* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Модераторы: slc, Краевед, Светлана

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Вс апр 24, 2011 16:33

Хто розв’язав Другу світову?

1 вересня 1939 року Адольф Гітлер напав на Польщу... Так розпочалася Друга світова війна. За тиждень до цього було укладено горезвісний документ між двома режимами, відомий в історії як Пакт Молотова–Ріббентропа, який (з радянського боку) “благословив” напад фашистів на “братів слов’ян”. Як сьогодні ставляться до цієї події її колишні учасники? Про це ми запитали в експертів.

Володимир В’ятрович, співробітник СБУ, кандидат історичних наук (Україна):

У РОСІЇ КАЖУТЬ, ЩО ВИНЕН НЕ ГІТЛЕР, А ПОЛЬЩА

Сьогодні в Росії спостерігається реабілітація сталінізму, зокрема й у питанні щодо Другої світової війни. Яскравим свідченням цьому є велика кількість псевдоісторичних робіт, у яких обґрунтовується необхідність підписання Пакту Молотова–Ріббентропа Радянським Союзом. У них ідеться про те, що Друга світова розпочалася з вини власне Польщі, яка не була готова задовольнити досить помірні, як пишеться в цих роботах, вимоги нацистської Німеччини.
Сьогодні ті історичні дослідження, які розпочалися в Росії в 90-ті роки, котрі об’єктивно й детально розкривали участь у війні Радянського Союзу, опинилися десь на маргінесі. Натомість домінують ті роботи, котрі виправдовують сталінський режим.

Сама Польща трактує події 1939–1941 років як агресію проти неї з боку двох держав – Третього рейху і Радянського Союзу. Підписаний ними Пакт Молотова–Ріббентропа й став початком цієї війни, а Польща – першою жертвою міжнародної агресії двох тоталітарних режимів. По суті, Польща була першою країною, яка чинила цьому збройний спротив.

Гадаю, війна стала такою кривавою і жорстокою тому, що сторони керувалися не просто бажанням захопити чужу територію, а нав’язати їй абсолютно нове життя, власні правила. Тим більше, що цю війну використовували для знищення представників іншої нації. Згадаймо Голокост, а також план “Ост”, спрямований проти слов’ян...
Така війна не повинна ніколи повторитися. Жодні цілі не можуть виправдати засоби, які застосовувалися в роки Другої світової.

Пам`ять про війну не повинна зображатися як якийсь тріумф, що робиться зараз у Росії, а як трагедія всіх народів. Вона має бути застереженням того, що може статися в разі встановлення тоталітарних режимів.
У свою чергу, ця війна показала, що радянська влада – тоталітарна влада, яка хоче знищити все українське. У Західній Україні не було жодних ілюзій щодо визвольного характеру радянської влади, яка поверталася туди в 44-му. Люди розуміли, що після утвердження цієї влади на українське населення чекають репресії, депортації, що врешті й було реалізовано на практиці.

Ян Пєкло, голова фундації польсько-української співпраці PAUCI (Польща):

СОЮЗ ГІТЛЕРА–СТАЛІНА НАЛЯКАВ АНГЛІЮ І ФРАНЦІЮ

На жаль, весь цей час у СРСР та потім у Росії справа Пакта Молотова–Ріббентропа сором’язливо замовчувалася.
За дату початку війни вважався момент, коли Гітлер напав на Радянський Союз. Якщо РФ хоче, аби її сприймали партнером ЄС та західних демократичних країн, вона має переглянути витоки Другої світової та викрити союз Гітлера зі Сталіним, який фактично призвів до поділу та ліквідації польської держави.

Поляки дивляться на історію через призму власної минувшини й добре пам’ятають, як колись Прусія, Росія та Австрія розбирали Польщу. Радянсько-німецький пакт був для них підтвердженням, що давні загрози є актуальними, і будь-яке німецько-російське «зближення» сприймається з великою підозрою та занепокоєнням.

Більшість поляків визволення країни Червоною армією та створення комуністичного уряду в Польщі сприймає як нову окупацію. Свобода була відновлена тільки після повалення комуністичного режиму.

Польське суспільство, зважаючи на свою непросту історію, має сильну історичну пам’ять. Введення радянських військ у Польщу 17 вересня 1939 року люди сприймають як удар у спину Польщі, яка була першою країною, що почала воювати з фашизмом. Можна серйозно замислитися над тим, як проходили б військові дії, якби Сталін тоді не підтримав Гітлера...
Франція й Англія не були готові до війни, а союз Гітлера–Сталіна лякав їх тим більше. Західні політики не могли уявити собі, як протистояти такій силі. Вони, до речі, несуть моральну відповідальність за уступки перед Гітлером у Мюнхені та пізніше перед Сталіним у Ялті.

Потрібно працювати над забезпеченням стабільного миру й ніколи не допустити ще одного такого конфлікту. Цій меті слугує концепція Європейського Союзу, а також французько-німецьке та польсько-німецьке зближення. Якщо Росія врешті зможе чесно й критично переглянути свою новітню історію, то можливе й польсько-російське зближення, що відкриє дорогу до більшої стабільності в цій частині Європи.

Радянська пропаганда творила міфи про надзвичайну роль СРСР у Другій світовій війні. Без величезної фінансової допомоги та поставок військового обладнання зі США Радянському Союзу було б дуже важко виграти війну. Звичайно, не можна ставити під сумнів героїзм радянського солдата, пам’ятаючи проте, що сталінський режим не рахувався з людською гідністю та життям людини. Власне, тому так багато громадян Радянського Союзу загинуло в тій війні.

Ігор Чубайс, доктор філософських наук, директор Центру вивчення Росії (РФ):

У ВІЙНІ ЗА ДЕНЬ ГИНУЛО 5 ТИСЯЧ, А ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ – 20 ТИСЯЧ

Радянська влада була тоталітарною владою. При ній неможливо було говорити правду. Панувала ідеологія, яка мала єдину ціль – довести правильність комунізму. Тому після краху Радянського Союзу постало нове розуміння того, що відбувалося у ХХ столітті, що становила собою Друга світова війна. Процес переосмислення в країнах Прибалтики, в Україні триває. Щодо Росії, то наша влада намагається законсервувати стару тоталітарну карту світу, створену у ХХ столітті... Низка вчених – їх небагато – намагається вибудувати більш об’єктивну, правдиву, реалістичну карту. Але наштовхується на протидію консерваторів.

Узагалі саме поняття «Велика Вітчизняна війна» і вся трагедія цієї війни – це лишень частина Другої світової. Вона розпочалася не 22 червня 1941 року, а 1 вересня 1939-го.

Сталін майже два роки був союзником Гітлера, а потім майже чотири роки з ним воював.

1 вересня 1939 року, безумовно, трагедія для Польщі, притому що в нас часто кажуть, що поразка Польщі була передбачена. Можливо, й так, бо плани Гітлера щодо захоплення Варшави були виконані не в той термін, який спочатку визначався. Фашистам забракло сил для покорення Польщі, і вступ 17 вересня у війну Радянського Союзу був головним фактором, що посприяв втраті Польщею незалежності.

Переосмислення неминуче. Той, хто намагається зберегти стару картину, стоїть двома ногами в минулому.
Війна, звісно, була кривавою і жорстокою… У розпал Другої світової за добу гинуло приблизно п’ять тисяч осіб, а скажімо, під час Голодомору в Україні помирало двадцять тисяч чоловік... Що було більш кривавим?.. Величезна кількість жертв, принесених радянською владою в часи Другої світової, – ще один з доказав абсолютної неефективності радянської системи. Тому Сталін – не полководець перемоги, він несе відповідальність за загибель 27 мільйонів своїх співвітчизників.

США, які теж брали активну участь у Другій світовій війні втратили тільки 340 тисяч чоловік.
Для того, щоб уявити правдиву картину війни, треба більше говорити про жертви Радянського Союзу. Так, про жертви... Бо часто говорять про вирішальний внесок Радянського Союзу в перемогу… СРСР приніс вирішальні жертви, і про цей “внесок” сказав Хрущов у своїх мемуарах, які в нас були опубліковані тільки два роки тому. Щоправда, тиражем – усього три тисячі примірників... У цих мемуарах Хрущов згадує про дивовижно відверті розмови зі Сталіним про хід війни. Хрущов каже, що Сталін не раз зізнавався, що без вирішальної ролі США й Англії перемога Червоної армії була б неможлива. Червона армія програла б у цій війні...

Вважаю, що жертви, які поніс ваш народ, – суперстрашні, величезні...

Чи оцінена сьогодні роль США у війні? І так, і ні… З одного боку, картина війни, різними країнами змальовується по-різному. Я щойно повернувся з Лондона – там обговорювали цю тему. Звичайний англієць погано знає про участь Радянського Союзу у війні. Він знає, що Англія почала у 1939-му і в 45-му перемогла. Бо постійно нависала загроза бомбардування Англії німецькою авіацією, висадки німецьких військ, а вони цьому протидіяли. Тобто кожна країна має свою картину війни...

Участь Англії у війні велика, але роль США для нас була визначальна.. Ми повинні визнати, що в надзвичайно важкі дні ми отримали допомогу від цієї країни. Звісно, у неї були свої національні інтереси. Було б ненормально, якби Америка працювала проти своїх інтересів. Але тоді інтереси збіглися... Тільки сильний народ може визнати правду, нічого не приховуючи.

Є така формула, яку висловив один французький філософ: минуле нікуди не відходить, воно навіть не стає минулим. Тобто наша історія присутня, ми її спостерігаємо сьогодні. І тільки правильно зорієнтувавшись, отримавши правильну картину, можна рухатися вперед, адекватно правильно вибудовуючи стратегії.

Поки що ми не розуміємо, хто наші друзі, а хто вороги… На жаль, ситуація, у якій перебуває Росіє, свідчить, що її ворог – її влада. З такою владою ми не можемо сподіватися на світле майбутнє.

Опитали Оксана Климончук, Роман Кисіль

постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-333875.html

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Вс апр 24, 2011 16:51

Велика нічия

Підготував Євген Шаповалов.

________________________________________

Дискусії про те, чим була для українців перемога у Другій світовій війні і чи взагалі вона була, зазвичай активізуються до чергового ювілею, напередодні 9 травня.

При цьому сучасні прихильники ідеї "Великої Перемоги" не гребують кидати у вир дискусій ветеранів Другої світової війни, намагаючись за спинами старих людей заховати не лише власну некомпетентність, але й злочини комуністичного режиму, вчинені ним до, під час та після цієї страшної війни.

Спокійна, позбавлена істеричних нот дискусія має шанс відбутися щойно на певній хронологічній відстані від "святого дня".

У цій неювілейній статті розглянемо, яку роль виконувала "Велика Перемога" в радянські часи, чому вона настільки важлива для сучасної Росії і, врешті, чи потрібна вона українцям.

Змучені тривалою та кривавою війною народи у 1945 році справді хотіли вірити у перемогу. У те, що подоланий нацизм був втіленням усього зла на Землі і після перемоги над ним настане торжество добра і справедливості.

Тривалий час ніхто не хотів помічати, що робить сталінський режим у "визволеній" ним Східній та Центральній Європі.
Відкрити вільному світові очі наважився у 1946 році Вінстон Черчилль, на той момент вже екс-прем’єр Великої Британії і екс-союзник Сталіна. У своїй промові у Фултоні він закликав не припиняти боротьби: замість "спочивання на лаврах переможців" Захід має готуватися до нової війни із непереможеним злом.

Так почалася холодна війна, яка поставила під сумнів остаточність перемоги 1945 року. Тому на Заході завершення Другої світової, падіння Третього рейху та його союзників вшановували без зайвої помпезності як день пам’яті загиблих.

Зовсім по-інакшому відзначали завершення війни у Радянському Союзі та підконтрольних йому країнах.
День Перемоги, призначений не точно в річницю капітуляції Німеччини, а днем пізніше — 9 травня (очевидно, для виокремлення ролі СРСР у подоланні Німеччини та привласнення перемоги над нею) — став головним державним святом.

Поступово це свято відсунуло на задній план навіть 7 листопада — річницю Жовтневої революції, до того найперше і головне свято радянських комуністів.

Сама війна, представлена як Велика Вітчизняна, стала наріжним міфом СРСР. Міфом, завдання якого було націотворче — послужити основою формування радянської ідентичності, а в перспективі й радянського народу.

Його складовими були тези про масовий патріотизм і жертовність в ім’я радянської Батьківщини, небачена мобілізація всіх "радянських" людей у боротьбі зі страшною загрозою, месіанський похід на захід з метою визволення Європи.
Велика Перемога — останній могутній акорд міфу, адже вона підтвердила правильність обраного радянським керівництвом курсу, могутність та нездоланність комуністичної влади.

Своєрідною підготовкою для його тотальної суспільної інсталяції стали 1920-1930-ті роки, коли масово винищувалися всі, хто не вписувався в образ "радянської людини" і думав самостійно.
Зачистку для сприйняття нового міфу довершили перші місяці війни. Кілька мільйонів солдатів, що не бажали захищати СРСР, не вважаючи його своєю батьківщиною, потрапили в полон і згодом були знищені в німецьких чи радянських таборах.

Їм на зміну прийшло нове покоління значно краще опрацьованих радянською пропагандою, тих, хто менше пам’ятали жахи попереднього десятиліття і безпорадність перших днів війни.

Крім того, ці люди на той момент вже бачили реальні жахи нацистської окупації, а тому не вірили у визволення німцями. З посиленням німецького окупаційного режиму та перемогами Червоної армії кількість лояльних до радянської влади громадян постійно зростала і перейшла далеко за межу довоєнного періоду.
Обставини воєнного лихоліття створили ідеальні умови для формування нової радянської ідентичності. Мільйони людей різних національностей опинилися в Червоній армії, змушені розмовляти однією мовою, відрізані від зовнішнього світу, щоденно оброблялися політруками, які формували в них нову радянську свідомість, нові цінності.
Важкі спільні переживання, ситуації, що постійно межували між життям і смертю, наявність спільного ворога, який неодноразово демонстрував свою нелюдську сутність, відчуття спільної місії створювали найкращі умови для такого завдання.

Армія стала плавильним казаном, з нього представники різних націй мали вийти єдиним радянським народом. І можна ствердити, що бодай частково вона виконала це завдання.
Сьогодні, через багато років після падіння Радянського Союзу, саме ветерани війни залишаються найбільш консолідованою та артикульованою прорадянською групою в будь-якому пострадянському суспільстві.
"Велика Перемога" стала реабілітацією радянської влади за вчинені жахливі злочини, перетворила почуття страху до ката Сталіна в почуття подяки до вождя і захисника.

За межами Союзу вона більше посприяла становленню прорадянських настроїв у світі після війни, як усі спецоперації Комінтерну разом узяті.

"Велика Перемога" виконувала ще одну важливу функцію для радянського керівництва після Сталіна — легітимізувала владу, надавала їй необхідного героїчного ореолу. Адже після сталінських чисток не залишилося соратників Леніна, людей, освячених участю в Жовтневій революції.

Міф "Великої Перемоги" продовжував жити і після падіння СРСР. У кожній колишній його республіці, а тепер уже незалежній державі справно відзначається чергова річниця 9 травня.

60-літній ювілей завершення війни, який проходив у Москві в 2005 році, засвідчив, що для російського керівництва це не лише данина традиції чи певна історична інерція. "Велика Перемога" знову стала центральним положенням нової державної ідеології Кремля.

Росія йшла на дипломатичні скандали, захищаючи "святу пам’ять про Перемогу", нещадно критикувала усі намагання переглянути застарілу радянську концепцію війни. Нещодавно вона навіть заявила про можливість прийняття спеціального закону, який карав би усіх, хто спробує поставити під сумнів "Велику Перемогу".

При цьому невідомо як, але чинність нового закону мала б поширюватися на всі пострадянські країни. Останній момент є надзвичайно важливим — він свідчить, що Росія не просто реанімує старі історичні міфи, але й намагається їх активно експортувати.

Реанімація концепції "Великої Перемоги" є лише одним із елементів нової політики Кремля, суть якої — відновлення російського впливу на пострадянському просторі. Для цього використовується все: і енергетичний шантаж, і наявність російськомовного населення, і навіть факт володіння ядерною зброєю.

Не останнє місце в цьому арсеналі відводиться так званій "спільній історії", центральними пунктами якої є концепти "Великої Вітчизняної війни" та "Великої Перемоги".

Їх широка пропаганда засобами кіно, телебачення, літератури має утримувати народи колишнього СРСР в орбіті російського впливу. Спільне героїчне минуле — стати платформою для формування (чи утримання) потужного проросійського лобі в незалежних державах.

Ще одна місія "Великої Перемоги" — відсунути у тінь велику поразку, якою закінчилася для СРСР "холодна війна", забути її, викинути на смітник історії разом зі "страшними роками єльцинської демократії".
Це важливе завдання для влади, яка вважає розвал Союзу найбільшою геополітичною катастрофою в історії, а свою силу черпає з минулого "країни, з якою всі рахувалися".

Отож, міф про "Велику Перемогу" виконує не просто певну гуманітарну функцію — він розглядається як важливий інструмент відновлення геополітичного впливу Росії.

Із його застосуванням практично не виникає проблем у більшості пострадянських держав, за винятком прибалтійських. Останні, вплив на які із їх вступом в НАТО та ЄС суттєво обмежився, зумисно демонізуються російськими ЗМІ і відіграють потрібну для Росії роль страшного прикладу "перегляду історії".

Незрозумілим за останні роки стало становище цієї концепції в Україні. З одного боку, тут досі на державному рівні відбувається відзначення чергових річниць перемоги, українські ЗМІ справно ретранслюють на свою батьківщину потоки російської пропаганди, телеканали пропонують глядачам великий вибір фільмів, які демонструють героїзм радянського/російського народу.

Лише зовсім нещодавно зусиллями істориків усунуто радянську термінологію зі шкільних програм, в яких Друга світова війна замінила врешті Велику Вітчизняну.

Проте на "Великій Перемозі" досі — священне табу. Підвести підсумки Другої світової війни в Україні і назвати їх перемогою серйозні історики не наважуються. Тому, напевно, в нашій країні досі немає узагальнювальних наукових робіт про війну.

Натомість у публіцистиці розроблено основні положення "Великої Перемоги» по-українськи — Україну визволили, врешті об’єднано всі її землі, вона стала суб’єктом міжнародної політики як член-засновник ООН. Отож по порядку:
"Україну визволили" — так, але лише від німецьких окупантів. Після того, як наші землі залишив останній вояк вермахту, Україна не стала незалежною, для цього знадобилося ще майже півстоліття боротьби.
В Україні не реалізовувався генеральний план "Ост" чи Голокост, але продовжилися започатковані в 1920-1930-ті роки репресії, які забрали життя сотень тисяч наших земляків.

Україна залишалася інтегральною частиною тоталітарного СРСР, де не існувало свободи слова та думки, по суті не було виборів, переслідувалися інакомислячі, утискалися чи повністю ліквідовувалися церкви, не могли діяти жодні, альтернативні до комуністичної, партії чи громадські об’єднання. Чи можна назвати таку країну вільною?
"Об’єдналися всі українські землі". Сталін кроїв кордони не України, а Радянського Союзу чи навіть всієї Східної Європи. Внутрішній поділ в межах його імперії виконував виключно адміністративні функції.

Саме тому він з абсолютною байдужістю поставився до ініціативи Хрущова приєднати до УРСР українські етнічні терени Холмщини, що опинилися в межах нових кордонів Польщі. Через те робити сьогодні із Сталіна автора української соборності є в край некоректно і навіть цинічно.

"Україна стала членом ООН" — але чи це означало, що Україна стала суб’єктом міжнародних відносин? Ніколи не було жодної самостійної зовнішньої політики УРСР, а за винятком короткого періоду існування декоративного МЗС, не було навіть інструмента її реалізації.

Україна за час своєї повоєнної "міжнародної суб’єктності" не підписала жодних міжнародних угод, не розробила жодних міжнародно-правових актів в рамках ООН.

Проголошену у 1991 році незалежну Україну одна за іншою почали визнавати країни світу, встановлювати із нею дипломатичні відносини. Жодна із них не покликалася на попередній досвід дипломатичних відносин — його просто не було. Відновлена держава розпочала формування власного дипломатичного корпусу, якого станом на 1991 рік теж не було.

Чи можна говорити про перемогу у війні з погляду країн Заходу? Головними цілями, окресленими в Атлантичній хартії 1941 року, були відновлення принципів національного самовизначення та демократії. Обидва принципи цинічно розтоптані союзником Сталіним, який після війни встановив нові тоталітарні режими у половині Європи.
Тут зникли гестапо та нацистська окупаційна адміністрація, проте з’явилися НКВД, комуністична про- чи навіть просто російська влада. По завершенні війни зникли такі її жахливі символи, як Освєнцім та Майданек, проте продовжили існувати і постійно поповнювалися табори ГУЛАГу.

Захід усвідомлював, що за перемогу над Сатаною він змушений був продати душу Люциферу. Врешті, ганебну "сдєлку" було розірвано, і держави, що називали себе західними демократіями, спокутуючи "гріх Ялти", втягнулися у холодну війну з СРСР, поступово нарощуючи свою підтримку антирадянській опозицій в рамках соціалістичного блоку.
Саме тому, напевно, виступаючи цього року з нагоди 70-ліття Другої світової війни, Жозе Мануель Баррозу заявив, що чорна сторінка історії, яка почалася у 1939, закінчилася щойно у 1989 році.

Світ, вщерть наповнений інформацією про жахи нацизму, не готовий поки прийняти, що нацизм не був геть усім злом, що його було ще більше і воно існувало також в іншій подобі.

Проте людство ніколи не зможе остаточно перегорнути важкі сторінки тоталітарного минулого, засуджуючи нацизм і забуваючи про злочини комунізму чи спокійно спостерігаючи за спробами їх реабілітації.
Щойно тоді, коли Сталін, комунізм, НКВД будуть засуджені світом як Гітлер, нацизм та гестапо, можна буде говорити про те, що Велика нічия стала Великою Перемогою, про те, що велике зло не повернеться. Принаймні у вигляді нацизму чи комунізму.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Вт апр 26, 2011 20:11

Рейх і Кремль – провокатори Другої світової війни

Пакт Ріббентропа-Молотова історики вважають її початком

1 вересня виповниться 72 роки від початку Другої світової війни, адже традиційно саме цей день 1939 року, коли гітлерівська Німеччина напала на Польщу, вважається початком найжахливішої і найтрагічнішої війни в історії людства. Навколо тих воєнних подій зараз ведеться чимало дискусій, у яких є зацікавлені і незацікавлені сторони. Бо не всю правду про ту війну ми знаємо, особливо громадяни пострадянських країн. Нам відомо те, що було вигідно для Кремля, який подає себе (колишній Союз) у цій війні визволителем усіх радянських та європейських народів від нацизму. Тому саме у Москві найбільше противників перегляду сторінок історії, які закликають “не очорнювати події” тих далеких, проте ніким не забутих років. Знати правду – це не очорнення, а насамперед застереження від подібного.
Сталін ініціював переділ Європи

Отже, більшість з нас звикли до традиційної подачі фактів, які переконують у тому, що лише фашисти були розпалювачами війни, аби заволодіти мало не півсвітом. Більше того, Німеччина після підписання мирного договору з СРСР підступно напала на нас у 1941 році. І лише після розпаду Союзу все частіше стали з’являтися й інші факти: немалу роль у початку Другої світової війни відіграв і сам Радянський Союз, а точніше, Сталін та його команда. Що далі, то все більше доказів цьому, хоча і європейські, і українські спеціалісти, які вивчають дану тему, донині не можуть допроситися, аби росіяни розкрили архіви Радянського Союзу стосовно його планів на Європу, а також мобілізаційні документи тих часів.

Те, що Гітлер виношував задуми про завоювання європейських держав і перекроєння світової карти – беззаперечна істина. Зрештою та політика, яку вели європейські держави, і навіть світова економічна криза сприяли його задумам. Мюнхенська угода, підписана Великобританією, Францією, Італією та Німеччиною 30 вересня 1938 року, коли Чехословаччину “подарували” Гітлеру, – яскравий тому доказ. Для того, щоб розгорнути широку військову кампанію проти європейських країн, для Гітлера було дуже важливо заручитися підтримкою Радянського Союзу, аби бути впевненим, що совєти не підуть на нього зі Сходу. Недарма він напередодні військових дій змінив риторику щодо “радянського жидо-комунізму”, яка раніше завжди була присутня у його виступах. Тим більше, йому було відомо, що Москва веде переговори з Францією та Англією про підписання спільного договору.

Але у Сталіна й комуністів теж були свої плани. І не менш далекоглядні, як у Гітлера та нацистів. Насамперед це випливає з виступу “вождя народів” на Політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 року за чотири дні до підписання відомого пакту Ріббентропа-Молотова: “Західна Європа буде переживати серйозні хвилювання і безпорядки. У цих умовах у нас є великі шанси залишитися збоку від конфлікту, і ми можемо розраховувати на вступ у війну в сприятливий для нас момент... Досвід останніх 20 років показав, що у мирні часи неможливо підтримувати комуністичний рух у Європі у силі достатній, щоб партія більшовиків змогла захопити владу. Диктатура партії стане можливою тільки за умов великої війни. Наш вибір зрозумілий. Ми мусимо прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відіслати англо-французькі делегації додому. Нашою безпосередньою перевагою буде повалення Польщі аж до самої Варшави, включно з українською Галичиною”. Тобто Сталін, сподіваючись на підписання мирного договору, намагався дочекатися, коли Європа буде виснажена війною, аби завдати свій удар і отримати перемогу над Європою. Апетити у комуністів були ого-го! Недарма, як відмітив відомий історик Кульчицький, на гербі Союзу красувалася уся земна куля! Але ще до цього наступу Сталін передбачив, як хитрим шляхом і набагато раніше можна прибрати до своїх рук чималу територію інших держав.
Тому не дивно, що навесні 1939 року Кремль припинив усілякі переговори з англійцями та французами, і Сталін звільнив з посади народного комісара закордонних справ СРСР Литвинова, який їх ініціював та курував. Це стало сигналом німецькій стороні про готовність Союзу вести з нею діалог. Ще у березні 1939 року радянський посол Мерекалов у Німеччині (поза спиною Литвинова) дав зрозуміти колегам із міністерства закордонних справ, що у Кремлі не проти торгово-економічних зв’язків з Рейхом... Потім були інші кроки наших дипломатів, які хоч згодом на деякий час і припинилися, проте відновилися знову у середині червня.

До Рейху надійшли документи, у яких пропонувався не лише варіант відповідного договору, але й підписання спеціального протоколу, де передбачувалися інтереси обох сторін, а точніше, йшлося про перерозподіл території. І навіть наголошувалося, що договір буде укладений лише у разі підписання спеціального секретного протоколу! Тобто ініціатива про територіальний перерозподіл Східної Європи належала саме Сталіну.
Спільні паради комуністів та нацистів

До кінця літа Сталін з Гітлером домовилися, і 23 серпня 1939 року у Москві народний комісар закордонних справ СРСР Молотов та міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп підписали мирний договір про ненапад між СРСР та Третім Рейхом. А окремо секретний протокол, який тепер відомий як пакт Ріббентропа-Молотова (суть якого в історичних підручниках замовчувалася). Він складався з чотирьох пунктів і чітко вказував на переділ кордонів, тобто передбачив ті території Східної Європи, які мали відійти до складу СРСР (Естонія, Латвія, Литва, Західна Україна, Білорусь та Бессарабія). Цей договір також відкрив Німеччині шлях на Польщу, і 1 вересня війська Вермахту розпочали війну з нею. А далі Гітлер, можна сказати, блискавично захопив усю Європу. Тим часом радянські війська, маскуючись під “визволителів та захисників братського білоруського й українського народу”, рушили на Захід. Чим абсолютно обезкровили окуповану з обох боків Польщу. Гестапо і НКВС встановили співробітництво, аби разом боротися з польськими підпільниками, навіть створили для підготовки “кадрів” навчальний центр у місті Закопане. Польщі не стало: більш як 50 відсотків відійшло совєтам, решта – німцям.Тобто за два роки СРСР “прибрав” частину Польщі та Фінляндії, Західну Україну та Білорусь, Естонію, Литву, Латвію, Румунію, загарбавши і землі, і 23 мільйони населення. Комуністи разом з нацистами в кінці вересня у Бресті, Гродно, Пінську і Ковелі відсвяткували свої перемоги, провівши парад військ Вермахту і Червоної Армії! Отак два монстри поділили Європу. Тільки якщо одного засуджено Нюрнберзьким процесом, то другий ще й досі пропагує свою людиноненависницьку ідеологію. До того ж, Москва підтримувала Рейх економічно, відправляючи туди ешелон за ешелоном з необхідною сировиною й товарами.
Як відомо, 30 листопада 1939 року радянські війська перейшли і фінський кордон, аби захопити ще й тут добрий шматок території, щоб подалі відтягнути кордон від Ленінграду. Ця війна, яку історія теж замовчувала, тривала 105 днів і закінчилася підписанням договору в інтересах Радянського Союзу.

Тепер зрозуміло, чому напад німецьких військ на радянську територію став для Сталіна шоком: Гітлер його перехитрив, розпочавши війну першим. І тепер треба було ціною мільйонів людських життів відвойовувати перемогу. Якими методами з радянського боку велася війна і те, що солдати для вищого командування були просто гарматним м’ясом, писали неодноразово (за цей час близько мільйона червоноармійців, а це десять загальновійськових армій, було розстріляно “своїми”, і більшість – без суду та слідства).

Заслугу радянських воїнів і тих, хто віддав своє життя за нашу перемогу над фашизмом, ми у жодному разі не можемо нівелювати чи переглядати. Вічна їм пам’ять, але так само маємо знати й “заслуги” тих, хто на шість років перетворив Європу на м’ясорубку.

Взяття Рейхстагу й підписання договору про капітуляцію 9 травня 1945 року – це ще не кінець Другої світової війни. Вона тривала до 2 вересня 1945 року, коли Японія теж капітулювала. Там радянські воїни “відпрацьовували” перед США за отримані Кремлем східні європейські країни. Саме на другому кінці Євразії на Другій світовій війні і новому переділі світу була поставлена крапка.

З цього приводу в “Літературній Україні” один із ветеранів війни дав мудру пораду усім нам: “Історія Другої світової війни вчить, що військова експансія прикривається “турботою” про своїх співвітчизників, які проживають у сусідніх державах. Треба дуже уважно стежити і давати належну відсіч “турботам” Російської Федерації про “російськомовне населення” України, про захист російської мови (невідомо від кого). Усе це дуже нагадує передвоєнну політику Німеччини та СРСР, тому, можливо, є більш небезпечним, ніж спорудження насипу до острова Тузла та військового десанту російських солдатів біля Феодосії. Мусимо чітко усвідомити, що спочатку народу нав’язують чужу мову, а вже потім і чужу державу”.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА
“Український тиждень»

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Ср апр 27, 2011 22:36

Украинская Вторая мировая

Автор: Юрий ШАПОВАЛ (профессор, доктор исторических наук)

Заглянем в лицо трагедии...
Здравствуй, трагедия! Давно тебя не видали.
Привет, оборотная сторона медали.
Рассмотрим подробно твои детали.

Иосиф Бродский



Если давать общую оценку состоянию этих исследований в современной Украине, то приходится констатировать, что они все еще пребывают под решающим влиянием агрессивных ретроградов, идеологизирующих и мифологизирующих эту проблематику, продолжают популяризировать сомнительные стереотипы сталинско-брежневской историографии. К тому же утверждают, что только они знают правду о войне. Небольшая когорта относительно молодых (и не молодых) исследователей, способных мыслить незаангажированно, defacto вынуждена маневрировать между старыми и новыми подходами. А это, естественно, не способствует выяснению многих важных вещей. Кроме всего, еще существует немалый комплекс проблем, который представители «правильных» взглядов считают совершенно необязательным или не таким уж важным для «единственно правильного» представления о войне. Тем не менее истина пробивает себе путь и жаждущие правды выделяют украинские сюжеты войны.

Начну с двух сюжетов, придающих «украинскость» всей Второй мировой. 15 марта 1939 года венгерские войска вторглись в Карпатскую Украину, только что провозгласившую государственную независимость. Ценой крови, жертв и отчаяния Закарпатье было присоединено к Венгрии. 2 сентября 1945 года молодой генерал украинского происхождения Кузьма Деревянко от лица СССР на борту американского линкора «Миссури» подписал Акт капитуляции Японии.
Упомянутые исторические даты — это всего лишь этапы глобальных инфернальных событий. Часто подчеркивается, что беспощадный вихрь войны дважды пронесся по Украине — с запада на восток и с востока на запад. В Украине были задействованы до 60% дивизий вермахта, почти половина боевых частей Красной — Советской Армии, нанесших ряд стратегических ударов по немцам. Именно с Украины открылся путь советских войск в Центральную Европу и на Балканы. Украинцы показали, что они умеют воевать с нацистами.

В планах Гитлера Украина занимала особое место. Собственно говоря, эти планы строились с учетом ее захвата. В стратегии Сталина Украина тоже всегда присутствовала. Красный диктатор никогда не забывал стремления украинцев к независимости, продемонстрированного в 1917—1920 годах, яростно боролся не то что с проявлениями, а даже с намеками на это стремление. Все это обрекало Украину на то, чтобы оказаться между двумя тоталитарными силами, т.е. обрекало на жертвы.

22 августа 1939 года в выступлении перед командующими всех вооруженных сил Германии Гитлер сказал: «С осени 1938 года я решил идти вместе со Сталиным... Сталин и я — единственные, смотрящие только в будущее. Да, я в ближайшие дни на немецко-советской границе подам руку Сталину и вместе с ним начну новый раздел мира...». 23 августа все того же 1939-го, как известно, был подписан печально известный пакт Молотова—Риббентропа. Диктаторы делили Европу, и у каждого были свои расчеты. Однако в их планах не было места для независимой Украины. К сожалению, отсутствовала она и в планах тогдашних польских политиков. В 1938 году министр иностранных дел Польши Бек в переговорах с Герингом настаивал на присоединении Карпатской Украины к Венгрии. Ирония истории: и палачей, и жертв объединило, деликатно выражаясь, неуважение к Украине.

17 сентября 1939 года СССР вступил во Вторую мировую войну: войска Украинского фронта вошли на территорию Западной Украины и Западной Белоруссии. 22 сентября Красная Армия была во Львове, а 27 сентября нацисты захватили Варшаву. «Освободительный поход» Красной Армии, «золотой» для Западной Украины сентябрь 1939-го, братское «воссоединение» — эти сталинские историко-политические атавизмы звучат и сегодня. Более того, попытки их преодоления вызывают (порой и в Украине, а особенно в России) бурные возмущения такого пошиба: «Сталин как объединитель украинских земель», «Нас встречали цветами» и т.п.



Трагедия плена. Красноармейцы, захваченные в плен под Купянском (Харьковщина). 1943 г.


Да разве можно в таких категориях оценивать сговор двух тиранов? Тиранов, разделивших между собой сферы влияния от Балтийского до Черного моря, от Финляндии до Бессарабии, в частности договорившихся уничтожить Польшу как государство. Не надо лукавить: СССР вступил во Вторую мировую на стороне нацистов, а уж потом, в 1941-м, страшной ценой пришлось расплачиваться и «исправлять» недостатки бестолковой сталинской тайной дипломатии.

Не был Сталин для Украины и «отцом-объединителем». Он думал, как свидетельствуют открытые в последние годы документы, о последовательном уничтожении украинских национальных организаций и украинских патриотов (априорно для Москвы «националистов»), а также о создании на западноукраинских землях стратегического плацдарма, чтобы в будущем нанести удар по Германии. Вследствие договоренностей с нацистами СССР захватил значительную часть территории и населения тогдашнего польского государства. С точки зрения международного права это была откровенная агрессия, нарушавшая ряд международных договоренностей. Эти факты не перечеркнуть разговорами о «золотом» для Западной Украины сентябре 1939 года. Этот сентябрь был коричнево-красного цвета.

Именно потому и патриоты-поляки, и патриоты-украинцы стали жертвами того «золотого» сентября. Уже с декабря 1939 года началась подготовка к депортации населения западных областей Украины и Белоруссии в отдаленные районы СССР. Первые жители были депортированы в феврале 1940 года вместе с семьями польских военных осадников и лесничих. Вторая депортация в апреле 1940 года охватила семьи репрессированных. Третья и четвертая, соответственно в июне 1940-го и в мае—июне 1941 года, — преимущественно беженцев. Всего было депортировано около 320 тыс. человек. До сих пор не подсчитано количество умерших по пути в ссылку, в тюрьмах, лагерях и расстрелянных на основании различных приговоров. Кроме того, после начала советско-нацистской войны в 1941 году были расстреляны тысячи заключенных и военнопленных поляков.

22 июня 1941 года поставило крест на преступных договоренностях Гитлера и Сталина, но не на испытаниях для украинцев. С началом войны начались мобилизационные мероприятия. Ресурсы Украины вывозились на восток — в Россию и районы Средней Азии. Туда были эвакуированы 3,5 миллиона граждан Украины. На восток вывезли оборудование 550 крупнейших украинских промышленных предприятий, а остальное разграбили немцы.
В условиях наступления немецких войск ЦК ВКП(б) и советское правительство дали указание местным органам власти и парторганизациям уничтожать все, что не удалось эвакуировать в восточные районы СССР: оборудование заводов, фабрик, колхозную технику, инвентарь, жечь хлеб, урожай. Об этом шла речь в директиве Совнаркома СССР и ЦК ВКП(б) от 29 июня 1941 года, в выступлении Сталина по радио 3 июля 1941-го, в специальном постановлении Государственного комитета обороны от 22 июля 1941-го и других документах. Как известно, в них говорилось о создании зоны «выжженной земли».

Но и это оказалось лишь полуправдой, поскольку в СССР разрешалось упоминать о том, что врагу ничего не оставляли, и нельзя было упоминать о преступлениях коммунистического режима, совершенных при выполнении и перевыполнении (а как же иначе при тоталитаризме?!) сталинской политики «выжженной земли», когда коммунистическая власть бежала на восток.

Например, не нацисты, а коммунистические власти при эвакуации в Запoрожье высадили в воздух Днепрогэс. И все бы ничего, но об этом не знало ни гражданское население, ни даже ниже расположенные военные части. В Днепропетровске был взорван хлебокомбинат вместе с рабочими. В Одессе при отступлении Красной Армии затопили приморские кварталы вместе с жителями, а раненых красноармейцев сбросили в море вместе с санитарными машинами. Из Харькова вывезли сотни представителей интеллигенции для того чтобы сжечь их в запертом доме. В Умани живыми замуровывали людей в погребе. Подобных примеров много. И все это делали не нацисты, а коммунисты при отступлении.

Порой люди противодействовали этой политике «выжженной земли». Например, крестьяне срывали попытки уничтожения колхозного имущества, помещений, продовольствия и т.п. Наверное, мы уже дожили в Украине до того, что можно писать не только о преступлениях и репрессиях нацистской оккупации, но и о преступлениях коммунистического режима в отношении своих собственных граждан. Люди, пережившие эту катастрофу, знали, что УКРАИНСКИЙ НАРОД НАТЕРПЕЛСЯ ОТ ОБЕИХ ТОТАЛИТАРНЫХ СИСТЕМ — как гитлеровской, так и сталинской.
Теперь поговорим о дефинициях. Начавшаяся война в СССР была названа «Великой Отечественной войной». Уже 22 июня 1941 года сталинский академик Емельян Ярославский написал статью, на следующий день напечатанную газетой «Правда» под заголовком «Великая отечественная война советского народа» (изначально все три слова писались со строчной буквы). Позже ввели прописную букву для слова «отечественная», а к концу войны начали писать первые два слова с прописной.

Однако события после 22 июня поставили под сомнение, собственно говоря, «отечественность» войны, легендарный энтузиазм и монолитность гражданского населения в деле обороны «социалистического отечества», выявили глубинный раскол общества по крайней мере на три группы: в силу различных обстоятельств (в том числе в силу убеждений) воевавших в Красной Армии; не желавших возврата коммунистов и открыто противостоявших им; и на «молчаливое большинство», которое готово—вынуждено было приспосабливаться к различным режимам.

Не кто иной, как сам Сталин в своем тосте (о значении этого тоста стоит поговорить отдельно в специальной публикации) 25 июня 1945 года сказал: «У нашего правительства было немало ошибок, были у нас моменты отчаянного положения в 1941—1942 годах, когда наша армия отступала, покидала родные нам села и города Украины, Белоруссии, Молдавии, Ленинградской области, Прибалтики, Карело-Финской республики, покидала, потому что не было другого выхода. Иной народ мог бы сказать правительству: вы не оправдали наших ожиданий, уходите прочь, мы поставим другое правительство, которое заключит мир с Германией и обеспечит нам покой».

(Что делал в том кровавом июне сам «отец народов», еще предстоит узнать, хотя сегодня уже многое казавшееся невероятным мы знаем. Например, подтверждено, что шокированный наступлением нацистов Сталин был готов предложить Гитлеру новый вариант Брестского мира: Вячеслав Молотов во время встречи с болгарским послом обратился к нему с просьбой передать в Берлин предложение прекратить боевые действия. Взамен Сталин был готов отдать нацистам Украину и Белоруссию. Но в тот момент, учитывая военные успехи, Гитлер отверг эти предложения.)

ДАЛІ БУДЕ...

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Краевед » Ср апр 27, 2011 22:52

Зачем закачивать целиком книги? Можно просто давать ссылку? Уверен, эти тексты никто не читает... Люди на форуме общаются. Читать большие объемы скучно, честное слово. Я первое время двинул по этому пути, а потом понял: не то! Призываю к общению. Например, куда интереснее читать полемику Корниенко-Супергрей!
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Пт апр 29, 2011 20:43

Пане Краєзнавець, Вас не переконаеш...

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Краевед » Пт апр 29, 2011 22:51

Ні, в цьому питанні не переконаєте, пане Козарлюго. Автор великого краєзнавчого доробку повинен створити особистий блог і там викласти свої твори. Ми, за бажанням, завжди матимемо можливість туди завітати і знайти відповідь на своє питання. Перетворювати краєзнавчий форум, тобто місце спілкування, на читальну залу - не бачу в цьому сенсу. Особливо в нашому випадку, коли ресурс не безмежний і при цьому не комерційний. Вибачте, я не заперечую - цікавий матеріал. Але, перепрошую, не для форуму. Для великих текстів має бути окремий ресурс. Я закликаю зважити на мою думку. Хоча не можу наполягати - комусь, можливо, вона не до смаку, а хтось вважає її помилковою. Питання дискусійне.
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Сб апр 30, 2011 18:41

Як завжди, погоджуюся з Вами.

Юлия Пивовар
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 541
Зарегистрирован:
Чт янв 13, 2011 20:11
Откуда: Дружковка

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Юлия Пивовар » Сб апр 30, 2011 20:42

Свою думку на це запитання вислювлює Суров у своїх виданнях. Цікаво почитати, хоча особисто я не з усім погоджуюсь!

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Пн май 09, 2011 23:00

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/05/7/6169329/
"Імперія проти утопії".

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Пн май 09, 2011 23:01


Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Чт май 19, 2011 21:48

Для кого "Відчизняна", а для кого кошмар...
http://www.youtube.com/watch?v=Qtmfpzum ... re=related

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Козарлюга » Сб май 28, 2011 09:24

Я не сприймаю, не погоджуюсь і вважаю хибним героїзацію будь-якої війни. У тому числі і В.В., або Другої світової!
ЦЕ НЕ ГЕРОЇКА, А ТРАГЕДІЯ !!!
І святкувати нашу Перемогу - це не вірно. В цей день треба сумувати.

Светлана
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2306
Зарегистрирован:
Сб янв 08, 2011 15:47

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Светлана » Сб май 28, 2011 11:28

Козарлюга писал(а):Я не сприймаю, не погоджуюсь і вважаю хибним героїзацію будь-якої війни. У тому числі і В.В., або Другої світової!
ЦЕ НЕ ГЕРОЇКА, А ТРАГЕДІЯ !!!
І святкувати нашу Перемогу - це не вірно. В цей день треба сумувати.

Вот, правильно. В песнях так и поется : "Этот праздник со слезами на глазах!".
Спросите у ветеранов. Они больше знают про войну. Спросите у родителей. У них меньше пафоса, между прочим, и обиды на жизнь.

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: 66 - Друга Світова чи Велика Вітчизняна - 72 - ???

Сообщение Краевед » Сб май 28, 2011 12:57

Козарлюга писал(а):Я не сприймаю, не погоджуюсь і вважаю хибним героїзацію будь-якої війни. У тому числі і В.В., або Другої світової!
ЦЕ НЕ ГЕРОЇКА, А ТРАГЕДІЯ !!!
І святкувати нашу Перемогу - це не вірно. В цей день треба сумувати.


Цілком згоден. Бо на радість щодо перемоги мали лише ті, хто переміг. Всі інші - потім і нині - мають не святкувати, а просто згадувати. Насправді, так воно й відбувається. Недоречним залишається лише слово "свято". Краще звичайне: День Перемоги - то день пам'яті. А День скорботи у нас давно вже є - то 22 червня, коли почалася та клята війна.
Ищу видовые открытки до 1917 года.

След.

Вернуться в Дружківський міський осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1