Конверт з портретом нашого знаменитого земляка Миколи Руденка.
Народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр'ївці (тепер Лутугинського району, Луганської області).
Учасник радянсько-німецької війни під час якої був важко поранений.
Після виходу збірки віршів «З походу» (1947) прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ.
1949 — під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.
1970-ті роки — активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення «Міжнародної амністії».
1974 — виключений з КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність.
1975 — виключений зі СПУ.
1975 — заарештований за «антирадянську пропаганду», але з нагоди 30-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні амністований як учасник війни.
Був одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Групи. Після консультацій з П.Григоренком, О.Мешко, О.Бердником, Л.Лук'яненком, І.Кандибою, О.Тихим, М.Матусевичем, М.Мариновичем, Н.Строкатою 9 листопада 1976 р. М.Руденко провів на квартирі А. Д. Сахарова в Москві прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення УГГ.
5 лютого 1977 р. — заарештований у Києві й етапований до Донецька, де було порушено справу проти нього і О.Тихого. Суд відбувся 23 червня — 1 липня 1977 р. Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Твори Руденка були кваліфіковані як «наклеп на радянську владу». Рішенням Головліту (1978) всі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек СРСР.
1987 — під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон — спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода», «Голос Америки».
1988 — позбавлений громадянства СРСР.
7 вересня 1990 — повернувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований.
1993 — за роман «Орлова балка» йому присуджено Державну премію України ім. Т.Шевченка в галузі літератури.
З 1997 р. — член Республіканської Християнської партії.
1998 — вийшли книги «Найбільше диво — життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».
Могила Миколи Руденка
Після повернення в Україну мешкав у Києві у будинку письменників «Роліті». Помер 1 квітня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).
[url=http://radikal.ru/F/s61.radikal.ru/i171/1212/2e/40a65c44c241.jpg.html][img]http://s61.radikal.ru/i171/1212/2e/40a65c44c241t.jpg[/img][/url]
Конверт з портретом нашого знаменитого земляка Миколи Руденка.
Народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр'ївці (тепер Лутугинського району, Луганської області).
Учасник радянсько-німецької війни під час якої був важко поранений.
Після виходу збірки віршів «З походу» (1947) прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ.
1949 — під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.
1970-ті роки — активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення «Міжнародної амністії».
1974 — виключений з КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність.
1975 — виключений зі СПУ.
1975 — заарештований за «антирадянську пропаганду», але з нагоди 30-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні амністований як учасник війни.
Був одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Групи. Після консультацій з П.Григоренком, О.Мешко, О.Бердником, Л.Лук'яненком, І.Кандибою, О.Тихим, М.Матусевичем, М.Мариновичем, Н.Строкатою 9 листопада 1976 р. М.Руденко провів на квартирі А. Д. Сахарова в Москві прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення УГГ.
[b]5 лютого 1977 р. — заарештований у Києві й етапований до Донецька, де було порушено справу проти нього і О.Тихого. Суд відбувся 23 червня — 1 липня 1977 р. Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». [/b]Твори Руденка були кваліфіковані як «наклеп на радянську владу». Рішенням Головліту (1978) всі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек СРСР.
1987 — під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон — спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода», «Голос Америки».
1988 — позбавлений громадянства СРСР.
7 вересня 1990 — повернувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований.
1993 — за роман «Орлова балка» йому присуджено Державну премію України ім. Т.Шевченка в галузі літератури.
З 1997 р. — член Республіканської Християнської партії.
1998 — вийшли книги «Найбільше диво — життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».
Могила Миколи Руденка
Після повернення в Україну мешкав у Києві у будинку письменників «Роліті». Помер 1 квітня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).
