* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Родом из Горловки

Модераторы: slc, Краевед

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 20762
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Родом из Горловки

Сообщение slc » Чт янв 06, 2011 10:36

Волков Александр Александрович
Изображение
Родился 27 мая 1948 г. в городе Горловка Донецкой области, Украина.
Лётчик-космонавт СССР, Герой Советского Союза.
23 августа 1976 г. А.А.Волков был зачислен в отряд космонавтов ЦПК ВВС в составе б-го набора. Этот набор, включавший девять летчиков, был произведен с целью подготовки будущих пилотов многоразового корабля "Буран".
17 сентября 1985 г. А.А.Волков впервые стартовал в космос в качестве космонавта-исследователя на борту корабля "Союз Т-14" вместе с В.В.Васютиным и Г.М.Гречко. Полет был посвящен в основном исследованиям и экспериментам в интересах министерства обороны.
Второй полет Александр Александрович выполнил с 26 ноября 1988 по 27 апреля 1989 гг. в качестве командира корабля "Союз ТМ-7" и станции "Мир" по программе ЭО-4.
2 октября на корабле "Союз ТМ-13" А.А.Волков в третий раз стартовал на орбиту. Он блестяще справился с поставленной перед ним задачей и успешно доставил на станцию двух пассажиров.
За три космических полета Александр Волков провел в космосе 391 сут 11 час 53 мин 16 сек, выполнил два выхода в открытый космос общей длительностью 10 час 12 мин. Уволен в запас по возрасту 20 августа 1998 г.
В честь А.А. Волкова названа одна из улиц Горловки.
В Украине родился и его сын, который оказался первым в мире космонавтом во втором поколении - полковник ВВС РФ Сергей Волков. Он появился на свет 1 апреля 1973 года в Харьковской области - в городе Чугуеве. Летал Волков-младший в 2008 году.
С октября 2009 года А.А. Волков возглавляет администрацию Звездного городка.
http://library.khai.edu/pages/ukraine_and_spice/kosmonavti.htm
http://www.astronaut.ru/as_rusia/vvs/text/volkov-a.htm?reload_coolmenus
http://dozor.kharkov.ua/zhizn/obwestvo/1077609.html
http://www.gzt.ru/megapolis/267939.html
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Родом из Горловки

Сообщение Козарлюга » Пт фев 25, 2011 22:08

Изображение
Це картина відомого українського художника Віктора Зарецького "Орач Стус".
Стус оре світле зелене поле і поступово йде у темряву...

У Горлівці жив і працював відомий український поет, лауреат шевченківської премії, дисидент, донччанин Василь Стус.
Даємо статтю Ю. Андруховича про цю людину.

Юрій Андрухович
1998

Василь Стус: самотність серед мавп

Завтра — 60 років від дня народження поета, якому радянські психіатри ставили діагноз «патологічна чесність».
Був такий час, точніше, був такий коридор у нашому розлізло-деформованому національному часовому потоці, десь між вісімдесятими й дев'яностими, коли здалося, ніби ось воно справджується: «Народе мій, до тебе я ще верну». Рядок Василя Стуса, останнього з українських великих поетів, унаочнювався і вибухав мітингами, голодуваннями, походами, переповненими аудиторіями, зрештою, й переповненими душами — дозволяю собі цей ідеалістичний вислів лише з огляду на переможний ідеалізм тодішньої історичної миті. Саме так: здалося, ніби рядок поета збувається. Але насправді збулося дещо інше: «Докучило! Нема мені вітчизни»...
Ужите мною окреслення «останній з українських великих поетів», напевно, вимагає пояснень. Йдеться передусім про міфологізовану й сакралізовану упродовж віків суспільну місію — якщо не Поет, то хто? Місію, від якої вже зовсім близько до месіанства. А від нього — до всього юдео-християнського комплексу з його красою жесту й саможертовною смертю на вершині. Йдеться також про органічну потребу поета оперувати в текстах словосполученням «народе мій». У нашій «народолюбній» поезії, на жаль, не тільки великі вдавалися до цього словосполучення. Однак неминучий фальш, чи, коли хочете, фальцет із підвиванням, зраджував усіх інших, ім'я котрим — літературна процесія.
Парадокс Василя Стуса, здається, в тому, що він — не народний поет. Він аж ніяк не піддається (не хоче піддаватися!) традиційному українському тиражуванню. Його вірші не стали «народними піснями», вони не здатні «витискати щиру сльозу», школярі — якщо теперішніх школярів уже змушують вивчати їх напам'ять згідно з абераціями програми — повинні б добряче не злюбити його. Стус — це опозиція. У тому числі — прекрасна опозиція нашій рідній сльозоточивій розмазаності, отій «сентиментальній розквашеності», яка загалом ще й досі вважається ознакою «солов'їно-калинової ментальності».
Ні, він безперечно самотній на цьому хрестоматійно-спотвореному й збідненому тлі, що офіційно йменується українською літературою. Він самотній вельми рідкісною самотністю обраних. У своєму поколінні — розшарпуваному поміж спокус, ідеологій та істин, розколеному на страдництво і пристосуванство. У своєму суспільстві — Великій Зоні, де внаслідок успішних і ледь не метафізичних маніпуляцій таки вдалося вивести особливий підвид «людського матеріалу», здатного лише до виконання п'ятирічних планів і простого відтворення у клітках, але, як показує досвід останнього часу, цілком не здатного до свободи. Це його, Стусова обраність поцілює в саме осердя трагедії на споконвічну тему «митець і громада»: «Отак живу: як мавпа серед мавп».
Він був поетом гнівним і цим також виборов собі самотність. Він просив «яріння й лютості» й звертався до Господа з благанням «пречистого гніву». Ті, що його поступово вбивали, вирізнили для себе цю індивідуальність. Тут відступили вбік усілякі тактичні й профілактичні міркування, «холодний чекістський розум», прагматика «незримих фронтів» та вивірена стратегія «боротьби двох систем». Перемогли інстинкти, переміг адреналін. Вони вбили його за підкреслювану зневагу до себе. Він ображав їх особисто. Самим собою, своєю присутністю, своєю самотністю. Каральна машинерія дала збій — людську слабинку — і вбила його.
Хоча, як поет великий, але саме як поет, і лише на рівні тексту, він іноді шукав якогось вищого примирення навіть Із цим типом людності.

Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пройнялось
моє недуже. Ти ж — за мене вдвоє нещасніший...

- це адресовано до наглядача. Це чиста поезія й чистий імпульс. Це — понад усім.
І так тому й бути — поет залишається самотнім, вищим від цього щоденного борсання, від цих дев'яностих з їхніми ілюзіями й аферами, цього розлізлодеформованого національного часоплину, він, на щастя, вже понад нами, понад Україною, де все розвивається «не за Стусом», він у тій недосяжній для посмертних премій, шкільних підручників та інших профанацій сфері, яка так чи інакше нагадує про себе — і навіть тим, котрі ніяк не вийдуть з кліток.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Родом из Горловки

Сообщение Козарлюга » Пт фев 25, 2011 22:20

Ще одна видатна людина з Горлівки - Петро Антип.

Петро Антип — скульптор, живописець та графік, член НСХУ з 1992 р. Його твори закуплені Спілкою художників СРСР і Міністерством культури України. Полотна та скульптури майстра знаходяться в музеях та приватних колекціях України (колекції відомого українського мистецтвознавця І. Диченка, депутата ВР України В. Ландика та депутата Донецької міської ради О. Самсоненка), Росії, Франції, Німеччини та Швеції.

Ім’я Антипа ввійшло до таких видань, як каталог «Погляд: Єдність 100 українських митців світу — 100-річчю українських поселень у Канаді» (1995 р.), альбом «Мистецтво України ХХ століття. 1900—2000» (2000 р.) та Енциклопедія сучасної України (2001 р.). Із творами майстра можна ознайомитися на його персональному сайті: http://petroantip.com

Мистецька кар’єра. «Що, де, коли?»

Інтерв"ю з Антипом.

— У мистецтві існує поняття «музейний художник». А Вас можна зарахувати до когорти «музейних» митців?

— Якщо брати до уваги той факт, що мої твори знаходяться в музеях, і що українські музеї запрошують мене виставлятися, то певно що так.

— У такому разі, в яких вітчизняних музеях можна ознайомитися з Вашими творами?

— Іще за радянських часів мої роботи придбала Спілка художників СРСР, у 90-х — Міністерство культури України, яке вже потім розподіляло ці твори поміж музеями.

Восени цього року, в листопаді, пройде моя персональна виставка у Львівському національному художньому музеї. Вона стане стартовим майданчиком для персональної виставки у Київському національному художньому музеї у квітні 2009 року. Потім персональні виставки відбудуться в Горлівському й Донецькому музеях. Також веду переговори про виставку з художнім музеєм у Запоріжжі.

До речі, Горлівський художній музей — далеко не провінційний. Тут знаходиться найкраща в Україні колекція творів Реріха, чудовий Врубель, Левітан, Айвазовський тощо.

— Пишаєтеся?

— Звісно. Оскільки, на мій погляд, виставлятися в музеї значно престижніше, ніж у галереї. Рівень вищий, відбір митців та їхніх творів відбувається за художньою цінністю.

Арт-ринок України. Погляд ізсередини

— Тож галереям, виходить, Ви не довіряєте?

— Не зовсім так. Проте на сьогодні в Україні дуже мало справді професійних, добротних галерей європейського чи американського зразка. У нас не вистачає на це ані фінансів, ані традицій. Професіоналізму також дещо бракує. Та й державна політика цій галузі українського мистецтва, м’яко кажучи, не дуже сприяє.

— Ви, напевно, на цій політиці «обпеклися»? Адже донецька галерея сучасного мистецтва «Арт-галерея 13», співвласником якої Ви є, тимчасово призупинила діяльність…

— На жаль. Ми працювали з талановитими донецькими митцями. Проводили виставки, запрошували до співпраці молодих митців на досить вигідних умовах.

— І?..

— І вимушені були призупинити діяльність галереї вже через рік. Донецьк — місто, де акумулюється капітал, але цей капітал багаті люди ще не готові інвестувати в справжнє мистецтво, тим більше — сучасне. Або ж, за нашою ментальністю, скуповують твори європейських митців. Дуже часто — підробки чи тиражні копії. А українські таланти тим часом неконкурентоспроможні у власній країні.

— З огляду на це, чи вважаєте Ви, що в українського арт-ринку є якісь перспективи на майбутнє?

— Арт-ринок в Україні лише формується. Він рухається, проте на багато років відстає від Європи. Причина в тому, що мистецтво успішно розвивається лише в стабільній та «здоровій» державі. В Україні мистецтво буде міцнішати з розвитком самої країни. Хоча митці творять незалежно від часу, простору чи ситуації. Не слід забувати, що арт-ринок — це одне, мистецтво — друге, а митець — то вже третє.

— А Вас не бентежить той факт, що сьогоденний арт-ринок у нашій державі переповнений відвертою попсою — малярською, скульптурною тощо?

— Я — оптиміст за натурою. Впевнений, що час усе відкоректує. До того ж, попса існує в будь-якій країні. Але вона не здатна конкурувати в часі зі справжнім мистецтвом. Це, скоріше, проблема не митців, а колекціонерів і покупців — чи спроможні вони відрізнити попсу від мистецтва.

Був би продавець. А покупець завжди знайдеться

— Поділіться власним досвідом. Ви — митець не публічний, але, якщо можна так сказати, брендовий. Свої твори, наскільки мені відомо, задарма не віддаєте. Але й купують їх також не часто. На життя вистачає?

— Мабуть, мені щастить. Я намагаюся заробляти гроші іншими речами. Продаж картин чи скульптур — це не головна стаття моїх доходів. Як у житті, так і в мистецтві, я ніколи не йду на компроміс. На мою думку, коли митець працює в своєму стилі, має своє «обличчя» в творчості, то обов’язково знайдеться людина, яка захоче придбати його твори. У мене немає мети будь-що продати свої картини чи скульптуру. Хочу, аби вони знайшли свій дім у престижних музеях чи якісних приватних колекціях.

— Пам’ятаєте свій перший великий продаж за кордоном?

— Авжеж. У 1989 році я брав участь у виставці молодих українських митців, що відбувалась у Швеції. Тоді ж у мене вперше купили живописний твір за $ 7000. Картина називалася «Колгосп № 3». Зараз, звісно, мої твори коштують іще дорожче.

— Скульптуру продати важче, ніж малярське полотно?

— Насправді останнім часом скульптура має більший попит, ніж картини. Справа ще й у тому, що я не лише скульптор-станковіст. Маючи у своєму розпорядженні художній комбінат, можу виконувати замовлення на масштабні проекти: великі пам’ятники й фонтани.

— А якби Вам треба було прорекламувати себе, лише в кількох словах довівши, що Ваші твори варто купувати, які б це були слова?

— Вам пощастило в житті, що Ви мене знаєте… Я не боюся виставити свої твори поряд із творами будь-якого сучасного українського чи європейського митця.

Про мистецтво: «Люблю все по-черзі. Сьогодні — скульптуру, завтра — малярство, післязавтра — графіку»

— Маленьке бліц-опитування. Великий митець, на Ваш погляд, має бути багатим чи бідним?

— Перш за все, чесним. А там уже на його власний розсуд.

— Прагматичним чи романтичним?

— Митець — це життя. У житті є все: прагматизм і романтизм. Головне — у всьому дотримуватися принципу гармонії.

— Аполітичним чи з власною громадянською позицією?

— Громадянська позиція є в будь-якого митця. Люди мистецтва — це авангард суспільства. Митець — це особистість. Особистість — це герой. Отже, кожен митець — це герой.

— Як щодо космополітизму?

— Митців-космополітів не буває. Усі творчі люді, бажають вони того чи ні, належать до якоїсь нації. Часто їх зараховують до якоїсь нації, навіть не питаючи у них на те згоди. Франція боролась за Пікассо все життя, а він залишився іспанцем. Колись С. Далі сказав: «Щоб стати художником, треба бути іспанцем». Свого часу багато хто образився на нього за такі слова, а я зараз чудово розумію той сенс, який він у них вкладав. І перефразовуючи його, скажу: «Щоб стати художником, треба бути українцем».

— Ви — скульптор, живописець та графік в одній особі. Кого в Вас більше?

— Митець — це, на мою думку, перш за все, передача енергії. Не суттєво, через яку форму. У своєму мистецтві я все люблю по-черзі. Сьогодні — скульптуру, завтра — малярство, післязавтра — графіку.

— Чим відрізняється ранній етап Вашої творчості від зрілого, нинішнього?

— Я би так сказав: ранній період — це збирання каміння. У ранній період своєї творчості я був сміливішим. Багато подорожував від Росії до Франції. Тепер намагаюся підходити до роботи через глибину. Почав ставитися до мистецтва більш свідомо.

— Ваш найулюбленіший твір раннього періоду?

— Напевне, «Човен». Я його створив у 1989 р. на Горлівському міжнародному симпозіумі зі скульптури в камені. Дуже вдала робота. Я розколов пісковик на 4 частини, а потім склав їх разом. Вийшло дуже гарно. Може, перебільшую, але вважаю, що гармонійно скласти камені в просторі — це майже те саме, що написати «Джоконду».

— А які твори Вам даються найлегше — абстрактні пейзажі та натюрморти чи реалістичні портрети?

— Усі творчі роботи мені даються важко. Кожного разу я дуже хвилююсь, адже кожне полотно чи скульптура — це екзамен, це для мене, якщо хочете, нове дитя.

— А звідки у Вашу творчість прийшли камені? Та й не просто «прийшли», а стали центральним образом, промовистим символом Ваших творів.

— Не знаю. У всьому є таємниця. Мабуть, є вона і в мені.

— А чи є для Вас кумир у мистецтві?

— Взагалі-то, немає. Проте, якби я в молодості прочитав «Життєпис Челліні», то, можливо, моє життя склалося б по-іншому. Я раджу всім молодим митцям обов’язково прочитати цю книгу.

Про Трипілля, Скіфію та український степ

— Звідкіля у Вас з’явилися зацікавленість у Трипіллі та ідея використовувати трипільські мотиви у своїх творах? Адже в школі чи училищі, я так розумію, Ви про це й гадки не мали.

— Я дуже люблю історію, читаю багато книжок, аналізую і роблю власні висновки. До того ж, цікавлюся декоративно-ужитковим мистецтвом, особливо українським. Колись відвідав музей у Києві й натрапив на трипільський горщик. Із цього все й почалося. Мене зачаровує символічна, знакова культура Трипілля, прості, але надзвичайно гарні об’єми у просторі (трипільський посуд, інші речі). Побачити красу в простоті — то вже багато важить.

— Експериментів зі знаками не лякаєтеся, бо ж їхній зміст і до сьогодні здебільшого закодований?

— У мистецтві я малюю і ліплю мікро- та макрокосмос. Я їх увічнюю в матеріалі, не мудруючи над тим, погані вони чи добрі. Повторюся, будь-який твір — це передача енергії. Через цей твір я розмовляю та дискутую з його автором. А через трипільську кераміку я бачу, що хвилювало наших пращурів, про що були їхні думки.

— Зараз Ваша творчість пов’язана з українським степом, скіфськими, половецькими та печенізькими кам’яними бабами. Означає це, що Ви у своєму мистецтві свідомо бажаєте пройти всі історичні періоди України, чи воно так саме по собі склалося?

— Просто я живу на Донбасі й розумію, що це — не лише заводи та шахти. Донбас — це степ. Степ зі своїм запахом, кольором, красою та давньою історією. Я впевнений: якби Наполеон свого часу йшов через наш степ, він би вивіз усіх камінних баб до Лувру, як це він зробив у Єгипті. Зараз би ними пишався весь світ. На жаль, самі українці не помічають скарбів поруч із собою.

Про митців. Антип і колеги

— Ви часто повторюєте: «Митець повинен іти від землі», — проте у Вашій творчості багато неба і космосу. Як Ви це поясните?

— Земля — це і є космос.

— Хто серед сучасних українських митців близький Вам по духу? З ким із них Ви б залюбки виставили свої твори?

— Люблю Бабаків — Тамару та Сашка, Володю Кочмара з Харкова. Цікавими скульпторами вважаю киян Юрія Багаліку та Олександра Дяченка. Дуже поважаю львівського митця Василя Ярича. Але по духу мені був дуже близьким горлівський живописець і графік Сергій Новиков. На жаль, він дуже рано помер — у 1995 році. Але він був видатним митцем, справжнім патріотом України. Разом із ним ми починали робити перші серйозні кроки в мистецтві.

— Ви самі з Донбасу. Зараз продовжуєте там жити і працювати. Свого часу багато подорожували й виставлялися в Німеччині та Франції. Чому ж повернулися до Горлівки? Вас не лякає статус «провінційного» митця?

— Ні, не лякає. Це міф, який глибоко вкоренився у нашій свідомості ще з часів Радянського Союзу, що нібито митець із Москви кращий за київського митця, а митець із Києва кращий за митця з Донбасу. Я вважаю, що зараз не настільки важливо жити в столиці. Надворі ХХІ століття. Ви сідаєте в літак у Донецьку і через чотири години потрапляєте до Берліна. Інтернет, телевізор, ЗМІ — світ рухається. А я працюю досить повільно. Малюю масштабні полотна, роблю великі за розмірами скульптурні композиції. Мені як митцеві потрібні саме такі умови. А вештатися московськими чи київськими вулицями в мене потреби немає.

— Гадаєте, митцеві не треба виїжджати з провінції?

— Справжній митець повинен, перш за все, берегти свій талант, незалежно від того, де він народився чи живе. А енергію, я переконаний, він мусить черпати від землі. Проте мисляча творча людина, якщо у неї є можливість, має подорожувати світом, відвідувати європейські виставки, набиратися досвіду. Живучи майже в селі, я, до речі, дуже часто літаю за кордон — до Німеччини та Франції, відвідую престижні європейські виставки й арт-фестивалі.

— Дуже дякую за приємну розмову. Бажаю Вам наснаги та творчих успіхів, але наостанок хотілося б почути якусь веселу розповідь із Вашого мистецького життя.

— Залюбки! У молодості я поїхав до Переславля-Залеського в складі творчої групи. На той час я вже був стипендіатом Спілки художників СРСР. Отож, якось уранці мене розбудив крик поросяти. Я вийшов надвір і побачив дуже колоритну картину. Два чоловіки з паяльною лампою і порося, яке вони тут-таки закололи. Я це дійство замалював, зліпив плакетку, вилив бронзовий рельєф і подав цю роботу на виставку. А потім у фаховому журналі про мистецтво прочитав статтю, в якій автор-мистецтвознавець розписав, що Антип у цьому творі відтворив сюжет за біблійними мотивами. Ось таке воно, мистецтво…

З митцем розмовляла Марина Стрельцова

Джерело: Журнал ArtUkraine, вересень-жовтень 5(6)/2008

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 20762
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Re: Родом из Горловки

Сообщение slc » Вт фев 21, 2012 13:30

Изображение
Пильщиков Н.И. Автолитография. капитан Гавриил Власович Диденко. Сталинский Сокол на защите Ленинграда. л. Изд. Искусство 1942г. 1 л.с. 34 х 45 см.
Пильщиков Николай Иванович (1914 - 1983). Художник - живописец. Призван в Красную Армию в первые дни войны. Сражался на Ленинградском фронте. Боевой летчик. Старший лейтенант. Картины, пейзажи, портреты и плакаты Николая Пилыцикова посвящены жизни воздушного флота страны, его замечательным людям. В годы Великой Отечественной войны Н.И.Пилыциков, военный летчик, совершил десятки боевых вылетов. Награжден орденом Красной звезды, медалью: «За оборону Ленинграда».

Г.В.Диденко родился 12 Июня 1908 года в поселке Горловка Донецкой области. С 1930 года в Красной Армии. В 1933 году окончил Энгельсскую военную авиационную школу летчиков. Участник Советско - Финляндской войны 1939 - 1940 годов. Одержал 3 воздушые победы ( 2 лично и 1 в группе ). С началом Великой Отечественной войны на фронте. Защищал небеса Ленинграда и Сталинграда, сражался в Крыму и на Курской Дуге. К Февралю 1945 года начальник 482-го истребительного авиационного полка ( 322-я истребительная авиационная дивизия, 2-й истребительный авиационный остов, 2-я Воздушная вс, 1-й Украинский фронт ) Майор Г. В. Диденко совершил 365 боевых вылетов, провел 80 воздушных боев, в которых сшиб лично 22 и в группе 37 самолетов противника. 10 Апреля 1945 года удостоен звания Героя Советского Союза. С 1946 года Майор Г. В. Диденко - в запасе. Жил и работал в Ленинграде. Награжден орденами Ленина ( дважды ), Красного Знамени ( дважды ), медалями. Умер 25 Января 1970 года.

Редкость. Блокадное издание, тираж 1000 экз. Двухцветная литография в золотой рамке (в такой рамке меньшая часть тиража, основная в светло-зеленой).Впечатляющий артефакт Отечественной войны.

Продается на http://www.alib.ru/bs.php4?uid=11292f5a2bd91743165011b4c7a67efdb49d
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

Капитан
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 276
Зарегистрирован:
Чт мар 31, 2011 21:04

Re: Родом из Горловки

Сообщение Капитан » Пн ноя 30, 2015 19:48

Шахтеры в Кремле, возле Калинина А. Ф. Засядько. Конец 30-х гг.
Изображение

Алекса́ндр Фёдорович Зася́дько (25 августа (7 сентября) 1910, посёлок Горловка Бахмутского уезда Екатеринославской губернии,Российская империя — 5 сентября 1963, Москва, РСФСР) — советский хозяйственный, государственный и партийный деятель.
Герой Социалистического Труда (1957). Депутат Верховного Совета СССР 2−6 созывов.
Министр угольной промышленности СССР.


Вернуться в Горлівський міський осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1