* МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА * МЫ ИСПОВЕДУЕМ ПРИНЦИПЫ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА    Мы в facebook,
присоединяйся!      Сайт 
газеты

Історія Донського козацтва

В этой теме обсуждаются вопросы, связанные с краеведеньем в пределах Донецкой области и не только.

Модераторы: slc, Краевед

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Краевед » Чт фев 16, 2012 18:05

Донцы - не "темная" тема. В том виде, как она предлагалась здесь. Если она кого-то интересует, заходите в Интернет и найдете все, что пожелаете. Другое дело, что новые материалы "для нашего края" здесь не появлялись. Окажись они в теме, кто бы возражал...
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Краевед » Сб мар 10, 2012 17:38

Сегодня выставили на Фейсбуке в группе "Краматорск" ссылку на интересную, как мне представляется, публикацию
http://sd.org.ua/news.php?id=19931
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Чт мар 22, 2012 23:13

Історія козацтва, в тому числі і Донського, ще мало розроблена, а тому козацьке населення в масі своїй про великі діла предків своїх знає дуже небагато; про початкові ж походження цього народу не має ні найменшого уявлення, якщо не вважати на ні на чому не засновані легенди, які дійшли до нас усним переказом, або записаних і необдумано прийнятих за достовірні факти деякими легковірними істориками.
Письмових пам'яток про старожитності козацтва дуже небагато, та й ті розкидані по різним, мало вивченим, російських та іноземних архівах і бібліотеках; доступні же вивченню російські літописні оповіді говорять про козацтво дуже плутано, а в більшості випадків майже зовсім про те замовчують. Донський архів, в якому, мабуть, було чимало цінного матеріалу з даного питання, згорів дотла в гір. Черкаську в 1774 році. (Як горіло все, що не йшло в односторї з російською доктриною й історичною казкою про виникнення й походження Московії).
Тому ця тема зараз на часі й дуже цікава.
Але ж займатися нею требаз любов"ю, обережно. А не вириваючі окремі факти й доказуючи одне: "козаки були бандити!".
Ні, козаки були нацією, народом, спільнотою, громадскістю, етносом.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Чт мар 22, 2012 23:50

ЕВГРАФ САВЕЛЬЕВ

Историк должен быть беспристрастен, объективен и независим. Это самые главные его достоинства. Без этих качеств из-под пера его выйдет не правдивая история даннаго народа, в научном смысле, а пристрастный разсказ о жизни одного, с порицанием или умалением исторического значения другого. Такая история для науки значения иметь не может. Начинающий историк должен это помнить. Скрывать, извинять и замалчивать требующие порицания действия исторических личностей — это значить затемнять ход жизни народа и его стремление к будущему. Говорить во всеуслышание, раскрывать злоупотребления и бороться с ними — дело науки, которая должна быть руководительницей в нашей жизни. Благородные мыслители и исторические деятели должны трудиться над развитием человеческой культуры и утверждением нравственных воззрений в обществе, которое в этом случае должно быть единомыслящим на пространстве всего культурного мира.

Ничто так рельефно не рисует степени культурности пишущего класса, а также умственного и нравственного состояния самого народа, как его историческая литература. Из всех предметов, в которых упражняется перо, эта часть самая трудная и может назваться настоящим мерилом начитанности и учености писателя, его чувств и понятий. В этом труде отражаются в полном свете и его собственные познания, и мнения, и нравственный облик, и, наконец, искусство, приобретенное навыком и упражнением, побеждать свои страсти, свою самонадеянность, свои и чужие предрассудки в пользу истины и общего блага.

Может ли Донское казачество похвалиться по части исторической литературы?

К сожалению, у нас на Дону такой литературы слишком мало, хотя уже достаточно собрано материала для истории этого войска.

Донские казаки, в большинстве случаев, не знают даже, кто были их предки, откуда пришли и почему они называются казаками. Они знают только, что деды их и прадеды издавна служили Российским Государям и за верную службу получали от них разные льготы, привилегии и жалованные грамоты на владение принадлежащими им ныне землями и угодьями. Вот и все. Вообще у нас на Дону, не говоря уже о массе казачества, малограмотной и даже неграмотной, и в интеллигентной среде историей интересуются мало и книги по историческим вопросам расходятся слабо.

А вопрос об истории казачества поднимался некоторыми истинно любящими свою родину не раз, даже были попытки и к составлению истории, но труды эти вообще страдали недостаточною разработанностью исторического материала и неудачными заимствованиями и подражанием другим историкам, мнения и выводы которых, иногда заведомо неверные, принимались как положительные данные и целиком вносились в эти труды. Поднимался вопрос и о происхождении казачества, но дальше предположительных выводов он не шел, а выводы эти были: "Донское казачество, по всей вероятности, происхождения неблагородного, — оно образовалось из беглецов разных областей Московского государства" и т.д. (Карамзин): или "в Придонских степях собирается (в XV в.) вольница из русских беглецов-разбойников"... (Иловайский).

Местные историки упускали из вида, что история целого государства не есть история его окраин. У историков государства задачи были совсем другие, чем у историков, пишущих историю какого-либо народа, вошедшего в состав этого государства. Там история окраин приносилась в жертву центра, выдающиеся события и стремления окраин замалчивались или объяснялись с точки зрения центра, даже иногда порицались, какъ сепаратные. Так например, в русской истории при покорении царем Иваном Васильевичем Грозным Казанского и Астраханского царств о казаках упоминается лишь вскользь, говорится мельком, между тем как, по достоверным историческим данным, в покорении Казани их участвовало от 6 до 7 тысяч. Пусть это были казаки Рязанские и Мещерские, но достоверно и то, что там была и донская конница. Казаки, как люди ратные, более других были знакомы с употреблением пороха и искусством осады крепостей, а потому при подкопах и взрыве казанских стен они играли первенствующую роль и первые ворвались в проломы крепости. Такую же первенствующую роль они играли и при покорении царства Астраханскаго. "Сведав о том, что царь Иоанн решился покорить царство Астраханское, Донские казаки, пламенея доказать усердие свое к Государю, приговорили в кругу своем вспомоществовать ему. Почему знатная их часть, под начальством походных атаманов Павлова и Ляпуна, пошли к Переволоке и, дождавшись тут царских войск, шедших Волгой под предводительством князя Вяземского, присоединились к оным" — говорит российский историк.

И только. Летописи же об этом событии говорят, что когда московские войска еще продолжали плыть Волгой, а часть их, высадившись на сушу, медленно подвигалась правым берегом реки к Астрахани, казаки, составляя передовой отряд, под Черным островом нанесли такое поражение Ямгурчею, астраханскому царю, что тот бросил город и расположился станом в 5-ти верстах ниже него. При вторичном поражении казаками он с остатками своих войск ушел в степи и, преследуемый атаманом Павловым на разстоянии более четырехсот верст, успел вскочить в Азов только с 20-ю всадниками. Князь Вяземский занял Астрахань без боя.

Российский историк честь покорения Астрахани всецело приписывает царю Иоанну Грозному и его полководцу князю Вяземскому; историк же Донского казачества в подобного рода событиях, не умаляя деятельности и стремлений Российских Монархов к объединению страны и покорению ее врагов, должен быть более самостоятельным, и постараться о казаках сказать правдивую и подробную повесть, не подражая первым и заимствуя от них только то, что, по проверке, действительно является ценным.

Труды наших Донских историков обнаруживают и еще один общий недостаток, — это отсутствие критических приемов исторических исследований или слишком одностороннее отношение к такому труду.

Исторические творения считались и считаются всегда результатом необыкновенного трудолюбия, терпения, прилежных изысканий, долгих соображений, обширной учености и тщательно обработанной мысли. Тот, кто собирается писать историю, должен посвятить многие годы на собирание всего того, что может просветить его ум по избранному предмету: должен сличить все тексты, сблизить все отголоски одного и того же известия, взвесить все сопряженные с ним нравственные и физические обстоятельства; должен преследовать его не только на родной земле, но и за пределами ее, до последнего эха, прозвучавшаго в бытописаниях разных народов: должен проникнуть во все доступные источники, не пропустить ни одной строчки, не увидев ее собственными глазами и не взвесив собственным беспристрастием. Первая обязанность в таком случае — знать, где искать; вторая — уметь находить.

Для этого нужна бесконечная начитанность, любовь к избранному предмету, а, главное, к народу, историю которого собираешься писать*). Нужно родиться среди этого народа, долго жить с ним, изучить его нравы и обычаи, язык, песни, игры, поверия и исторические сказания в виде народного эпоса: нужно изучить антропологию народа и все археологические памятники данной местности. История без сравнительного языковедения, антропологии и археологии будет неполна, сбивчива и неточна, а потому и не может представить действительной картины жизни прошлого. Лингвистика ищет родственность народов в сродстве корней их первоначального языка; история культуры в связи с археологией — в общности культа; антропология же ищет родство народов в общих чертах их физического строения, в устройстве черепа и других частей тела. Следовательно, для изучения истории даннаго народа, как например, казачества, необходимо знать не только русские летописные сказания, но и историю, антропологию, языки и археологию всех соседних народов, как родственных, так и принадлежащих к другой расе, с которыми древнее казачество сталкивалось и тем или иным способом получало влияние, заимствовало культуру и проч.

Одним словом, нет такого мелкого исторического вопроса, который не требовал бы подробного изучения и долговременного обзора со всех сторон.

Историк обязан знать все, что в его время известно науке об этом вопросе. Для него не должно служить преградою даже незнание языков тех народов, с которыми древнее казачество сталкивалось в течение многих веков, а также сокрытые в недрах курганов тайны, могущие свидетельствовать о былой жизни Дона.

Донские казаки, служившие с честью около четырех веков Московскому государству и своею доблестью и рыцарской храбростью известные всему миру, должны иметь и знать свою историю.

Они, во дни порабощения России, ея бессилия и неустройств, на южных ее пределах, сами собой встали грозной стеной и своим удальством и упорной борьбой, длившейся целые века, изумили все соседние народы. От берегов Дуная и Днепра, по степям Дона, Кубани, Терека, Нижней Волги, Урала и далее на Восток, по дебрям Сибири, до Амура и Камчатки, по меже великой современной

России, казачьи общины первые положили заветную черту, чрез которую не суждено было уже перешагнуть соседним народам, и своим мужеством и кровью отстояли занятые ими земли. Пример в жизни народов редкий. (Вегель).

Казачество, предложившее свою службу Московскому Царю в половине ХVІ века в борьбе с их общими врагами – турками, крымцами, астраханцами, ногаями и другой татарвой, было уже довольно значительной и сильной народной общиной. Следовательно, служба казачества Москве началась раньше, чем это принято думать.

Все это должно быть выяснено будущими донскими историками.

От таких историков требуется беспристрастная оценка духа казачества и его исторического роста.

Для истории о начале казачества недостаточно знать местные источники, а нужно хорошо изучить историков греческих, римских, армянских, арабских, татарских и турецких, порыться в консульских донесениях ХІ – ХV в.в., хранящихся в архиве монастыря св. Марка в Венеции, основательно познакомиться с археологией Дона, берегов Черного и Азовского морей и тогда уже сказать свое слово и сделать заключение о том, кто были предки Донских казаков ХV и ХVІ в.в., а равно, кто были предки казаков мещерских, рязанских, северских (севрюков) и запорожских.

------------

*) Эти мысли высказывал еще Сеньковский в статье "Казаки" в 1884 году, хотя сам и не воспользовался ими, произведя слово "казак" от каз, гас – гусь, гусак.

Новочеркасск
1915 г.

Е.П. Савельевъ

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Пт май 11, 2012 22:42

Російські козаки на службі у німецьких нацистів
10.05.2012 _ Ігор Саєнко


Георгіївські стрічки під час Другої світової носили хіба що "козаки, які служили Великій Німеччині". Зараз із цих людей за сприяння влади Луганщини створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило "родному отечеству".

Цими днями в Україні ми святкуємо перемогу над лютим ворогом людства – гітлерівською Німеччиною. Вшановуємо тих, хто не шкодуючи власного життя, зробив свій внесок у цю перемогу. Але мусимо знати й тих "борцов за отечество", участь яких у цій війні свідомо не оприлюднюється.

За сприяння колишніх секретарів комуністичної партії та комсомолу, теперішніх можновладців, на Луганщині наполегливо створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило "родному отечеству". Водночас ретельно замовчується служба дончаків гітлерівській Німеччині під час Другої Світової війни.

А розповісти є про що. Адже у складі Вермахту та Військ СС воювали численні козацькі полки, дивізії та навіть корпуси.

На окупованих німцями територіях діяли козацькі поліцейські батальйони, що мали головним завданням боротьбу з партизанами. Козаки цих батальйонів часто служили наглядачами військовополонених червоноармійців.

При німецьких комендатурах були козацькі сотні, які виконували поліцейські завдання. Дві такі сотні донські козаки мали у станиці Луганській та ще дві – у Краснодоні. Чимало лиха від них зазнало цивільне населення Луганської області, а також місцеві партизани та підпільники, які чинили спротив гітлерівцям.

12 серпня 1942 року, біля хутора Пшеничного Станично-Луганського району, козаки-поліцаї разом із німцями погромили партизанський загін, яким командував І.М.Яковенко.


Наприкінці вересня 1942 року в місті Краснодоні на Луганщині створено підпільну молодіжну організацію "Молода гвардія", яка розпочала боротьбу з німецькими загарбниками. А 24 жовтня 1942 року у Краснодоні, відбувся "казачий парад", яким донські козаки засвідчили свою відданість гітлерівському командуванню та німецькій адміністрації.

"На торжестве присутствовали 20 представителей немецкого военного командования и местных органов управления. С патриотическими речами перед казаками выступили бургомистр Краснодона П.А.Черников, атаман Гундоровской станицы Ф.Г.Власов, старый казак Г.Г. Сухоруков и немецкий офицер.

Все выступавшие были единодушны в своем призыве к казакам – установить тесное сотрудничество с немцами – освободителями и объединить усилия в борьбе против Советов, большевизма и войск Красной Армии.

После молебна за здравие казаков и скорую победу германской армии было зачитано и принято приветственное письмо Адольфу Гитлеру".


Ось уривок із цього листа:

"Мы, донские казаки, остатки уцелевших от жидовско-сталинского жестокого террора своих соотечественников, отцы и внуки, сыновья и братья погибших в ожесточенной борьбе с большевиками и замученных в сырых подвалах и мрачных застенках кровожадными палачами Сталина, шлем Вам, Великому Полководцу, Гениальному Государственному Деятелю, Строителю Новой Европы, освободителю и другу донского казачества, свой горячий донской казачий привет!

Смерть Сталину и его опричникам! Хайль Гитлер! Да здравствует Гитлер! Да здравствует наш организатор и полководец казак-генерал Пётр Краснов! За окончательную победу над нашим общим врагом!

За Тихий Дон и донских казаков! За германскую и союзные Армии! За вождя Новой Европы Адольфа Гитлера – наше могучее, сердечное казачье "ура!".




"В газете "Новая жизнь" № 54 от 20 декабря 1942 года опубликовано письмо Адольфу Гитлеру, "вождю великого немецкого народа" от учеников Станицы Луганской: "Мы, ученики специальной сельскохозяйственной школы Станицы Луганской, шлем горячий привет нашему освободителю Адольфу Гитлеру".

В продолжении письма говорилось об обязательстве учеников этой школы стать такими культурными как немецкий народ".

Від грудня 1942 року поруч із Краснодоном, у місті Кам’янську-Шахтинському Ростовської області, козачою конвойною сотнею при німецькій комендатурі командував Т.Н.Доманов, який згодом обійняв посаду "Походного Атамана донского казачества" - по загибелі С.В.Павлова в 1944 році.

Цей козацькій підрозділ створено ще наприкінці липня 1942 року. В його складі було чимало вихідців із Гундоровської станиці (зараз місто Донецьк Ростовської області).

"Казаки конвойной казачьей сотни принимали участие в охране железной дороги, несли дозорную службу, прочесывали лес на левом берегу Северского Донца в поисках бежавших советских военнопленных. В январе-феврале 1943 года эти же казаки рыскали по станице Гундоровской и по хуторам в поисках подпольщиков из разгромленной краснодонской "Молодой гвардии".

"...В июле 1942 года в Урывский лес у города Каменска-Шахтинского зашел один из артиллерийских полков Красной Армии, чтобы укрыться днем от "мессеров". Житель хутора Урывского, будущий полицай, выдал немцам советских артиллеристов.

Немцы, жалея живую силу своих войск, развернули орудия и танки в сторону леса и стали методически вести огонь по притаившимся в лесу красноармейцам. Это был не бой, а полное уничтожение всего живого в этом лесу.

Эта история очень схожа с историей Ерохинской балки
в том же районе и в тот же период – июль 1942, такое же предательство казака-полицая из хутора Ерохина. Там немцы поставили на пригорке орудия и минометы и стали методически уничтожать все живое, что находилось в районе балки. Потом в район балки пошли легкие танки и с пулеметов расстреливали разбегающихся по полю красноармейцев".

Багато німецьких колаборантів було і серед кубанських, терських, уральських, сибірських, астраханських та інших козаків - але в усіх козацьких формуваннях, що служили гітлерівській Німеччині, переважну більшість вояків складали саме донські козаки.

Далі буде...

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Пт май 11, 2012 22:51

Изображение
Краснов

Изображение
"Согласие"

Пам"ятники у сучасній Росії козакам, які воювали на боці Гітлера

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Пн май 14, 2012 15:22

Продовження:

Колаборантство серед донського козацтва було масовим.

Изображение

"Первоначально справа на груди у всех казаков красовались специально разработанные для "воинов с Востока" эмблемы в форме вписанной в ромб свастики-коловрата с горизонтальными "крылышками", но с 1943 года они перешли на ношение стандартного вермахтовского орла со свастикой-коловратом в когтях.
Казаки 5-го Донского конного полка И.Н.Кононова носили на головных уборах серебряную "мертвую голову" (от нем. "Тотенкопф") так называемого "прусского типа" – символ верности до гроба.
У казаков караульных эскадронов на рукавах мундиров и шинелей ниже локтя были георгиевские черно-оранжевые шевроны "углы" острием вверх."

Формування козацьких частин здійснювалося під керівництвом начальника Головного управління козацьких військ Імперського Міністерства Східних окупованих територій Німеччини генерала Вермахту Пєтра Ніколаєвіча Краснова.
Нащадок Краснова став особистим катом Піночета

За складеною ним присягою козаки, як і він сам, клялися на вірність "Фюреру германского народа Адольфу Гитлеру". А ось деякі висловлювання П.Н.Краснова:
"Здравствуй, фюрер, в Великой Германии, а мы казаки на Тихом Дону. Казаки! Помните, вы не русские, вы казаки, самостоятельный народ. Русские враждебны Вам.

Москва всегда была врагом казаков, давила их и эксплуатировала. Теперь настал час, когда мы, казаки, можем создать свою независимую от Москвы жизнь.

Русских необходимо запереть в рамки старого Московского княжества, откуда началось продвижение московского империализма. Да поможет Господь немецкому оружию и Гитлеру!".

30 березня 1944 року Головне управління козацьких військ переведено з Імперського Міністерства Східних окупованих територій Німеччини до Головного управління СС Третього Рейху.

До відома читацького загалу пропоную один з наказів П.Н.Краснова, які він розсилав із Берліну. 20 червня 1944 року цей "казак-генерал" написав:
"Майор Миллер телеграммой от 19-го сего июня сообщил мне, что Походный Атаман полковник Павлов в бою с партизанами западнее Городища, 17-го сего июня, пал смертью храбрых.

Полковник Павлов с самых первых дней соединения Донских казаков с Германской армией для общей борьбы с большевиками, с лета 1942-го года, то-есть, в течение двух лет мужественно и доблестно, все время ведя непрерывные бои с врагами казачества, создал казачьи части, воспитывал их и обучал. Смерть его невознаградимая потеря для казачества и для родного его Донского Войска.

Скорбя с родными мне Донцами над могилой павшего героя великой войны с большевиками, горжусь тем, что Войско имело его в своих рядах в такие трудные боевые времена. Его вдове Феоне Андреевне Павловой приношу мои глубочайшие соболезнования в постигнутой ее утрате. Пусть будет ей и ее дочери утешением, что их муж и отец умер такою почетной, настоящей казачьей смертью.

За подвиги, совершенные во время долгого похода в боях казаков, предводительствуемых Походным Атаманом Павловым посмертно произвожу его в генерал-майоры, что внести в его послужной список".

Як зазначив П.Н.Краснов, широку співпрацю з гітлерівцями козаки розпочали влітку 1942 року, проте кілька козацьких частин з’явилися у складі німецького війська вже в 1941 році:
"102-я добровольческая казачья часть И.Н.Кононова при штабе командующего тыловым районом группы армий "Центр", казачий разведывательный батальон 14-го танкового корпуса, казачий разведывательный эскадрон 4-го охранного самокатного полка, казачий разведовательно-диверсионный отряд разведывательной абверкоманды НБО".

Далі буде...

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Вт май 15, 2012 21:45

Продовження:

Як зазначив П.Н.Краснов, широку співпрацю з гітлерівцями козаки розпочали влітку 1942 року, проте кілька козацьких частин з’явилися у складі німецького війська вже в 1941 році:
"102-я добровольческая казачья часть И.Н.Кононова при штабе командующего тыловым районом группы армий "Центр", казачий разведывательный батальон 14-го танкового корпуса, казачий разведывательный эскадрон 4-го охранного самокатного полка, казачий разведовательно-диверсионный отряд разведывательной абверкоманды НБО".
22 серпня 1941 року на службу до гітлерівців перейшов командир 436-го полку 155-ої стрілецької дивізії Червоної Армії І.Н.Кононов. Разом із ним до німців прийшов великий гурт бійців і командирів цього полку. Відразу по цьому Кононов запропонував їм створити добровольчу козацьку частину для боротьби проти Червоної Армії.

Одержавши на це згоду від німецького командування, він сформував її вже до 28 жовтня 1941 року, під номером 102, у складі двох кавалерійських ескадронів, двох ескадронів самокатників, одного гарматного взводу на кінній тязі та одного взводу протитанкових гармат. Ця військова частина започаткувала створення 5-го Донського козачого кінного полку.

"Когда в середине октября 1941 года части 14-го немецкого танкового корпуса подошли к реке Миус, за линией фронта, в тылу Красной Армии, уже шло сражение. Будучи уверенными в том, что бой ведут немецкие подразделения воздушных десантников или моторизированные части, каким-то образом попавшие в окружение, танкисты поспешили на помощь.

Каково же было их удивление, когда они обнаружили, что "немецкими десантниками", атаковавшими оборонительные порядки Советской армии с тыла, оказалась казачья сотня под командованием потомственного донского казака – старшего лейтенанта Николая Назаренко. В середине октября эта группа в качестве маршевого батальона была направлена на реку Миус, где заняла позицию в тылу советской 9-й армии.

Сам отряд к тому времени представлял собой довольно внушительную силу, в Таганроге все бойцы были полностью экипированы стрелковым оружием и достаточным количеством боеприпасов, а также продовольствием и медикаментами. К тому же по прибытии на место в качестве усиления отряду были приданы 5 артиллерийских орудий.
Дождавшись удобного момента, Назаренко принял решение "нанести удар в спину" советским подразделениям и прорваться навстречу наступающим немецким танковым частям.

К несчастью для казаков, за несколько часов до атаки была проведена перегруппировка войск, и сразу несколько советских полков оказались в тылу отряда мятежников. Взяв "добровольцев" в кольцо, они принялись методично их уничтожать, но тут-то и подоспела долгожданная помощь с немецкой стороны, спасшая отряд казаков-коллаборационистов.

В немецких документах отряд Назаренко значился как "казачий разведывательный батальон 14-го танкового корпуса Вермахта". Все казаки получили со склада немецкую униформу и стрелковое оружие. Единственным их отличием от немецких солдат стали большие белые нарукавные повязки с нашитой на них черной буквой "К", а у Назаренко на немецкой офицерской фуражке была сине-красная кокарда донского войска".

"...В ноябре 1941 года казаки станицы Синявской при подходе немецких войск перебили местную власть, забрали все имеющееся в наличии оружие и ушли в Донские плавни, где и дождались прихода немецких войск.
Обратившись к освободителям с речью, они попросили посодействовать им в создании казачьей сотни. Немцы удовлетворили их просьбу и снабдили казаков лошадьми и оружием.

Вскоре советские войска нанесли контрудар и отбросили противника к Таганрогу. Казаки отступали вместе со своими новыми союзниками, причем уже под официальным названием: казачий разведывательный эскадрон 4-го охранного самокатного полка Вермахта".

Далі буде...

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Вт май 15, 2012 21:49

Козаки біля прапора в кольорах Донського козачого війська. 1942 рік

Изображение

Зауважте: знамено бандерівських кольорів.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Ср май 16, 2012 10:02

Продовження:

Опріч цього наприкінці 1941 року у складі німецького війська створені й інші козацькі частини:
"444-я казачья сотня в составе 444-й охранной дивизии, 1-я казачья сотня в составе 1-го армейского корпуса 18-й армии, 2-я казачья сотня в составе 2-го армейского корпуса 16-й армии, 38-я казачья сотня в составе 38-го армейского корпуса 18-й армии, 50-я казачья сотня в составе 50-го армейского корпуса 18-й армии".
А у травні 1942 року по одній козацькій сотні створено в усіх армійських корпусах 17-ої польової армії Вермахту та ще дві козацькі сотні – при штабі цієї армії.

Влітку 1942 року співпраця козаків з гітлерівцями набула іншої якості. Відтоді у складі військ Третього Рейху створювалися вже не козацькі сотні, а козацькі полки та дивізії.
Сучасна російська влада та її холуї в Україні нещадно таврують німецьких колаборантів у всьому світі, але ніколи не згадують російських козаків-колаборантів.

У місті Москві, біля храму Всіх Святих, споруджено меморіальну плиту П.Н.Краснову, козацьким генералам, отаманам і воякам 15-го козацького кавалерійського корпусу Військ СС, які служили гітлерівській Німеччині. Напис на цій плиті приголомшує: "Казакам павшим за веру и отечество".

Изображение

За веру, отечество і фюрера

У станиці Єланській Шолоховського району Ростовскої області бовваніє пам’ятник генералові П.Н.Краснову. На додаток до цього в Луганську, на вулиці імені Карла Маркса, стоїть пам’ятний знак на якому написано: "Казакам, отдавшим жизнь за отечество". Напис майже такий, як у Москві. Йдеться за царських жандармів, білогвардійців і німецьких прислужників? Так, ними й були донські козаки, ці непрохані зайди в Луганську!

За часів Російської імперії місто Луганськ було у складі Єкатеринославської губернії, а станиця Луганська належала до Області Війська Донського. Проте розташовані вони майже поруч – за два десятки кілометрів одне від одної.
Вислужуючись перед царською владою, дончаки неодноразово приходили до Луганська для придушення страйків і заворушень серед робітників міста. У травні 1919 року донські козаки, у складі білогвардійської армії Денікіна, вдерлися до Луганська, здолавши опір його оборонців.

Зараз від середмістя Луганська до Гострої Могили на його південному передмісті простягається вулиця Оборонна. Свою назву ця вулиця дістала на честь оборонців міста, які чинили тоді опір денікінській армії.
Бої на Гострій Могилі тривали від 21 по 30 квітня 1919 року. Там споруджено величні пам’ятники оборонцям міста в 1919 році. Луганськ ще раз побачив донських козаків, коли в січні 1943 року, вони, у складі війська "Великой Германии", тікали на захід від Червоної Армії.

На підступах до міста й, зокрема, на Гострій Могилі, цю втечу тоді прикривали військові частини Третього рейху – визволителі Донського козацтва. В боях за Луганськ проти Червоної Армії донські козаки "особенно не отличились", проте незабаром надолужили це на Міус-фронті.

Бодай би хтось зі згаданих луганських можновладців та численних місцевих "борцов с фашизмом" обурився з цього. "На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!". Не мають вони й бажання споруджувати пам’ятники бійцям Червоної Армії та цивільним особам, які загинули на теренах Луганської області від рук вояків козацьких формувань гітлерівської Німеччини.

Далі буде...

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Чт май 17, 2012 23:50

Продовження:

Ось як на початку 1943 року донські козаки воювали "за отечество" на відстані ста кілометрів на схід від Луганська, в сусідній Ростовській області.
"Казаки 1-го Синегорского полка войскового старшины Журавлева в январе 1943 года вместе с немецкими войсками держали оборону на правом берегу реки Северский Донец.
Здесь, у хутора Ясиновский, особенно отличилась отдельная сотня под командованием сотника Рыковского, которой удалось в одной из контратак отбросить прорвавшиеся советские войска обратно за реку.
Последних бегущих назад красноармейцев вырубил конный взвод казаков прямо у Донца. Из 800 человек спаслись менее двух десятков. При переформировании казачьих соединений войсковому старшине Рыковскому доверили полк. Есть сведения, что он проучал и красных "казаков" 5-го корпуса – набраных и одетых в казачью форму кацапов Воронежской, Тамбовской и Ростовской областей".
Зауважимо, що 5-й кавалерійський корпус Червоної Армії мав назву "Донской казачий".

Изображение
Прапор 1-го Синегорського козачого полку. Фото: elan-kazak.ru

В лютому 1943 року 112-а Башкирська кавалерійська дивізія (згодом 16-а гвардійська Башкирська кавалерійська дивізія) Червоної Армії взяла участь у поході в запілля гітлерівських військ до вузлової залізничної станції Дебальцеве.
Автографи башкірів на Рейхстазі. ФОТО
Внаслідок цього зупинився рух німецьких потягів залізничними гілками, що сполучають Дебальцеве зі станціями Микитівка, Алчевськ і Петровеньки. Чималих втрат гітлерівці зазнали тоді в живій силі та військовій техніці.
На прорив із ворожого запілля дивізія рушила 23 лютого 1943 року. Під час жорстокого бою біля села Юліне (між селищем Петровським і Штерівкою на Луганщині), командир цієї дивізії генерал М.М.Шаймуратов зазнав важкого поранення та потрапив до брану.
"Його схопили німці й донські козаки, що перебували на службі в окупантів. Вони втягли генерала в одну з хат, господарів вигнали. Замість того, щоб проявити великодушність до пораненого ворога, як вимагають правила і звичаї війни, ці люди розпочали криваву оргію, багнетом виколовши йому очі, на плечах вирізавши погони, а на спині – "зірку".
Знівечене тіло поховали полонені кавалеристи, серед яких був і ад’ютант комдива – у присутності господарки хати вони закопали його під стіною стайні".
Мешканцям Луганщини добре відомо, що від лютого до серпня 1943 року Червона Армія вела запеклі бої на Міус-фронті.
Але небагато луганців знають, що тут проти неї, у складі 29-го корпусу 6-ї армії Вермахту, воювала "казачья группировка: 1-й Донской казачий полк имени атамана М.И.Платова, 17-й Донской казачий пластунский полк Т.Г.Бударина, Отдельный казачий конный полк Шведова, 6-й Семигорьевский казачий пластунский полк, Шахтинский казачий батальон городской полиции".
В цих частинах було близько восьми тисяч козаків. Понад півроку вони завзято нищили тут бійців армії "родного отечества". У складі інших німецьких частин на Міус-фронті воювали ще й І/454-й, ІІ/454-й, ІІІ/454-й, ІV/454-й та 403-й "казачьи дивизионы".

Далі буде...

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Краевед » Пт май 18, 2012 07:41

Пане Козарлюго! Будь ласка, ставте крапку.
Матеріал не користується помітним попитом, а ресурс марно заповнюється.
Всім уже все зрозуміло. А про Донецьку область майже нічого...
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Пт май 18, 2012 09:30

Краевед писал(а):Матеріал не користується помітним попитом

Добре, закінчую. Але щодо помітного попиту, то Ви, звичайно, помиляєтеся. У гуглівському пошуку на цю тему посилання аж червоне. Також мені дзвонять і пишуть десятки людей. Не всі регіструються на цьому сайті, бо багато роблять на інших, але регулярно його проглядають. У Вас повинна бути така статистика.
Так, тема багатьох нервує, та це історична правда і її треба освітлювати.
Сьогодні дата ізгнання татарів з Криму за те, що, як сказано, 40 тис татар співробітничали з німцями. А про те, що мільйони росіян вірно служили Гітлеру і їм нічого за це не було й не буде керівництво Росії не згадує...


Закінчення:


Бої біля Ростова на Дону описані у спогадах "Дон, Кубань и Терек во Второй мировой войне" іншого "казачьего ветерана" – П. Н. Донскова.

"В бою под Батайском в начале февраля 1943 года, при поддержке самолетов германской военной авиации "Люфтваффе", казаки остановили танковый рейд красных силами противотанковой артиллерии, казачьей пехоты, конницы (в том числе конной казачьей полиции), отряда казаков истребителей-танков, вооруженных "противотанковыми кулаками (гранатометами-"панцерфаустами", известными в русскоязычной литературе также под названием "фаустпатронов") и бутылками с горючей жидкостью.

Оборона города Новочеркасска также была упорной. Казакам удалось разгромить передовые части 2-й гвардейской армии красных и захватить 360 пленных, чем они немало удивили видавших виды немецких офицеров".
При відступі німців в 1943 році разом із військом "Великой Германии" рушили сотні тисяч козаків і членів їхніх родин, тобто "изменников Родины". Серед цих зрадників було 135 850 донських козаків. З теренів Луганської області та тутешніх кінних заводів вони погнали на захід величезну кількість коней і худоби.

Від Червоної Армії козаки тікали тоді двома шляхами. Перший шлях пролягав північним узбережжям Азовського моря, а другий – з Таманського півострова через Керченську протоку до Криму.

На півдні України і у Криму з числа цих нацистських прихвоснів німцями тоді були сформовані "Сводно-Казачья кавалерийская дивизия полевой полиции "Фон Шуленбург" и Казачья пластунская бригада полевой полиции генерала Духопельникова".

Під час Другої Світової війни вояками німецького війська "опікувалася" польова жандармерія. Натомість польова поліція відповідала за дотримання окупаційного режиму, а при відступі німців вона перетворювала прифронтову смугу на "Зону выжженой земли".

Изображение


Варшава, серпень 1944 року. Нацистські колаборанти придушують польське повстання. В центрі - майор Іван Фролов разом із іншими офіцерами. Солдат праворуч, судячи з нашивки, належить до Російської Визвольної Армії (РОА) генерала Власова. Фото: ru.wikipedia.org

Радянська сторона за цим мовчки спостерігала і втрутилася тільки після того, як її бивші союзники повстання придушили. (Козарлюга).



Бригада польової поліції була не першим козацьким формуванням, яке гітлерівці створили у Криму. Ще у грудні 1941 року в містечку Тавель Сімферопольського району вони сформували "казачий разведовательно-диверсионный отряд разведывательной абверкоманды НБО (от нем. "Нахрихтенбеобахтер")".
Загін був у підпорядкуванні командувача німецькими військово-морськими силами південно-східного басейну, спеціалізуючись на військово-морській розвідці на Чорному, Азовському морях, диверсійній роботі проти Північно-Кавказького та 3-го Українського фронтів і боротьбі з радянськими партизанами.
Ця козацька частина розташовувалася в Сімферополі до жовтня 1943 року. В лютому 1942 року в місті Сімферополі створено один із ескадронів "казачьего кавалерийского полка "Юнгшульц". Нарешті в серпні того ж 1942 року з донських і кубанських козаків сімферопольського табору військовополонених німцями сформована "1-я Андреевская сотня казачьего полка особого назначения Абвергруппы-201".
Командував цією сотнею німець – лейтенант Гірш. Вона використовувалася при розвідці ближнього запілля радянських військ. Окремих козаків засилали до радянського запілля з диверсійно-розвідувальними завданнями. Мабуть сучасні "крымские казаки" є спадкоємцями цих покидьків, бо інших попередників у них у Криму не було.
Загальна кількість козаків, що воювали на боці Третього Рейху в 1941-1945 роках, сягала ста тисяч. Ці "борцы за отечество сражались" разом із гітлерівцями проти Червоної Армії до останніх днів війни. Кривавий слід за собою вони залишили від Сталінграду до Польщі, Австрії та Югославії.
Викладені вище історичні відомості луганські чиновники не оприлюднюють. Вони виявляють неабияку обізнаність стосовно тих німецьких колаборантів, які воювали за тисячі кілометрів від Луганщини, але нічого не знають, чи не хочуть знати, за козаків-колаборантів Гітлера на місцевих та сусідніх теренах.
Георгіївська стрічка: поваги - нуль, максимум пропаганди
Кілька слів стосовно "георгиевских ленточек", які зараз чіпляють на честь перемоги над гітлерівською Німеччиною у Другій Світовій війні. Жоден вояк Червоної Армії під час цієї війни не одержав будь-якої відзнаки чи нагороди із назвою "георгиевская":
"Георгиевские кресты, наградное оружие и шевроны получали тогда казаки, которые служили Великой Германии".
Щороку 9 травня на Луганщині і, зокрема, на Гострій Могилі, у Краснодоні та на Міус-фронті, під час урочистостей і святкувань з нагоди Дня Перемоги, представники влади промовляють: "Мы чтим нашу историю и никому не позволим…".
На почесному місці біля них зазвичай стовбичать донські козаки з "георгиевскими" відзнаками. Бракує лише портретів Краснова, Павлова, Доманова, Кононова та інших ватажків донського козацтва. "А братія мовчить собі, витріщивши очі! Нехай, каже, може так і треба". І слухняно й собі скрізь чіпляє "георгиевские ленточки".
Ігор САЄНКО (Луганськ), спеціально для ІП

Аватара пользователя
Краевед
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 8090
Зарегистрирован:
Пн июл 30, 2007 19:32

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Краевед » Пт май 18, 2012 15:31

Пане Козарлюго! Безумовно, цікаво! Минуле взагалі має таку властивість - цікавити. Але Ви маєте розуміти: цей майданчик - не про історію взагалі, а про минуле Донбасу! Хто цікавиться донським козацтвом нехай іде на відповідний форум (сайт). Але ж у Вас у цій темі на меті не історія: Ваша мета - показати, що була не лише "СС-Галичина", а були колаборціоністи й по той бік кордону! Ну, не та тут аудіторія, яку це цікавить! Їй байдуже, хто був власовець, а хто належав до ОУН-УПА. Тим більше, що матеріал здебільшого позадонецький. Ваша навіть не національна пропаганда, а недолуге нав'язування того, що не сприймається загАлом, раніше вже відвернула кількох цікавих людей з цього форуму. Вам було це потрібно? Для більшості то - втрата. Мене ж особисто цікавить, щоб люди СПІЛКУВАЛИСЬ з тем щодо історії Донбасу. Саме такою була мета створення цього форуму. Тут, у Донбасі, живуть представники понад 100 національностей. Тож слід шукати такі теми для розмови, які будуть об'єднувати людей, а не роз'єднувати! І тому вкотре нагадую: ТАКА історія має залишатись поза бортом цього форуму. Хто з цим не згоден - вольному воля. Але за межами форуму.

Вкотре нагадаю: форум - той же монастир. Тож не намагайтеся пані та панове переробити його статут на свій смак. Я, шановні, поважаю ваші погляди, бо ви маєте на них право. Але побажання більшості - а вона має теж на це право - визначальні.
Ищу видовые открытки до 1917 года.

Аватара пользователя
Козарлюга
Семьянин форума
Семьянин форума
 
Сообщения: 2754
Зарегистрирован:
Вт янв 25, 2011 00:31

Re: Історія Донського козацтва

Сообщение Козарлюга » Вс май 20, 2012 22:30

Краевед писал(а):Але ж у Вас у цій темі на меті не історія

Та ні, пане Краєзнавець, Ви помиляєтеся. Нічого цього у мене на меті нема й не було. Особливо, як Ви пишете, показати, що не тільки українці служили у німців, а й росіяне. Тут нема чого порівнювати: кілька тисяч українців в "Галичині" й сотні тисяч росіян в РОА, Власівців і т.д. До того ж і воювали у німців українці тільки на початку війни, поки не зрозуміли, що ошукані фашистами, а росіяне вірно служили до перемоги.
Якщо мої матеріали комусь не до смаку, то прошу мене вибачити. Але в них немає нічого протизаконного й забороненого і неправдивого. І всі вони, на відміну від деяких, чисто по темі. І, баче Бог, я не хотів нікого образити.
Як завжди буду прислухатися до Ваших порад.
З повагою, ...

Пред.След.

Вернуться в Форум краєзнавців Донеччини

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 3