Історія Донського козацтва

Теми, фрагменти історії Донського козацтва ми постійно торкаємося на цьому форумі, а теми, сторінки немає, не було.
Пропоную на цій темі розглядати наших сусідім донців.
А почати можна з того, що у другій половині ХVІ століття і все ХVII століття Московське царство весь час розширювалося. Росія постійно когось колонізувала, приводячи в підданство "Білого" царя все нові народи: до опричнини, під час неї, при недоумкуватому Федорі Івановичі і дуже розумному Борисі Годунові, під час смути і після воцаріння династії Романових. Порівняно незначні території Московія поступилася Речі Посполитій та Швеції в кінці ХVІ і на початку ХVІІ століть. Три татарських ханства (Казанське, Астраханське і Сибірське) увійшли до складу Московії за Івана ІV. Московія стрімко розширювалася на схід, захоплюючи землі за Уралом.
Походи в Сибір були ще в новгородський час, в XІ столітті, але то були набіги за здобиччю на Об, і тільки Московія завоювала цей край в кінці ХVІ століття. Козаки за 50 років після Єрмака пройшли тисячі кілометрів на схід по тундрі, тайзі, річках і болотах, вийшли до Тихого океану і приєднали завойовані ними землі до Московії.
Демид Сафонов (Пянда) з 1624 року від Туруханска за чотири роки пройшов 8 тисяч кілометрів, підпорядкував населення по Лєнє (Елюене - «Великий річці»). У 1639 році козак Томський (Іван Юрійович Москвітін) досяг моря - океану Ламского (Охотського моря). З 30-ю козаками «бідний Сімейка» (Семен Дежнев) на дерев'яних кочах пройшов гирлом Колими і відкрив протоку між Азією і Америкою, пізніше названу Беринговою. У 1643 році Василь Данилович Поярков з 130-ю козаками пройшов в землю дауров - від Лєни на Амур і далі, уздовж Охотського моря (8 тисяч кілометрів). Тільки 50 козаків повернулися до Якутська з цього походу. Єрофій Павлович Хабаров продовжив освоєння Приамур'я.
Весь простір за Уралом до Тихого океану, населений, в основному, народами доісторичного розвитку, Московія захопила невеликими загонами (зграями) служивих і промислових козаків, які були зупинені тільки на Амурі маньчжурський Китаєм. Боячись того ж Китаю, частина населення казахських ханств змушена була «добровільно» прийняти підданство Росії.
У ХІХ столітті довелося повозитися Російської імперії тільки з розрізненими народами Північного Кавказу, де вона втратила більше воїнів, ніж Англія при завоюванні багатолюдних держав Індії. У Європі натиск Росії довгий час відбивали: вільний селянин Швеції, навіжена шляхта Речі Посполитої, населення Білорусі, (не тільки католицьке або уніатське, але і православне), і татари Северочерноморскіх степів. Український етнос все ХVІІ століття захоплено різав своїх і чужих: католиків, уніатів, православних, мусульман, іудеїв - і дістався Московському спруту.
Зустрічаючи відсіч на заході, Московське царство невблаганно просувалася на південь. Межі Московської держави відсунулися в степу до початку ХVII століття на сотні кілометрів, а ці території були аж ніяк не безлюдними. У них проживало різноетнічного населення, яке говорить на тюркських мовах. У степу на південь від Тули існували не тільки зимовники кочівників, а й осілі поселення. У Золотій Орді - по Волзі та її притоках - налічувалося більше ста міст, частково захерівших після навали Тімура і в період міжусобиці в ХV столітті. У топографії степової зони навіть зараз збереглося багато тюркських назв.
Пропоную на цій темі розглядати наших сусідім донців.
А почати можна з того, що у другій половині ХVІ століття і все ХVII століття Московське царство весь час розширювалося. Росія постійно когось колонізувала, приводячи в підданство "Білого" царя все нові народи: до опричнини, під час неї, при недоумкуватому Федорі Івановичі і дуже розумному Борисі Годунові, під час смути і після воцаріння династії Романових. Порівняно незначні території Московія поступилася Речі Посполитій та Швеції в кінці ХVІ і на початку ХVІІ століть. Три татарських ханства (Казанське, Астраханське і Сибірське) увійшли до складу Московії за Івана ІV. Московія стрімко розширювалася на схід, захоплюючи землі за Уралом.
Походи в Сибір були ще в новгородський час, в XІ столітті, але то були набіги за здобиччю на Об, і тільки Московія завоювала цей край в кінці ХVІ століття. Козаки за 50 років після Єрмака пройшли тисячі кілометрів на схід по тундрі, тайзі, річках і болотах, вийшли до Тихого океану і приєднали завойовані ними землі до Московії.
Демид Сафонов (Пянда) з 1624 року від Туруханска за чотири роки пройшов 8 тисяч кілометрів, підпорядкував населення по Лєнє (Елюене - «Великий річці»). У 1639 році козак Томський (Іван Юрійович Москвітін) досяг моря - океану Ламского (Охотського моря). З 30-ю козаками «бідний Сімейка» (Семен Дежнев) на дерев'яних кочах пройшов гирлом Колими і відкрив протоку між Азією і Америкою, пізніше названу Беринговою. У 1643 році Василь Данилович Поярков з 130-ю козаками пройшов в землю дауров - від Лєни на Амур і далі, уздовж Охотського моря (8 тисяч кілометрів). Тільки 50 козаків повернулися до Якутська з цього походу. Єрофій Павлович Хабаров продовжив освоєння Приамур'я.
Весь простір за Уралом до Тихого океану, населений, в основному, народами доісторичного розвитку, Московія захопила невеликими загонами (зграями) служивих і промислових козаків, які були зупинені тільки на Амурі маньчжурський Китаєм. Боячись того ж Китаю, частина населення казахських ханств змушена була «добровільно» прийняти підданство Росії.
У ХІХ столітті довелося повозитися Російської імперії тільки з розрізненими народами Північного Кавказу, де вона втратила більше воїнів, ніж Англія при завоюванні багатолюдних держав Індії. У Європі натиск Росії довгий час відбивали: вільний селянин Швеції, навіжена шляхта Речі Посполитої, населення Білорусі, (не тільки католицьке або уніатське, але і православне), і татари Северочерноморскіх степів. Український етнос все ХVІІ століття захоплено різав своїх і чужих: католиків, уніатів, православних, мусульман, іудеїв - і дістався Московському спруту.
Зустрічаючи відсіч на заході, Московське царство невблаганно просувалася на південь. Межі Московської держави відсунулися в степу до початку ХVII століття на сотні кілометрів, а ці території були аж ніяк не безлюдними. У них проживало різноетнічного населення, яке говорить на тюркських мовах. У степу на південь від Тули існували не тільки зимовники кочівників, а й осілі поселення. У Золотій Орді - по Волзі та її притоках - налічувалося більше ста міст, частково захерівших після навали Тімура і в період міжусобиці в ХV столітті. У топографії степової зони навіть зараз збереглося багато тюркських назв.