* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Бахмут и Гражданская война

Модераторы: slc, Краевед

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Архивные фонды о Бахмуте

Сообщение Козарлюга » Пт фев 25, 2011 09:57

Корнацький І.А. (Артемівський краєзнавчий музей).

БАХМУТСЬКИЙ КРАЙ У РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ (1917 – 1921): МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Історія Бахмутського краю в 1917 – 1921 роках має чимало недосліджених та штучно замовчуваних сторінок. У радянських дослідженнях усе розмаїття політичного життя в регіоні після повалення царату зводилося до боротьби трудящих під керівництвом партії більшовиків за встановлення радянської влади, якій чинили опір різноманітні вороги – представники дрібнобуржуазних партій, українські націоналісти, австро-німецькі окупанти, білокозаки й денікінці. З історичної науки було усунуте тлумачення подій 1917 – 1921 років у нашому краї як складової частини національно-визвольних змагань українського народу.
Втім, навіть у тогочасній «Історії міст і сіл Української РСР» можна знайти згадки про наявність у Бахмуті в 1917 році місцевих організацій українських партій соціалістів-федералістів, соціал-демократів, соціалістів-революціонерів, про діяльність осередків «Просвіти» та Вільного козацтва, їх вплив на настрої частини солдатів розташованого тут 25-го запасного полку. Коротко згадується про заколот проти радянської влади націоналістично настроєних солдат 25-го полку в листопаді та їх роззброєння робітниками Краматорська, Дружківки та інших міст у грудні 1917 року [2, с. 156-157].
Такі уривчасті відомості, звісно, не дають повної картини українського національного руху в Бахмуті й повіті в 1917 й подальших роках. Значний поступ зроблено в краєзнавчих дослідженнях останніх років. Втім, чимало архівних та опублікованих документів містять факти й імена, ще не введені в науковий обіг у місцевому краєзнавчому контексті. Мета цієї роботи – розкрити маловідомі сторінки історії нашого краю, пов’язані з діяльністю на його території українських політичних сил та військових частин, оприлюднити деякі факти про участь бахмутян у національно-визвольних змаганнях 1917 – 1921 років.
Серед документів українського національно-визвольного руху восени 1917 року звертають на себе увагу постанови Українського з’їзду Бахмутського повіту, що відбувся 3 вересня. Представники політичних і військових організацій та сіл повіту висловили протест проти відокремлення Катеринославщини від України й обмеження прав української автономії «Інструкцією Тимчасового уряду Генеральному Секретаріату». Вони домагалися поповнення складу Генерального Секретаріату секретарями залізниць, пошт і телеграфів, війська, суду, продовольчих справ та іншими, зголосилися підтримувати Центральну Раду в її боротьбі за повну автономію України в складі федеративної республіки.
З’їзд засудив виступ генерала Корнілова як реакційний, постановив про необхідність навчання в школах рідною мовою й скликання з’їзду вчителів Бахмутського повіту, висловив побажання виділити в 25-му пішому полку українців у окремий батальйон. Бахмутській українській повітовій раді було доручено звернутися до українських організацій з метою якнайширшої участі українства у виборах до волосних земств. Були обрані два представники до Центральної Ради: Роман Ільяшенко (голова з’їзду) і В. Павленко, та один кандидат на прізвище Король [9, с. 741-742]. Постанови з’їзду зачіпали найгостріші на той час для українства питання відносин з Тимчасовим урядом і боротьби проти корніловського заколоту, зміцнення української автономії, українізації війська та шкільної освіти. Знаменною рисою була підтримка, висловлена з’їздом у цих питаннях Центральній Раді.
У роботі губернського селянського з’їзду в Катеринославі 8 – 10 жовтня 1917 року теж брали участь представники Бахмутського повіту. На з’їзді був укладений виборчий блок і спільний список кандидатів від УПСР, УСДРП та Селянської Спілки (за підтримки УПСФ) до виборів в Установчі Збори. Серед кандидатів зустрічаємо прізвища: Мицюк Іван Корнійович (український есер, від Селянської Спілки), учитель с. Комишуваха Бахмутського повіту; Лисов Семен Васильович, селянин Бахмутського повіту, безпартійний, «но заявивший, що буде стояти «за землю, волю і Україну» [9, с. 863-865].
Бурхливий розвиток політичних подій наприкінці жовтня – на початку листопада викликав до життя резолюції повітового з’їзду УСДРП в Бахмуті, опубліковані в «Робітничій газеті» 5 листопада 1917 року. З’їзд виступав за якнайскоріше скликання Всеросійських Установчих Зборів, а також і суверенних Українських Установчих Зборів, за поширення компетенції Центральної Ради з її Генеральним Секретаріатом на анексовані Тимчасовим урядом губернії (Харківську, Катеринославську, Херсонську й Таврійську), негайне проголошення Української демократичної Республіки в федеративному зв’язку з Росією. Серед вимог, висунутих з’їздом, були найактуальніші на той час: негайне припинення війни, демократичний мир без анексій і контрибуцій і самовизначення народів, передача землі в руки трудовому народу, робітничий контроль над виробництвом і розподілом продуктів, максимальне оподаткування великого капіталу й конфіскація військових прибутків [9, с. 921-922].
У листопаді 1917 року, коли Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, жовто-сині національні прапори було піднято і над Бахмутською повітовою земською управою (нині будинок Артемівського технікуму залізничного транспорту).
Цікавою постаттю серед бахмутян-українців 1917 – 1918 років був Валентин Костенко, що про нього подано біографічні відомості в праці Р. Коваля «Багряні жива української революції». Він народився 11 лютого 1898 року на хуторі Весела Гора Бахмутського повіту (тепер належить до Самарської сільради Олександрівського району Донецької області). У 1919 році закінчив Бахмутське реальне училище й поступив до Катеринославського гірничого інституту. В 1917 році Валентин Костенко був організатором Вільного козацтва в Бахмуті, а на початку 1918 року стояв на чолі організації середньошкільників-українців міста. У квітні 1918 року втік від більшовицьких репресій та вступив до української армії. В серпні 1918 року демобілізувався як учень. Бра участь у повстанні проти денікінщини в складі різних повстанських загонів. Згодом перебував на еміграції в Болгарії та в Чехословаччині, де скінчив Українську господарську академію. Помер після 1927 року, залишивши спогади «Анархічна республіка» [3, розд. 21].
У ході війни Радянської Росії проти Центральної Ради в грудні 1917 – січні 1918 року більша частина українських земель, насамперед промислові регіони – Донбас і Криворіжжя, були відірвані від УНР. Удруге українські прапори з’явилися над містом у квітні 1918 року, коли армія УНР за підтримки німецьких військ витіснила більшовиків з усієї території України.
Війська Слов’янської групи під командуванням полковника Володимира Сікевича 15 квітня зайняли Барвінкове, згодом здобули Слов’янськ, Бахмут, Микитівку (до 26 квітня). «Таким чином, україно-німецькі частини вдерлися в самий осередок земляно-вугільного району і заволоділи пунктами, які мають величезне стратегічне і промислове значення», – пишеться в брошурі «Позбавлення України від большовиків», виданій у Києві в друкарні Генерального штабу в тому ж 1918 році [4, с.155].
Згадка про бої українських і німецьких військ із більшовиками на території Бахмутського повіту в квітні 1918 року знаходиться і в документальному виданні радянських часів. Через територію Бахмутського повіту українські та німецькі частини просувалися залізницею на Луганськ через станцію Ниркове. 23 квітня 1918 року радянські війська, готуючись до відступу, підірвали мости біля Бахмута, того ж дня німці та війська УНР зайняли станцію Часів Яр у 13 верствах від повітового центру [1, с.59].
По закінченні бойових дій війська Слов’янської групи розташувалися в Донецькому басейні: 1-й Запорізький полк імені гетьмана П. Дорошенка - в Бахмуті, 3-й Гайдамацький – у Слов’янську та на станції Микитівка, 4-й Запорізький імені гетьмана Б. Хмельницького – у Дебальцевому, панцирний дивізіон – у Краматорську [7].
Українська держава гетьмана Павла Скоропадського теж намагалася створити в нашому краї свої військові формування. Так у складі 8-го Катеринославського корпусу та його 16-ї пішої дивізії з’явився 62-й (потім – 46-й) піший Бахмутский полк. Для його формування були використані кадри 506-го піхотного Почаївського полку російської армії, створеного в лютому – березні 1916 року. Основу кадрів полку складали офіцери 134-го піхотного Феодосійського полку, що до війни був розташований у Катеринославі, а також молоді прапорщики й підпоручики з катеринославських мешканців.
Після прибуття 506-го полку на Катеринославщину навесні 1918 року його офіцерський склад не розпався, а перейшов до складу армії УНР. Від 3 червня 1918 року полк називався 62-м Бахмутським, а з 18 вересня – 46-м Бахмутським. Базувався полк у Бахмуті, його командиром був полковник Леонід Каширенінов. Старшини (офіцери) полку були за своїми поглядами далекі від українства, хоч частина з них і була українцями за походженням.
Сотник С. Левченко разом зі своїм товаришем Т. Зайком прибув у червні 1918 року з Інструкторської школи на поповнення цього полку. Пізніше він згадував: «Після обіду, коли всі розійшлися, прийшов до нас один старшина і, відрекомендувавшись поручиком Левицьким, запросив нас до свого покою... З’явилась і традиційна чарка, і за нею симпатичний господар познайомив нас з формацією, до якої закинула нас доля. Виходило, що в полку зі старшини він один самостійник, т. зв. українець. Решта – Петрови, Гончарови, Іванови з Каширеніновим на чолі. Один полковник, правда, з прізвища українець, бо Гудима, але малорос... Козаки стройової сотні, за виїмком чотирьох-п’ятьох, місцевий московський або змосковщений елемент» [8, с. 303]. Усього в полку на той час налічувалось 12 старшин і 30-35 козаків. Пізніше до Бахмута прибули ще троє випускників Інструкторської школи старшин: Я. Вовкогін, Т. Нетреба і Банюк, що підсилили «українське» крило полку.
Наприкінці листопада 1918 року з 46-го полку було виділено кадри для формування 1-го Бахмутського українського куреня під командуванням хорунжого Мережка, з місцевих мешканців. До складу куреня ввійшли всі старшини полку – українці за переконаннями: сотник С. Левченко, поручик Т. Зайко, хорунжі Я. Вовкогін, Т. Нетреба і Банюк. Решта офіцерства виїхала до Луганська, де вступила до Збройних Сил Півдня Росії генерала Денікіна. Наприкінці грудня 1918 р. 1-й Бахмутський курінь виїхав до Києва, де 1 січня 1919 р. увійшов до складу 1-го пішого Синього полку Дієвої армії УНР.
Серед інших українських військових формувань 1918 року в нашому краї варто згадати охоронні сотні й кінні команди, підпорядковані місцевим військовим начальникам. Повітові сотні виконували завдання з охорони ладу та спокою на місцях, патрулювання вулиць, складів, шляхів та державних об’єктів, збирання зброї, залишеної демобілізованими російськими військами. У раз потреби вони мали брати участь у ліквідації антидержавних виступів [8, с. 349-350].
На території Бахмутського повіту діяли охоронна сотня (7 козаків, 1 кулемет) та кінна команда в складі 15 козаків [8, с. 353]. Молодий Володимир Сосюра в травні – червні 1918 року служив добровольцем у Бахмутській повітовій охоронній сотні [6, с. 340-341].
У листопаді 1918 року під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського розташований у Донбасі 3-й Гайдамацький полк перейшов на бік Директорії. Донбасівцями були майже повністю укомплектовані 2-й та 3-й курені гайдамаків. Серед інших до 3-го Гайдамацького полку вступив і Володимир Сосюра. Згодом він докладно описав свою службу в гайдамаках на сторінках автобіографічного роману «Третя рота» [7].
Бахмутяни були й серед учасників останньої відчайдушної військової спроби доби національно-визвольних змагань – Листопадового рейду 1921 року. У збірці документів із Державного архіву СБУ серед анкет засуджених до розстрілу 359 козаків і старшин знаходимо прізвища бахмутян, які загинули під Базаром 22 листопада 1921 року.
Микола Євдокимович Козаченко, українець, народився 21 червня 1885 року в селі Клинівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Отримавши робітничу професію слюсаря, працював на лісопильному заводі у Шепетівці. В листопаді 1920 року разом з українсько-польським військом відійшов до Польщі. Був інтернований у таборі міста Александров Куявський. Під час Другого Зимового походу – слюсар господарчої частини при штабі Київської дивізії. Розстріляний у містечку Базар 22 листопада 1921 року, він був реабілітований 25 березня 1998 року [5, док. 34].
Ще один селянин, українець Семен Антонович Шепель народився 1898 року в Бахмутському повіті. Закінчив сільську двохкласну школу. В Армії УНР перебував із 1919 року, служив у 29-му курені 10-ї бригади 4-ї Київської дивізії. Він теж був розстріляний під Базаром і реабілітований лише 27 квітня 1998 року [5, док. 336].
Таким чином, документальні дані засвідчують значну інтенсивність українського політичного життя в Бахмутському краї впродовж 1917 – 1921 років, активну участь бахмутян у подіях національно-визвольних змагань на всіх їх етапах. Заслуговують великої уваги факти створення й діяльності українських військових формувань тієї доби в нашому краї. Відновлюючи призабуті або заборонені в радянські часи сторінки історії, варто пам’ятати ці перші спроби утвердження української державності на нашій землі.

Література та джерела

1. Документы о разгроме германских оккупантов на Украине в 1918 году / под ред. И.И. Минца и Е.Н. Городецкого. – М.: ОГИЗ, Госполитиздат, 1942. – 240 с.
2. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область / гол. ред. кол. : П.Т. Тронько та ін.; ред. кол. тому : П.О. Пономарьов та ін. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1970. – 992 с.
3. Коваль Р.М. Багряні жнива Української революції : 100 історій і біографій учасників Визвольних змагань: воєн.-іст. нариси. – К.: Діокор, 2006. – 404 с.
4. Крути. Січень 1918 року : док., матеріали, дослідження., кіносценарій / Упоряд. Я. Гаврилюк. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. – 840 с.
5. Рейд у вічність / під заг. ред. Р.М. Коваля; упоряд.: Р.М. Коваль, В.О. Рог, П.А. Стегній. – К.: Діокор, 2002. – 128 с.
6. Сосюра В.М. Вибрані твори : в 2 т. – К.: Наук. думка, 2000. – Т. 2: Поеми. Роман. – 552 с.
7. Тинченко Я. Гайдамаки з Донбасу. Як "донецькі" придушили повстання на «Арсеналі» // Історична правда: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/02/4/21857/. Дата відвідування : 22.02.2011.
8. Тинченко Я. Українські збройні сили, березень 1917 р. – листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). – К.: Темпора, 2009. – 480 с.
9. Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року : док. і матеріали / упоряд.: В. Верстюк (керівник) та ін. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2003. – 1024 с.

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 21253
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Бахмут и Гражданская война

Сообщение slc » Пт фев 25, 2011 10:46

Изображение Изображение
Письмо отправлено в 1918 году из Бахмута в г.Фридберг.
Friedberg (Hessen)) - город в Германии, в федеральной земле Гессен. Подчинён административному округу Регирунгсбецирк Дармштадт.

Автор письма - на фото в центре. Подпись на обороте: "На память о военной службе по оказанию помощи Украине 1918 Бахмут".

В центре германский пехотный солдат-носильщик раненых (Krankertraeger) в походном мундире обр. 1907/1910 (поздний вариант). На ремне, за
пистолетом в кобуре, у него виден эфес солдатского штыка от винтовки Маузер G.98 (1898 г.). На груди, похоже, знак "За ранение".

Тех, что стоит справа и слева от него, точно идентифицировать трудно. У обоих руские шашки драгунские обр. 1881 г. офицерского
образца на плечевой портупее (ни немцы, ни австро-венгры шашек на плечевой портупее не носили). Мундиры похожи на австрийские позднего периода, но у тех были нагрудные карманы. А у немцев всегда были боковые карманы с косым клапаном. На головах у них папахи русские солдатские. У того, что справа, папаха повернута на 90 градусов и к ней пришит шлык. Судя по всему, это - бойцы Скоропадского.

Похоже, что сфотографировались они по случаю какого то награждения (у всех троих одинаковые ленточки на груди). Фотография точно сделана в фотоателье - профессионально нарисован задник а-ля "садок вышневый коло хаты".

Фото взято с http://sammler.ru/index.php?showtopic=37653
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение kornienko » Сб апр 23, 2011 20:17

В Донецькому обласному архіву знайдено дві копії , зроблені з вересневих номер в газет. Одна з них, газета "Нова Рада" 139 в д 17 вересня 1917 року на своїх шпальтах друкує постанову повітового з'їзду: "Український повітовий з'їзд в Бахмуті на Катеринославщині представників політичних, військових організацій, селян постановив: З огляду на те, що більшість населення Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини та інших місць, де більшість населення складається з української людності, національні права якої будуть забезпечені лише за автономної України в межах етнографічних, вважаємо поділ України, зазначений інструкцією Тимчасового уряду, актом протиукраїнським й антидемократичним, протестуємо проти окремлення від України Катеринославщини, обмеження прав української автономії ".
Друга копія зроблена з газети "Народная жизнь" 155 в д 21 вересня 1917 року: "Український повітовий з'їзд в Бахмуті. У Бахмуті 3-го вересня відбувся Український повітовий з'їзд, на який прибуло чимало представників політичних, військових українських організацій, а також селян. З'їзд протестував проти відділення нашої Катеринославщини, як і Харківщини і інших українських земель від автономної України. Щодо шкільної справи, то з'їзд виніс таку постанову: "З цього ж року необхідно в школах завести навчання рідною мовою; вимагати від шкільної Ради, щоб вона не робила перешкод до українізації шкіл. Маючи на увазі те, що перед початком навчання скликаються з'їзди учителів, бажано, щоб учительське бюро скликало з'їзд учителів Бахмутського повіту".

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 21253
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение slc » Пн июн 06, 2011 12:16

Девяносто лет назад, 25 марта 1919 года, в городском парке похоронили 43 партизан, погибших в боях за освобождение Бахмута от белогвардейцев.
В начале 1919 года части Красной Армии и партизанские отряды наступали на Бахмут. Одним из отрядов руководил Иван Чаплин – наш земляк. Бои были тяжелые. Потери огромные. Часть погибших партизан сохраняли в гробах, в вагонах на ст. Яма. Их хранили, как святыню, помня клятву, что хоронить их будут в освобожденном Бахмуте.
Изображение
Спустя 2,5 месяца так оно и произошло. На снимке той поры хорошо видно, что партизан хоронили в склепах. Теперь на этом месте в нижнем парке высится бронзовая скульптура двух бойцов, а на плитах, укрывших это захоронение, иногда можно видеть катающихся молодых роллеров. Такова жизнь… Не все уже и знают, что здесь захоронение, и потому случаются вольности, за которые немного обидно.

Игорь Корнацкий, ст. н. с. краеведческого музея
"События"
http://sobitiya.com.ua/news_full.php?nid=1706
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 21253
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение slc » Пт сен 23, 2011 14:20

Бахмут - столиця Половецької землі

У цьому [2008] році співпали два визначні ювілеї: 90 років проголошення незалежності Української Народної Республіки і 70-річчя утворення Донецької області в сучасних її кордонах (перша Донецька область, утворена 1932 року, охоплювала територію сучасних Донецької та Луганської областей). Досить багато відомо про адміністративний устрій нашого краю в дореволюційний час і пізніше, в роки радянської влади. А яке місце займав він на карті незалежної України доби визвольних змагань, як уявляли його адміністративних устрій діячі Української Народної Республіки?
Щоб дізнатись про це, варто звернутися до статті першого президента УНР М.Грушевського під назвою “Новий поділ України”, що була опублікована в збірці “На порозі Нової України. Гадки і мрії” (1918)
Замість колишнього поділу на губернії та повіти (нагадаємо, що до революції Бахмутський повіт входив до складу Катеринославської губернії) Грушевський пропонував поділ на землі, більші від повітів і менші від губерній. Ці землі мали служити виборчими округами при виборах до Українських Всенародних Зборів, до них мала бути пристосована сітка адміністративних і судових органів.
Визначний український історик і Голова Центральної Ради доводив, що повіт - це занадто мала одиниця на те, щоб в її рамках можна було “розвинути й організувати широку самодіяльність громадянства в усіх сферах культурного, економічного й громадського життя, щоб ся самоуправа могла всестороннє обслуговувати людність, звертаючись тільки в різних надзвичайних й небагатьох справах до помочі центральних установ”. Губернія ж, навпаки, являє собою “зовсім механічний і припадковий зліпок різних, нічим не зв’язаних між собою територій, ще й зліпок занадто великий, який не може об’єднатись органічно як самоуправна одиниця й фактично розпадається на кілька частин окремих”.
Своїм завданням М.Грушевський поставив виділити ці органічні частини, а тоді губернії й повіти втратять всяку причину свого існування, їх буде не потрібно.
За основу нового поділу було взято кількість населення приблизно 800 – 900 тисяч за переписом 1897 року, тобто мільйон з лишком на 1918 рік. “Такий округ з людністю поверх мільйона при добрій організації може наладити у себе добре і справу санітарну, і дорогову, і земельну, і промислову, і культурну. В своїм районі він буде спроможен організувати й сіть середніх шкіл і якісь вищі школи, добрий музей, і порядний театр – все те, що звичайне повітове місто своїми засобами зробити не спроможне…А з другого боку, се округ настільки невеликий, що всі його часті будуть почувати себе тісно зв’язаними і між собою, із своїм центром; всі громадські політичні й культурні сили будуть тут на виду і на рахунку; все громадське будівництво йтиме при живій участі й контролі громадянства”.
Майбутнє України її перший президент пов’язував із пробудженням всіх громадських сил, притягненням їх на громадську службу, а це можливо тільки “при широкім розвитку децентралізації й сильнім напруженні самоуправного будівництва в невеликих округах, перейнятих гарячим прив’язанням до своєї землиці, до свого центру, до його культурних здобутків... Нехай одна земля хвалиться своєю електротехнікою, друга своїми дослідними полями й сільськогосподарськими лабораторіями, третя своєю педагогічною академією чи взірцевими виховавчими інституціями, четверта музеями народного мистецтва чи художніми школами. Нехай розів’ється той благородний місцевий патріотизм, та конкуренція дрібних центрів і громад, в котрій виросла безсмертна культура старої Греції, або італійського відродження”.
При розмежуванні земель та визначенні їх центрів головну увагу М.Грушевський приділяв економічним і культурним зв’язкам, а також шляхам сполучення.
Дещо дивують сучасного читача назви деяких проектованих земель, що начебто зійшли зі сторінок давньоруських літописів: Деревська земля, Погорина, Болохівська земля та ін. “Але, - пояснює автор проекту, - треба сказати, що старі груповання, що живуть під сими старими, здавалось би – давно пережитими назвами, часто показуються далеко більш живучими, ніж би хто-небудь міг думати. Се й зрозуміло, коли сі груповання складались не капризом дипломатів чи урядовців, а виростали з умов географічних, природних – сі умови не зміняються так легко”.
Серед списку з тридцяти земель ми знаходимо й ті, які охоплюють територію сучасної Донецької області:
18. Азовська земля: Маріупольський, Павлоградський і Александрівський повіти (останній без західної й північної частин). Центр – Маріуполь.
19. Половецька земля: Старобільський, Слов’яносербський і Бахмутский повіти. Центр – Бахмут.
20. Донеччина: Зміївський, Ізюмський, Вовчанський, Куп’янський, частини Корочанського й Білгородського повітів. Центр – Слов’янськ.
На основі цього проекту Центральна Рада 6 березня 1918 року прийняла Закон про адміністративно-територіальний поділ України. Тепер уже законодавчим актом було закріплено існування Половецької землі з центром у Бахмуті. Але на той час влада УНР вже не мала реального поширення в нашому краї, і закон цей у вирі подій громадянської війни не був втілений у життя.
Деяким наближенням до ідеї земельного устрою був окружний адміністративно-територіальний поділ, що існував у Радянській Україні в 1923 – 1930 роках. Бахмут – Артемівськ став тоді центром округи з населенням понад 700 тис. чол., але її територіальний склад значно відрізнявся від “Половецької землі” 1918 року.
Нині, коли обговорюються різноманітні проекти адміністративної реформи в Україні, може стати в пригоді і досвід часів УНР, і думки, викладені в статті її першого президента М.Грушевського.

http://pravybakhmut.ucoz.ua/news/2008-12-13-29
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

slc
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 21253
Зарегистрирован:
Пн янв 19, 2009 12:05
Откуда: Краматорск

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение slc » Пт мар 02, 2012 17:35

К осени 1917 года разложение армии шло полным ходом. Особенно это было заметно в тылу, о запасных частях, в казармы которых свободно проникали темные личности, умело и успешно пропагандировавшие якобы бесцельность войны.

Так в городе Бахмуте, Екатеринославской губернии, был распропагандирован запасный пехотный полк, который вышел из повиновения своему начальству, стал бесчинствовать в городе и, находясь под влиянием безответственных хулиганов, разгромил большой казенный винный завод. Солдаты выносили бутыли водки по 10 литров, так называемые «гуси», и тут же их распивали. В этом пьяном разгуле принимала участие большая часть полка. Вслед за солдатами к заводу потянулись и местные обыватели, которые также беспрепятственно уносили водку и лучшие вина.

Весть о разгроме винною завода быстро облетела ближайшие окрестности, и со всех сторон в город потянулись повозки за бесплатной «драгоценной» жидкостью.

Приходящие в Бахмут поезда были также переполнены желающими поживиться. Город представлял собой жуткую картину разгула. Для наведения порядка местное начальство отправляло в город учебные команды запасных частей, как наиболее надежный в то время элемент, но все эти меры не достигали цели. Присланные солдаты тотчас же спаивались, и порядок в городе не восстанавливался.

Тогда было приказано Чугуевскому военному училищу прибыть в Бахмут и навести там порядок. В помощь училищу придавалась батарея и кавалерийский взвод. Командовать этой операцией был назначен георгиевский кавалер полковник Курако, которому было приказано ликвидировать беспорядки.

Первым поездом был отправлен в Бахмут 1-й батальон училища полковника Магдебурга, при котором находился и начальник училища генерал Врасский. На паровозе была помещена пулеметная команда. 2-й батальон был отправлен несколько позже.

Приказом полковника Курако начальником гарнизона города Бахмута был назначен полковник Магдебург, я же был назначен комендантом города. По прибытии на место училище заняло наиболее важные пункты города, энергичными мерами навело порядок, и спокойствие в городе постепенно восстановилось. Был водворен порядок и в казармах запасного полка.

Казалось бы, что на этом все должно было бы быть закончено, но военный министр отдал приказ разоружить запасный полк. Задача эта была достаточно сложная, так как в запасном полку насчитывалось 5 тысяч вооруженных солдат, в то время как юнкеров было всего тысяча человек. Комитет запасного полка, желая избежать разоружения полка, несколько раз приезжал в штаб полковника Курако с просьбой отменить это распоряжение, но приказ оставался категоричным: запасный полк должен сдать свое оружие.

Выполняя это распоряжение, полковник Курако приказал запасному полку выйти за город, на заранее указанное место, и там сложить оружие. Училищу же было приказано занять позицию совместно с батареей. В приказе полковника Курако было сказано, что если запасный полк не выйдет в полном порядке на указанное ему место в назначенное время, то по полку будет открыт огонь.

На наших глазах запасный полк в полном порядке, при офицерах, вытянулся из казарм и занял предписанное ему место, но оружия не сложил. Это была тягостная, жуткая картина, когда братья по оружию могли броситься друг на друга. В конце концов генералу Врасскому удалось убедить комитет Запасного полка подчиниться приказу. Полк сложил оружие и вернулся в казармы. Через две недели после происшедшего приказом военного министра оружие было полку возвращено. Училище вернулось в Чугуев.

Источник: 1918 год на Украине / Составление, научная редакция, предисловие и комментарии д.и.н. С.В. Волкова. — М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2001. — 414 с. ISBN 5-227-01476-0
Размещенные мною на форуме материалы не преследуют целей пропаганды тоталитарных режимов, а используются исключительно лишь для реконструкции исторических событий, проведения научных исследований либо являются объектами антикварной торговли.

kornienko
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 347
Зарегистрирован:
Ср мар 30, 2011 13:03

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение kornienko » Пн апр 02, 2012 06:32

«Борьба за Октябрь на Артьомовщине» ст. 101. Вказує дату п’яного бунту – 10 – 12 вересня 1917р., і продовжує - «Для ликвидации бунта выехал полковник Курилко с чугуевскими юнкерами и одной ротой 25 полка ...». Опис події є в № 5 – 6 «Літопис революції» виданому в 1927 р. ст. 187 – 188, але віднайти журнал, на жаль, не так то й просто.

Юлия Пивовар
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 541
Зарегистрирован:
Чт янв 13, 2011 20:11
Откуда: Дружковка

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение Юлия Пивовар » Чт июн 28, 2012 00:15

СПИСОК
військовополонених-повстанців армії УНР, розстріляних 23 листопада 1921 р. під селищем Базар Волинської губернії вихідців з Донецької області:

1. Козаченко Микола Євдокимович, 1885, с. Клинівка Бахмутського пов.Катеринославської губ.
2. Мещеряков Тимофій Бенедиктович, 1897, Бахмутський пов. Катеринославської губ.
3. Атнабунт Захар Ілліч, 1897, м. Бахмут Катеринославської губ.
4. Шепель Семен Антонович, 1898, Бахмутский пов. Катеринославської губ.
http://sou1991.livejournal.com/15208.html

natala
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 208
Зарегистрирован:
Сб июн 25, 2011 17:10
Откуда: Бахмут дореволюционный

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение natala » Чт янв 03, 2013 17:48

Изображение

На фото - 4 члена сионистского движения Хе-Халуц из города Бахмута (Артемовска):
Тося Рабинович (или Рубинович?)(справа), Элизер Финкель (стоит, второй слева), Зелиг Ривкинд (второй слева) и Симча (?) Бржезовский. Они покинули Бахмут в 1919. Зелиг Ривкинд был единственным, кто достиг Палестины; остальные погибли в пути.

Four members of the He - Chaluts movement from the city of Bachmut (Artemovsk). In the photo: Tosia Rubinovich (on the right), Eliezer Finkel (standing, second from the left), Zelig Rivkind (second from the left), and Simcha Brzezovski. They left Bechmut in 1919.
Note: Zelig Rivkind was the only one who reached Palestine; the others died en route.

Источник: http://www.infocenters.co.il/gfh/notebo ... g&site=gfh

ХЕ-ХАЛУ́Ц (הֶחָלוּץ, `первопроходец`, `пионер`), молодежное движение, целью которого была подготовка еврейских юношей и девушек к поселению в Эрец-Исраэль. Идея такого движения начала зарождаться после прокатившейся в 1881 г. по России волны погромов...
(подробнее например здесь: http://www.eleven.co.il/article/11153)

"пионеры" :-)

natala
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 208
Зарегистрирован:
Сб июн 25, 2011 17:10
Откуда: Бахмут дореволюционный

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение natala » Чт янв 03, 2013 21:05

Изображение

Интересно, что бахмутский Селиг Рифкинд упоминается в биографии Сони Гаскелл, латвийской еврейки 1904 г.р., выдающегося балетмейстера Нидерландов:

http://www.eenlevenlangtheater.nl/sonia ... /palestina

С помощью Гугл-переводчика и зачаточных знаний голландского переводим:

"Устав от антисемитских преследований, в 1919 году Соня Гаскелл присоединяется к группе евреев, которые хотели бежать в Палестину. Во главе группы был Селиг Рифкинд, которого Соня вероятно знала уже несколько лет.
Селиг родился в 1900 году в Бахмуте. Он был членом молодежной группы сионистов, поступил в сельскохозяйственное училище в Харькове. Поскольку он был связан с революционно-сионистской группой, он был приговорен к тюремному заключению. Но ему удалось бежать. Он стал работать с еврейской молодежью из Восточной Европы, которая прибывала в Россию в качестве беженцев. Вполне возможно, что именно таким образом он и познакомился с Соней.

Молодые люди подружились и решили бежать в Палестину вместе. Пересечение границы было запрещено, поэтому был выработан план нелегального перехода в Палестину через Кавказ. Группа села на поезд до Владикавказа и оттуда добраться до границы. В своей автобиографии Иммануил Великовский вспоминает, как встретился с этой группой во Владикавказе: "Они называли себя Hapoel badereh (?), или "рабочие в/на/по дороге" (?). Они спят в больших общежитиях, живут, готовят еду, кушают и говорят о Земле Израиля и поют еврейские песни".

natala
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 208
Зарегистрирован:
Сб июн 25, 2011 17:10
Откуда: Бахмут дореволюционный

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение natala » Чт янв 03, 2013 22:42

Изображение

Подпись к фото: "Группа сионистов во главе с Селигом Рифкиндом (слева, сидит). Вторая справа, сидит, с белым воротником: Соня Гаскелл. Фотограф неизвестен. Коллекция Архива Эйн Харод, Израиль"

В 1918 после провозглашения создания Латвийского государства было объявлено, что все латвийцы могут возвращаться в страну: в результате от Латвии в группу Рифкинда вошла одна Соня Гаскелл.

(Затем следует очень эмоциональное описание посещения Литовского посольства в Москве и встречу с послом поэтом Юргисом Балтрушайтисом).

Они получили необходимые документы и фальшивые паспорта и отправились в путь, который состоял из нескольких этапов. В Смоленске и Ярцево, например, чтобы раздобыть средства к пропитанию, они пилили дрова и носили воду. Из Литвы они видимо отправились в Ковно. Со слов Амалии Адар, падчерицы Рифкинда, там собиралось много групп, которые ожидали транспорта (железнодорожного или водного) для отправки в Палестину. В целом ожидание продлилось около года. На одной из железнодорожных станций Сонины вещи были украдены, в том числе и диплом об окончании школы в Бахмуте (!!!)
Последний раз редактировалось natala Сб янв 05, 2013 13:52, всего редактировалось 2 раз(а).

natala
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 208
Зарегистрирован:
Сб июн 25, 2011 17:10
Откуда: Бахмут дореволюционный

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение natala » Чт янв 03, 2013 23:13

Селиг Рифкинд прибыл в Палестину в 1921 году. Вполне вероятно, что тогда же прибыла туда и Соня. Соня всегда рассказывала, что жила в кибуце Эйн Харод. По словам Иды, ее сестры, Соне приходилось там "работать в нечеловеческих условиях". Они должны были осушить болота, проложить дороги, соорудить кладбище, и все это в абсолютно ужасных условиях. Тем более, что большинство интеллектуалов оказались леворукими (левшами или неумехами? - прим. natala)

(фото кибуца Эйн Харод, 1921 год, тоже не копируется)

В том кибуце Соня встретила своего мужа, философа и математика Авраама Соломона Голденсона; они поженились в 1923 году. Однако документальных следов Голденсона в числе членов кибуца не найдено. Согласно свидетельству падчерицы Селига Рифкинда Соня не могла найти/реализовать себя в Палестине. Она скучала по искусству и культуре городской жизни. Голденсон и Гаскелл вероятно покинули Палестину в 1923 году на грузовом судне, направлявшемся в Марсель, а затем перебрались в Париж. В 1936 году Голденсон и Соня развелись.

Группа, в которой Соня встретила Рифкинда, всегда оставалась очень близка. По словам Амалии (?) Рифкинд всегда очень нежно отзывался о Соне. У него была ее фотография, сделанная французским фотографом Албаном, с надписью Сони на русском языке: "Свенде с бесконечной любовью, Соня 8/12/31". С 1955 года Соня каждый год бывала в Израиле и там встречалась с Селигом Рифкиндом. В 1960х годах Рифкинд с женой Ханой посетили Соню в Амстердаме. С 1954 года Соня была художественным руководителем труппы Нидерландский балет, которая в 1961 стала частью Нидерландского Национального Балета. В своих путевых заметках Хана описывала дом Сони на следующий день после премьеры, весь полный цветами.

(перевод неточный, будем оттачивать..)

berezin
Старожил форума
Старожил форума
 
Сообщения: 197
Зарегистрирован:
Вс дек 26, 2010 18:19

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение berezin » Чт янв 03, 2013 23:14

Одуреть, какая ценная для истории древней столицы нашего края информация! В доме Ривкинда (вполне возможно, что это те Ревкинды) в 1923-м родился мой папа. Дед с бабушкой снимали там комнату. Дом сохранился - по ул.Советская от центра - перед синагогой.
Наталья - нужно вывесить сюда его фото.
А вот за Финкеля - особое спасибо! Я сейчас просто набрал в гугле финкель-бахмут и открылось нечто невообразимое:
http://shmiher.ho.ua/finkel2004.htm
Це ж ще одна біля пляма невідоомого українського Донбасу.
ОЛЕКСАНДР ФІНКЕЛЬ – ТЕОРЕТИК УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ
Олександр Мойсейович Фінкель народився 3 жовтня (20 вересня) 1899 року у місті Бахмут Катеринославської губернії (тепер – Артемівськ Донецької області). Батько був службовцем фірми К◦Зінґер, згодом реорганізованій у трест „Головшвеймашина”; мати – домогосподаркою.
Я завжди говорив, що Донбас до коріння українства ближче ніж Галичина і набагато ближче!!!
Последний раз редактировалось berezin Чт янв 03, 2013 23:26, всего редактировалось 2 раз(а).

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение Краевед » Чт янв 03, 2013 23:18

Спасибо, уважаемая natala!
Редкая, ранее неизвестная информация.
Ищу видовые открытки до 1917 года.

natala
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 208
Зарегистрирован:
Сб июн 25, 2011 17:10
Откуда: Бахмут дореволюционный

Re: Бахмут и Гражданская война

Сообщение natala » Чт янв 03, 2013 23:43

(продолжение о Соне Гаскелл)

На 1 странице биографии Сони Гаскелл, которая посвящена юности, есть конкретное упоминание о жизни в Бахмуте:
http://www.eenlevenlangtheater.nl/Sonia ... afie/Jeugd

Так как известно, что Соня и все ее сестры родились в Литве, то следует, что в Украину они переехали после 1912 года, а вероятнее всего в начале 1 Мировой войны, в 1914-м. Семья поселилась в Бахмуте под Харьковом. Там она поступила в лицей, который закончила в 15 лет (т.е. в 1919 г. - natala). Тогда она хотела стать писателем, о чем можно было прочитать на стенах каждого учебного заведения города. (если я не ошибаюсь...- natala)

Изображение

Cемейство Гаскелл (слева направо): отец, сестра Мина, мать, сестры Грета, Ида, Соня и Рахиль. Фотограф неизвестен. Коллекция Театрального Института Нидерландов)

В этом возрасте Соня приобщилась к сионистскому движению, поскольку ее семья всегда страдала от антисемитизма. После революции 1917-го года положение семьи ухудшилось. По словам Иды годы спустя: "В том лицее для нас, евреев, был numerus clausus ("количественное ограничение"). И мы не могли переселяться без специального разрешения. В лицее на каждом шагу мы слышали "грязный еврей", мы были этим пропитаны и надеялись, что с приходом Революции это закончится. Но когда революция добралась туда, нас вдруг объявили буржуазией. В нашем доме было фортепиано, и мать была пианисткой, хоть и непрофессиональной. Рояль стал признаком богатства, и тот, кто владел им, был произведен в разряд буржуазии и объявлен изгоем. С тех пор это перестало быть еврейским вопросом, и мы больше не чувствовали себя в безопасности. Как сказал Солженицын: "Они арестовывали интеллектуалов только потому, что они были интеллектуальны" (цитата из книги Сони Гаскелл "Верь в то, что танцуешь" издательства (?) Conrad van de Weetering и Luuk Utrecht (Zutphen 1977).
Последний раз редактировалось natala Сб янв 05, 2013 13:47, всего редактировалось 3 раз(а).

След.

Вернуться в Артемівський міськрайонний первинний осередок

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron