* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

"Краяни", або "Клюб три "К""

Модераторы: slc, Краевед, Светлана

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

"Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Пн мар 05, 2012 00:40

Клуб «Краяны» собрал краеведов
http://nasha-druzhkovka.ru/klub-krayany ... kraevedov/

Евгений ФИАЛКО

На прошедшей неделе состоялось третье заседание клуба краеведов при библиотеке семейного чтения комплекса МАН, на котором, наконец­то, путем голосования они выбрали название своей общественной организации — «Краяны» (в разговорном украинском языке — земляки). Как мы уже писали, в нее входят краеведы Дружковки и Константиновки, хотя дверь открыта перед всеми желающими, кого интересует история родного края.

Вначале присутствующие прослушали информацию о праздновании 85-летия со дня рождения Олексы Тихого, которого по праву считают своим земляком и дружковчане, и константиновцы, а затем каждый из них рассказал о последних работах и находках и поделился планами на будущее.

В ходе обмена мнениями возникла небольшая дискуссия, затрагивающая вопросы большой политики — есть ли ей место в краеведческой тематике? Действительно, наша история, начиная от казацкого периода, зачастую слишком заполитизирована — хотим мы этого или нет. Однако многие краеведы считают, что их работа как раз и помогает очистить историю от наслоений, которые делались в угоду тем или иным конъюнктурным моментам — в этом плане (и только в этом) здесь появляется политика. В конце концов, все пришли к определенному согласию, а затем хозяйка библиотеки Ольга Чернова напомнила о Масленице и угостила всех блинами и ароматным чаем.

Следующее заседание «Три «К» (Клуб краеведов «Краяны») состоится, как обычно, в предпоследнюю пятницу месяца, 23 марта, в 15.30. Основным на нем будет доклад краеведа из Константиновки Николая Серова о новых материалах по истории революции и Гражданской войны в нашем крае.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Пн мар 05, 2012 13:00

Допис члена нашого клубу з Костянтинівки пана Ігора Бредіхіна.
http://konstantinovka.com.ua/node/14778

Костянтинівка — земля козаків


Існує лише один опис
зовнішнього вигляду давньоруського князя. Його залишив візантійський історик Х сторіччя Лев Діакон: «Сфендослав приплив по річці на скіфській ладьї, сидів на веслах та гріб разом з наближеними його, нічим від них не відрізняючись. Ось яка була його зовнішність: помірного росту, не занадто високого і не занадто низького, з волохатими бровами і світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, занадто довгим волоссям понад верхньою губою. Голова у нього була зовсім гола, але з одного її боку звисав жмут волосся — ознака шляхетності роду; потилиця міцна, груди широкі, і всі інші частини тіла сповна відповідні, але виглядав він похмурим і диким. В одне вухо у нього була вставлена золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, який обрамували дві перлини. Одіяння його було білим і відрізнялось від одягу його наближених тільки чистотою. Сидячи в ладьї на лаві для гребців, він переговорив трохи з государем об умовах миру і поїхав».

Ключові слова тут: «Звисаючий з поголеної голови жмут волосся (чуб, хохол) — це ознака шляхетності роду на давній Русі».

Дивлюсь коментарі в останньому московському науковому виданні «Історії» Діакона 1988 року: «Иногда полагают, что прическа Святослава — далекий образец малороссийского чуба, однако более близкой представляется связь с обычаями степняков...» Це як вертухайське: «Крок вправо, крок вліво вважається за втечу». Як удар хлиста наглядача. А може, козачий чуб був у князя Святослава?

Михайло Грушевський
назвав засноване Святославом Тмутараканське князівство «першою українською Січчю ХІ сторіччя». А на місці теперішнього нашого Маріуполя Святослав заснував місто Білгород, потім татарський Білосарай. Топонім «білосарайська коса», таким чином, нагадує нам не тільки про часи татарського панування в Приазов’ї, а більше про часи давньоукраїнської колонізації цього краю. Візантійські історики знали українські терени досконально, і відкидати беззаперечні свідоцтва прямого зв’язку зовнішнього вигляду козака і давньоукраїнської лицарської верстви абсурдно, а з наукової точки зору навіть безглуздо.

А ви як собі уявляєте давньоруського князя? В Росії від Карамзіна сформовано наукову традицію зображувати давньоруських князів в московському волосато-бородатому середньовічному стилі, але історичних підтверджень цьому нема. Це така ж сама «віртуальність», як і якісь «русичі», які жили в «Київській Русі». Була Русь, але не київська, а просто Русь, і жили в ній русини. Це і є самоназва українців в ті часи. «Русичі» існують лише на сторінках застарілої історичної літератури.

Чи можемо ми побачити
пряму історичну тяглість (безперервність) між епохою руською і козацькою? Незмінні мова, територія, одяг, зовнішній вигляд, - цього не досить? Для московських імперської школи вчених - ні. А як тоді бути з військовими традиціями? На Калці руські (не плутать з «русскімі») війська будують оборону, оточуючи свій табір возами. Це той же бойовий прийом, що широко використовувався козаками і чумаками в степовій місцевості. А давньоруські вічові традиції народоправства, які в незмінному вигляді присутні в державному устрою Запорізької Січі? А між княжим дружинником та козаком, чи така вже різниця?

А традиції лицарства?
Лицар — це самоназва козака. А середньовічні музичні традиції лицарів-трубадурів, труверів та меннезінгерів, які в усьому тотожні козацькому звичаю і смаку? Згадайте того ж козака Мамая, який обов’язковим атрибутом має кобзу. Чи гетьмана Мазепу, який залишив по собі чудову любовну лірику. В походному чині за часів Хмельниччини кобзар обов’язково супроводжує гетьмана в поході. У козаків чи не кожен бій залишив по собі історичну думу чи пісню. І це не перебільшення, а суха констатація наявного пісенного духовного скарбу української нації. По ньому навіть незаписані сторінки нашої історії можна реконструювати. Один мільйон пісень, найдавніші з яких захоплюють часи, коли наші пращури ще не знали землеробства — це акумульована енергія нечуваної сили.

Але найголовніші
, як на мене, ознаки тяглості нашої лицарської княжо-козацької доби, дає нам наша військово-морська історія.

Річ у тому, що морські походи запорожців до найменших дрібниць тотожні походам давньоруських князів на Візантію. Такий морський похід неможливо організувати і провести без суттєвих пізнань у судобудівництві, гідрографії Чорного моря, кліматології, географії. Існують жорсткі часові рамки, поза якими походи неможливі. Морехідні якості козачих чайок не дозволяли їм оперувати в морі під час штормів, це призводило б до катастрофи і загибелі флотилій.

Треба ще додати, що морська експедиція потребує не тільки неабиякого організаторського хисту, судобудівних потужностей, досвідчених майстрів, виготовлення зброї. Це коштує величезних затрат. До того ж політичний аналіз приводить до висновків, що козачі дії на морі майже завжди були пов’язані з великою європейською стратегією. В європейських архівах збереглася достатня кількість дипломатичного листування між Січчю, королями і імператорами відносно планування і узгодження морських походів запорожців.

Ще в кінці ХІV сторіччя Велике Литовсько-Руське князівство не тільки мало фронт на півночі проти німецького Тевтонського ордена, йому наші предки-русини разом з поляками і литовцями зламали хребта у Грюнвальдській битві 1410 року, але мали ще один фронт на півдні і південному сході проти Золотої Орди. В кінці ХІV сторіччя Велике Литовсько-Руське князівство вийшло на широкому фронті до Чорного моря і мало там не тільки торгові інтереси, а вело і військові дії. Анонімна «Історія Русів» вказує, що для захисту нових кордонів «створена тоді з козаків малоросійських сильна сторожа».

Саме цей факт дозволяє польським історикам приписувати створення українського козацтва польсько-литовській владі. Саме в цей час, як показують археологічні розкопки на Хортиці, там створюється перша Січ. Уже тоді на Чорному морі активно діяв козацький флот. За допомогою козаків польський король Владислав у 1413 року зміг доставити із Коцюбеєва (місто Одеса) кілька суден із хлібом до оточеного турецькими військами Константинополя. Саме такі регулярні експедиції козацтва примусили турок побудувати зимою 1451-1452 років фортецю Румелихісар (Богаз-кесен) (с турецького «перерізаючий пролив (чи горло)», яка перерізала Босфор і унеможливила постачання збіжжя з України.

Сюжет з козаками-захисниками
решток Візантійської імперії від турецької навали не може не вражати. Ще більше вражають історичні свідоцтва про участь козаків у трагічній битві під Варною у 1444 році. Король Польщі і Угорщини Владислав ІІІ Ягеллон скерував експансію новоутвореного королівства на південь, давши обітницю вигнати турок з Європи. Спочатку вдача була на його боці. Він у кількох битвах 1443 року на-голову розгромив турок. Був підписаний мир. Владислав на Біблії поклявся 10 років не чіпати турок. Але умовляння римського папи, який зняв з нього обітницю, примусили його порушити свою клятву. В 1444 році король розпочав нову війну. Але Владислава заманили у пастку.

Багато кому в Європ
і не сподобався геополітичний вибір молодого короля. На Балканах створювалася потужна польсько-угорська імперія. Візантія зберігала суверенітет і залишки своєї величі. Православна литовсько-українська держава залишалася поза католицького впливу. Московське князівство не мало історичних шансів вийти на арену світової історії. Про нього ми би знали не більше, ніж про князівство Феодоро чи Кємську волость.

Але союзники не з’явилися, хтось навіть допоміг туркам. Найкраща європейська лицарська кіннота вимушена була вступити в бій з набагато переважаючою її чисельно оттоманською армією. І все ж лицарі не вагаючись вірили у свою перемогу. В історію ввійшла героїчна атака важкої лицарської кінноти, яку очолював король Владислав. Вона вже майже досягла цілі, султан Мурад ІІ, до якого Владиславу залишалося прорубатися крізь турок з два десятки метрів, вже хотів віддавати наказ про відступ, коли один з досвідчених турецьких яничар вдався до хитрощів. Він удав з себе загиблого, а опинившись під брюхом королівського коня, поразив Владислава знизу у незахищене панциром місце. Це переломило хід битви. Поразка лицарського війська була повною.

Про участь козаків у битві під Варною є згадка в листі до міланського герцога папського нунція Пікколоміні, який супроводжував військо Володислава у поході. Нунцій писав у жовтні 1444 року: «До війська приєдналося чимало добровольців-угорців, а ще більше — волохів, болгар та «рутенів». В середні віки «рутенами» називали українців. Залишилась і українська народна пісня про трагічну битву 1444 року, там діють не книжні «рутени», а козаки:

«Відки, Йване?» — «З-за Дунаю».
«А що чував у вашім краю?» —
«Еге! Чував! Я сам видав:
Ішли ляхи на три шляхи,
Козаченьки на чотири.
А мадяри гору вкрили,
Щоби турка ізгубити».
Ой піду я на могилу,
Подивлюся у долину.
А в долині турок грає,
А мій коник перед воде.
На конику збьор турецький,
На нім сидить син крулевський.
В правій руці меч тримає,
А з лівої кров се леє.
Над тов кровцев ворон кряче,
Над козаком мати плаче.
«Не плач, мати, та й не тужи.
Порубали, ба й не дуже:
Лиш головку на чотири,
А серденько на шестеро,
Біле тіло — на мак дрібний,
Дрібні пальці — на кавальці,
Білі ручки на сім штучків…
Шукай, мамо, лікарчика —
Молодого мулярчика.
Най му хатку ізбудує,
Та й без вікон, та й без дверей —
Щоби вітер не завіяв,
Щоби сонце не загріло.
Возьми, мати, піску в жменю,
Та й розкидай по каменю,
Поливай же’го сльозами
Перед ясними звіздами:
Як той пісок, мати, зійде,
Тогди твій син з войська прийде!»

І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Вт мар 06, 2012 21:34

Один з членів Клубу - Сашко Добровольський, пропонує ознайомитися з проектом, в якому він бере активну участь.

Проект

«Популяризація національно-визвольного руху на Східній Україні
у 1917-1950-х роках»

Опис проблеми

В уяві пересічного українця, як правило, затвердилися такі оманливі переконання:
- боротьба за незалежність України у 20-му столітті точилася виключно на Західній України завдяки жертовності її жителів, членів ОУН та вояків УПА у 1929-1950-х рр., які боролися проти всіх відомих окупантів, починаючи від угорських та польських і закінчуючи совєтськими;
- жителі ж Східної України уникали боротьби не лише за самостійність своєї країни, але й за власне самовиживання, бо головною подією їхніх стосунків із совєтськими окупантами була масова страшна смерть мільйонів людей без жодного спротиву катам – Голодомор 1932-1933 років.

Отже, можемо констатувати, що попри велику кількість історичних досліджень величезний пласт історії визвольних змагань 1917-1921 рр., повстанського та підпільного руху 1920-х-1930-х років та націоналістичного підпілля в роки Другої світової війни на центрально- та східноукраїнських землях, нажаль, так і лишається невідомим широкому загалу наших співгромадян.

Вирішення даної проблеми має полягати в систематизації дослідницької роботи національно-визвольного руху 1917-1950-х років, та, найголовніше, донесення історії руху різними засобами до широкого загалу.
Кожне місто, район, село повинні мати історію боротьби за незалежність у 1917-1950-х роках та мартиролог героїв (як це є, наприклад, в Галичині та Холодному Ярові). В результаті історія національно-визвольного руху на Східній Україні має припинити бути предметом обговорення вузького кола істориків та з екзотики перетворилася на звичайну повсякденну складову української минувшини.

На першому етапі пропонується скоординувати роботу дослідників в окремих областях, об`єднавши їх в єдину комунікаційну мережу та допомагати реалізовувати спільні проекти – як дослідницькі, так і популяризаторські. Стрижнем такої діяльності має стати загальноукраїнський сайт з історії визвольних змагань всіх областей Східної України 1917-х - 1950-х рр., на який нанизуватимуться інші, як спільні, так і місцеві проекти, а також видання книжок.
Східноукраїнський дослідницький центр «Спадщина», створений у 2010 році дослідниками Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Сумської та Харківської областей (відповідно - П.Хобот, О.Добровольський, Ю.Щур, Г.Іванущенко, В.Труш) для вивчення націоналістичного руху на Сході України, з власної ініціативи намагається втілювати подібну концепцію.

Члени «Спадщини» є авторами низки книжок, брошур, статей, присвячених українському національно-визвольному рухові (див. додаток). В рамках «Спадщини» видано та проведено відповідні презентації:
- 2010 рік – збірка «Діяльність підпілля ОУН на Сході України»;
- 2011 рік – Юрій Щур. «На грані двох світів»: український націоналістичний рух на Наддніпрянщині (1920-1955 рр.)».

Наразі пропонується розширити «Спадщину» і географічно, і хронологічно та перетворити її на горизонтальне об`єднання всіх наявних дослідників та популяризаторів теми, за відсутності централізації, надавши назву «Східноукраїнська дослідницька мережа «Спадщина». Властиво діяльністю «Спадщини» буде лише реалізація спільних проектів – сайту, книговидання, заходів тощо (див. нижче) та внутрішня комунікація.
Окрім описаної вище корисності для суспільства, проект має стати корисним і для реалізації дослідників через можливість опублікування всіх матеріалів власних досліджень на сайті (передбачається, що окремі дослідники редагуватимуть наповнення «своїх» областей), що сприятиме їх більшій відомості та отриманню фінансування для видання своїх книжок.

Мета проекту

Підняти рівень патріотизму жителів Східної України шляхом популяризації історії національно-визвольного руху на теренах областей Східної України (визвольні змагання 1917-1921 рр., повстанський та підпільний рух 1920-х-1930-х рр., діяльність підпілля ОУН в роки Другої світової війни та в повоєнний час, участь східняків в УПА тощо) через інтеграцію зусиль окремих істориків та краєзнавців, що займаються вивченням цього періоду, до реалізації спільних проектів, головним з яких є створення сайту з історії визвольних змагань всіх областей Східної України 1917 - 1950-х рр.

Завдання проекту

1. Залучення до діяльності в рамках проекту усіх наявних дослідників та популяризаторів теми.
2. Створення та просування сайту, на якому за територіальним та хронологічним принципом буде представлено матеріали досліджень з історії визвольних змагань всіх областей Східної України 1917-1950-х рр.(фрагмент структури сайту додається).
3. Проведення спільних заходів дослідницького та популяризаторського характеру:
- Видання книжок серії «Визвольний рух на Сході України у 1917-1950-х рр.» по областях, в тому числі окремо по містах та районах (формат – стаття, документи з архівів, спогади, фото, іменна база тощо);
- Проведення презентацій виданих книжок;
- Проведення науково-практичних конференцій, лекцій, семінарів тощо.
4. Обмін документами та інформацією.
5. Узгодження термінології та обмін досвідом роботи з документами, формами обробки документів (персональна база, територіальна база) тощо.

Проект плану роботи на 2012 рік

1. Видання під редакцією О.Добровольського збірки архівних документів про діяльність ОУН в Донецькій області та її презентація.
2. Залучення до проекту дослідників з не менше як 10-ти областей.
3. Розробка технічного завдання на сайт проекту.
4. Організація фінансування сайту. Початок роботи та наповнення сайту.
5. Видання під редакцією П.Хобота збірки архівних документів про діяльність ОУН у Дніпропетровській області та її презентація.
6. Друк книжки Ю.Щура про український націоналістичний рух у Запорізькій області (1920-1955 рр.).
7. Видання комплектів листівок, присвячених визначним персоналіям, як ілюстративний матеріал для викладачів навчальних закладів.
8. Проведення науково-практичної конференції до річниці створення УПА.

Додаток

Відомості про членів Мережі «Спадщина»


Олександр Добровольський

Народився 1970 року в селі Билбасівка Слов’янського району Донецької області. З 1988 по 1990 рр. навчався на історичному факультеті Донецького університету. Був виключений адміністрацією після написання ним курсової роботи на тему «Українська повстанська армія».
Автор історичних розвідок: «Донецьке козацтво» (1996), «Михайло Петренко: дивлюсь я на небо» (2002, у співавторстві з В. Мікушевим), «Просвіта» під багнетом» (2007, двома виданнями), «Його таємниця: невідомий Михайло Петренко» (2008, у співавторстві з В. Мікушевим), «Оунівське підпілля Донеччини» (2009) тощо.

Геннадій Іванущенко

Народився 1964 року в с. Улянівка Білопільського району Сумської області.
Закінчив історичний факультет Сумського державного педагогічного інституту ім. А.С.Макаренка. У 2000-2001 роках навчався в Українському Вільному Університеті (м. Мюнхен).
Співзасновник Центру досліджень визвольного руху, член вченої ради ЦДВР. Дослідник національно-визвольного руху. Ініціатор встановлення пам`ятних знаків на честь учасників боротьби за незалежність України на Сумщині, організатор виставок документів та круглих столів.
З липня 2005 року – директор Державного архіву Сумської області.
Автор та упорядник книжок: «Залізом і кров`ю» (2001), «Голодомор 1932-33 років: очима свідків, мовою документів. Северинівська сільрада Сумського району» (2003), «Українська революція 1917-1920 років в листівках і газетах» (2005), «ОУН-УПА на Сумщині» т. 1 (2007) і т. 2 (2009), близько 50 публікацій у збірниках наукових конференцій, місцевій, центральній і зарубіжній періодиці.
Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007).

В’ячеслав Труш

Народився 1978 року у місті Лозова Харківської області.
Закінчив історичний факультет Харківського державного педагогічного університету імені Г. Сковороди. Нині працює викладачем в професійно-аграрному ліцеї.
Автор історичних розвідок в місцевих та центральних виданнях.
Член Історичного клубу «Холодний Яр» та співзасновник Лозівського історичного клубу імені Дмитра Яворницького.

Павло Хобот

Народився 1969 року у Дніпропетровську.
Закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного університету.
З 1992 року разом із колегою Дмитром Куделею, який трагічно загинув у 2004 році, розпочав дослідження діяльності націоналістичного підпілля на Сході України у роки Другої світової війни.
Автор публікацій у місцевих та загальноукраїнських виданнях. Упорядник першої збірки «Спадщини» «Діяльність підпілля ОУН на Сході України».

Юрій Щур

Народився 1982 року у м. Волноваха Донецької області. У 2004 році закінчив історичний факультет, а у 2009 – аспірантуру Запорізького національного університету.
Завідувач відділу охоронних досліджень пам’яток Запорізького обласного центру охорони культурної спадщини. Співзасновник Центру досліджень визвольного руху, член вченої ради ЦДВР.
Автор понад 50 наукових статей з історії ОУН та УПА на Наддніпрянській Україні та низки книжок з цієї проблематики, зокрема «Нарис історії Організації Українських Націоналістів на Східноукраїнських землях» та «Організація Українських Націоналістів на Запоріжжі. Короткий нарис».

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Чт мар 08, 2012 13:38

Останні події. "Своя" інтрепритація нашої історії.

http://tyzhden.ua/Politics/44351
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/03/5/75689/

Нам дали ще й такий коментар:

І я вбачаю в ньому зернятко для єднання нашого Сходу й Заходу.

Великою проблемою для України (і не лише східної) є незнання власноі
історії, зокрема історії терору на наших землях.

В результаті ми від героїзації червоного терору та братовбивства
початку минулого століття (котрі називалися "романтикою громадянської
війни" - додуматися ж до такого треба!) перескочили до героїзації
червоно-чорного терору та героїзації не меншого братовбивства у
середині століття.

Але не потрібно кидатися у зворотню крайність - у суц1льну демонізацію
того ж УВО-ОУН. Проблема - у непропорційній увазі до цього феномену і
маргіналізації у суспільній свідомості інших політичних поглядів та
рухів.

Терор як засіб політичної боротьби виник раніше і існував в Росії у
більших масштабах, аніж в Україні. Але героїзація терору не сягнула
таких меж, як у нас. Ніхто нині серед російських наці не кричить на
вулицях "Желябов і Перовська - наші герої!!!" .

У польському політикумі також були ультра-праві. Але сучасна Польща не
робить з них ідолів для поклоніння.

Там усього лиш пропорційно розподіляють увагу до тих чи інших
історичних феноменів та постатей. І у наших сусідів у Польщі авторитет
папи Івана Павла неспівставимо більший у порівнянні з авторитетом
юдофоба Дмовського та командирів АК.

Вловлюєте різницю між нами?

Натомість в Україні майже невідомими залишаються політики та
інтелектуали початку століття, котрі сповідували ненасильницькі методи
політичної боротьби та національного визволення. Хіба таких не було?
Хіба не обиралися ці високоосвічені люди до віденського парламенту, до
галицького сейму? Хіба не обстоювали права українців у
Австро-угорській імперії та Речі Посполитій ?

Натомість спитайте молодь, що вона знає про УНДО, про Василя Мудрого,
про Антона Горбачевського? Нічого не знають переважно - лише про
ультра-радикалів та УПА продзижчали ім усі вуха.

Чому ніхто не кричить "Андрей Шептицький - символ Украіни, наша гордість,
наш герой!" (або Володимир Дідушицький, або Іван Горбачевський, або
Василь Мудрий, або Іван Франко, або Леся Українка, або Омелян Ковч,
або Григорій Хомишин, або Микола Руденко, або Олекса Тихий, або Василь Стус, або
Станіслав Лем, або Агнон, або Макс Волошин, ┘ або,┘. або┘. - хіба мало
достойних )???

Чому ми так любимо крайності - на сході та на заході: тут Сталін, там
Бандера? Більшість - від невігластва. А політики - від політичних
спекуляцій на цьому невігластві, що приносить ім дешеву популярність.

І кому це потрібно по великому рахунку потрібно? Тим, хто бачить
Україну у європейській спільноті, чи тим хто підштовхуе її до
нової ізоляції, нової "криївки", нових потрясінь?

З повагою,
Олександр Степаненко

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Ср мар 21, 2012 23:19

Нагадую членам клубу, що у п"ятницю, 23 березня, о 15-30 відбудеться наше чергове засідання.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Пт мар 23, 2012 22:58

Зустріч відбулася. Продуктивно.

Цікавою інформацією з колегами поділився Микола Сєров. Він детально виклав історичні події 1917 й років Громадянської війни у нашому краї. Його лекція спирадася на архівні документи, які краєзнавець знаходить, постійно працюючи у різних архівах країни.

Дмитро Білько виклав свою думку щодо існування різних неукраїнських ГО в Україні і безпосередньо на Донбасі. Він спробував проаналізувати сутність організацій типа "Русский мир". Не піддаючи сумніву те, що всі нації й народи мають право об"єднуватися, створювати в Україні любі законні форми ГО, було зазначено упередженість та не стиковку об"єднань типу "Русский мир" з відомими основними прагненнями України. Особливо не розуміла в цьому плані діяльність Московської православної церкви, яка не пішла з території країни й, крім своєї культової задачі, як вважає Дмитро, і його підтримали всі присутні, впроваджує тут політику Росії. Це можна кваліфікувати, як втручання у справи суверенної країни.

Ніна Георгієвна Макарова розповіла про свою співпрацю у виданні книжки про європейський погляд на виховання дітей в Україні. Примірник книги вона, як співавтор, подарувала бібліотеці. Про це ми попросимо її розповісти тут, на шпальтах цієї сторінки більш докладніше.

Євген Шаповалов коротко розповів про презентацію книжки "Біла гарячка" польського репортера, письменника, публіциста Яцека Гуго Бадери. viewtopic.php?f=24&t=742&start=30
http://062.ua/news/v-donecke/yacek-hugo ... -v-donecke
http://forum.inosmi.ru/showthread.php?t=6405
http://magazines.russ.ru/zvezda/2009/10/hu24.html
http://lib.rus.ec/a/117372

На наступне засідання клубу було вирішено дати завдання Євгену Шаповалову підготовити невеличку лекцію про історію церковних конфесій в Україні.
Юрій Шурубов з Костянтинівки подасть матеріал про проблеми й процеси національної, культурної, асіміляції в нашому краї.

Скажу від себе.
Я прибічник активного краєзнавства. Краєзнавства не містечкового, а ув"язаного у загалиний контекст, історію, долю країни. Нема у краєзнавця питань, яких він не може торкатися, розглядати, вивчати, обговорювати.
Наша Спілка краєзнавців України є Національною. Тому на всі ці питання треба дивитися очами українця, гормадянина України, людини, яка любить Україну.
Задають питання: а що ж робити нам, етнічним росіянам, "Які живемо тут? Як себе ідентіфікувати? Як тримати своє лице?". Питання на часі, особливо, з відомих причин, на Донбасі. Запропоную його широке обговорювання.
Доречі "Русский мир" цим питанням вже давно й інтенсивно займається. "Український світ" поки що мовчить... Поки що!

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Сб мар 24, 2012 09:43

Володимир Березін був відсутній на вчорашньому засіданні, але прислав нам таке повідомлення:

Посмотрите эти ссылки, характеризующие современный Донбасс.
Нам и нашим единомышленникам сейчас не дают возможность работать со школами, изолируют от молодежи и влияния на нее. Молодежь стройными рядами идет в Молодые регионы, все учителя в ПР и чем ближе к выборам, тем это больше проявляется.
То, что происходит сейчас ужасно, но еще ужаснее то, что сейчас в школах закладывается наше еще более ужасное будущее.

http://frankensstein.livejournal.com/273545.html
http://www.ecoport.org.ua/news/?pid=26299
http://ngo.donetsk.ua/blogs/berezin/tam ... ha-donecka

аврора
Новичок
Новичок
 
Сообщения: 13
Зарегистрирован:
Чт фев 16, 2012 13:12

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение аврора » Вс мар 25, 2012 15:03

Я приветствую таких людей и такие объединения.
Последний раз редактировалось аврора Вс мар 25, 2012 15:34, всего редактировалось 2 раз(а).

аврора
Новичок
Новичок
 
Сообщения: 13
Зарегистрирован:
Чт фев 16, 2012 13:12

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение аврора » Вс мар 25, 2012 15:03

Кошмары нашего городка. Неужели на Евро люди сюда приедут?

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Сб мар 31, 2012 10:34

Сьогодні, 31 березня 2012 року на 13 годину Клуб "Краяни" запрошений одним з авторів - Лесем Яковичем Ісаєвим, на презентацію фільма Ізюмських і Борівських авторів про визвольний рух на Донбасі й прилеглих територіях. Активну участь у підготовці фільму приймав член нашого клубу Сашко Добровольський.
Презентація відбудеться у бібліотеці ім. Маяковського м. Краматорськ.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Сб мар 31, 2012 19:38

Зустріч з ізюмськими колегами відбулася.

Лесь Ісаїв і Леонід Щибря привезли й показали свій фільм "Отаман Савонов".

Изображение
Це він, легендарний наш земляк Григорій Савон (Савонов).

Стрічка оповідає про національно-визвольний рух у 1917-1921 рр. на Ізюмщині і про Григорія Савонова з с. Червоний Оскіл, який очолив цей рух. "До цього дня мешканців цього села називають савонівцями, раніше ж називали бандитами-савонівцями. Я дуже зацікавився цією темою і вирішив відстежив долю Савонова, який мешкав у селі у 12 км від Ізюму", - розповів Л.Щибря. Науковим консультантом стрічки виступив історик-краєзнавець Лесь Ісаєв. Фільм вони знімали майже два роки, збираючи матеріал в архівах, опитуючи мешканців села, нащадків отамана, істориків. За словами Л.Ісаєва, односельці Г.Савонова пам'ятають про нього небагато. Нащадки отамана також майже нічого про нього не знають.

Г.Савонов добровольцем пішов на Першу світову війну, де отримав два Георгіївських хрести і дві Георгіївські медалі. У 1918 р. створив найбільший на Ізюмщині партизанський загін, який боровся з німцями. У 1919 р. приєднався до загонів Махна. Пройшов шлях від союзника більшовиків до їх принципового супротивника. У червні 1920 р. Г.Савонов зі своїм загоном у 50 шабель пішов у Теплянський ліс, виступав проти радянської влади.

"Тема національно-визвольного руху сфальсифікована, перекручена комуністичними ідеологами та істориками. Нас увесь час переконували і зараз запевняють, що ніякого опору на Харківщині не було і бути не могло, бо нібито українське селянство, особливо Сходу України, з радістю зустріло радянську владу. Це міф, нав'язаний нам силою. Ми повинні розвінчувати ці радянські стереотипи, і ми це робимо. У нас є свій український погляд на всі ті події. Наша мета - повернути Батьківщині тих оббреханих, замовчуваних особистостей, яких ви побачили у фільмі", - заявив Л.Ісаєв.

"Уперше показ фільму я провів у с. Червоний Оскол, де мешкають нащадки Г.Савонова. Я показував там цей фільм, щоб дізнатися про Савонова ще більше", - зазначив Л.Щибря. Спогади червонооскільців після демонстрації фільму він теж записав на відео і представив на презентації.

Ганна Макаренко.

Теплінський ліс, особливо якщо на нього дивитися з мотодельтаплана пана Щибрі, чимось нагадує мені холодноярські ліси Наддніпрянщини. Звідти, відомо, родом герой роману Василя Шкляра «Чорний ворон». Звісно, слобожанський ліс менший, але від нього віє такою ж древністю, як і від знаменитих чигиринських лісів. Такі ж столітні дуби і реліктові сосни, такі ж яри і балки, встелені весняним рястом та рослинністю дольодовикових часів. Цей ліс, по якому повзе така синя, що аж чорна, гадюка Сіверського Дінця і який стелеться до підніжжя древніх крейдяних гір, увінчаних золотими банями Святогірської Свято-Успенської лаври, приховує багато таємниць – скіфо-сарматських, хозарських, половецьких, козацьких. Тут, кажуть, закопано чимало таємниць та скарбів.
У якому закутку лісу заховав Григорій Савонов золото Святогірського монастиря, експроприйоване ним у ченців ще тоді, коли він під п’ятикутною зіркою служив світовій революції, ніхто не знає. Чекісти, які схопили отамана, хворого на «здобуті» у сирих лісах сухоти, не встигли запитати його про скарб. Можливо, намагаючись довідатися, де знаходиться повстанська казна, тюремник насмерть забив його ногами.
Наречена отамана Оксана з Яремівки через той скарб потім не мала життя ні від чекістів, ні від колишніх повстанців, ні від односельців. Адже ніхто не йняв віри, що Савонов нічого дівчині не заповів. Де поділася потім кохана отамана, ніхто не знає.
Проте для історика Олександра Ісаєва більшим скарбом був би архів Савонова, аби його вдалося знайти. Утім, цей співавтор фільму стверджує, що і в офіційних архівах, доступ до яких останнім часом утруднюється, чимало документів на ціну золота, яких не торкалася людська рука. Наші історики, замість того, щоб досліджувати їх та аналізувати, тиражують старі ідеологічні штампи.
До речі, у документах ЧК, які цитує в фільмі Олександр Ісаєв, хоча і називають загін Савонова бандою, однак факти, викладені там, стверджують про протилежне. За словами чекістів, переважна більшість савонівців були з трудових верств, які розчарувалися в компартії і «вимагають вільні ради».
Там, де діяв загін Савонова, не було грабежів. Навпаки, людям повертали забране червоними.
– Бувало таке: встає людина вранці, а в неї в сінях стоять мішки з добром, – згадувала літня осколянка на обговоренні прем’єри. – Кажуть, що він бандит, а хто його знає...
До речі, молодше покоління осколян Савонова називає отаманом, а не бандитом.

Леонід Логвиненко.

Захід пройшов цікаво, дружньо, тепло. Якщо б додати трохи порядку у регламенті, та вміння колег слухати одне одного, то взагалі було б класно. Ми були у гостях, а постійні відвідувачі клубу "Краєзнавець" зауважили, що дає знати відсутність голови клубу Володимира Коцаренка.
Але те все пусте, порівняно з тим, що ми побачили й почули.
Те, що у нас, на Донбасі так само, як на всій території України чинився збройний опір більшовицькій навалі, ще раз стверджує, що ми живемо в Україні, на "ісконно" українських землях, як би нам не закидали представники нашої проросійської п"ятої колони.
Це перший крок авторів. Далі будуть фільми про інших наших героїв, яких було багато. Доречі середних було багато жінок.

На початку ми - укладачі книги "Відома й невідома Олексієво-Дружківка" Володимир Качур, Євген Фіалко та Євген Шаповалов подарували примірник книги авторам фільму.

Изображение
Свого часу, у селі Богуславка пан Лесь Ісаїв подарував мені всою працю "Борівщина".

Изображение
Всі чекають початку вистави

Изображение
Фільм

Изображение
Книга бібліотеці

Изображение
Автори

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Сб мар 31, 2012 21:33

О Г О Л О Ш Е Н Н Я:

1) 1.04.2012р. об 11:00 в ljytwmrjve музеї "Смолоскип" почнеться науково-практична конференція на честь Олекси Гірника; Донецьк, Бакинських комісарів.

2) 7.04.2012р об 13:00 почнеться лекція "Підпілля ОУН на Донеччині". ( зал прес-центру Овнатаняна 4, 2-й поверх) Подробиці та мапу знайдете на форумі "Поштовх" в темі "Оголошення"


Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Пн апр 02, 2012 21:17

Захід відбувся. У музеї "Смолоскип" зібралися діти, дорослі, історики, вчителя, громадські діячи, укоаїнське духовенство, щоб ушанувати пам"ять людини, яка заради України, заради нашої нації живцем спалила себе.
Історію Олекси Гірника знають всі. Хто не знає - подивіться у сітці.
http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/03/27/78604/
http://www.youtube.com/watch?v=vf5StBCt14w
http://kalush.info/page/oleksa-girnik
http://gazeta.ua/post/278784
http://pravda.if.ua/news-17083.html

............................................................................................................

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Один з організаторів конференції - Людмила Огнєва, відома вишивальниця, громадська діячка, голова Донецького відділу Союзу Українок.

Изображение
Дівчинка з Дружківки Ганночка Бердиєва декламує Тараса Шевченка.

Изображение
Дві справжні україночки!!!

Изображение
Фото на пам"ять.

Изображение
Лине чарівна українська пісня

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Вт апр 03, 2012 00:21

Про захід у блозі Людмили Огнєвої: http://blog.i.ua/user/2113211/953369/

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: "Краяни", або "Клюб три "К""

Сообщение Козарлюга » Ср апр 04, 2012 20:34

На прохання членів клубу, наш друг, донецький історик Віктор Урбан написав свій варіант передмови до книги Владлена Маркіна, яку видав дружківський краєзнавець, родич Маркіна - Віктор Мамонтов.


ГЕНИАЛЬНЫЙ ИССЛЕДОВАТЕЛЬ ИЗ ИЗЮМА.

Віктор УРБАН. Донецьк.

«Моя титанічна праця по відновленню першотексту геніальної поеми ХІІ століття не пропаде даремно, вона буде затребувана і стане вагомим внеском у відродження і розвиток української національної культури», - писал Владлен Николаевич Маркин (1925-2004), исследователь, восстановивший первотекст «Слова о полку Игореве», а на основе подлинного текста поэмы установил достоверность событий, их взаимосвязь с топографией местности, уточнил «Славянскую» гипотезу археолога и краеведа Н.В. Сибилева и определил место битвы Игоря с половцами под Славянском.
Титанический 30-летний труд подвижника В.Н. Маркина по степени творческого накала и значимости можно смело поставить в один ряд с расшифровкой письменности народа майя Ю.В. Кнозоровым. Применяя палеографический метод расшифровки, используя в своей работе данные из 25 отраслей наук от астрономии до ботаники, от тюркологии до математики, исследователь расшифровал 688 «темнот» и заново прочтённых слов в поэме. Он сумел сделать то, что не удавалось никому за более чем 200-летний срок со времени обнаружения «Слова» - воссоздал первотекст поэмы без «темнот», понятный для прочтения, без многосложных надуманных разъяснений многочисленных докторов и академиков различных наук, создавших 5-томную энциклопедию «Слова о полку Игореве» из своих толкований -ляпсусов.
Из истории изучения героической поэмы «Слово о полку Игореве». В конце ХУІІІ века в Спасо-Ярославском монастыре А.И. Мусин-Пушкин купил сборник религиозных поэм «Хронограф», к которому была подшита светская повесть «Слово о полку Игореве». Это был оригинал ХУІ столетия, переписанный монахом Домидом в Пскове. Текст поэмы разобрать «было весьма трудно, потому что не было ни правописания, ни строчных знаков, ни разделения слов», - писал Мусин-Пушкин. Несколько лет А.И. Мусин-Пушкин вместе с А.Ф. Малиновским, Н.Н. Бантыш-Каменским и Н.М. Карамзиным занимался разбором и переложением «оныя песни на нынешний (русский) язык». «Мы её переводили, но половины слов и выражений не понимали», - писал дипломат и переводчик Я.И. Булгаков. Переводчики не знали и не понимали старорусских слов, поэтому их прочитали неверно.
Дело усугубилось ещё и тем, что за 300-летний срок со времени создания «Слова» его переписывали 6-7 раз (по подсчётам В.Н. Маркина) и в текст поэмы было внесены ошибки, неточности и искажения. Поэма была написана на южно-русском диалекте (праукраинским языком), который не понимали северные переписчики. Это приводило к тому, что «муры (каменные стены) Тьмутаракани» стали «курами Тьмутаракани» (петухами в «пояснении» академика Д. Лихачёва) и прочим несуразностям. Во время прочтения «Слова» Мусиным-Пушкиным со товарищами старорусские слова, значение которых было уже не известно, воспринимались как «темноты». Попытки первоиздателей «Слова» «просветить» некоторые «темноты» в тексте поэмы породили ещё более непонятные слова. Разделяя сплошные строки на слова, переводчики создали «темноты», которые можно толковать по-разному. Многие слова и отрывки «Слова» первоиздатели оставили в «затемнённом виде» при переложении на современный им русский язык.
Мусин-Пушкин впервые напечатал «Слово о полку Игореве» в Москве в 1800 году в количестве 1200 экземпляров, но продавать поэму не торопился - сомневаясь в качестве перевода. При занятии Москвы Наполеоном в 1812 году во время пожара тираж поэмы и оригинал сгорели. Остались только десять экземпляров, которые издатель подарил друзьям. Кроме них сохранился перевод «Слова», сделанный неизвестным автором примерно в 1790 году. В предисловии к своему переводу этот автор писал: «Сия поэма писана на исходе ХІІ века на славяно-русском языке; но столько встречается в ней малороссийских названий, что не знающему польского (украинского) языка, трудно и понимать». По мнению исследователя В.Я. Шишкова, «древнерусский текст «Слова о полку Игореве» в таком виде, в каком он сохранился, наполнен описками, иносказаниями, намёками; многое в нём недоступно для понимания или по древности слога, или по неизвестности упоминаемых приключений. Поэтому точный перевод невозможен, в нём всегда будут «тёмные места» как в оригинале.
Со времени первого издания «Слова» Мусиным-Пушкиным прошло более 200 лет. За это время маститые академики и амбициозные дилетанты продолжали талмудить над текстом поэмы на основе русского языка, и «прокладывать» свои версии пути князя Игоря к месту последнего сражения с половцами. Новооткрыватели только множили количество «темнот» многотомными комментариями, громоздя одну нелепицу на другую, опровергая одну несуразность ещё большим ляпсусом. Их изыскания отличались только степенью образования и буйством фантазии, но не отклонялись от генеральной линии, предложенной Мусиным-Пушкиным и его друзьями. Так возникли и «четыре солнца» (вместо четыре солянця- солёных озера), и бог «Хорс» (вместо города Корсунь), и «века Трояна», и «время Бусово», и «куры Тьмутаракани», и «готские красные девы» ( вместо «торские красные девицы») и прочее и пр. и пр., уводя исследователей в «тёмные дыры», которые они же сами создавали.
В советский период «затемнённый текст «Слова» был объявлен неприкасаемым для расшифровок. Сам прогрессивный академик Д. Лигачёв охранял запутанный текст от посягательств и заявил в письме В. Маркину, что вообще не нужно «просветлять», а нужно любоваться «темнотами» как любуются величественными развалинами античности, не восстанавливая их в первозданном виде. Невзирая на фактический запрет, многие учёные и энтузиасты продолжали «прояснять темноты» и посылать князя Игоря по проложенному ими пути в степь Половецкую. Ничтожная часть их трудов попало в 5-томную энциклопедию «Слова о полку Игореве», основная масса изысканий разбросана по страницам газет, журналов, сборников и книг.
На протяжении 200 лет были многочисленные поэтические переводы поэмы: В. Жуковского, Л. Мея, Н. Гербеля, В. Майкова, И. Новикова, Н. Гудзия, Я. Купалы, И. Франка, П. Мирного, М. Рыльского, Н. Заболотного, Д. Лихачёва и многих других. Эти стихотворные переложения мало в чём отличаются друг от друга, в них ясно прослеживается повторение всего того же малопонятного старорусского текста в переводе А.И. Мусина-Пушкина, но уже в стихотворном виде.
Заслуженные учёные – хранители «Слова» - убаюканные величием поэмы блаженствовали на тёмном океане неясностей. Неординарный исследователь Владлен Николаевич Маркин смело и со знанием дела нырнул в этот океан «темнот», вновь и вновь опускаясь в его глубины и вынырнул, держа в руках первозданный текст «Слова о полку Игореве». В.Н. Маркин по-новому подошёл к изучению похода князя Игоря в степь Половецкую. Он понял, что нужно не комментировать «темноты», а дешифровать их, а для этого полностью восстановить первоначальный текст поэмы. И уже по восстановленному тексту и параллельно с его восстановлением прослеживать путь русского воинства, основываясь на топографии местности. Исследователь нашёл ключи к дешифровки затемнённого текста.
Характеризуя свой метод исследования, В.Н. Маркин писал, что побуквенной палеографической расшифровкой проследил палеографическую трансформацию каждой буквы с ХІІ до ХУІ веков. Это позволило выявить и устранить «темноты» в «Слове», найти украизмы, которые при переписывании поэмы в северных княжествах Киевской Руси были поняты неправильно. Северные переписчики не совсем понимали южнорусский текст, многие слова трактовались произвольно, соизмеряясь с местным наречием, и попали в разряд «темнот». «Слово» было написано южно-русским языком, Маркин выявил около 300 слов в поэме, которые вошли в современный украинский язык. Многие старорусские слова исследователь расшифровал, сверяя их по словарю В.И. Даля. В. Маркин расшифровал 688 скрытых описок, поправок, исправлений «по смыслу» переписчиками и первоисследователями. Знание топонимики края и лингвистики позволили исследователю определить место битвы Игоря с половцами в районе солёных озер и подтвердить «Славянскую» гипотезу Н.В. Сибилёва.
Восстановленный текст «Слово о полку Игореве» не утратил, а усилил патриотическое звучание поэмы. Маркин писал: «Описываемые автором события поэмы стали более последовательны, логичны, объяснимы, «привязаны» к конкретным, установленным географическим местам. Новое прочтение поэмы позволило установить точный маршрут движения полков Игоря и Всеволода в Торянь, место битвы русичей с половцами, ход сражения и многое другое».
Но маститым хранителям «Слова» не нужна была ясность. В лучах света они теряли право на своё процветание. Но было ещё одно НО, которое повесомее всех прочих но. В.Н. Маркин расшифровывал поэму на основе южнорусского диалекта, т. е. на основе украинского языка, языка на котором говорило население южных княжеств Киевской Руси. Значит украинский язык и народ, говоривший на нём, существовал уже тогда, когда Волжко-Окское междуречье с туземными городами Суздалем и Ростовом только завоевали Киевские князья, а взятую у мордвы пограничную крепость «Москва» едва заприметили в 1147 году. Это противоречило одному из основных Московских мифов, мифу о первородном старшем великорусском брате. Этого допустить было нельзя. Нельзя было также признать, что «Слово о полку Игореве» было написано на украинском языке. Это - признать, что в ХІІ веке на территории современной Украины население говорило на украинском (праукраинском, по отношении к современному украинскому языку), а население северных княжеств Киевского государства, децентрализованного за сто лет до похода Игоря, не понимало тонкостей южнорусского языка и говорило на своём, северном диалекте.
30-летний труд подвижника Маркина, новое прочтение «Слова» не был допущен к изданию: ни при брежневском застое-застолье, ни в годы перестройки разваливающегося социализма, ни в незалежній (новоколониальной) Украине. Только в 2010 году посмертно (Маркин умер в 2004 году) в Дружковке вышла книга исследователя «75 из 688». Это сборник популярных статей из наиболее характерных расшифровок и новопрочтений «темнот», обнаруженых автором в поэме «Слово о полку Игореве». Читатели ознакомились с методом 75 расшифровок «темнот» в поэме. В книге напечатан восстановленный первотекст «Слова» без «темнот»; дословный перевод первотекста, написанный современными буквами с разделением на отдельные слова со знаками препинания; авторизованный перевод поэмы с расшифровкой «тёмных мест»; авторизованные поэтические переводы «Слова» на русский и украинский языки.
Издание первоосновы «Слова», это не только восстановление подлинного текста, но и восстановление истории украинского народа, который был ядром Древнерусского государства, как основой великого княжества Литовского были белорусы, а Московского государства –великороссы, сложившиеся из угро-финских народов Волго-Окского междуречья и пришлых славянских дружин и переселенцев. Непризнание этого факта и отстаиванию единого неделимого мифического восточного славянства приводит исследователей к тупиковым вариантам, как в искусственном «затемнении» «Слова о полку Игореве», когда все попытки прочитать его на основе русского языка привели к 688 «темнотам».
Родными и близкими автора, Дружковским издательством и немногими спонсорами проводится работа по изданию сборника, в котором В. Маркиным дана расшифровка всех 688 «темнот». Рабочее заглавие исследования «Обнаружение и прочтение «темнот» в «Слове о полку Игореве». Надеемся, что он в ближайшее время увидит свет. К сожалению, приходится констатировать, что власть в Украине, министерство Культуры и прочие соответственные инстанции не проявляют никакой заинтересованности в издание первого украинского патриотического светского произведения наших предков. В отличие от властей Российской Федерации, ревностно отстаивающих Московские мифы. Сумно, але це так.
В СССР и в РФ глава государства является одновременно и генералиссимусом в языкознании. Идя по стопам своего предшественника И.В. Сталина, который «в языкознании знал толк», его преемник В.В. Путин в предвыборных статьях о позиции России в национальном вопросе (январь 2012) сначала говорит слогом Ф.М. Достоевского, призывая русских скреплять узы (путы) Единой и Неделимой, затем переходит на кэгэбистский сленг, который в переводе на нормальный язык означает: во всех печатных изданиях и интернете потоком лжеинформации погубить любой росток истины внутри РФ и в странах постсоветского периода, чтобы новоиспечённая Украина захлебнулась в злобной пене московского шовинизма. «Разъяснять», что «русский народ скрепляющая ткань уникальной цивилизации», а все другие народы (в том числе украинцы и белорусы) в Российской империи под его братской опекой составляли единый русский народ и только под влиянием злобных националистов в начале ХХ века стали украинцами и белорусами. Вот до чего дошла «всемирная отзывчивость» «старшего (правильнее, страшного) брата».
Даже украиножер «неистовый» Виссарион Белинский говорил, что «Слово» написано на малороссийском языке. Знаменитый русский историк В.О. Ключевский на вопрос, на каком языке говорили в Киевской Руси, отвечал, мол, вы поезжайте в села вблизи Киева, и узнаете, на каком языке говорили в Киевском государстве. Но факты кандидату, а теперь уже и президенту России не указ.
Поэтому издание первоосновы «Слова о полку Игореве» не только восстановление подлинного текста, подлинного южно-русского языка «Слова о полку Игореве», но и истории украинского народа. Иначе… Вопрос в незалежній Украине стоит ребром: Будем ли мы продолжать изучать историю Украины, написанную для неё в Москве и Петербурге, и жить по указке Кремля, продолжать смотреть на украинскую историю украиножерлими глазами Виссариона Белинского и Иосифа Виссарионовича, и видеть в исторических деятелях украинского народа только предателей, а в Московии - единственного защитника и благодетеля Украины, твердя як бовдур Московские мифы. Или будем становиться независимым народом, у якого свій дім, своя правда й віра, свої славні предки, славне і безславне минуле, гірка вдача і надія, яка все ще жевріє.

След.

Вернуться в Дружківський міський осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron