Донецький обласний краєзнавчий музей

[Igor_Zatullo]

Комунальний заклад культури «ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ» - відновив роботу на підконтрольній території з серпня 2016 року. Юридична адреса закладу: 84313 м. Краматорськ, вул. Академічна, 60.

Основними завданнями музею є пошук, збереження, дослідження та презентація природної і культурної спадщини Донецької області, відродження та розвиток духовно-національних цінностей. Музей прагне бути інклюзивним, та слугувати громаді, як рекреаційний та освітній простір. Музей здійснює заходи щодо охорони культурної спадщини у Донецькій області. У 2017 році ДОКМ прийняв участь у археологічних розкопках 6 курганів на території Донеччини. Всі артефакти, які були виявлені під час дослідження передані до фондів музею.

На території підконтрольній українській владі працюють три відділи музею: «Великоанадольський музей лісу» в смт. Графське Волноваського району; «Музей С.С. Прокоф’єва» в с. Сонцівка Покровського району; «Меморіальний музей-садиба В.І. Немировича-Данченка» в с. Нескучне Великоновосілківського району.

Адміністративна частина та два сектори музею, розташовані у Краматорську. Вони, займаються адміністративною роботою, охороною культурної спадщини Донецької області, науковою та виставковою роботою. Музей винаймає декілька розрізнених кімнат, та не має власних експозиційних площ.

Музей – це постійний, некомерційний заклад, покликаний служити суспільству і сприяти його розвиткові, доступний широким колам людей. Робота з музейною аудиторією є одним з важливих і відповідальних напрямків діяльності музею. Музейна аудиторія включає різні категорії людей за віковими, професійними, інтелектуальними особливостями, життєвим досвідом.

Сайт музею - http://muzey-dokm.pp.ua/

[Igor_Zatullo]

В. В. Циміданов
Могили, могили, могили – глибинний світ
далекої і неповторної Скіфії…
Місячної ночі і погідної днини, у зливи і заметілі стоять вони
гордими пам’ятниками тим, що спорудили їх,
а потім і самі поснули під ними…

Борис Мозолевський, «Ірій»



Певно, мало знайдеться на Донеччині людей, які не чули б пісню Бориса Ласкіна «Спят курганы темные». Цей не надто видатний твір був написаний для кінострічки «Большая жизнь» {1939 р.}. Пізніше він став своєрідним неофіційним гімном Донбасу. Кургани ж фігурують у пісні не випадково. Вони є одним із типових елементів ландшафту Донеччини та й усієї степової і лісостепової зони Євразії.

Що таке взагалі курган? Саме слово «курган» походить від тюркського «корган», яке можна перекласти як «пагорб» (за іншими версіями, – «споруда», «фортеця»). Кургани – це переважно могильні споруди (втім, зустрічаються і кургани без поховань – вони використовувалися для обрядових дій, не пов’язаних із похороном). Зводилися кургани найчастіше із ґрунту, хоча в місцевостях, де є поклади каменю, споруджувалися і кам’яні кургани, або кургани, які містили різноманітні конструкції із каміння.

У різних народів споруди, про які йде мова, йменувалися по-різному. Так, українці називали кургани могилами. А у тюркських народів можна зустріти слова «обá» (кримські татари, греки-уруми), «тобе» (казахи), «тюбе» (ногайці), тепе (узбеки). Усі вони перекладаються на українську мову однаково – «пагорб». Давні римляни називали кургани тумулусами («пагорб», «бугор»), росіяни – сопками (на півночі Європи) та буграми (здебільшого у Сибіру), американці – маундами (у перекладі – «пагорб») тощо. Як можна бачити, кургани часто асоціювалися із природними підвищеннями, але, тим не менш, люди розуміли, що вони є стародавніми кладовищами.

Детальніше читайте тут - http://muzey-dokm.pp.ua/kurgany-donechchyny.html

[Igor_Zatullo]

Дмитро Білько

У перший день квітня 1974 року, після відвідин Олексієво-Дружківської школи-інтернату для дітей з вадами розвитку, Олекса Тихий написав листа до директора цієї школи і свого колишнього колеги Миколи Микитюка [2]. На той час О. Тихий вже остаточно відмовився від шкільного викладання, втім, із листа добре видно, з яким ентузіазмом він готовий був поділитися власним досвідом щодо перспективи налагодження виховної роботи.

Лист цікавий тим, що в ньому буквально на кількох сторінках окреслена ціла схема педагогічного проекту, що, ймовірно, виношувався О. Тихим чи не від початку 1960-х років та артикулювався у статтях і начерках початку 1970-х. Лист написаний як спорадична дружня порада, без претензії на безпосередню участь у подальшій долі проекту. Разом із тим автор увиразнив власний задум як цілком придатний до реалізації. Умови інтернату розглядаються ним як найкращі для цього. Адже інтернат є ідеальним середовищем, де вихованців можна відгородити від небажаних зовнішніх впливів, запропонувавши певну програму навчання та виховання. При цьому О. Тихий завважував, що М. Микитюк має відповідний репутаційний потенціал та досвід для налагодження співпраці між начальством, персоналом та батьками.

Важливу роль у реалізації проекту мав відігравати вибір персоналу та самоорганізація. Працівники закладу повинні бути дібрані не так за формальною ознакою, як за критерієм любові до дітей, оскільки їм належить самою своєю присутністю та поведінкою здійснювати виховання. За принципом любові/симпатії слід було розселяти й дітей у спальних кімнатах.

Читайте продовження тут - http://muzey-dokm.pp.ua/praktykuyuchy-utopiyu-korotka-rozvidka-pro-pedagogichnyj-dosvid-oleksy-tyhogo.html

[Igor_Zatullo]

Світлана Глушко,
генеральний директор ДОКМ

В Україні існує безліч дивовижних місць, що зачаровують своєю красою, історією, величчю та неповторністю. Одне з них знаходиться в селі Нескучному Великоновосілківського району Донецької області.

На березі широкої, прозорої річки Мокрі Яли, загорнутий в обійми столітніх дерев, та оповитий тишею, що відбивається луною у співах птахів, знаходиться старовинний будинок, що є головною спорудою «Садиби Нескучне» – єдина пам’ятка національного значення в Донецькій області. З 1992 року в цьому будинку працює Меморіальний музей-садиба В. І. Немировича-Данченка (відділ Донецького обласного краєзнавчого музею). Майже 170 років садибний будинок нагадує нащадкам про величну історію нашої малої Батьківщини. З ним тісно пов’язані долі двох визначних людей: барона Миколи Олександровича Корфа (1834–1883) – видатного діяча народної освіти другої половини ХIХ століття, суспільного діяча, публіциста, вченого-педагога та Володимира Івановича Немировича-Данченка (1858–1943) – драматурга, письменника, режисера, одного з засновників Московського Художнього Театру (разом із К. С. Станіславським).

Читайте далі - http://muzey-dokm.pp.ua/nezabutnye-neskuchne.html

[Igor_Zatullo]

Дмитро Білько

Багатьма літературознавцями вже зазначалося, що поезія Василя Стуса надзвичайно філософічна. Це стосується не лише тематики його творів, а й самого плетива мови. Поза сумнівом, має рацію Оксана Забужко, коли пише, що «цілком новаторський категоріальний тезаурус Стуса просто-таки вимагає специфічного філософського дослідження» [2, с. 143].

Мені ж тут ітиметься лише про одну (хоч і дуже важливу) лексичну одиницю Стусової поетики, а саме – про концепт вертикалі. Наразі я не зустрічав досліджень, присвячених розгляду цього концепту. Проте, якщо казати про українських митців, то цей мотив знайшов пряме продовження у “вертикальному” періоді творчості Опанаса Заливахи, який, до речі, брав участь у художньому оформленні однієї зі збірок поета, а 1993 року отримав премію імені Василя Стуса [1, c. 91].

На кількох прикладах спробую окреслити семантичні трансформації цього просторового концепту.

Читайте далі - http://muzey-dokm.pp.ua/kontsept-vertykali-v-poeziyah-vasylya-stusa-pershe-nablyzhennya.html

[Igor_Zatullo]

У рубриці “Музейна легенда” ми будемо викладати розповіді про наші найцікавіші експонати та знайомити з документами, що зберігаються у фондах ДОКМ.

Наказ по охороні лісів часів Директорії УНР за підписом тодішнього міністра земельних справ, уродженця Донеччини – Микити Шаповала.

Цей документ Донецькому обласному краєзнавчому музею передав меценат Dmytro Pirkl. Перед вами один з перших наказів Міністерства Земельних справ, прийнятих після затвердження законів про землю і ліси УНР у січні 1919 року. Ці закони оголосили великі лісові та польові угіддя (понад 15 десятин) державною власністю.

Детальніше тут - http://muzey-dokm.pp.ua/nakaz-po-ohoroni-lisiv-vid-2-sichnya-1919-r.html

[Igor_Zatullo]

Фотографія пам’ятника засновнику Великоанадольського лісу Віктору фон Граффу, зроблена у день його відкриття – 30 вересня 1910 року. Оригінал фото було передано Великоанадольському музею лісу Георгієм Івановичем Редько у 1993 році.

Детальніше тут - http://muzey-dokm.pp.ua/fotografiya-pam-yatnyka-viktoru-fon-graffu-1910-r.html

[Igor_Zatullo]

І. Бредіхін, Д. Чистов

У 1911 році російське видавництво «Свєт» видало роман О. Д. Апраксіна (1851–1913) «Пробуждєніє», в якому згадується про наші краї. Будучи доволі успішним білетристом знатного походження, Олександр Апракісн замолоду накоїв великих дурниць, скомпрометувавши себе кількома непристойними вчинками. За шахрайство і підробку векселя був навіть позбавлений графського титулу, але одумався, був помилуваний царем, та цілковито змінив своє життя. Другу половину своєї біографії колишній граф присвятив літературній праці, яка стала для нього єдиним і поважним засобом заробити собі на прожиття. Апраксін не претендував на новаторство в літературі, розробляв теми та сюжети вже випробувані великими письменниками. Але у малоосвіченій читацькій аудиторії його романи та оповідання користувалися попитом. Автор описував героїв з аристократичних салонів у критичному дусі. Догоджав уподобанням натовпу, без прикрас описуючи російські реалії. Часто він зображував позитивного героя як вихідця з аристократичних кіл, який присвятив себе покращанню життя нижчих верств населення та прогресивному розвитку Росії. Саме такі герої діють в одному з останніх романів Апраксіна «Пробудження». Для нас цікаво, що у цьому творі літератор дає фактурну замальовку повітового Бахмута та Костянтинівки...

Читайте детальніше тут - http://muzey-dokm.pp.ua/durni-ta-dorogy.html

[Igor_Zatullo]

У рубриці «Експонат тижня» ми представляємо картину художника В.Г. Радченко «С.С. Прокоф’єв». Вона починає експозицію музею, тому що саме з цього експоната і почалася історія самого музею Прокоф’єва.

Детальніше тут - http://muzey-dokm.pp.ua/kartyna-v-g-radchenko-s-s-prokof-yev.html

[Igor_Zatullo]

17 вeрeсня 2018, у Покровському історичному музeї відбувся культурний захід “Музeйна толока на Донeччині”. На заході були присутні гості з Києва. Читайте докладніше і подивіться фото і відео звіт тут - http://muzey-dokm.pp.ua/muzejna-toloka-u-pokrovsku.html

[Igor_Zatullo]

В 1981 году при археологических разведках в обнажившемся берегу р. Донца, в 1 км восточнее городища салтовской культуры у с. Маяки (Славянский р-н Донецкой области) археологом-любителем Э. Е. Кравченко открыт клад железных изделий. Обследование показало, что зарыт клад был на целине, другие археологические находки отсутствовали. Клад состоял из 13 предметов.

Два серпа имеют лезвия элипсовидной изогнутостью ручки длинные с крючками на концах. Концы лезвий не прокованы. Длина обоих серпов по 36 см, ширина 3 и 2 см, толщина 0,3–0,6 см. аналогичные серпы найдены на Маяцком городище, Правобережном Цимлянском городище, в Саркеле.

Две кованные мотыжки длиною 6,5 и 8 см. Втулки не сомкнуты, но отделены от рабочей части уступами. Втулки цилиндрические, эллипсовидные, ширина 4,5–5,5 см. Орудия труда этого типа насаживались на коленчатую рукоятку и служили для рытья могильных ям, котлованов землянок. Михеев В. К. считал их деревообрабатывающим инструментом, а Йовков С. М. относит к мотыгам для обработки полей. Подобные орудия труда в большом количестве найдены на Маяцком городище, в Саркеле. Такая же мотыга найдена при разведках недалеко от с. Маяк Славянского р-на.

Читайте далі - http://muzey-dokm.pp.ua/novye-nahodky-zheleznyh-saltovskyh-yzdelyj-na-srednem-dontse.html

[Igor_Zatullo]

Донецький обласний краєзнавчий музей отримав надзвичайно цінний подарунок. Журнал “TIME” від 19 листопада 1945 року. Тими днями Нью-Йорку відбулася прем’єра п’ятої симфонії композитора, і це стало найбільшою музичною подією тижня. Читайте далі: http://muzey-dokm.pp.ua/tsinnyj-podarunok-dlya-dokm.html

[Igor_Zatullo]

Имя русской детской писательницы Клавдии Владимировны Лукашевич известно было широкому кругу читателей России и Украины в конце ХІХ – начале ХХ веков.

Родилась Клавдия Владимировна 23 декабря 1859 года в городе Иркутске в семье чиновника горного департамента. После окончания Института благородных девиц, вышла замуж за Константина Францевича Лукашевич, преподавателя этого института, члена Совета института благородных девиц Восточной Сибири, коллежского советника. Константин Францевич содействовал написанию и выходу в печать первой книги Клавдии Лукашевич в 1861 г. После смерти мужа (1891 г. Клавдия Владимировна с четырьмя детьми переехала в Санкт-Петербург.

Здесь она познакомилась с известным русским предпринимателем в области издательского дела, полиграфического производства и книготорговли Иваном Дмитриевичем Сытиным. Многолетняя работа с Иваном Дмитриевичем и личная дружба имели определенно выраженную сытинскую направленность на создание общедоступной, дешевой детской книги, книги для народа. Клавдия Владимировна завоевала популярность среди читателей как детская писательница, сторонница педагогических взглядов Льва Толстого, поддержавшего ее первые шаги на литературном поприще.

Читайте детальніше тут - http://muzey-dokm.pp.ua/zabytye-ymena.html

[Igor_Zatullo]

Археологи ДОКМ під час об'їзду курганів у Великоновосілківському районі знайшли рідкісний курган з кам'яною бабою на вершині, що добре збереглася. Також був знайдений невеликий фрагмент якогось пристосування, встановити його походження поки не вдається. Якщо у вас є якісь припущення, то залишайте коментарі на сайті: http://muzey-dokm.pp.ua/tsikavi-znahidk ... -dokm.html

[Igor_Zatullo]

Археологи ДОКМ відвідали Леманську громаду (с. Закотне) і проконтролювали консервацію кургану, який був незаконно розкопаний. Детальніше тут - http://muzey-dokm.pp.ua/spivrobitnyky-dokm-provely-konservatsiyu-kurganu.html