому край відповідає взаємністю, Швеця Миколу Олексійовича.

Виступ Швеця М. О.

Цікаво читати підручники з історії, щоб довідатись про життя народів, що їх уже нема на землі або про долю держав, які знаходяться в інших куточках землі. Але найбільший відклик в серці людини викликає опис подій минувшини, що пов’язані з місцевістю, звідкіля пішов її рід, де живе її родина. У книзі «Відома і невідома Олексієво-Дружківка» зібрані матеріали, що висвітлюють історію краю від Козацької доби до сучасності. На її сторінках читач може знайти інформацію про колонізацію цих земель, списки жителів села Дружківка 18-го сторіччя, свідчення про трагічні події розкуркулення та репресії 1-ї половини 20-го сторіччя. Дозвольте запросити до мікрофону члена авторського колективу книги, Дружківського історика, голову Дружківської організації Національної спілки краєзнавців України Качура Володимира Васильовича.

Виступ Качура В. В.

Людина не може жити без зв’язку зі своїм корінням. Доторкнувшись до історії, пропустивши крізь себе страждання свого народу, кожен з нас наближається до предків, переймає досвід, набутий попередніми поколіннями та проходить незамінну школу життя. Неможливо залишитися байдужим, прочитавши свідчення мешканки Олексієво-Дружківки про голодомор, матеріали про жахи війни і окупації на Донбасі. А яка гордість квітне в серці, коли знайомимось з нашими земляками, які своє життя присвятили служінню Батьківщині. Книга розповідає про подвиг Героя Радянського Союзу Миколи Носулі ціною в життя, про сміливого борця за культуру свого народу Олексу Тихого, про вчителя від Бога Миколу Янка. Слово надається одному з авторів та члену редакційної колегії «Відомої і невідомої Олексієво-Дружківки» та головному редактору суспільно-політичного видання "Наша Дружківка" Фіалку Євгену Борисовичу.

Виступ Фіалка Є. Б.

Будувати майбутнє – завдання молоді, теперішніх школярів та студентів. Дуже важливо прививати їм любов і дбайливе ставлення до рідної землі, її історії, повагу до народних традицій і звичаїв. Це знаковий момент, що молоде покоління приймає активну участь в нашому заході. Зустрічайте оплесками виступ ансамблю бандуристок. Для вас грають студенти Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва класу доцента Донецької державної музичної академії Симонової Олени Михайлівни.

Виступ студентів ДонДМА.

Дозвольте побажати книзі «Відома і невідома Олексієво-Дружківка» знайти свого читача, який небайдужий до історії Батьківщини, пишається і любить рідний край. Хотілось би звернути увагу присутніх на книжкову виставку «Сторінками історії Донецького краю», підготовану співробітниками бібліотеки з відділу краєзнавства. Дякуємо за увагу всіх присутніх. Бажаємо всього найкращого, до побачення.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение Козарлюга » Чт апр 11, 2013 23:13

Презентація у донецькій бібліотеці відбулася!!!

На зібранні були присутні професор-історик Донецького НУ пані Надія Темірова, історик Віктор Урбан, головний редактор газети "Донеччина" Ігор Зоц, заступник голови обласної організації Національної спілки України Валерій Шептуха, відомий донецький журналіст-репортер Ірина Черніченко, вчителі історії донецької області, краєзнавці, працівники освіти, співробітники бібліотеки, представники донецьких громад.

Нажаль фото покищо не ставляться...

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение Козарлюга » Пн май 06, 2013 18:55

Сторінки з книги "Відома і невідома Олексієво-Дружківка" про Другу Світову війну.
Витяги з книги відомого японського історика, дослідника Донеччини Гіроакі Куромії.

Війна і окупація на Донбасі

Гіроакі Куромія

Порушивши німецько-радянський
договір про ненапад, німецькі війська напали
на СРСР 22 червня 1941 року. Війна з зовніш-
нім ворогом дала країні остаточний критерій
перевірки, хто прихильник, а хто ворог
режиму. Перевірка була дуже простою: чи
стане людина на захист своєї країни? Однак
на практиці все було значно складніше. Війна
була дуже жорстокою і на фронті і в тилу.
Ворожі війська окупували весь Донбас, і люд-
ність потерпала від насильства з обох боків.
Німці просувалися швидко. Перший період
війни був катастрофічним для Радянської
армії. За поразки, які відбулися за їх провиною,
сталін страчував високих армійських коман-
дирів (Кузнецов И. И. «Генералы 1940 года»
ВИЖ – 1988 - №10 – стор. 31-32. «Скрытая
правда войны: 1941 год. Неизвестные доку-
менты» - Москва 1992 – стор. 343-345). З 22
червня до 10 жовтня 1941 р. Органи НКВС
заарештували 657364 військовослужбовців,
які відбилися від своїх частин чи зумисне,
бачачи свої перспективи, вдалися до дизер-
тирства. Багато хто намагався знайти притулок
на Донбасі, влаштовуючись працювати на
шахтах. Більшість дизертирів повернуто на
фронт, але 25875 були затримані за різними
звинуваченнями: шпигунство, диверсія,
зрада, чого, звичайно, у таких обсягах бути
не могло і майже всі потерпіли безвинно. До
того ж із цих заарештованих 10200 розстрі-
ляли, а 3321 навіть перед шеренгами солдатів,
що було зроблено, як залякування останніх
(Видавництво «Родіна» - 1993 - №4 – с. – 78).
Із відступом Червоної армії одне за
одним падали великі промислові міста.
Просуванню німецьких військ, зокрема на
території України, сприяли місцеві жителі. Це
особливо помітно було в Західній Україні, яку
Радянський Союз приєднав нещодавно і де
коріння здорового націоналізму було ніж силь-
нішим у приниженій довгі часи, радянізованій
Східній її частині. Жорсткі репресії, з яких
почалося радянське панування, не сприяли
популярності режиму. Вбивства, здійснювані
органами НКВС перед відступом радянських
військ, також були на користь Німеччини та її
союзникам (угорцям, румунам та італійцям).
Лише у Львові совєти за кілька днів без-
винно стратили понад 10000 чоловік (Gross.
Revolution from Abroad. P. 179-181).
Однак нова влада виявилася не менш
жорстокою, ніж попередня. Нацистська ідео-
логія стимулювала звірства, які творили німці
(Омер Бартов. «Східний фронт, 1941 – 1945»,
списки, документи, свідчення). Найвідоміше з
них – злочинне масове вбивство в Бабиному
яру: 29-30 вересня 1941 року 33371 єврея
розстріляли в урочищі Бабин яр у Києві. Ще
десятки тисяч циган, українців, людей інших
національностей було вбито в наступні дні
(Український історичний журнал. Бабин яр.
– 1991. - №9, 12).
Щодо того, чи приймали у розстрілах
свідому участь українські націоналісти, то
письмових, документальних, інших конкрет-
них джерел немає. Свідчення людей – свідків
тих жахливих подій, настільки різнобокі, різ-
нобарвні та протилежні, що робити конкретні
висновки з них важко. Є дані, які вказують на
те, що участь у розстрілах брали і росіяни,
і цигани, і, навіть, євреї. Але то могло бути
або під тиском фашистів, як цинічний витвір
професійних катів, щоб представити ті події
у збоченому вигляді, або хибне сприйняття
подій самими свідками у тій атмосфері паніки,
жаху й розпачу. Також треба враховувати
інформаційну політику й методи радянської
влади щодо національних рухів у СРСР.
144 Відома і невідома Олексієво-Дружківка
Українським націоналістам, які спочатку
підтримували німців, невдовзі довелося
зіткнутися з жорстокою дійсністю. Їхні мрії
про незалежну Україну фашисти розтоптали,
а багатьох із них заарештували, спонукали
діяти у підпіллі. У тому ж Бабиному яру
були розстріляні такі українські національні
діячі, як Олег Ольжич, Олена Теліга, інші.
У Німеччині було розстріляно обох братів
С.Бандери, а його самого ув΄язнено.
Якби Радянська армія одразу відбила
ворога, населення не мало б змоги визна-
чити і свою долю і долю країни. Сталося ж
навпаки. Німці та їхні союзники швидко про-
сувалися вглуб Донбасу. За словами генерала
Еріка фон Манштейна, Донбас «грав дуже
важливу роль у Гітлерових обрахунках ще
1941 р., бо він вважав володіння Донбасом
необхідним для перемоги». Німці видобули
багато вугілля для свого використання», але
бункерне вугілля для залізничного транс-
порту на цій величезній території довелося
возити з Німеччини, бо вугілля Донбасу не
підходило «для наших (німецьких) паро-
тягів». Але не зважаючи на це Гітлер не
зменшував важливості володінням Донбасу
для успіху німців у війні.
Сталіно, що мало ім΄я Гітлерового архи-
ворога, впало 20 жовтня 1941 р., Артемівськ
– 31 жовтня.
Просування німецьких військ дало
населенню Донбасу побачити й відчути полі-
тичні альтернативи, яких жителі Радянського
Союзу вже давно були позбавлені. Які це
були альтернативи – це інша справа, але це
були альтернативи. У Слов΄янську, де росіян
було більше, ніж українців, один колишній
політичний актівіст згадував, що не було
нікого, хто був би ладен захищати країну (І.
Майстренко «Історія мого покоління. Спогади
учасника революційних подій в Україні».
– Едмонтон, Канада, 1985. – с. 327 – 328). Це,
звісно, перебільшення, але коли у вересні
німці почали наближатися до Донбасу, люди
вдавалися до вчинків, які були неможливі ще
кілька місяців тому.
У селах біля Красного Лиману було
наказано евакуюватися протягом 24 години,
але транспорту не надали (до речі, така
схема діяла на Донбасі повсюдно). Всю
велику рогату худобу з колгоспів евакую-
вала армія, наче вона була ціннішою, ніж
люди. «Контрреволюційні, антирадянські
націоналістичні елементи», як було повідом-
лено, скористалися із ситуації, організували
селян, побили міліцію й армійських офі-
церів. Організаторів заворушень розстріляли
(ЦДАГО, ф. 1, оп. 23, спр. 195, арк. 6-12).
Такі випадки траплялися і в інших містах і
селах Донбасу.
Коли ворожі війська стрімко набли-
зилися до жаданого Донбасу, дві дивізії
шахтарів (більшість з літніх робітників,
погано вдягнені та озброєні ), виставлені
для оборони, збунтувалися. Озброєні шах-
тарі повернулися додому. Є свідчення, що
це повстання пришвидшило вступ італійсь-
ких військ у Сталінську область 15 вересня
1945 р. (Сайдак Т. «Донецький кряж» Спогад
про підпільників. – Українські вісті (Ульм,
Німеччина), 15 серп. 1954. – с. 3).
Критична ситуація в Донбасі викликала
занепокоєння Москви такою мірою, що ЦК
партії відрядив туди уповноважених пред-
ставників. Вони пересвідчилися, що Донбас
ані трохи не перебудувався на воєнний лад.
Партійне керівництво було слабким, а «в
області і районах – зазначалося у рапорті
уповноважених, - не вистачає диктатури,
влади рішучої і суворої, не вистачає органі-
зованості й дисципліни, багато засідань, і
мало відповідальності за виконання пос-
танов центру і власних постанов обласних
організацій» (рапорт Сталіну від 4 жовтня
1941 року. – «Известия ЦК КПСС». – 1990.
- №12. – с. 208-209).
Наближення німецьких військ поста-
вило під сумнів саме існування держави,
і московське керівництво, здавалося, вва-
жало терор єдиним правильним вирішенням
проблеми.
Подекуди партія стала втрачати владу.
Зафіксовано чимало випадків знищення пар-
тійцями своїх партійних членських квитків та
відмови служити в Червоній армії (ДАЛО, ф.
П-179, оп. 1, спр. 250, арк. 24; спр.247,248).
У Макіївці, Костянтинівці й
Краматорську багато робітників, не маючи
інформації про хід війни, приходили на збори,
але секретарі парторганізацій не з΄являлися.
Поширювалася паніка, населення не мало
відповіді на найболючіші питання: «Чому
не евакуюють наших дітей? Невже хочуть,
щоб керівництво виїхало, а нас лишило на
розграбування?»
Справді, сім΄ї керівників були вивезені
в першу чергу, а місцеві керівники зловжи-
вали владою, щоб забезпечити свої родини
продуктами, призначеними для місцевого
населення. Звісно, ті, хто залишився, були
дуже озлоблені (Коваль М. Кондратенко Ю.
«Кому війна, а кому...». – Вітчизна. – 1996.
Відома і невідома Олексієво-Дружківка 145
- №1 – 3. с. 112-113).
Не дивно, що евакуація заводів донбасу
відбувалася вкрай погано («Комсомолець
Донбасу», – 6 травня, 1990), чимало сил втра-
чалося на руйнування промислових об΄єктів
і знищення в΄язнів у тюрмах Донбасу.
На шахті № 4/21 в Сталіно робітники,
жінки (чоловіки яких пішли на фронт) та
діти протестували проти мінування родо-
вищ. Влада прислала підрозділи НКВС і
Червоної армії. Солдати відмовилися стрі-
ляти, лише підрозділ НКВС відкрив вогонь
по бунтарях. Відтак почалися масові аре-
шти. Серед ув΄язнених опинився старий
робітник Нікулін. Він попросив цигарку в
співробітника НКВС, за що був застрелений
на місті. Багатьох заарештованих перевезли
від лінії фронту до Ворошиловграда. Разом
із, приблизно, півтора тисячами в΄язнів їх
розстріляли перед відступом військ із міста
(Донецкий вестник, 23 листопада, 1941,
Луганська правда. - 8 липня 1990). У самому
Сталіно у жовтні 1941 року розстріли в΄язнів,
серед яких були й стаханівці, тривали кілька
ночей. Серед убитих були й поранені бійці-
червоноармійці, яких не могли евакуювати в
тил (Донецкий вестник. – 22 серпня, 1942 р.
Вечерний Донецк. – 2 березня – 15 вересня
1990 р.). Один житель міста згодом згадував:
«У цьому місті, в тюрмі НКВС, комуністи
стратили 180 чоловік і поховали їх у двох
ямах, викопаних у тюремному дворі. Трупи,
особливо обличчя, були залиті негашеним
вапном».
Деяких в΄язнів зі Сталіно при набли-
женні німців перевели до Сніжного, селища
на схід від Сталіно. Під озброєним конвоєм
їх загнали у глибоку балку і змусили копати
ями. (Свідок, тоді ще малий хлопець, досі
згадує їхні замучені й сумні обличчя). Після
цього в΄язнів розстріляли (Звенья. – т 1. – М.,
1991. – с. 44).
Більшість мешканців Сталіно відмо-
вилися чи принаймні не змогли покинути
місто. Відступ радянських військ та панічна
евакуація місцевого керівництва спричи-
нили повсюди цілковиту паніку й безлад.
Тільки-но влада покинула місто, почався
відкритий грабунок і неприхований банди-
тизм. Це відбувалося в усіх містах Донбасу.
Тих, хто залишився, вважали зрадниками, і
спеціально залишені підрозділи (партизани)
нещадно їх тероризували. Згідно з даними
міської управи за німецької окупації, з 465000
жителів Сталіно лише 65000 покинули місто
(Донецкий вестник. – 15 листоп. 1941).
Коли прийшли німці, населення незрідка
приймало їх із радістю і в Сталіно, і в інших
містах Донбасу (ЦАМО ф. 359, оп. 6015, оп
13, арк. 86 (Красноармійськ). Люди принай-
мні сподівалися, що зможуть якось жити
під німецькою владою. Однак німці, зай-
нявши Донбас, почали відсіювати людей за
різними ознаками й проводити масові роз-
стріли. В Краснодоні у серпні 1942 року
невдовзі після початку окупації, тридцятьох
шахтарів-комуністів поховали живцем за те,
що не з΄явилися на реєстрацію (ЦДАГО, ф. 1,
оп. 23, спр. 3939, арк. 62-63 Сталіно).
Декого, як «зрадників» знищували
радянські партизани (які часто були вини-
щувальними загонами НКВС). Ускладнює
ретельне дослідження цього питання ще й те,
що серед німецької поліції була певна кіль-
кість агентів НКВС, спеціально засланих для
знищення членів компартії та інших людей,
яких вважали зрадниками (Майстренко.
Історія мого покоління. – 78-80).
Під час війни складаються особливі
умови, за яких можна бути лише або другом,
або ворогом. Принаймні саме ця думка втілю-
вала, як ідеологію, так і практику радянського
керівництва. Перебуваючи під жорстоким
тиском терору, люди були змушені жити за
умов, які диктував уряд. Коли ж почалася
війна, кожному довелося самому визначати
власну долю. Мільйони людей опинилися у
Червоній армії, мільйони евакуювалися на
схід, перед стрімким наближенням ворога,
але більшість залишилася в окупації.
Величезна кількість мирних жителів, не по
своїй волі, не змогла зробити інший вибір з
безлічі всіляких причині, зненацька опини-
лася на окупованій території.
Іноземна окупація не була новиною для
Донбасу. Тих жителів, а таких було багато,
які залишалися в окупованому Донбасі
в лихоліття громадянської війни, всіляко
принижували, дорікаючи їм за їхній вибір,
тоді, як робітників, наприклад, Петрограда,
крикливо проголошували гідними про-
летаріями. Донбас важко піддавався
політичному контролю і тому весь час був
об΄єктом жорсткого терору з боку Москви.
Покинуті владою восени 1941 року жителі
Донбасу були змушені обирати майбутню
долю за дуже несприятливих обставин.
Головним висновком всього сказаного
є те, що Донбас з його людьми, трударями
й волелюбцями опинився між молотом
і ковадлом радянського й фашистського
режимів.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение Козарлюга » Вт июн 18, 2013 20:25

Скачати передачу Ірини Черніченко про презентацію книги "Відома й невідома Олексієво-Дружківка" у Бібліотеці Крупської можна тут: http://jazz-jazz.rusfolder.net/files/36684948
А прослухати її можна сьогодні у 20-00 на національному радіо!

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение Козарлюга » Чт июн 20, 2013 09:36

Відома і невідома Олексієво-Дружківка…

Стаття Євгена Шаповалова про презентацію книги "Відома і невідома..." у Донецькій обласній універсальній бібліотеці 11 квітня 2013 року, написана для газети "Донеччина".

Книга «Відома і невідома Олексієво-Дружківка» є першою спробою розповісти історію цього найстарішого селища не тільки в складі сучасної Дружківки, а й в усьому північному регіоні Донецької області.
Цікаво, що вихід її співпав з рішенням депутатів Олексієво-Дружківської селищної ради, згідно з висновками Національної Спілки краєзнавців України, вважати роком народження свого селища 1711 рік. Редактори-упорядники, збираючи матеріал до цієї книжки, можливо, опосередковано стали причетними до цього важливого кроку місцевої влади.

Книга «Відома і невідома Олексієво-Дружківка» не є традиційною історичною монографією (або нарисом) про населений пункт, це зібрання історичних матеріалів, документів, досліджень (з різних точок зору), навіть версій і легенд, які проливають світло на біографію цього «старожитнього запорізького поселення», як писати про нього в XIX і на початку ХХ століть. Розміщені вони в хронологічному порядку, а деякі розділи супроводжуються редакторськими передмовами, що надає цілісність всьому виданню, яке, безперечно, можна вважати першою історією Олексієво-Дружківки, зробленою в такій оригінальній формі.

11 квітня у залі бібліотеки імені Крупської зібралися фахівці з історії нашого рідного краю – Донеччини. Представники кафедри Істрії Донецького національного університету, члени Донецької обласної організації Спілки краєзнавців України, вчителі історії зі шкіл Донецька й області. Як виявилося, про книгу у багатьох вже була інформація і викликала велику зацікавленість. Тому форум на презентації був солідний.

І книга, й виступи її співавторів виправдали сподівання залу.

Історичну частину в книзі висвітлював історик, голова Дружківської організації Національної спілки краєзнавців Володимир Качур. Кропітко, сторінку за сторінкою він досліджував історію селища. Результатом роботи в архівах, бібліотеках, Інтернеті, спілкування з науковцями, збирання свідчень людей стала його частина книжного розділу «Історія Дружківки, та її округи від найдавніших часів до кінця ХІХ століття». Яскраво й ретельно висвітлена козацька доба. Олексієво-Дружківка розташована на колишніх землях Війська Запорозького, на території його Самарської паланки. Є легенда, що засновником був козак Дружко. Характерник, старий січовик, людина добре знана у військовій справі, він був відряджений з Січі для заснування саме на цьому місті козацького пікету. І він з честю виконав наказ січовиків, заснував зимівник, потім сторожу, й хоробро, й дружно відбивав зі своїми побратимами напади татар.
Детально висвітлені часи після завоювання Москвою Криму і підступного руйнування Січі. Ті події у статті названі своїм іменем, а само «Колонізація наших земель», де розповідається про те, як і кому розподілялися землі Війська Запорозького і як покріпачували наших предків – вільних козаків-українців.

Безцінним у книзі є розшукані у архівах списки мешканців сел. Олексієвки й Дружківки, датовані 1782 і 1790 роками (!). Сім’ї з прізвищами, які є в тих списках, досі мешкають у селищі. А отаманом, який заселяв з громадою село Олексіївку був Яків Шпак – тезка сучасного легендарного директора селищного цегельного заводу Леоніда Шпака, який у скрутні часи втримав підприємство, зберіг робочі місця для односельців, селищну інфраструктуру і за те сьогодні він є самою поважною людиною у селищі.

Також надані списки всіх розкуркулених, репресованих, засланих мешканців Олексієво-Дружківки.
Географічні та кліматичні умови освітив Дійсний член Географічного товариства України, Заслужений вчитель України вчитель Олексієво-Дружківської школи Микола Швець. Адже саме в околицях Олексієво-Дружківки знаходиться, тепер вже, національний рельєфний парк «Дружківські скам’янілі дерева». Той, хто відвідує це місце, переноситься на 300 (!) мільйонів років у минуле, коли ці дерева-каміння ще були зеленими й росли на дні майбутнього моря. Таке можна побачити тільки тут, та ще у Америці, у штаті Аризона.

Також Микола Олександрович цікаво висвітлює знахідку, яку було виявлене у селищі на вулиці Первомайській на початку 80-х років при будівництві підвала – це зрубне поховання, датоване 3,5 тисячами років до нашої ери (!). Артефакти з цього могильника зараз зберігаються у Донецькому краєзнавчому музеї.

Про українське відродження в селищі у часи Другої світової війни розповідь відомого на Донеччині дослідника, співзасновника східноукраїнського дослідницького центру «Спадщина» Сашка Добровольського. Тут чисто архівні документи, свідчення людей, вироки, копії газет, які видавалися у окупації, звіти партизан і підпільників. І на кожне слово автора є документальне підтвердження. А це в історії є самим важливішим аргументом і фактом! Доречі з матеріалів Сашка ми дізнаємося, що в окупованих Дружківці й Костянтинівці видавалися чотири газети українською мовою. А зараз при самостійній Україні – ні одної…

Один з розділів книги присвячений нашому видатному земляку, який вчився у Олексієво-Дружківці, а потім жив і викладав у школі, - Олексі Тихому. Життєвий подвиг цієї людини, яка боролася за нас, українців, за нашу культуру, мову, - не пройшов безслідно. На шкільному подвір’ї вдячні мешканці селища встановили на честь Олексія Івановича пам’ятну стелу. У області діє Товариство імені Олекси Тихого, яке веде велику роботу з дітьми, учнями шкіл і вишів Донбасу з патріотичного виховання, видає книжки, проводить щорічні «Олексини читання».

Багаторічний працівник Олексієво-Дружківської селищної ради Лідія Білашенко розповіла про роботу ради у часи незалежності, надала список всіх селищних голів, починаючи з 1938 року.

Я, Євген Шаповалов розмістив свій матеріал про Олексієво-Дружківського священика отця Петра, якого й досі з добром згадують всі мешканці селища.

Формат книги був вибраний великий, тому вдалося вмістити витяги з книг, в яких автори писали про Олексієво-Дружківку. Це Василь Гайворонський (Гайдарівський) «А світ такий гарний», Ема Джордж-Василенко «До свидания – не значит прощай», Віталій Кейс «Спогади із Австралії», Микола Янко «Вчитель».

Про останнього треба сказати більше.

Наш земляк, вчитель Олексієво-Дружківської школи Микола Тимофійович Янко – відомий топоніміст, кандидат педагогічних наук, дослідник рідного краю. Він написав автобіографічну повість «Учитель», яка повністю є в книзі. Це унікальне оповідання історії селища, з 30-х років ХХ століття й дотепер. Микола Тимофійович прожив довге, цікаве життя і спромігся донести до нас події, які відбувалися у нас, події, свідком яких він був. Він зробив своєрідний літопис Олексієво-Дружківки. Одиниці селищ в Україні мають таке, а на Донбасі це, мабуть, єдине. Цінність цього літопису в тому, що його писав вчений, історик, географ, топоніміст, тобто професіонал, який майже все життя прожив у нас і подав нам наше минуле в живій і цікавій оповіді. У його майже столітньому віці, людині відкривається таке, що ми, молоді, не можемо осягти. І він цим всім з нами щиро ділиться.

У розділі «Історія освіти селища» на 40 сторінках формату А-4 дана детальна історія селищної школи, починаючи з 1889 по 1967 рік. Історія і багаточисельні фото взяті з альбому про історію школи, який готувався до 50-ї річниці жовтневої революції.

Видання у 340 сторінок великого формату вмістило в себе яскраву й цікаву історію селища. Порушені різноманітні сторінки історії. Висвітлено життя людей у різні соціальні й політичні епохи. Більш ніж 200 світлин пожвавлюють історичну розповідь.

Дві години розповідей авторів книги пролетіли як одна мить…

Коли присутні задавали питання, то до мене звернулася радіожурналіст, відома у Донецьку ведуча радіопрограм Ірина Черніченко. Вона запитала: А для кого призначена ця книга? Кому вона буде потрібна?
Я вважаю, що в першу чергу книга потрібна нам, Олексієво-Дружківцям. Книга «Відома і невідома Олексієво-Дружківка» це розповідь про нашу малу батьківщину, про наш рідний край, про все, що нам рідне і близьке до болю. Прочитавши цю книгу мої односельці будуть чітко бачити своє лице, мати стрижень, поважати себе. Будуть знати, що вони не якогось невідомого роду-племені, а нащадки славетного козацького роду, українці, які живуть на своїй рідній українській землі.

У словах гімну, який планується затвердити на сесії селищної ради і автором слів якого є наш земляк, відомий донеччанський поет Юрій Доценко, є слова:

Кривий Торець, немов козацька шабля,
Блищить на сонці між очеретів.
Як дикі гуси, у журбі чи щасті,
Вертаємо до рідних берегів.

Тут все знайоме і близьке до болю –
Криничка чиста і Литвинів міст.
Тут ми росли під небом, як тополі,
І, як птахи, у світ злетіли ми.


Приспів:

Коли радісно чи гірко,
В світі ти така одна,
Олексієво-Дружківко,
Люба серцю сторона.

То ж я хочу додати, що наша книга саме повертає нас «до рідних берегів». А це зараз – ой як важливо…
В кінці заходу бібліотека зробила нам дуже приємний сюрприз. Перед нами з концертом виступили бандуристки Донецької обласної філармонії імені С. Прокоф’єва.

Від авторів книги, від всіх мешканців селища Олексієво-Дружківка я щиро дякую працівників Обласної Універсальної бібліотеки за допомогу і сприяння у проведенні показу нашої книги. Не дивлячись на всі сьогоднішні негаразди, нам, українцям треба спільними зусиллями плекати й розвивати свою стару-молоду державу – Україну! Тільки тоді ми запануємо у своїй рідній сторонці.

Євген Шаповалов, співавтор книги,
керівник проекту, депутат
Олексієво-Дружківської селищної ради.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение Козарлюга » Пн ноя 04, 2013 23:37

Школа, якій – 110 (!)

В усьому світі школи є показником того, як про своє майбутнє вболівають держави. Ще у середньовіччі один скандинавський король своїм наказом заборонив закривати школи, якщо в ній навчається хоч одна дитина! Історично Європа вихованню і навчанню дітей приділяє величезну увагу. Дитина в будь-якій європейській країні це об’єкт підвищеної турботи і опіки всіх, - і держави, і суспільства, і бізнесу.
Нажаль, в Україні поки що ми такого не бачимо. Особливо з боку держави. Сучасна влада, на яку ми покладали великі надії, не виконала свої передвиборні обіцянки не тільки у питаннях підвищення рівня життя, соціального захисту, демократичного розвитку суспільства. Не стало краще й у системі шкільної освіти.
Недофінансування, затримки платежів, адміністративний тиск на вчителів. Освітян змушують приймати участь у виборах, інших владних акціях, які не мають жодного відношення до їхньої професійної діяльності.
Але школи живуть, працюють, навчають і виховують дітей.

У минулу суботу, 2 листопаду 2013 року, одна з дружківських шкіл – Олексієво-Дружківський НВК №14, відсвяткувала своє 110 (!) річчя. Я пишу цю статтю, тому що хочу, щоб ця подія не пройшла непоміченою у нашому місті. Олексієво-Дружківка це місце, звідки, завдяки обставинам, які історично склалися, пішло й все місто Дружківка. От і школа наша сама старіша у місті, бо є офіційні згадки про неї, датовані 1903 роком.
Чим відрізняється школа у місті від школи селищної, сільської?
У селищі школа є центром дитячого життя. І під час навчань і у час вільний. У школі працюють різні секції, гуртки. На шкільному подвір’ї є спортивне знаряддя, майданчики, де можна пограти у футбол, волейбол, баскетбол. Зимою заливається ковзанка, де грають у хокей. Після школи всі діти там. Якщо у місті дитина може піти у кінотеатр, клуб, кафе, парк, спортивний заклад, яких у місті багато, то місце збору селищної молоді – школа.
Старі люди з нашого селища розповідали мені, як вони після уроків всі збиралися на вигоні біля школи, грали там у футбол м’ячем з ганчір’я, у різні й багаточисельні народні спортивні ігри. Це місце у селищі називалося «макортник», або «макорти»… Зараз такого слова не знайдеш, навіть, у Інтернеті, а наші земляки ще й досі його пам’ятають. Старожили згадували, як до війни добре ганяв там м’яча Микола Носуля, який став героєм війни. Про це згадує і Микола Тимофійович Янко у своїй автобіографічній повісті про Олексієво-Дружківку - «Учитель».
З Олесієво-Дружківською школою пов’язані імена багатьох великих людей. Тут вчився, а потім і викладав відомий правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи, вчитель Олекса Тихий. Саме в цій школі він готував свою відому статтю «Думки про рідний Донецький край», саме тут він складав свій «Словник мовних покручів», саме тут він написав свої «Думки про виховання». Як вчитель, Олексій Іванович вже тоді намагався впроваджувати свої методи навчання молоді, які зараз використовуються у передових країнах Європи. За це комуністична влада його карала, за це він загинув…
Все життя проробив у нашій школі Микола Тимофійович Янко - відомий український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф топоніміст. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998).
Сьогодні в школі працює учень Миколи Янка та Олекси Тихого заслужений вчитель України, краєзнавець, географ Микола Олександрович Швець. Його знамениту екологічну стежку у ландшафтному парку «Закам’янілі дерева» діти давно вже називають «стежкою Швеця». Подружній тандем Миколи Олександровича й Надії Яківни Швеців виховав тисячі учнів, які стали достойними громадянами нашої країни.
В історії школи багато яскравих і видатних постатей. Про всіх написане в книжці по історії селища «Відома і невідома Олексієво-Дружківка», яка вийшла у світ у минулому році, де історії школи уділено багато місця і всі бажаючі можуть взяти цю книгу у бібліотеках міста, шкільних бібліотеках, і прочитати.
Чим зараз живе наша школа?
Продовжує вчити дітей. Продовжує виконувати ту місію, яку на неї поклало держава і життя. Не дивлячись на труднощі, на перепони – живе.
Вважаю добрим набутком для школи є призначення директором Наталі Вовкотруб. Нова директорка одразу налагодила стосунки з громадськістю селища, краєзнавчою організацією, товариством Олекси Тихого. Саме Наталя Василівна знайшла альбом з «Історією школи», яка писалася ще у 1967 році і передала його редколегії книги «Відома і невідома Олексієво-Дружківка» і таким чином матеріали про школу з’явилися у виданні. Школа активно, до речі, як і інші школи міста, приймає участь у щорічних Олексиних читаннях, які в цій школі й були започатковані. Проводить краєзнавчу роботу у селищі. Під керівництвом вчителя-організатора Сергія Ганевського шкільна група «Пошук» вишукує всі «слобожанські» хати, які ще залишилися в селищі, фотографує їх, досліджує їх історію. Цей проект проходить за фінансовою підтримкою сина Олекси Тихого – Володимира Тихого, який свого часу теж закінчив нашу школу.
Школу знає і не обминає увагою наше Українське реєстрове козацтво. На свято 110-ти річчя особисто Гетьман Анатолій Шевченко подарував школі величезний торт, який за чаюванням «оцінили» всі присутні і святковий набір кульок, який прикрасив свято. Також Гетьман завірив, як він її називає, «школу Олекси Тихого», що буде надавати всіляку підтримку закладу у вихованні дітей у дусі українських козацьких традицій.
На святі було багато гостей, випускників школи різних років. Присутні були селищна голова і секретар, замісник мера міста, представники міського відділу освіти. Дивлячись у щасливі очі присутніх - і гостей, і дітей, і вчителів, можна з впевненістю сказати, що школа буде жити, буде виховувати дітей, буде святкувати і 120, і 150-річчя. Бо наше селище, якому більш триста років, пережило всі скрутні часи, які випали на його долю. Переживе і сьогоднішнє лихоліття.

Євген Шаповалов – голова товариства імені Олекси Тихого,
депутат Олексієво-Дружківської селищної ради.

IVA
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 3434
Зарегистрирован:
Ср май 13, 2009 00:11

Re: З чого починалася Олексієво-Дружківка

Сообщение IVA » Чт сен 03, 2015 00:08

А что за муляж старой хатынки перед Алексеево-Дружковкой ?
Чето историческое планировалось типа музея под открытым небом или просто шинок ?
Изображение

Пред.

Вернуться в Дружківський міський осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 2