* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

ОУНівське підпілля на Донеччині

В этой теме обсуждаются вопросы, связанные с краеведеньем в пределах Донецкой области и не только.

Модераторы: slc, Краевед

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Краевед » Ср апр 25, 2012 07:55

Козарлюга писал(а):Ще скажу Вам від себе, пане Краєзнавець, що кожна нація захищає себе, становиться на свій бік, не двлячись ні на що! Росіяне - за росіян, поляки - за поляків, євреї - за євреїв, німці - за німців.
А, чомусь, усі разом, включаючи багатьох українців, - проти українців...


То питання вкрай цікаве, але не для цього форуму. Тому облишмо його.
Тут, на цьому форумі, я перш за все "за" - історію. Мені байдуже, якої нації вона стосується.
Дядько написав ту книжку, і вона опирається на багатьох свідків, а не на одного, як у нашому випадку на пана Стахіва та архіви КДБ. Вибачте, але як писалися ті документи хлопцями з держбезпеки, як "добувалися" ті свідчення, відомо від живих свідків. У мене є грошовий знак УПА, який потрапив до Краматорська - це речовий доказ, якому я вірю. Вибачте, але я - українець, тому звик вірити лише власним очам і відчуттям. А щодо самих українців... Вони байдужі до політики. Нею займаються інші, але не вони за деяким виключенням. Але то тема - не для цього форуму. Наступні вибори покажуть, хто проти кого....

Козарлюга писал(а):І останнє. Здається в цій книжці про Донеччину нічого немає. Ви завжди дорікаєте мені, якщо я відхиляюсь від Донбасу. Хоча я, як Ви знаєте, в цьому питанні з Вами завжди не згоден.


Я запропонував цю інформацію лише завдяки цим словам: " в Украине данное издание на украинском языке в силу политических гонений смогло увидеть свет в Донецке в 1995 году только тиражом 1000 экземпляров, и то - изданных за счет личных средств автора."

Можливо Ви знаєте, чому саме так? - "и то - изданных за счет личных средств автора."
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Ср апр 25, 2012 09:05

Краевед писал(а):Можливо Ви знаєте, чому саме так? - "и то - изданных за счет личных средств автора."

Це те ж саме, як я видаю книжки за темою О. Тихого за свій рахунок.
І ось тільки в минулому році нам вдалося правдами, а в основному дякуючи, що вони ніколи нічого не читають, переконати владу прийняти участь у цьому процесі (двохтомник).
Кажуть (просвітяни), що Шишацький, коли після виходу двотомника йому розповіли, хто такий Тихий і про що написано в книзі, "бісився" три доби. Та потім його успокоїли, зіграла роль його жінка-вчителька, і він навіть взяв примірник собі прочитати, і, кажуть остався задоволений.
Краевед писал(а): А щодо самих українців... Вони байдужі до політики. Нею займаються інші, але не вони за деяким виключенням

Українці за століття пригнічення загубили емунітет спротиву. А як він появився (ОУН і УПА), то його наші "друзі" кинулися різко засуджувати.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Ср апр 25, 2012 09:07

Що ж було? Дізнатись все складніше

Координатор «Східно-української історико-краєзнавчої асоціації» Олександр Добровольський із Донеччини стверджує, що лише на території Донецької області «діяли тисячі членів ОУН, які впливали на близько 10000 людей – членів об’єднання «Просвіта». Він має у архиві і фото Стахова, і фото Максима Бернацького, коли той вже переїхав працювати до Єнакієва. Добровольский каже, що визвольний рух на Донеччині жеврів до 1958 року, і він «особисто копіював в архівах Донецького СБУ листівки організації «Союз борців за визволення України». Начебто, члени підпілля малювали великі плакати «Геть Московську окупацію!», «Хай живе самостійна Україна!» і розвішували їх у людних місцях.

Проте, працюючи з архівами, історик звернув увагу, що «у наш час він не може знайти документи з якими працював на початку 2000-х років»: «Купу листівок я свого часу скопіював у Донецькому архіві СБУ, але думаю, що їх уже спалили, як і багато інших доказів активного визвольного руху на Донбасі».

Ярослав Гребенюк, спеціально для «ОстроВ»

Ильгизар Асылгараев
Постоянный
Постоянный
 
Сообщения: 73
Зарегистрирован:
Чт май 26, 2011 18:04

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Ильгизар Асылгараев » Ср апр 25, 2012 20:54

Існує й інша думка: «Молода Гвардія» – це суцільний міф, невдала розробка комуністичної пропаганди. Луганський журналіст Михайло Бублик вже з десяток років працює в архівах, розшукуючи документи про діяльність комсомольського підпілля на теренах Донбасу. Пан Михайло твердо і безапеляційно стверджує: «Не існує ЖОДНОГО ПІДТВЕРДЖЕННЯ діяльності «Молодої гвардії».
Это пан Козарлюга специально для Вас ну и еще для Михайла Бублика http://www.molodguard.ru/docs.htm , мое мнение по этому поводу такое: кто не хочет чего-то найти, тот не найдет.

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Краевед » Ср апр 25, 2012 21:50

І все ж мене цікавить питання: чому наші дослідники не спробують "пробити" німецькі архіви? можливо, вони там знайдуть відповіді на всі свої питання щодо підпілля - комсомольського й ОУНівського?
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Краевед » Ср апр 25, 2012 21:56

Изображение Изображение
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Ср апр 25, 2012 23:01

Ильгизар Асылгараев писал(а):Это пан Козарлюга специально для Вас ну и еще для Михайла Бублика http://www.molodguard.ru/docs.htm , мое мнение по этому поводу такое: кто не хочет чего-то найти, тот не найдет.

Дякую.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Ср апр 25, 2012 23:10

ОУН-УПА. Сучасність.
http://drfatum.livejournal.com/1705.html
http://artvertep.com/shop/books/null/85 ... chini.html

11 жовтня у приміщенні гуртожитку Києво-Могилянської академії відбулася зустріч активного дослідника історії діяльності ОУН-УПА на сході України Олександра Добровольського із представниками преси. Як відомо, нещодавно Олександр був консультантом ВМГО «Студентське братство» з питань підготовки тематичної виставки, яка була презентована в Будинку письменників України і викликала справжній ажіотаж. На разі «Студентське братство» планує розпочати виїзне турне із виставкою по Україні. Вже існують домовленості із школами східних міст (зокрема, Дніпропетровська). Основна мета подібної виставки, як зауважив голова ВМГО Олег Яценко - подолання міфів, нав'язаних тоталітарним минулим щодо діяльності національно-визвольного руху. Тобто як я зрозумів, має за основу позитивну об'єктивну перебудову сприйняття даної проблеми сучасниками на основі історичних фактів. Сам Сашко Добровольський – людина дуже неординарна. Часом навіть дивуєшся: скільки ж вирує в ньому енергії і завзятості. Перефразувавши відому українську фразу можна з впевненістю сказати «Світ ловить його, але ніяк не зловить». Після короткої дружньої розмови, Олександр розповів мені наступне

« Почнемо з простого. Сам я родом з Донеччини. Живу у великому селі Билбасівка Слов'янського району Донецької області. В архівах працюю уже 10 років. І цікавлюсь саме тематикою українського національного руху на Донеччині. Певний час, протягом двох років працював в архівах управління Служби безпеки України в Донецькій області. Тематика моєї роботи дуже проста. Донбас- взагалі неоднорідний регіон. Тобто центр – російськомовний, північ і південь – україномовні, і мене завжди цікавило наскільки був поширений саме національно-визвольний рух, а не етнографічно-культурницький. Зараз стало вже трошки легше працювати, бо разом з Олегом Яценком ми утворили Східноукраїнську краєзнавчу асоціацію, яка координує роботу по найбільш спірним в історичному плані територіям – Сходу і півдню. Раніше було набагато важче. Що ж вдалося виявити?

Документи нищать. Нищать саме за період з 2003 по 2007 рік. Спалюються фотографії оунівців, нищаться речові докази, зникають накази, розпорядження. Я можу назвати буквально декілька справ, де зникли фото самих членів ОУН, однак нам вдалось дещо врятувати завдяки копіям, які ми зробили заздалегідь (ще в 2002 році). Щоб не бути голослівним, ось вам приклад – зникло фото керівника «Маріупольської газети», члена ОУН Федора Башинського. У нас воно правда є. Зникло фото керівника Костянтинівського осередку ОУН Федора Вокаря, там було 10 фотографій. Коли в 2007 мені видали справу, фотографій вже не стало. Зникає маса особистих документів, наприклад по Ольгінському району (а був такий район під Волновахою). Там засудили велику групу українських патріотів. І коли ми в 2002, і навіть в 2004, дивилися справи там були накази про запровадження бандерівського вітання «Слава Україні!», накази про перейменування вулиць, було багато довідок, на яких було зображено український тризуб. Коли я отримав цю справу в 2007 – там не лишилося нічого. Там залишилась одна-єдина фотокартка Кінамчури, яка була схована між сторінок. Я вважаю, що робиться це свідомо. Чому? Тому що якщо знищити ці документи справа лишається «голою», зникає суть справи, не можна фактично встановити за матеріалами – де відображено дійсні історичні факти, а де вимисел. Найстрашніше те, що раніше були накази КДБ СРСР знищувати такі речові докази, пов'язані з ОУНівцями. Але ці унікальні документи радянський режим пережили, розумієте? Вони не пережили вже українську незалежність. Можна говорити про те (мені дуже цікаво запитати ) де ж таки знаходиться (і чи вона ще існує) справа «Мрія»? Торік в управлінні її не було. Справа ця стосується осередків ОУН Краматорська і Слов'янська. Це 3 томи документів. В тому році вони таємничо зникли.

Я не знаю, взагалі-то на Донеччині все можливо, але я сподіваюсь, що в Центральному управлінні повинні зацікавитись: щури їдять ці документи, начальник архіву їх додому носить , чи вони просто випаровуються? І такі факти я можу називати, і називати, і називати. Тобто те, що документи нищать, я готовий засвідчити їх копіями. Ми можемо разом піти, взяти справу і поцікавитись – а де ж то вони поділись? Ну і всі ці ігри з документами призводять до того, що радянський партизанський рух проголошується домінуючим, хоча всі знають, що справжнього червоного партизанського руху на Донбасі не існувало, бо там немає лісів.Тоді, коли різні Кулаги, Карнаухови так і вихваляють партизан. Свої досягнення я бачу в тому, що в цьому році адміністрація все ж таки спромоглася видати книжечку про визволення Донбасу. А ви знаєте, як зазвичай друкують літературу національного характеру у Донецьку? На звичайному принтері друкують сторінки, і у типографії зшивають степлером. Бо офіційному виданню багатьох речей серйозно перешкоджають»

Олександра неодноразово переслідували працівники спецслужб, знищували зібрані ним дані. Але він знайшов в собі сили і далі просувати національні ідеї у регіоні «з цікавинкою». Тоді, коли так багато проросійських міфічних історіографів, аж занадто плодючих, враховуючи деяку ментальну деградацію народу - він все одно продовжує працювати. І судячи з його вчинків, це не просто пусті слова.

Я вийшов з кімнати із почуттям сум'яття. З кожним роком таких людей дедалі меншає. Але ми – українці, маємо право власноруч вивчати і писати свою історію, всупереч волі нашого східного сусіда. Держава починається з нас. І ми повинні діяти...



Позаштатний кореспондент «УМ», Сергій Дяченко

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Пт апр 27, 2012 14:06

Ось один з окремих поглядів на матеріали цієї теми.

Марина ТКАЧУК
(скорочено)

Два роки тому Н.Вітренко оскаржувала указ, яким свого часу Президент В.Ющенко вшанував борців за українську незалежність у XX столітті. Після десятка слухань Окружний адміністративний суд Києва у липні 2011 року відхилив позов прогресивної соціалістки. Але Н.Вітренко подала апеляційну скаргу. У квітні 2012 р. Київський апеляційний адмінсуд ухвалив рішення залишити апеляційну скаргу Вітренко без задоволення.

Прогресивні соціалісти запідозрили упереджене ставлення суддів (хоча донести свою позицію позивачка мала удосталь можливостей і часу). Вітренко в суді влаштовувала годинні спічі про «звєрствованія бандерівців» і «ріднокровних братів росіян-білорусів», долучила до справи нову партію проросійських видань і навіть задіяла одіозного ректора українського філіалу Інституту країн СНД Володимира Корнілова.

Представники «проукраїнського табору» теж мали, що сказати. Беззмінна учасниця усіх судових засідань дочка президента Української головної визвольної ради Кирила Осьмака пані Наталія зауважила: «Позивачка наголошує на співпраці ОУН-УПА з фашистською Німеччиною і мовчить про те, що найбільше у складі німецьких військових сил було саме російських формувань, які виконували, і каральні операції. Зокрема, відомий полк СС «Фролова», який входив до складу російських дивізій СС і брав участь у 1944 році у придушенні Варшавського повстання».
Як докази українські патріоти демонстрували фотографії зі спільних німецько-фашистських парадів і свідчення німецьких жінок, які були зґвалтовані радянськими «визволителями».

Син репресованого радянською владою лікаря Олесь Гриб намагався судові довести, що кожна нація має право боротися за свою незалежність. Пояснював ситуацію із досвіду власної родини,: «Мої дядьки не були націоналістами. Вони просто брали в руки зброю і захищали свою хату, свою родину від ворога, яким для них була радянська влада. Мотивація в людей тих часів була зрозуміла й логічна: кожен окупант заслуговує на кулю». Те, що упівці – зрадники народу, безглузді. «Французький офіцер не може зрадити англійського короля», - нагадав Олесь Гриб позивачу французьке прислів’я.

Представник Степана Бандери-молодшого (а в цьому процесі ще й – Юрія Кука, сина головного командира УПА після загибелі Романа Шухевича) адвокат Роман Орєхов звертав увагу суду на юридичні аспекти справи: той факт, що апеляційна скарга Вітренко не відрізняється від позову до суду першої інстанції; що позивачка так і не змогла чітко довести, які ж її права та свободи порушив оскаржуваний документ. Роман Орєхов наполягав на тому, що згадуваний президентський указ – це нормативний акт, який не є актом індивідуальної дії. А всі представлені позивачкою докази не доводять, що указ Ющенка був незаконним. А саме це судові й слід було з’ясувати.

Апеляційний суд, провівши у справі чотири засідання, залишив рішення першої інстанції без змін. Юрій Шухевич, син командира УПА, який весь час приїздив на судові засідання зі Львова, зізнається, що вагався щодо позитивного результату справи. Проте рішенням задоволений: «Думаю, що воно справедливе. Адже підстав у Вітренко та її оточення подавати позов до суду не було ніяких - оскільки Віктор Ющенко ухвалив цей указ, не порушуючи жодного закону України».

Олекса Чорнота, представник Юрія Шухевича у суді, переконаний: «Найважливіший результат цього судового процесу – це висновок, зазначений у мотивувальній частині постанови Окружного адміністративного суду, який лишається незмінним. А суд постановив, що «жодним судовим рішенням, в тому числі вироком Нюрнберзького Трибуналу діяльність перерахованих указі формувань (зокрема, УПА, ОУН, «Карпатської Січі») засуджена як фашистська не була». І цей висновок суду можна тепер використовувати у боротьбі з тими україноненависниками, які стверджують протилежне».

Попри рішення апеляційного суду, остаточно «розслаблятися» опоненти Вітренко не збираються: лідерка прогресивних соціалістів неодноразово заявляла, що має намір пройти усі судові інстанції, включно з Євросудом. Надалі зазначену справу має розглядати Вищий адмінсуд. «Можливістю знову донести свою політичну позицію Вітренко не знехтує, - певен Роман Орєхов, - у ВАСУ значно краще приміщення, кращі умови, вбиральні. І ця політична трибуна ближча до влади».

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Сб апр 28, 2012 09:42

«Просвіта» під багнетом

КОНТАКТИ З МІСЦЕВИМИ КОМУНІСТИЧНИМИ ГРУПАМИ

У спискові складу кооперативу товариства «Просвіта» 1942-1943 рр. є принаймні 4 прізвища осіб, що проходять водночас по списках підпільної групи «Форпост», підпільно-патріотичної групи В.С.ЄСИПОВА (підпільний госпіталь) та «Народный мститель».
1. ФРУНЗЕ Любов Родіонівна - група "Форпост".
2. СЕМЕЙКО Зінаїда Костянтинівна - підпільний госпіталь.
3. СТЕПКО Марія Іванівна - підпільний госпіталь.
4. КРИЛОВА Лариса Іванівна - група «Народный мститель».
Водночас відомо, що в 1974 та 1976 роках ці жінки були визнані на місцевому та донецькому рівнях учасниками комуністичного підпілля. В чому ж тут річ?
Зараз вже не є сенсацією той факт, що підпілля ОУН і комуністи на терені області йшли на співпрацю одне з одним. Така ситуація спостерігалася у Маріуполі і Ольгінці (Волноваський район). Не був виключенням і Слов'янськ. На сьогодні з документів відомо, що керівники «Просвіти» знали про наявність в їх лавах комуністів і комсомольців. Однак не тільки не видавали їх німцям, а й активно допомагали, перш за все, в забезпеченні різного роду продуктами. Так, зокрема, секретар ВОЙТЕНКА Олена ДЕРЕТИЧ у своїй пояснювальній записці до НКВД стверджувала, що її перший керівник ручався за колишніх комуністів перед німецькими органами влади. Це ж стверджував і на першому своєму допиті 26 лютого 1943 р. голова «Просвіти» Семен ПОСУНЬКО. На вимогу німців назвати, хто є в «Просвіті» з колишніх «червоних», ні Посунько, ні його заступник Федір ЧЕРНИК нікого не виказали.
Слідчим НКВД було це відомо із самого початку оперативної розробки просвітян, одначе українська громада дізнається про цей факт лишень тепер.
І оунівське, і самоорганізоване більшовицьке підпілля діяли у Слов'янську, не заважаючи і не підставляючи одне одного. Їх керівники чітко розуміли, чим закінчиться міжусобиця. Можливо, після цієї публікації в архівах СБУ знайдуться документи про певні кулуарні домовленості між ідеологічно різними підпіллями, а можливо, захочуть поділитися спогадами останні ще живі учасники обох рухів. Приклад Маріуполя, де в справі М.ФЕНЕНКА знайшлися підтвердження про таємні домовленості на місцевому рівні між групою ОУН і комуністами, дає нам право підозрювати про існування аналогічної домовленості і в Слов'янську.
Поки ж що точно відомо одне: ніхто із слов'янських активістів комуністичного підпілля не свідчив на процесах проти заарештованих просвітян. Таких матеріалів не виявлено в карних справах С.ПОСУНЬКА, Д.ГРАХОВЕЦЬКОГО, Ю.ОНИщЕНКА, С.ВОЙТЕНКА, О.ГЕЛЕТЬКА та коректора «Донецької газети» ЛИТВИНОВОЇ. Це робить їм честь.

ЛІКВІДАЦІЯ ПІДПІЛЛЯ ТА "ПРОСВІТИ" РАДЯНСЬКИМИ ОРГАНАМИ

Ліквідація "Просвіти" почалася з того, що радянські війська на початку 1943 року, прорвавши німецьку оборону зайняли Північний Донбас. Вони пробули лишень два тижні, але встигли достатньо налякати місцеве населення як своєю поведінкою, так і терором. Водночас, співробітники НКВД опитували залишену 1941 року агентуру, одночасно поповнюючи й розширюючи мережу своїх сексотів. За тими документами, що їх має в своєму розпорядженні автор, після того, як «совєти» були відкинуті за Донець, число їх "людей" у Слов'янському районі збільшилося по деяких селах на 150-300%. Саме "доброжелатєлі" з місцевих видали голову "Просвіти" Семена ПОСУНЬКА та секретаря "Просвіти" Клавдію СІРЕНКО. 26 лютого їх було заарештовано й тоді ж допитано.
Ми маємо обидва тексти допитів, тому можна сказати, що крім загальних характеристик організації й головного активу (вже й так добре відомого), ні ПОСУНЬКО, ні СІРЕНКО нічого суттєвого не назвали й нікого не здали чекістам. Доля цих двох просвітян склалася по-різному тоді, на початку ранньої весни 1943-го: ПОСУНЬКО під час відступу радянських військ у ніч на 3 березня (дата приблизна) з-під конвою втік, а СІРЕНКО було випущено на волю. Тоді, в перший прихід 43-го, НКВД часто так чинило з арештованими за не дуже суттєві злочини перед владою. А можливо, ми чогось і не знаємо...
Тим не менш перші матеріали по слов'янських патріотах опери вже отримали. Свідчення ПОСУНЬКО і СІРЕНКО піддали аналізу й перевірці.
На початку березня радянські війська спішно відступили. Не змігши вивести з оточеного німцями Слов'янська близько 700 в’язнів місцевої в’язниці, їх розстріляли прямо на Слов’янському курорті. Саме після цих страт дуже багатьох не дорахувалися родини міста. Ще невідоме число в'язнів пропало за Дінцем в фільтраційних таборах. Лиманський район став місцем, де швидко судили й стріляли. Там зафіксували факти розстрілу дівчат, що мали інтимні стосунки з німцями. Їх було вбито в першу чергу разом з немовлятами, хоча тоді цим малюкам було не більше року. Частину чоловіків і жінок мобілізували до війська. Необмундированих і ненавчених їх зразу ж кидали у бій, де вони й у більшості загинули. Зокрема, така доля спіткала директора Прилеснинської школи МІРОЩНИЧЕНКА, який загинув майже одразу після свого призову до Радянської армії. Саме розстріли й мобілізація надзвичайно прорідили лави просвітян. Але випробування лишень почалися...
Другий дзвіночок продзвенів, коли заарештували Олександра Олексійовича ГЕЛЕТЬКА, активіста "Просвіти", якого НКВД підозрювала у приналежності до ОУН. Треба сказати, що лікарня імені Леніна в Слов'янську поза всякими нормами була перенасичена радянськими сексотами. Всі ці "Максимови", "Жанни", "Майковські" не занадто піклуючись про результат своєї роботи у якості лікарів і медсестер, дуже ретельно фіксували роботу своїх перших керівників. Коли війська радянців вперше зайняли Слов’янськ, частину "Жанн" і "Максимових" мобілізували на фронт. Але інформацію про "зрадників" вони передати встигли.
ГЕЛЕТЬКА "здала" його ж співробітниця по роботі на «швидкій допомозі», де останній був керівником. Ця особа назвала лікарів, що були в "Просвіті": Андрій ВОЛОШКО, Віталій ЧИГИРИНЕЦЬ, Олена ОЛЕКСАНДРОВА. Автору невідомо, як склалася доля цих трьох просвітян, але ГЕЛЕТЬКО тоді ж отримав свою першу "десятку" «за зраду Батьківщини й націоналістичну контрреволюційну роботу». І хоча нічого суттєвого НКВД з нього по діяльності в "Просвіті" не витягнуто, довідка з його свідчень теж лягла в "дело" Слов'янської "Просвіти".
На початку вересня 1943 р. до Слов'янська вступили частини Червоної армії. Буквально наступного дня НКВД почало збирати повідомлення своєї агентури. По "Просвіті" найбільшу кількість доносів написала агент "Соловйова". Її ім'я та прізвище невідоме, знаємо тільки, що ця особа мала доступ до документації міськвно і, скоріш за все, там працювала.
Спочатку вона подала на двох сторінках «Список учителей, которые всеми способами помогали немецким оккупантам» (7.10.1943 р.). З названих десяти прізвищ семеро мали відношення до «Просвіти» та УАПЦ. Цей донос спричинив арешт Дмитра ГРАХОВЕЦЬКОГО. Далі агент "Соловйова" подала ще два, датовані дванадцятим та тринадцятим жовтня. У першому вона назвала просвітян МАРТИНЕНКО, Т.Т., БЕНЬКО А.І., ІННОКОВУ А.А., надавши їм самих негативних характеристик з точки зору радвлади, а у другому подала, на її думку, коротку характеристику самої організації:
"Просвіта" це фашистсько - націоналістична організація, до якої приймали тільки українців. Коли подала заяву вчителька ТОРОГАНЕСОВА Е.И., то ГРАХОВЕЦЬКИЙ заявив, що приймають лише українців. Ця організація мала на увазі виховувати молодь в націоналістичному дусі, розвести ворожнечу між націями, розбити спаяність народів СРСР.
Німці давали всі плани і вказівки, як працювати. Було спеціально видано брошуру під заголовком "Основні принципи навчання" на допомогу вчителеві. Німці вважали себе, як вища раса народності, проводили агітацію і пропонували це розповсюджувати через членів "Просвіти", що українці є далекі родичі німців, трудолюбиві, багато чого запозичено від німців, як-то святкування ялинки і інше, і що німці найкраще поважають українців і вони в першу чергу повинні за це відплачувати своєю працею для німців. «Просвіта» часто збирала збори і ставила собі якісь завдання, були виступи.
Спеціально було встановлено, що кожен член "Просвіти" повинен чимсь допомогти для проведення національної пропаганди. А саме всі члени "Просвіти" повинні зробити доповідь на зазначені теми які вироблялись верховними особами і роздавались членам "Просвіти".

Особливо часто виступав ВЕСЕЛОВСЬКИЙ і проводив націоналістичну політику.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Вс апр 29, 2012 14:25

«Просвіта» під багнетом (Продовження)

НІМЕЦЬКІ Й РАДЯНСЬКІ "СЕКСОТИ" В "ПРОСВІТІ"


Відділ НКВД по м. Слов'янську та опервідділ залізничної станції міста залишив велику мережу своїх агентів в районі, місті та селищі Ново-Слов'янськ. З 276 агентів залишених в області для проведення розвідувально-диверсійної роботи на Слов'янськ припадало 49 осіб, частину яких було прикріплено до 5 резидентів, а частина діяли як агенти-одинаки. З цього числа агентів двоє утримували конспіративні квартири.

Окремо, обласний Секретно-політичний відділ НКВД залишив 14 особливо цінних агентів для проведення розвідувальної, деморалізаційної та диверсійної роботи на території області, що мали лишень особистий зв'язок із зафронтовою резидентурою. Про них не знав ніхто, окрім керівництва Сталінського обласного НКВД. Серед цих 14 осіб був один слов'янець - колишній настоятель Свято-Троїцького собору РУЖИЦЬКИЙ Костянтин Іванович, 1888 р.н., українець, безпартійний, працював у Слов'янську. Агентурне псевдо - "Слов'янський". Отже, більше ніж 1/6 всієї обласної агентури залишеної НКВД, припадала на наше місто (50 з 276 осіб).

Звичайно, в таку широко розкинену сіть зразу потрапило багато представників окупаційних органів включно з міської управи. Так, на посаду директора театру імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА (колишній російський міський ім. В.МАЯКОВСЬКОГО) було призначено радянського агента "ПАШКОВСЬКОГО - в житті ЛЮЦИНСЬКОГО Йосипа Гнатовича, 1905 року народження, українця. "ПАШКОВСЬКИЙ" пробув на цій посаді близько 10 місяців. В його руках були особисті картки на всіх артистів, також він мав близький контакт з Петром ШИНКАРЕМ - головою відділу народної освіти і керівником місцевої організації ОУН (б). Його долю після війни встановити не вдалося, але до приходу в лютому 1943 року радянських військ дожити ЛЮЦИНСЬКОМУ - ПАШКОВСЬКОМУ пощастило. Судячи з того, як було почищено театр після закінчення війни, "товариш" свою справу виконав добре.

Іншим цінним "кадром" радянської резидентури був агент "ХИПУН" – з моральних міркувань його прізвище автор не називає, бо у Слов'янську живуть його родичі. "ХИПУН" народився 1899 року в нашому місті, був добрим спортсменом, 1940 року завербований НКВД. Перед війною працював у міській раді та Вчительському інституті. 1942 року потрапив на території Красного Лиману в оточення. Знаючи добре викладача педінституту Сергія ВОЙТЕНКА, встановив контакт з останнім, був призначений на посаду голови сільськогосподарського кооперативу Олександрівського району. Пробув на цій посаді до приходу радянських військ. Після встановлення контакту з радянською резидентурою, подав інформацію про структуру, особистий склад та характеристики на співробітників окружного сільськогосподарського кооперативу та особисто його керівника С.ВОЙТЕНКА Після війни працював у навчальних закладах міста. Помер у 70-х роках, похований у Слов’янську.

Але по праву кращим радянським агентом в окупованому Слов'янську можна вважати "отця звєздонія" Костянтина РУЖИЦЬКОГО - настоятеля Свято-Троїцького собору, священика Російської православної церкви. Йому довіряли всі: німецька адміністрація, українські націоналісти, цивільна адміністрація на чолі з бургомистром С. ВИНОГРАДОВИМ. І якби не колишні співробітники радянських спецслужб, так би товариш РУЖИЦЬКИЙ і лишився в історії таким собі "гнаним та переслідуваним" батюшкою. Варто навести його повну автобіографію, складену вже в наші часи російськими дослідниками.

«СВЯЩЕННОИСПОВЕДНИК ПРОТОИЕРЕЙ Константин Иванович РУЖИЦКИЙ. родился в 1888 году в селе Мальчицы Волынской губернии в семье псаломщика. В 1906 году окончил Мелецкое духовное училище. В 1912 году - Волынскую духовную семинарию. В 1916 году - Московскую духовную академию, со степенью кандидата богословия. Тема кандидатской работы: «Учение Святых отцов и церковных писателей о материи». В 1916 году рукоположен в священнический сан. В 1916- 1919 году - был законоучителем и преподавателем латинского языка в средних учебных заведениях города Славянска. Предполагаем, что он служил в Троицком соборе до его закрытия в 1926 году. После революции вел активную борьбу с «живоцерковниками». Из документов ОГПУ известно, что «... в 1922-1923 гг. в Славянске священники РУЖИЦКИЙ, ПЕТРОВ, ДАНИЛОВ, ШЕПИЦКИЙ создали организацию под названием «Бахмутское епархиальное управление для борьбы с представителями «живой» церкви». 24 февраля 1924 года указанная организация была ликвидирована, руководители таковой были арестованы». В 1926 году разрушили колокольню, а в Соборе разместили кинотеатр. Отец Константин начал работать бухгалтером. В 30-х годах в Славянске были популярны диспуты на тему «Есть ли Бог?», на один из них был приглашен отец Константин, после его блестящего выступления у организаторов диспутов больше не возникало желания приглашать батюшку. С 1941 г. по 1943 год - служил в Троицком соборе настоятелем. 1 июля 1942 года в Троицком соборе состоялось заседание монашествующих под председательством протоиерея Константина, на котором было принято решение об открытии Святогорской обители на правах прихода. Первая братия прибыла в обитель 5 июля. Во время оккупации отец Константин вместе с отцом Александром БАЗИЛЕВИЧЕМ, оказывали помощь подпольному госпиталю, где лечили наших раненых воинов, а затем снабжали документами и переправляли через линию фронта или к партизанам. Хирургом этого госпиталя работала невестка отца Александра - Лилия Кузьминична. Когда во время оккупации немцы, заходя в Собор, спрашивали у священников: «За кого молитесь?», ответ был таков «За победителей!». Отец Константин открыто молился за победу Русского оружия, об этом рассказывали очевидцы. В 1943 году после освобождения г. Славянска, протоиерей Константин был переведен в г. Киев, затем назначен настоятелем Владимирского кафедрального Собора и управляющим делами Украинского Экзарха. В 1946 году был делегатом на Львовском церковном соборе и выступал на нем с докладом (Там він допомагав нищити вже Українську греко-католицьку церкву - автор). С 1948 г. по 1949 г. преподавал греческий язык и психологию в Киевской духовной семинарии. С 1951 года ректор Московской духовной академии, и был преподавателем нравственного богословия. В 1960 году получил степень магистра богословия и звание профессора, с этого времени является председателем Учебного Комитета при священном Синоде. Протоирей Константин был награжден всеми наградами, доступными протоиерейскому сану, был награжден орденом Святого князя Владимира, медалью «За доблестный труд в Великой Отечественной войне», орденами ряда поместных церквей. 18 ноября 1964 года протоиерей Константин РУЖИЦКИЙ скончался на 77 году жизни. Отпевание почившего 20 ноября возглавил митрополит Пимен (впоследствии Патриарх). Похоронен в г. Киеве на Святошинском кладбище».

Та є й неофіційна біографія цього церковного діяча РПЦ. Завербований приблизно у 1923 році, коли був заарештований Слов'янським відділом ГПУ у лютому того ж року при ліквідації «Бахмутского епархиального комитета по борьбе с «живой» церковью». Незабаром був звільнений. В 30-х роках неодноразово згадувався у свідченнях заарештованих місцевих священиків, зокрема Данила БАБИЧА з селища Билбасівка. Не дивлячись на те, що НКВД мало свідчення про таємне відправляння ним церковних треб, навіть в пік репресій 1937 р., до в'язниці не потрапив. Агентурні заслуги 30-х нам невідомі, а ось про те, як відслужила ця людина після повернення 1943 року НКВД до Слов'янська своїм давнім господарям, здогадатися не важко навіть при побіжному ознайомленні з рухом нагору по церковній ієрархії одразу після закінчення війни. Костянтин РУЖИЦЬКИЙ мав добру репутацію серед керівництва просвітян і, схоже, саме він читав лекцію про історію та походження релігії на засіданні товариства. Семен ПОСУНЬКО назвав його в числі найбільш активних українських націоналістів у Слов'янську. Цікаво, які звіти в «Рабочем деле» агента «Славянского» зберігаються у фондах Федеральної служби безпеки Росії? Які ще таємниці періоду перебування на окупованій німцями території назвав «батюшка» своїм духівникам від товариша БЕРІЇ? Пліч-о-пліч з радянською агентурою діяла і німецька. Той факт, що в кінці 1942 р. німців надзвичайно турбувала тема списків товариства «Просвіта», постійні допити ПОСУНЬКА в СД, поліції, міській управі, звинувачення з боку німців, що «Просвіта» наводнена колишніми комуністами і комсомольцями, зайвий раз підтверджує її розробку місцевим СД та відділенням абвергрупи 203.
Архіви поліції та абвергрупи при першому вступові в лютому-березні 1943 р. найвірогідніше потрапили до радянської розвідки і були вивезені в глибокий тил, а згодом - до Томська, де зберігаються архіви СМЕРШу. Звичайно, Томський архів нам недоступний. Проте ще донедавна архів Донецького СБУ був ліберальним щодо користування своїми документами і завдяки цьому німецька агентура все ж таки частково засвітилася. Так, згідно карної справи на агента розвідувальної команди 43043 ШКАРУПИ Д.І. на зв'язок із офіцером цього відділу ПЕТРОВСЬКИМ (скоріш за все, псевдонім) у Костянтинівку приїздив ШИНКАР Петро Михайлович - керівник Слов'янської «Просвіти» і водночас голова організації ОУН(б) в місті. Відомо, що така зустріч відбулася влітку 1942 р. і відбувалася вона виключно конфіденційно. Вірогідно, Петро ШИНКАР мав агентурні контакти з якоюсь із німецьких розвідувальних служб. Підтвердженням цього служить факт звільнення в кінці липня - на початку серпня 1943 р. його з тюрми СД міста Горлівки. Натомість, всі інші оунівці зі Слов'янська, як то М’ЯКУШКО, ПОСУНЬКО, ЧЕРНИК були вислані до Дахау та інших німецьких таборів. Практика вербовки задля «даху» існувала у той період на всій території окупованої України. Так, зокрема, агентами Маріупольської ДКС було декілька оунівців, у тому числі, - працівник районного земельного управління ГОНТАРЬ (ГОНТАРЄВ), а агентом зондеркоманди 10-А, потрапивши у безвихідь, став голова «Просвіти» Маріуполя Андрій ІРІЙ-АВРАМЕНКО.

Зі слів керівника оунівського підпілля Донеччини Євгена СТАХІВА відомо, що керівництво обласного проводу ОУН(б) встановило сталий контакт із заступником юзівського обласного СД Яковом ГРАФОМ і що подібні факти оперативних контактів мали місце у Волновасі, Костянтинівці та в деяких іншим містах області. Також німецьким агентом у «Просвіті» можна вважати особистого інформатора заступника бургомістра В.ОЛЕШКЕВИЧА, зав. чоловічого відділу Біржі праці В.І ЖУКОВСЬКОГО. Ця людина, згідно свідчень ОЛЕШКЕВИЧА, працювала особисто на нього, а вже добута ним інформація йшла в управу. Про ЖУКОВСЬКОГО відомо небагато. Уродженець Слов'янська. Працював у харківських вузах. У 1937 р. був арештований органами НКВД. На момент вступу німецьких військ перебував у Харкові, де обіймав посаду на Біржі праці. В жовтні 1942 р. переїхав до Слов'янська, де зайнявся аналогічною Харкову роботою. 27 лютого 1943 р. був арештований НКВД і пропав безвісті. Що саме він передавав ОЛЕШКЕВИЧУ про роботу «Просвіти», де він брав активну участь, невідомо.

Такою в розрізі постає картина (далеко неповна) інфільтрації ворожої агентури німецьких і радянських спецслужб до української організації на прикладі одного міста.

Олександр ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, дослідник національно-визвольного руху на Донеччині, діяч українського націоналістичного руху. В національному русі – з 1989 року. В 1992 – командир Донецької Крайової команди УНСО. Один з організаторів Маяцьких подій 1993 року. Живе в Билбасівці Слов’янського району Донецької області.

(У скороченому вигляді. Далі буде)

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Чт май 03, 2012 23:21


Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Сб май 05, 2012 09:19

Захід, Львівщина, Наша історія, Новини, Події
ГУЛАГ: злет та падіння тюрми народів (відео лекції)

http://maidan.org.ua/2012/05/hulah-zlet ... -lektsiji/

Для більш цілісного уявлення про репресії.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Козарлюга » Вс май 06, 2012 21:04

Изображение
Изображение

Це фото мені прислали друзі з Донецька, з Пролетарського району. В центрі району є така вулиця.
Вони (фото) відповідають цій темі, бо на цих сторінках багато йдеться саме про партизан Донбасу.
Цікаво, що це були за такі "Будьоннівські партизани", що вони робили, чим займалися і чим так прославилися, що їх ім"ям названо вулицю?
Може хтось щось про це знає? Або просто прокоментує це?

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: ОУНівське підпілля на Донеччині

Сообщение Краевед » Вс май 06, 2012 22:36

Надо не тратить время на галиматью типа билборды, заляпанные краской, а лучше копать Сеть.

http://www.konkurs.senat.org/article/T_Mirnaya.html
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Пред.След.

Вернуться в Форум краєзнавців Донеччини

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1